Житомирський апеляційний суд
Справа №295/9128/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/486/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
09 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (дистанційно),
підозрюваного ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференці в залі суду в м. Житомирі судове провадження №295/9128/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 04 липня 2025 року, якою задоволено клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_9 та застосовано до підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рівнопілля Чернігівського району, Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 02 вересня 2025 року, без визначення розміру застави,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить ухвалу слідчого судді скасуватит та постановити нову, якою відмовити слідчому другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, у задоволенні клопотання про застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вважає, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам КПК України. Зазначає, що ні в клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні в оскаржуваній ухвалі не вказано жодного конкретного ризику. Вказує, що прокурором не доведено, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
В ухвалі слідчого судді зазначено, що слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
В обгрунтування клопотання слідчий вказав, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 , на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 15.04.2025 звільнений від відбування покарання у ДУ «Житомирська виправна колонія (№4)» та 15.04.2025 року призваний на військову службу за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого направлений для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №105 від 15.04.2025 року солдат ОСОБА_7 призначений на посаду стрільця 1 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (Шквал) військової частини НОМЕР_1 , та цього ж дня ОСОБА_7 зарахований до списків особового складу військової частини, прийнятий на усі види забезпечення, посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №112 від 21.04.2025 року, солдат ОСОБА_7 вважається таким, що прибув з військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків, з метою проходження базової загальновійськової підготовки у складі зведеного навчального батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_3 » військової частини НОМЕР_2 , зарахований на котлове забезпечення, посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком - на 30 діб, який затверджено Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ.
В подальшому воєнний стан в України продовжено і станом на 04.06.2025 року його припинено або скасовано не було.
Так, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , призваним на військову службу за контрактом, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, а у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) запитати дозволу в командира відділення та після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби і протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником).
Відповідно до вимог ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.
Так, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , призваним за контрактом, перебуваючи на посаді стрільця 1 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (Шквал) військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 , близько 08 години 04.06.2025 року, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитися від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце дислокації зведеного навчального батальйону «Граніт-3» військової частини НОМЕР_2 , розташованого на території НОМЕР_3 загальновійськового полігону, поблизу АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків, до 09 год. 39 хв. 03.07.2025 року, коли прибув до другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 , ОСОБА_7 обов'язки військової служби не виконував.
03.07.2025 року о 09 год. 39 хв. ОСОБА_7 затримано, у порядку ст. 208 КПК України та цього ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Органом досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.1,4,5 ст.177 КПК України, а тому слідчий просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Враховуючи обгрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та доведеність прокурором ризиків, передбачених п.1,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, а також неможливість запобігання вказаним ризикам застосуванням більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, слідчій суддя дійшов висновку про задоволення клопотання слідчого.
Захисник ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду. Клопотання про відкладення апеляційного розгляду не подавав.
Водночас, підозрюваний ОСОБА_7 не заперечував про проведення апеляційного розгляду у відсутності захисника, а тому враховуючи, що участь захисника в апеляційному розгляді не є обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення апеляційного розгляду за згодою обвинуваченого у відсутності захисника.
Заслухавши доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_6 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали клопотання слідчого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи рішення про задоволення клопотання органу досудового розслідування про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 слідчим суддею в повній мірі дотримано вимоги ст.ст 177, 178, 183, 194, 197 КПК України.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчим суддею було встановлено, що існує обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_7 тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, підтверджується зібраними доказами, копії яких містяться в матеріалах клопотання слідчого.
Крім того, обгрунтованість підозри в апенляційній скарзі стороною захисту не оспорюється.
Також, слідчим суддею враховано особу підозрюваного ОСОБА_7 його вік та стан здоров'я, майновий стан, та доведеність прокурором високого ступеню ризиків, передбачених п.п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
За таких обставин, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Так, ризик можливого переховування обґрунтований тим, що під тяжкістю можливого покарання підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та суду.
Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином обгрунтований тим, що не всі свідки - військовослужбовці ще допитані, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності підозрюваний може вчиняти такі спроби.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 свідомо самовільно залишив місце служби без поважних причин 04.06.2025 року та про належність до військової служби органам державної влади не повідомив, проводив час на власний розсуд. Крім того, останній був звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі з установи виконання покарань та призваний на військову службу за контрактом, що свідчить про високу ступінь вказаного ризику.
За таких обставин, колегія суддів повністю погоджується з висновками слідчого судді про те, що з огляду на тяжкість покарання, передбаченого за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_7 , даних про особу останнього, та доведеність прокурором наявності ризиків, передбачених п.п.1,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, жоден з інших більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки.
Більш того, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Отже, доводи апелянта про те, що в клопотанні слідчого та ухвалі слідчого судді не зазначені жодного конкретного ризику, передбачені ст.177 КПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Доводи апелянта про те, що до ОСОБА_7 може бути застосований більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає безпідставними виходячи із вищенаведеного.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути визнані колегією суддів достатніми для скасування оскаржуваного судового рішення, яке є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 04 липня 2025 року, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 02 вересня 2025 року, без визначення розміру застави,- без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :