Справа № 158/667/24 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.
Провадження № 22-ц/802/706/25 Доповідач: Осіпук В. В.
26 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представників відповідачів Христюк А. В., Романішиної Т. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
Покликався на те, що він 29 вересня 2017 року подав до Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області заяву про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ст. 367 КК України. Однак відомості за даним повідомленням у ЄРДР не були внесені, у зв'язку з чим він був змушений звернутися до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого, яку ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 жовтня 2017 року було задоволено частково та зобов'язано начальника СВ Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за вказаною заявою.
Також зазначав, що 28 жовтня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відповідні відомості та відкрито кримінальне провадження №12017030100000863 за поданою ним вищезазначеною заявою по факту невиконання службовими особами Ківерцівського відділу державної виконавчої служби рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2007 року про стягнення з СГВК «Слава» на його користь заборгованості в сумі 5875 грн.
Крім того позивач вказував, що 09 липня 2020 року звертався до СВ Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області із заявою про визнання його потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні, яка була задоволена постановою слідчого від 10 липня 2020 року.
В подальшому, 15 травня 2023 року він подав до органу досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні клопотання про надання матеріалів кримінального провадження № 12017030100000863 для ознайомлення, яке було проігноровано посадовими особами СВ Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області, у зв'язку з чим він звертався до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого, яка була задоволена ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 травня 2023 року.
Також ОСОБА_1 зазначав, що в результаті незаконних дії, вчинених відповідачами у справі, які викликають сумнів в об'єктивності, неупередженості та незалежності проведення досудового розслідування, а саме зволіканні з розглядом його звернень та клопотань, прийнятті передчасних та незаконних процесуальних рішень у межах вищевказаного кримінального провадження, в якому його визнано потерпілим, йому було заподіяно моральну шкоду, яка проявилась у перенесених ним душевних стражданнях, погіршенні стану здоров'я та зміні звичайного способу життя.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з Державного бюджету України в свою користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 600 000 грн.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував того, що він зазнав моральних страждань саме у зв'язку із затягуванням органами досудового розслідування слідства у кримінальному провадженні, у якому його визнано потерпілим, а тому має право на компенсацію за завдану моральну шкоду.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі ГУНП у Волинській області, Головне управління Державної казначейської служби України, Державна казначейська служба України та Волинська обласна прокуратура, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними, на думку останнього, діями відповідачів під час проведення слідства у кримінальній справі, порушеній за його заявою.
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, у справі № 2-840/2007 було залишено без розгляду скаргу ОСОБА_1 на дії і бездіяльність державного виконавця, в якій він просив скасувати постанову старшого державного виконавця Косинської Н. В. про повернення виконавчого документа від 03 грудня 2010 року як незаконну та визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Косинської Н. В. щодо невиконання рішення суду від 05 листопада 2007 року, яким з боржника Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Слава» стягнуто на його користь 5875 грн. 07 коп.
18 жовтня 2017 року ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області скаргу позивача ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушенні, задоволено частково та зобов'язано начальника слідчого відділу Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області внести повідомлення ОСОБА_1 від 29 вересня 2017 року про кримінальні правопорушення, передбачені ст. 367, ч. 1 ст. 382 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1 а. с. 5).
На підставі вищевказаної ухвали, 29 жовтня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030100000863 за заявою позивача від 29 вересня 2017 року було внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення за ознаками, передбаченими ч. 1 ст. 382 КК України, по факту невиконання службовими особами Ківерцівського відділу державної виконавчої служби рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2007 року про стягнення з СГВК «Слава» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 5875 грн (т. 1 а. с. 6).
Постановою слідчого СВ Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області від 10 липня 2020 року ОСОБА_1 , на підставі поданої ним заяви, визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12017030100000863 (т. 1 а. с. 7).
Крім того, з наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 травня 2023 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області у кримінальному провадженні № 12017030100000863, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, що він зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк (ознайомлення потерпілого з матеріалами кримінального провадження), задоволено, зобов'язано слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області, визначеного у даному кримінальному провадженні (чи іншу уповноважену на це службову особу), розглянути клопотання представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Можайка І. О. від 15 травня 2023 року в порядку, визначеному ст. 220 КПК України, та задовольнити за наявності для цього процесуальних підстав (т. 1 а. с. 8).
Також встановлено, що за скаргою ОСОБА_1 ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2024 року було скасовано постанову слідчого Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 19 березня 2024 року про закриття кримінального провадження №12017030100000863 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв'язку з відсутності в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України) (т. 2, а. с. 71).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на значну тривалість кримінального провадження №12017030100000863 та протиправну бездіяльність посадових осіб правоохоронних органів під час досудового розслідування, що полягає у безпідставному зволіканні з розглядом його звернень та клопотань, які призвели до того, що він зазнав обмежень у реалізації своїх прав, внаслідок чого йому завдано моральну шкоди, що проявилась у погіршенні стану його здоров'я, постійних стресах та нервових переживаннях.
З матеріалів справи також вбачається, що для вирішення питання спричинення душевних страждань тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні та заподіяння моральної шкоди ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 квітня 2024 року, за клопотанням позивача ОСОБА_1 , була призначена судово-психологічна експертиза, виконання якої було доручено експертам Львівської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України». Однак, у зв'язку з її неоплатою позивачем експертиза проведена не була (т. 1 а. с. 166-168, 173, 178).
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 303 КПК України на стадії досудового провадження можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також нездійснення інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк; рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим.
За частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Водночас наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі № 126/539/20 (провадження № 61-15637св21), від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20), також у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем ОСОБА_1 не було надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції, ґрунтуються на повно з'ясованих обставинах справи, перевірених належними та допустимими доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, а тому апеляційна скарга, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду та не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді