Справа № 947/35360/24
Провадження № 2/761/4670/2025
09 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Толпиго О.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ про визнання права власності, -
У листопаді 2024р. позивач ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до відповідача Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонських областях (філія ГСЦ МВС), в якому просив суд:
- визнати за позивачем право власності на транспортний засіб марки «Hyundai», модель «Veracruz», тип Т-3 універсал легковий, коричневого кольору, 2008р. випуску, номер шасі: НОМЕР_1 ; судові витрати покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07 квітня 2008р. між АКІБ «Укрсоцбанк» та фізичною особою ОСОБА_3 був укладений договір застави № 02-23- Ф080433А/Ф080434П-709, згідно п. 1.1 даного договору застави, фізична особа ОСОБА_3 передає у заставу банку рухоме майно, а саме вищезазначений спірний автомобіль.
26 червня 2018р. між первісним заставодержателем та ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінресурс» був укладений договір про передачу прав за договором застави від банку до ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінресурс».
03 липня 2018р. між ТОВ «Факторинга компанія «Укрфінресурс» та позивачем був укладений договір про відступлення право вимоги за договором застави № 02-23-Ф080433А/Ф080434П-709. З метою погашення вимог за договором застави перед позивачем, 06 жовтня 2020р. позивачем було подано до приватного нотаріуса Сперчун О.О. заяву про передачу заяви про порушення умов договору. На підставі даної заяви, приватний нотаріус Сперчун О.О. внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 28169527 від 06 жовтня 2020р. про обтяження на спірний автомобіль. 09 листопада 2020р. приватним нотаріусом Сперчун О.О. видано виконавчий напис № 1021 про звернення стягнення на предмет застави, який був пред'явлений для примусового виконання до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 було реалізовано вищезазначений транспортний засіб, що підтверджується Актом державного виконавця від 22 липня 2021р. про передачу у власність спірного автомобіля від боржника ОСОБА_3 до стягувача ОСОБА_2 . У подальшому позивач звернувся безпосередньо до Територіального сервісного центру МВС № 5152 (ТСЦ МВС № 5152 ) для перереєстрації за собою спірного автомобіля. Однак, відповідач листом від 02 листопада 2024р. за № 31/30/5152/Л-4879-3058-2024 відмовив у перереєстрації даного транспортного засобу з наступних підстав: «реєстрація транспортного засобу можлива за умови дотримання вимог Порядку в цілому, тобто за умови відсутності відомостей про власника у Єдиному реєстрі боржників». Слід зазначити про те, що згідно витягу з Єдиного реєстру боржників, позивач відсутній в реєстрі боржників. Позивач вважає, що зазначена підстава порушує його право на власність даного транспортного засобу, а тому з метою захисту порушених прав звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.
27 листопада 2024р. на адресу суду надійшов відзив Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонських областях (філія ГСЦ МВС).
Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024р. здійснено заміну неналежного відповідача Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонських областях (філія ГСЦ МВС) на належного відповідача Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024р. матеріали цивільної справи № 947/35360/24 передані за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2025р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2025р. прийнято до розгляду цивільну праву № 947/35360/24 та призначено справу в підготовче засідання.
21 січня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ проти позову заперечив, зазначивши, що в силу своїх функцій та повноважень відповідач проводить лише державну реєстрацію (перереєстрацію) та зняття з обліку транспортних засобів, при цьому між позивачем та відповідачем не існує будь-яких цивільно-правових відносин, у зв'язку з чим сервісний центр не може бути особою, яка не визнає, порушує або оспорює право власності позивача на вищезазначений транспортний засіб.
Також на думку сторони відповідача, позивачем обрано невірний спосіб захисту визнання права власності на автомобіль, оскільки, якщо одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг, є публічно - правовим спором, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Крім того, сторона відповідача звертала увагу суду, що при зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем не були враховані положення п. 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України за № 1388 від 07 вересня 1998р. (далі по тексту - Порядок № 1388), а також не повідомлено суд, що за отриманням адміністративної послуги з реєстрації автомобіля позивач не звертався, а лише звернувся 31 жовтня 2024р. з листом для отримання роз'яснень. У встановленому законом порядку, відповідачем були надані позивачу роз'яснення вимог Порядку № 1388, зокрема пункту 15, і розгляд заяви здійснювався, відповідно до приписів Закону України «Про звернення громадян».
25 січня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначивши, що доводи та аргументи сторони відповідача наведені у відзиві на позов є безпідставними, оскільки позивач обрав належний спосіб захисту, наразі відповідач перешкоджає позивачу у перереєстрації автомобіля та не визнає право власності позивача на автомобіль.
Заперечення на відповідь на відзив, стороною відповідача до суд не подавались.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав наведених у відзиві на позов.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, 31 жовтня 2024р. позивач ОСОБА_2 звернувся до територіального сервісного центру № 5152 із заявою довільної форми, у якій просив надати роз'яснення щодо перереєстрації на власне ім'я транспортного засобу марки «Hyundai», модель «Veracruz», тип Т-3 універсал легковий, коричневого кольору, 2008р. випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , на підставі акту державного виконавця від 22 липня 2021р. ВП № НОМЕР_3. До заяви позивачем було надано копії документів: виконавчий напис приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Сперечун О.О. від 09 листопада 2020р. № 1021; Акт державного виконавця від 22 липня 2021р. ВП № НОМЕР_4; копія паспорту та довідки про присвоєння позивачу ідентифікаційного номера.
В судовому засіданні представник відповідача звертала увагу суду, що в досудовому порядку позивачем не здійснювалася, в установленому законом порядку оплата послуг з перереєстрації автомобіля, а також інші обов'язкові платежі, як і не була здійснена позивачем реєстрація в електронній черзі для надання адміністративної послуги.
В судовому засіданні зазначені доводи сторони відповідача, стороною позивача спростовані не були.
02 листопада 2024р. Територіальним сервісним центром № 5152 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях листом за № 31/30/5152/Л-4879-3058-2024 позивачу було надано роз'яснення вимог Порядку № 1388, зокрема пункту 15. В судовому засіданні представник відповідача наголошувала, що розгляд заяви позивача здійснювався, відповідно до приписів Закону України «Про звернення громадян», враховуючи те, що позивачем не було сплачено вартість адміністративної послуги, щодо перереєстрації автомобіля.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що відповідач листом від 02 листопада 2024р. за № 31/30/5152/Л-4879-3058-2024 відмовив у перереєстрації даного транспортного засобу, у зв'язку з чим позивач вважає, що у такий спосіб відповідач оспорює його право власності на вище зазначений автомобіль.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частини 2 та 3 ст. 13 ЦК України визначають, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009р. у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження обставин того, що стороною відповідача оспорюється або не визнається право власності позивача на автомобіль.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не здійснювалось звернення до територіального сервісного центру № 5152 із заявою щодо реєстрації транспортного засобу на своє ім'я в установленому порядку. Надана відповідь ТСЦ № 5152 містить лише роз'яснювальний характер, та не є прийнятим рішенням посадової особи ТСЦ МВС щодо реєстраційних дій транспортних засобів.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57. постанови від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. висновки у пунктах 72. - 76. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018р. у справі № 488/5027/14-ц).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75. рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005р.).
Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що зазвичай, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5., 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018р. у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019р. у справі №310/11024/15-ц).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібну правову позицію сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019р. у справі №48/340, від 22 жовтня 2019р. у справі № 923/876/16.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021р. у справі № 925/642/19, пункт 99. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021р. у справі № 910/10011/19).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду, в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, конкретні обставини справи, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 13, 15, 16, 392 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (код ЄДРПОУ: 40109173, місцезнаходження: м. Київ, вул. Лук'янівська, буд. 62) про визнання права власності - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 14 липня 2025р.
Суддя: