8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1583/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця Ломоноса Дмитра Анатолійовича, м. Харків
про стягнення 25643,25 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи - підприємця Ломоноса Дмитра Анатолійовича, м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача 25643,25 грн орендної плати за період з березня 2021 року по 23 листопада 2021 року за договором оренди № 1383 від 02 квітня 2018 року. Просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. Також просить розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1583/25 та постановлено розгляд справи № 922/1583/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу.
Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано 13 травня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Згідно частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
02 квітня 2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивачем, орендодавцем) та Фізичною особою - підприємцем Ломоносим Дмитром Анатолійовичем (відповідачем, орендарем) було укладено договір оренди № 1383.
11 листопада 2019 року до договору оренди № 1383 від 02 квітня 2018 року було укладено додаткову угоду №1.
17 грудня 2019 року до договору оренди № 1383 від 02 квітня 2018 року було укладено додаткову угоду №2.
02 липня 2021 року до договору оренди № 1383 від 02 квітня 2018 року було укладено додаткову угоду №3.
Згідно пункту 1.1. договору оренди та додаткової угоди № 1 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-:-8, 16 площею 134,9 кв.м., 2-го поверху № 1-:-12 площею 214,8 кв.м. та 91/100 частку місць загального користування приміщень 1-го поверху № I, 1, 15 площею 41,0 кв.м. загальною площею 390,7 кв.м. у нежитловій будівлі (технічні паспорта від 07 жовтня 2019 року, інвентаризаційна справа №135000001688-1 та інвентаризаційна справа №135000001688-3) (майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, проспект Тракторобудівників, 100-Д, літ. "Б-2" та знаходиться на балансі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28 березня 2018 року № 204 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Право комунальної власності на нерухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1318489663101.
Відповідно до пункту 1.2. договору оренди та додаткової угоди № 1 майно передається в оренду з метою використання: дитячий клуб - 349,7 кв.м., місця загального користування - 41,0 кв.м.
Згідно пункту 2.1 договору оренди набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Об'єкт оренди, визначений договором, був переданий орендодавцем орендареві згідно акта приймання-передачі від 02 квітня 2018 року.
Розділом 3 договору оренди та додаткової угоди визначено порядок нарахування та сплати орендної плати.
Відповідно до пункту 3.1. договору оренди та додаткової угоди №3 вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 465600 грн без врахування ПДВ станом на 02 листопада 2020 року.
Згідно пункту 3.2. договору оренди та додаткової угоди №3, орендна плата визначається на підставі пункту 7 статті 18 закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу.
Базова орендна плата становить - 5039,08 грн без ПДВ за березень 2021 року.
Ставка орендної плати становить 5%.
Відповідно до пункту 10.1 договору оренди та додаткової угоди №3 цей договір діє до 02 лютого 2024 року.
Згідно пункту 3.3. договору оренди нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі та згідно пункту 3.4. цього договору нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до пункту 10.6.
Орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця відповідно до пункту 3.5. договору оренди та додаткової угоди.
Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць та сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності згідно пункту 3.6. договору оренди.
Орендна плата перераховується у порядку передбаченому пунктом 3.7. договору оренди.
Відповідно до пункту 4.4. договору оренди орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).
На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5827-А від 26 жовтня 2021 року, у зв'язку з новою реєстрацією права власності та відповідно до пункту 3.4., 10.6. умов договору оренди, договір оренди а також нарахування орендної плати та пені припинено з 23 листопада 2021 року.
Проте відповідачем належним чином не виконано обов'язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі встановленими договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за договором в сумі 25643,25 грн.
На підтвердження вищезазначеного, до позовної заяви додається реєстр платежів та розрахунок заборгованості по договору оренди № 1383 від 02 квітня 2018 року.
Позивач вказує, що Фізична особа - підприємець Ломонос Дмитро Анатолійович, як орендар, всупереч умовам договору вносив орендну плату несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з орендної плати.
Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 25643,25 грн орендної плати за період з березня 2021 року по 23 листопада 2021 року слід задовольнити.
Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 126 Кодексу, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи 31 грудня 2024 року між Адвокатським бюро "Антона Новакова" (виконавцем) та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (замовником) укладено договір про надання послуг з адвокатської діяльності № 47.
Згідно пункту 1.1. договору виконавець зобов'язується протягом терміну дії цього договору надати замовнику послуги, зазначені в пунктах 1.2., 1.3. договору, а замовник - прийняти і оплатити ці послуги.
Відповідно до пункту 1.3. договору послуги, що надаються за цим договором, включають, зокрема, забезпечення здійснення представництва у судах під час здійснення господарського судочинства (пункт 1.3.1 договору), а також, підготовка, складення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру з питань, що є предметом правового супроводу (пункт 1.3.2. договору).
Згідно пункту 2.1. договору виконавець гарантує замовнику, що послуги за цим договором будуть надаватися кваліфікованими спеціалістами виконавця, які мають належну освіту у сфері права і досвід надання послуг, що є предметом договору, та які протягом всього періоду надання послуг зможуть забезпечити глибоке дослідження поставлених завдань, неухильне дотримання вимог законодавства та відстоювання інтересів замовника у спосіб, визначений законодавством.
Відповідно до пункту 2.2. договору послуги надаються виключно після одержання письмових заявок (доручень) замовника, в яких будуть зазначені конкретні завдання (доручення) та інші необхідні дані (далі - заявка). Виконавець після отримання заявки замовника може повідомити про неможливість надання послуги з відповідним обґрунтуванням такої неможливості.
Згідно пункту 3.1. договору ставка за годину наданих послуг, яка визначена в рішення Ради адвокатів Харківської області від 21 липня 2021 року № 13/1/7 в розмірі 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати, що дорівнює 2000,00 грн без ПДВ.
28 січня 2025 року на виконання пункту 2.2 договору Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради було надіслано заявку №613, в якій позивач просить Адвокатське бюро "Антона Новакова" на підставі договору про надання адвокатських послуг №47 від 31 грудня 2024 року здійснити заходи щодо стягнення з Відповідача заборгованості по орендній платі та пені в судовому порядку.
На підставі вищевикладеного, в межах договору, Адвокатським бюро "Антона Новакова" було надано позивачу правничу допомогу (послуги з адвокатської діяльності), а саме: підготовлено для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків) загальною вартістю 10000,00 грн, що підтверджується Актом здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) № 14 від 14 квітня 2025 року.
Відповідно до пункту 3.2. договору ціна договору, визначена в пункті 3.1. цього договору, складається із гонорару виконавця та понесених ним витрат на залучення співвиконавців.
Згідно пункту 5.1 договору строк надання послуг: з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2024 року.
Конкретний строк виконання завдання за заявкою (в випадку необхідності) встановлюється замовником за погодженням з виконавцем в заявці.
Відповідно до пункту 5.4. договору акт здавання-приймання наданих послуг складається виконавцем за результатами календарного місяця надання послуг або за результатами надання послуги згідно заявки на розсуд виконавця та затверджується/підписується уповноваженими представниками замовника. В Акті здавання-приймання наданих послуг зазначається назва послуги, опис виконаної роботи та кількість витраченого часу.
На виконання вищевказаного пункту договору 14 квітня 2025 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (замовником) та Адвокатським Бюро "Антона Новакова" (виконавцем) складено Акт №14 відповідно до якого, виконавець здав, а замовник прийняв послуги з адвокатської діяльності у відповідності до договору про надання послуг з адвокатської діяльності №47 від 31 грудня 2024 року.
Згідно Акту: вид наданої правничої допомоги - підготовка для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків) відносно Фізичної особи - підприємця Ломоноса Дмитра Анатолійовича згідно заявки замовника №613 від 28 січня 2025 року.
Акт підписано обома сторонами та скріплено печатками.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатами професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Витрати, понесені позивачем в даній справі на правову (правничу) допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Кодексу).
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об'єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, об'єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи суму задоволення позовних вимог, суд вважає достатньою та співрозмірною щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Таким чином, суд покладає на відповідача витрати позивача на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ломоноса Дмитра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ 14095412) 25643,25 грн орендної плати за період з березня 2021 року по 23 листопада 2021 року за договором оренди № 1383 від 02 квітня 2018 року, 2422,40 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "11" липня 2025 р.
Суддя П.В. Хотенець