8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1726/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауді-центр Київ» (Україна, 02095, місто Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 16-В, код ЄДРПОУ 33443216),
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартрейдінг» (Україна, 61022, Харківська область, місто Харків, Свободи майдан, будинок 196, код ЄДРПОУ 38390363),
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ауді-центр Київ», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартрейдінг», про стягнення заборгованості в розмірі 19 582,79 грн., інфляційних втрат в розмірі 14461,64 грн. та 3% річних в розмірі 2 659,49 грн.
21 травня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1726/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 ГПК України від учасників даної справи не надходило.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/1726/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив позицію позивача, які ґрунтуються на наступному.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауді-Центр Київ» (далі за текстом - виконавець) було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «СТАРТРЕЙДІНГ» (далі за текстом - замовник) послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, які оформлено наступними документами:
1. По автомобілю Audi Q8, д.н.з. НОМЕР_1 : Наряд замовлення № 120091036 від 10.09.2020, Акт прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020, рахунок № 320091068 від 10.09.2020 на загальну суму 19 091,36 грн.;
2. По автомобілю Audi Q8, д.н.з. НОМЕР_1 : Наряд замовлення № 120092450 від 24.09.2020, Акт прийому-передачі наданих послуг № 120092450 від 25.09.2020, рахунок № 320092547 від 25.09.2020 на загальну суму 10 491,43 грн.
Вищенаведені акти підписані представниками учасників господарського правовідносин без зауважень.
Позивач наполягає на тому факті, що в підписаних Актах прийому-передачі наданих послуг сторони обумовили, що замовник зобов'язаний сплатити виконавцю визначену в цьому акті вартість наданих послуг та використаних запасних частин (матеріалів, товарів) протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання цього акту. Проте, в порушення досягнутої домовленості щодо оплати послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАРТРЕЙДІНГ» не здійснив оплати вартості наданих послуг в повному обсязі у встановлений строк.
Позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАРТРЕЙДІНГ» частково сплатило вартість наданих послуг, а саме - за послугу по Акту прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020, було сплачено грошові кошти в сумі 10 000,00 грн. (платіжне доручення від 23.12.2020), а відтак позивач рахує, що несплачений залишок, який обліковується за відповідачем, по даному акту становить 9 091,36 грн. (19 091,36 грн.- 10 000,00 грн.). Також позивач зазначає, що по Акту прийому-передачі наданих послуг № 120092450 від 25.09.2020, рахунок № 320092547 від 25.09.2020 на загальну суму 10 491,43 грн., відповідач також не сплатив кошти, у зв"язку з чим загальна сума заборгованості становить - 19 582,79 грн.
На суму заборгованості, яка склалась в рамках послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу Audi Q8, д.н.з. НОМЕР_1 , позивач рахує похідні вимоги - 3% річних та інфляцію.
Вище викладені обставини послугували підставою для звернення позивачем до суду для захисту прав та інтересів підприємства - позивача про стягнення заборгованості.
Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Предметом судового розгляду у даній справі є вимога про стягнення заборгованості за послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як встановлено з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауді-Центр Київ» (далі за текстом - виконавець/позивач) було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «СТАРТРЕЙДІНГ» (далі за текстом - замовник/відповідач) послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, що було оформлено сторонами наступними нарядами-замовленнями, актами прийому-передачі наданих послуг та рахунками-фактурами (а.с. 6-10, том 1):
1. По автомобілю Audi Q8, д.н.з. НОМЕР_1 : Наряд замовлення № 120091036 від 10.09.2020, Акт прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020, рахунок фактура № 320091068 від 10.09.2020 - на загальну суму 19 091,36 грн.;
2. По автомобілю Audi Q8, д.н.з. НОМЕР_1 : Наряд замовлення № 120092450 від 24.09.2020, Акт прийому-передачі наданих послуг № 120092450 від 25.09.2020, рахунок фактура № 320092547 від 25.09.2020 - на загальну суму 10 491,43 грн.
Різновиди оформлення правовідносин в сфері надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів визначені в профільному законодавстві, а саме відповідно до пункту З розділу III Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2014 № 615 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 17.12.2014 № 1609/26386 (далі - Правил), послуги з технічного обслуговування і ремонту КТЗ чи його складових частин (систем) надаються замовникові на підставі договору про технічне обслуговування і ремонт КТЗ, що укладається відповідно до вимог цивільного законодавства між замовником і виконавцем (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо).
Пунктом 3 розділу III Правил передбачено, що послуги з технічного обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу (надалі КТЗ) чи його складових частин (систем) надаються замовникові на підставі договору про технічне обслуговування і ремонт КТЗ, що укладається відповідно до вимог цивільного законодавства між замовником і виконавцем (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо).
Договір про технічне обслуговування і ремонт КТЗ повинен містити істотні умови відповідно до статті 25 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Статтею 25 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що договір про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу укладають відповідно до вимог цивільного законодавства між замовником і виконавцем (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу є: найменування та місце розташування сторін за цим договором; перелік робіт з технічного обслуговування чи ремонту та термін їх виконання; вартість робіт та порядок розрахунків; перелік складових частин (матеріалів), використаних виконавцем, а також наданих замовником виконавцю для виконання робіт із технічного обслуговування або ремонту транспортного засобу; перелік документів, який надається замовнику для підтвердження виконання технічного обслуговування чи ремонту, та гарантійні зобов'язання виконавця щодо проведених робіт. Виконавець за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу під час його укладання чи виконання не може нав'язувати замовнику за цим договором додаткові оплачувані послуги.
Таким чином в даних правовідносинах сторін по наданню послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, обрали спрощений спосіб укладання відповідного договору надання послуг шляхом оформлення наряд-замовлення та підписання актів прийому-передачі наданих послуг, що відповідає вимогам чинного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного в спрощений спосіб між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про автомобільний транспорт» виконавець за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів зобов'язаний, зокрема, підтверджувати документально види та обсяги виконаних робіт та надавати замовнику відповідні документи із зазначенням дати виконання.
Згідно зі статті 27 Закону України «Про автомобільний транспорт» замовник за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу має право, зокрема, отримувати від виконавця документальне підтвердження виду та обсягу виконаного технічного обслуговування чи ремонту транспортного засобу.
Відповідно до пункту 6 розділу III Правил у разі виникнення необхідності виконання додаткових робіт, не передбачених договором (нарядом-замовленням), виконавець у телефонному режимі повідомляє про це замовника. За наявності згоди замовника укладається відповідний додатковий договір згідно з вимогами пунктів 3,4 цього розділу.
Розділами IV та VII Правил передбачено, що передавання-приймання КТЗ та їх складових частин до технічного обслуговування і ремонту та після технічного обслуговування і ремонту оформлюється актом передавання-приймання КТЗ.
Відповідно до пункту 1 розділу V Правил порядок оплати послуг з технічного обслуговування та ремонту КТЗ визначається договором.
Згідно з пунктом 3 розділу V Правил виконавець оформлює документ про витрати на виконання послуг, який підписується виконавцем і замовником і є невід'ємною частиною договору.
Виконавець оформлює для юридичних осіб окремо документи на оплату матеріалів і послуг з технічного обслуговування і ремонту (включаючи необхідні діагностичні роботи) та окремо документи на оплату матеріалів і виконання робіт з ремонту (включаючи необхідні діагностичні роботи). Виконані роботи виконавець відносить або до технічного обслуговування, або до ремонту на підставі переліків і процедури виконання робіт, регламентованих виробником КТЗ та їх складових частин (систем), та (або) за записами, зробленими в інструкціях з експлуатації та (або) у сервісних книжках, в іншому інформаційному забезпеченні від виробника, а також у нормативно-правових актах (пункт 5 розділу V Правил).
Пунктом 7 розділу V Правил передбачено, що документами, що підтверджують надання послуги, є: акт передавання-приймання КТЗ (його складових частин (систем)) після надання послуг з технічного обслуговування і ремонту; наряд-замовлення, підписаний контролером якості (з проставлянням печатки виконавця (за наявності)) та замовником; документ, що підтверджує оплату послуг; рахунок-фактура; податкова накладна (для юридичних осіб).
Відповідно до пункту 8 розділу VII Правил виконавець після виконання робіт надає замовнику такі документи: рахунок-фактуру, наряд-замовлення, накладну, квитанцію тощо (окремо пов'язані з виконанням технічного обслуговування (крім гарантійного) та окремо пов'язані з виконанням ремонту); гарантійний талон (один примірник); додатки до експлуатаційної документації у випадках, зазначених у пункті 7 розділу VI цих Правил, а також пункті 7 цього розділу; довідку-рахунок на складові частини, придбані й установлені виконавцем на КТЗ; довідку про колір (основний колір) КТЗ, якщо цей колір змінено під час ремонту; приймально-здавальний акт виконавця, який має право на випробування систем живлення КТЗ з газобалонного обладнання і виконав ці випробування.
Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що виконавець зобов'язаний підтвердити документально види та обсяги виконаних робіт та надавати замовнику відповідні документи із зазначенням дати виконання.
Як встановлено судом, позивачем, в рамках виконання господарських правовідносин, та у зв'язку із наданням послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, сформовані по автомобілю Audi Q8, д.н.з. НОМЕР_1 наступні документи (а.с. 6-10, том 1):
- наряд замовлення № 120091036 від 10.09.2020, акт прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020, рахунок фактура № 320091068 від 10.09.2020 на загальну суму 19 091,36 грн.,
- наряд замовлення № 120092450 від 24.09.2020, акт прийому-передачі наданих послуг № 120092450 від 25.09.2020, рахунок фактура № 320092547 від 25.09.2020 - на загальну суму 10 491,43 грн.
Вищенаведені документи підтверджують фактичні об'єми технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів з боку позивача. Жодних доказів того, що відповідач звертався до позивача щодо неналежного технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу матеріали справи не містять. Зауважень щодо технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу від відповідача не надходило, а матеріали справи протилежного не містять.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Матеріалами справи встановлено, що акт прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020 та акт прийому-передачі наданих послуг № 120092450 від 25.09.2020 підписані обома сторонами без зауважень.
Як-то вказано в підписаних актах прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020 та № 120092450 від 25.09.2020 сторони обумовили, що отримувач (замовник) зобов'язаний сплатити виконавцю визначену в цьому акті вартість наданих послуг та використаних запасних частин (матеріалів, товарів) протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання цього акту (а.с.6 та 8, том 1).
Таким чином, з урахуванням зазначеного, кінцевий строк оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРТРЕЙДІНГ» виконаних позивачем послуг спливає:
по Акту прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020 на суму 19 091,36 грн. - 15.09.2020;
по Акту прийому-передачі наданих послуг № 120092450 від 25.09.2020 на суму 10 491,43 грн. - 30.09.2020.
При цьому, суд звертає увагу на той факт, що вище вказані акти мають різний алгоритм розрахунків, зокрема, по акту прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020 готівковий розрахунок, а по Акту прийому-передачі наданих послуг № 120092450 від 25.09.2020 - безготівковий розрахунок.
Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРТРЕЙДІНГ» було проведено грошовий переказ на суму 10 000,00 грн. за платіжним дорученням від 23.12.2020 № 749 (а. с. 14, том 1) по акту прийому-передачі наданих послуг № 120091036 від 10.09.2020. Іншого матеріали справи не містять.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання ним обов"язку по оплаті наданих послуг в повному обсязі. А відтак, відповідач є таким, що прострочив виконання свого обо"язку по оплаті отриманих від позивача послуг в загальній сумі 19 582,79 грн., яка склалась в рамках двох вище вказаних актів виконаних послуг.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відсутність оплати отриманих послуг, є порушенням з боку відповідача як умови договору, а так і норм законодавства України. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення оплати послуг теплопостачальній організації. Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 582,79 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20 зазначено, що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Інший розмір процентів річних сторонами не встановлений.
Також, як встановлено судом у розрахунку інфляційних втрат, позивачем проведено нарахування окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перерахування інфляційного нарахування та 3% річних на суму боргу, суд встановив, що розрахунок (а.с. 15-17, том 1) проведено позивачем у відповідності до норм чинного законодавства та з урахуванням проведеної проплати, та в межах вірного періоду нарахування похідних вимог, а відтак суд дійшов висновку про задоволення позову у частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 14 461,64 грн. та 3% річних в розмірі 2 659,49 грн.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем. Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів оплати послуг, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються повністю на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартрейдінг» (Україна, 61022, Харківська область, місто Харків, Свободи майдан, будинок 196, код ЄДРПОУ 38390363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауді-центр Київ» (Україна, 02095, місто Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 16-В, код ЄДРПОУ 33443216) заборгованості в розмірі 19 582,79 грн., інфляційні втрати в розмірі 14 461,64 грн. та 3% річних в розмірі 2 659,49 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 422,40 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "14" липня 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко