11.07.2025 м. Дніпро Справа № 904/844/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Храменок Дмитра Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/844/24 (суддя Васильєв О.Ю.), повний текст рішення складено 13.05.2024
за позовом: Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
до фізичної особи-підприємця Храменок Дмитра Олександровича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
про стягнення 266670,00 грн, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
27.02.2024 КПТМ «Криворіжтепломережа» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ФОП Храменок Д.О. про стягнення 266670,00 грн (у т. ч.: 215257,36 грн - основного боргу, 478,15 грн - заборгованості за абонентське обслуговування, 40677,39 грн - інфляційних втрат, 10013,65 грн - 3% річних та 243,45 грн - пені).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.11.2021 щодо своєчасної та повної оплати за послуги з постачання теплової енергії за період з 05.11.2021 по 30.11.2023.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача - ФОП Храменок Дмитра Олександровича на користь позивача - КПТМ «Криворіжтепломережа» 215257,36 грн - заборгованості за теплову енергію, 478,15 грн - заборгованості за абонентське обслуговування, 243,45 грн - пені, 10013,65 грн - 3% річних, 40677,39 грн - інфляційних втрат та 3200,04 грн - витрат на сплату судового збору.
Постановою ЦАГС від 17.09.2024 (у складі: головуючого судді-доповідача Кощеєва І.М., суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.) апеляційну скаргу ФОП Храменок Д.О. задоволено частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 у справі № 904/844/24 скасовано. Провадження у справі № 904/844/24 закрито. Стягнуто з КПТМ "Криворіжтепломережа" на користь ФОП Храменок Д.О. судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6000,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 28.11.2024 касаційну скаргу КПТМ "Криворіжтепломережа" задоволено частково. Постанову ЦАГС від 17.09.2024 у справі № 904/844/24 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до ЦАГС.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ФОП Храменок Д.О. оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду (далі - ЦАГС) та просить:
- скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 по справі № 904/844/24;
- ухвалити нове рішення про відмову в повному обсязі у задоволенні позовних вимог КПТМ «Криворіжтепломережа».
Апеляційна скарга мотивована прийняттям судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, без належного встановлення фактичних обставин справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- апелянт стверджує, що у нежитловому приміщенні №63 по вул. Сергія Колачевського, 32 у м. Кривий Ріг з моменту його придбання не здійснювалося централізоване постачання теплової енергії через відсутність технічної можливості, а договір з постачальником тепла не укладався, що суперечить ч. 2 ст. 275 ГК України, яка забороняє відпуск енергії без договору.
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач не зобов'язаний зберігати документи попереднього власника, і не встановив факт надання послуг саме до приміщення відповідача. Надані позивачем акти про включення і відключення теплопостачання не доводять факт отримання теплової енергії апелянтом, тим більше у контексті відсутності договору;
- справа підлягає розгляду не в господарській, а в цивільній юрисдикції, оскільки відповідач є фізичною особою, яка не використовує спірне приміщення у підприємницькій діяльності. Відповідно, відсутні підстави для застосування норм господарського судочинства, що також порушує вимоги щодо визначення належної підсудності;
- судом допущено порушення принципу оцінки доказів, зокрема, обов'язок позивача довести факт надання послуги, її обсяг та підстави для стягнення коштів. Позовні вимоги, на переконання апелянта, є недоведеними та необґрунтованими, а отже, не підлягають задоволенню.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до спростування тверджень апелянта про відсутність зобов'язань щодо оплати послуг теплопостачання, а також до обґрунтування законності рішення суду першої інстанції.
Аргументація відзиву позивача побудована у двох ключових напрямках:
1. Щодо наявності договірних відносин між сторонами.
Позиція апелянта про відсутність договору є безпідставною, оскільки з 01.10.2021 діє Типовий індивідуальний договір постачання теплової енергії, затверджений постановою Кабінету міністрів України №?1022, який має характер публічного договору приєднання. КПТМ «Криворіжтепломережа» опублікувало цей договір на своєму сайті, і з 05.11.2021 він вважається укладеним з усіма споживачами, якщо останні не визначили іншу модель договірних відносин. ФОП Храменок Д.О. не обрав жодну іншу модель, а отже, є стороною такого договору.
Крім того, надання комунальних послуг з теплопостачання підтверджується актами подачі теплоносія, а розподіл витрат здійснюється відповідно до Методики №?315.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відсутність письмового договору не звільняє від обов'язку платити за фактично отримані послуги (зокрема, справа №?6-2951цс15), а публічний договір є належною правовою підставою для нарахування плати (постанова КГС ВС від 14.12.2023 у справі №?908/2078/22).
2. Щодо юрисдикції спору.
Відповідач Храменок Д.О. є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим з видом діяльності «надання в оренду нерухомості» (КВЕД 68.20), а об'єкт спору - нежитлове приміщення у багатоквартирному будинку, що використовується для комерційних потреб. Отже, спір виник у межах господарських правовідносин і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Позивач зауважує на тому, що навіть якщо фактична господарська діяльність відповідачем не велася, сам факт реєстрації ФОП і експлуатації нежитлового об'єкта є достатнім для визнання спору господарським. Цю позицію підтверджує і практика, зокрема постанова Центрального апеляційного господарського суду у справі №?904/710/23.
Доводи відзиву щодо відсутності централізованого опалення в приміщенні ґрунтуються на тому, що відповідач не довів законного відключення своїх приміщень від централізованого опалення, яке можливе лише за чітким порядком, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №?169 від 26.07.2019, який передбачає письмову заяву до місцевої влади, погодження технічних умов, виконання робіт та оформлення акта відокремлення з підписами всіх сторін. У матеріалах справи відсутні будь-які докази дотримання цієї процедури, зокрема заяви, технічна документація, акт відключення та докази встановлення індивідуального опалення згідно з законодавчими вимогами.
Таким чином, навіть у разі фактичної відсутності опалення у приміщенні, відсутність законного відключення не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати за надані послуги. Це підтверджується позицією Верховного Суду та судів попередніх інстанцій (справи №?910/14991/14, №?922/5923/14, №?904/4858/15, №? 915/89/16), у яких чітко зазначено, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення є порушенням законодавства і не звільняє споживача від оплати теплопостачання.
Особливою є позиція Верховного Суду у постанові від 02.03.2018 у справі №?915/89/16, де прямо вказано, що самовільне відключення заборонене і не звільняє від обов'язку оплати.
Відповідач не надав жодних належних доказів, які могли б спростувати обставини, викладені в позові, зокрема фактичну подачу тепла, дію публічного договору, відсутність відключення та продовження зобов'язань зі сплати. Відповідні твердження відповідача про відсутність централізованого опалення є голослівними і не мають законодавчого підґрунтя.
Отже, оскільки відповідач не довів належне відключення спірних приміщень від централізованого теплопостачання відповідно до чинного порядку, суд першої інстанції правомірно визнав, що послуги теплопостачання були фактично надані, а споживач зобов'язаний їх оплатити. Порушень матеріального чи процесуального права з боку суду не виявлено, тому підстав для скасування рішення немає.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна фізична особа-підприємець Храменок Дмитро Олександрович є власником нежитлового приміщення № 63 загальною площею 209,5 кв.м. у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 та є співвласником цього багатоквартирного будинку (а. с. 7).
05.10.2021 між КПТМ «Криворіжтепломережа» (виконавець) та ФОП Храменком Д.О. (споживач) укладено індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії.
Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу.
Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток до цього договору), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуги.
Виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої у будинку послуги визначаються як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку для потреб опалення визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті виконавця.
У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плати за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).
Вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або офіційному веб-сайті виконавця. Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. Під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).
Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування на веб-сайті виконавця http://kpts.dp.ua/ і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (а. с. 8-12).
Позивач стверджує, що на виконання своєї статутної мети забезпечував подачу теплової енергії до будинку, зокрема і до нежитлового приміщення відповідача, яке вбудоване та не відокремлене від внутрішньобудинкового комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення вказаного багатоквартирного житлового будинку.
На підтвердження факту постачання теплової енергії позивач надав суду акти про подачу теплової енергії, акти про припинення подачі теплової енергії, звіти за певний період про використання теплової енергії, акти про фіксування показників приладу.
КПТМ «Криворіжтепломережа» виставило ФОП Храменок Д.О. рахунки-фактури на оплату послуг з постачання теплової енергії, наданих за період з 05.11.2021 по 30.11.2023 та за абонентське обслуговування за індивідуальним договором від 05.10.2021. Однак, відповідач не здійснив оплату наданих позивачем послуг за вказаний період на суму 215257,36 грн, а також за абонентське обслуговування - 478,15 грн, що і стало причиною виникнення спору.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20, а також від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21).
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена у ч. 1 ст. 20 ГПК України, згідно якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК).
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметом спору у цій справі є вимоги КПТМ «Криворіжтепломережа» про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та за абонентське обслуговування на підставі індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 05.10.2021, а також вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги заявлені до фізичної особи-підприємця Храменка Д.О., як до співвласника багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 міститься вбудоване нежитлове приміщення № 63 загальною площею 209,5 кв.м., до якого позивач поставляв теплову енергію та як до споживача послуг з постачання теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії від 05.10.2021, що є публічним договором приєднання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18 зазначила про те, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах, як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
При попередньому розгляді даної справи суд апеляційної інстанції, врахував зазначені висновки Верховного Суду та дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах Храменок Дмитро Олександрович виступає саме як фізична особа, оскільки зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником нежитлового приміщення № 63 загальною площею 209,5 кв.м у багатоквартирному будинку, саме як фізична особа та в матеріалах справи відсутні докази використання відповідачем цього майна у підприємницькій діяльності. За вказаних підстав суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі № 904/844/24 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має вирішуватися судом цивільної юрисдикції.
Проте, Верховний Суд зазначені висновки суду апеляційної інстанції визнав передчасними та такими, що зроблені без належного дослідження наявних в матеріалах справи доказів та без з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання щодо юрисдикції спору у цій справі.
Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд доручив апеляційному господарському суду провести повний і належний аналіз усіх наявних доказів, зокрема: відомостей про статус і вид господарської діяльності Храменка Д.О., а також характеристик спірного нежитлового приміщення; встановити з достовірністю, чи використовувалося приміщення у підприємницькій діяльності відповідачем; врахувати норми чинного законодавства щодо права власності фізичної особи, зокрема те, що фізична особа-підприємець не є окремим суб'єктом права власності, а також специфіку нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках. На основі з'ясованих обставин суд апеляційної інстанції має зробити обґрунтований висновок щодо підсудності справи та врахувати всі наведені Верховним Судом положення для правильного вирішення спору.
На виконання обов'язкових вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції колегія суддів ЦАГС встановила наступне.
Правовий підхід щодо співвідношення статусу фізичної особи та фізичної особи-підприємця (ФОП) ґрунтується на положеннях Цивільного та Господарського кодексів України, законодавства про державну реєстрацію, а також на усталеній практиці Верховного Суду України. Цей підхід полягає у тому, що фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не перестає бути фізичною особою, а лише набуває додаткову юридичну ознаку - статус підприємця.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Згідно зі статтями 25 та 26 ЦК України, усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки, які виникають з моменту народження та припиняються зі смертю. Фізична особа здатна бути власником будь-якого майна, крім того, що за законом не може перебувати у приватній власності.
Частина 1 ст. 50 ЦК України визначає, що фізична особа має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Згідно з ч. 1 ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність. Це право реалізується за умови державної реєстрації, як передбачено, зокрема, ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідно до якої фізична особа набуває статусу підприємця лише з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру, і втрачає цей статус із внесенням запису про припинення діяльності.
Суб'єктами права власності є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади.
Законодавство не містить такого окремого суб'єкта права, як фізична особа-підприємець. Це означає, що незалежно від наявності статусу ФОП, власником майна завжди залишається фізична особа, а не «ФОП», оскільки останнє є лише функціональною характеристикою особи, що діє в межах господарської діяльності.
Такий підхід послідовно підтримується і судовою практикою, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду. У низці постанов (наприклад, від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 02.10.2019 у справі № 263/2359/19) зазначено, що фізична особа-підприємець не є окремим суб'єктом права, а отже не може вважатися відмінним власником майна.
У зазначених рішеннях Верховний Суд підкреслює, що наявність статусу ФОП не впливає на суб'єктний склад сторін у цивільних правовідносинах, у тому числі у питаннях власності. Водночас статус ФОП має значення для кваліфікації правовідносин як господарських, якщо діяльність особи пов'язана із систематичним одержанням прибутку у рамках підприємництва.
Саме тому при вирішенні питань юрисдикції, особливо у справах про право власності на об'єкти нерухомості, ключовим критерієм має бути не лише формальний статус особи як ФОП, а фактичне використання майна. Такий підхід підтверджено у вже згаданій постанові Великої Палати ВС від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, де зроблено висновок, що сам факт наявності статусу підприємця не визначає господарський характер правовідносин - визначальними є обставини використання майна для здійснення підприємницької діяльності.
Таким чином, фізична особа, яка зареєстрована як підприємець, залишається єдиним суб'єктом цивільного права, а її статус ФОП лише засвідчує право вести господарську діяльність. Це не створює нового суб'єкта права власності, і нерухоме майно завжди реєструється за фізичною особою. У судовому процесі це означає, що визначення юрисдикції спору (цивільна чи господарська) має базуватись на з'ясуванні фактичного характеру використання майна, а не на формальній наявності статусу ФОП у особи. Такий підхід повністю відповідає як букві закону, так і практиці Верховного Суду України.
Відповідач Храменок Д.О. є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим з видом діяльності «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (КВЕД 68.20), а об'єкт спору - нежитлове приміщення у багатоквартирному будинку, що використовується для комерційних потреб.
Отже, спір виник у межах господарських правовідносин і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Щодо оцінки розгляду справи судом першої інстанції по суті спору.
Суд першої інстанції, розглянувши матеріали справи та доводи сторін, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог КПТМ «Криворіжтепломережа» у повному обсязі, виходячи з такого.
Відносини, що виникли між сторонами, є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно до статей 4, 173- 175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до них підлягають застосуванню положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) здійснює відпуск теплової енергії споживачу (абоненту), який зобов'язаний оплатити отриману енергію та дотримуватись умов її використання. Закон прямо забороняє постачання енергії без укладення договору.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
З матеріалів справи слідує, що КПТМ «Криворіжтепломережа» є надавачем послуги з постачання теплової енергії в м. Кривому Розі.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Частини 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлюють, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори укладаються на основі типових або примірних форм, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими органами, з урахуванням різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний, колективний договір) та категорій споживачів (індивідуальний, колективний).
Частина 5 ст. 13 передбачає, що у разі відсутності рішення співвласників багатоквартирного будинку про модель договірних відносин та неукладення договору, з ними автоматично укладається індивідуальний публічний договір приєднання. Текст такого договору оприлюднюється на офіційних веб-сайтах і доводиться до відома співвласників.
Частини 1, 2 ст. 14 визначають, що договір укладається відповідно до рішення співвласників або уповноваженого органу (управителя, об'єднання співвласників) в одній із трьох моделей: індивідуально кожним співвласником, колективно управителем або колективно об'єднанням співвласників.
У разі публічних договорів приєднання виконавці послуг зобов'язані розміщувати вимоги до якості послуг і іншу інформацію для кожного будинку на своїх офіційних ресурсах.
Плата за комунальні послуги за індивідуальним публічним договором приєднання включає плату за спожиті послуги відповідно до тарифів та плату за абонентське обслуговування, що не перевищує встановлених законом меж.
Прикінцеві положення Закону зобов'язують співвласників багатоквартирних будинків до 01.05.2020 прийняти рішення щодо моделі договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, а виконавців - укласти відповідні договори.
Ці положення підтверджують, що підприємства теплопостачання з 01.05.2019 зобов'язані укладати договори на надання послуг за новими правилами, враховуючи волевиявлення споживачів щодо моделі договірних відносин. Якщо такого волевиявлення немає, ініціатива укладення договорів належить виконавцям.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18.11.2021 (справа № 908/3233/20), від 14.12.2023 (справа № 908/2078/22) та від 09.04.2024 (справа № 908/710/23).
Судом першої інстанції було встановлено, що між сторонами існує договір енергопостачання, який за своєю правовою природою є оплатним, тобто відповідає класичному договору про надання послуг (відповідно до статей 901, 903 ЦК України). Таким чином, у відповідача як споживача виник обов'язок оплатити вартість спожитої теплової енергії у строки та порядку, визначені умовами договору.
У справі встановлено, що відповідач не виконав цей обов'язок, що призвело до утворення заборгованості. Відтак, з огляду на приписи ст. 11 ЦК України, зобов'язання між сторонами виникло з договору, а невиконання грошового зобов'язання тягне правові наслідки, передбачені законом.
На підтвердження правомірності заявлених вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних позивачем були надані до суду відповідні розрахунки:
- пеня у розмірі 243,45 грн відповідно до п. 45 договору, який передбачає відповідальність у вигляді пені 0,01% за кожен день прострочення;
- три відсотки річних у розмірі 10?013,65 грн відповідно до ст. 625 ЦК України;
- інфляційні втрати у розмірі 40?677,39 грн також згідно з вимогами ст. 625 ЦК України.
Судом першої інстанції проведено перевірку арифметичної правильності наданих розрахунків і встановлено, що вони здійснені вірно та документально підтверджені.
Встановивши факт належного укладення договору, поставки теплової енергії, наявність заборгованості та порушення строків оплати, а також правомірність нарахування передбачених договором і законом санкцій, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, включаючи стягнення основної заборгованості, пені, інфляційних втрат і 3% річних.
З урахуванням вищевстановлених обставин справи, колегія суддів ЦАГС відхиляє доводи апеляційної скарги ФОП Храменка Д.О. з огляду на наступне:
По-перше, твердження апелянта про відсутність технічної можливості постачання теплової енергії до нежитлового приміщення № 63 та неукладення договору спростовується матеріалами справи, які підтверджують існування укладеного між сторонами договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 05.10.2021, що має характер публічного договору приєднання відповідно до вимог законодавства.
Акти включення та відключення теплопостачання, надані позивачем, містять відомості про обсяг фактично наданих послуг саме у вказане приміщення, підтверджені обліковими даними.
Відсутність письмового договору, підписаного відповідачем, не виключає наявність зобов'язання, адже згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України договір вважається укладеним у разі приєднання до мережі та фактичного споживання тепла. Таким чином, апелянт фактично користувався послугою, навіть без формального підписання договору, що не звільняє його від обов'язку оплатити спожиту ним послугу.
По-друге, довод про відсутність доказів отримання тепла саме апелянтом та ненадання документів, що підтверджують передачу послуг до його приміщення, є безпідставним і штучним. Позивач надав належні та допустимі докази, зокрема акти, рахунки, інформацію з систем обліку та розрахунок заборгованості, що підтверджують факт теплопостачання.
Обов'язок щодо збереження технічної документації та документів на приміщення покладається на власника майна, а відсутність у відповідача документів попереднього власника не звільняє від зобов'язань за фактичне користування послугами.
У справі відсутні докази про відключення спірного приміщення від тепломереж або його виведення з експлуатації, а відповідач не надав жодних доказів, що теплопостачання не здійснювалося.
По-третє, твердження апелянта про неправомірність розгляду справи в господарській юрисдикції є необґрунтованим та спростовуюються встановленими вище судом апеляційної інстанції обставинами.
Відповідач є фізичною особою-підприємцем із зареєстрованим видом діяльності (КВЕД 68.20) з надання в оренду нерухомого майна, спірне нежитлове приміщення має комерційне призначення і використовується у межах підприємницької діяльності або принаймні така можливість не виключена.
Відповідно, спір, що виник у господарських правовідносинах щодо оплати комунальних послуг, належить розглядати у господарському суді, і твердження про цивільну юрисдикцію є безпідставним і спрямоване на уникнення відповідальності.
По-четверте, довод апелянта щодо порушення принципу оцінки доказів та недоведеності позовних вимог не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд першої інстанції всебічно та повно дослідив докази, надані позивачем, зокрема договір, акти про постачання теплової енергії, рахунки, розрахунки боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також перевірив арифметичну правильність цих розрахунків.
Обов'язок доказування покладено на позивача, і він виконав його у повному обсязі, тоді як апелянт не надав жодного зустрічного доказу, який спростовував би факт споживання послуг або обсяг нарахувань.
Отже, апеляційна скарга ФОП Храменка Д.О. не містить нових обставин або належних доказів, які спростовували б висновки суду першої інстанції. Усі доводи апеляції ґрунтуються на припущеннях або вибірковому тлумаченні норм права, що вже отримали належну правову оцінку. Підстав для скасування рішення суду немає, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/844/24 - залишити без змін.
6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних вище обставин, з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Храменка Дмитра Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/844/24 - залишити без змін.
Судовий збір у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Храменка Дмитра Олександровича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов