03 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/389/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Мартюхіна Н.О.
за участю секретаря Андерс О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (вх.№1205Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.04.2025 у справі №922/389/25 (повний текст рішення складено та підписано 06.05.2025 суддею Погореловою О.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 у справі №922/389/25 (повний текст додаткового рішення складено та підписано 19.05.2025 суддею Погореловою О.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради Харківської області, м. Дергачі
до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", м. Харків,
про стягнення коштів,-
Комунальне некомерційне підприємство "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради Харківської області, звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг за 2022 та 2023 роки у загальному розмірі 412 988,99 грн, з яких: заборгованість за 2022 рік - 135 025,51 грн, заборгованість за 2023 рік - 277 963,48 грн.
Позов обґрунтовано обставинами фактичного споживання відповідачем у 2022-2023 роках комунальних послуг вартістю 412 988,99 грн щодо орендованого ним нерухомого майна за укладеним з позивачем, балансоутримувачем, та Дергачівською міською радою,орендодавцем, договором оренди комунального майна територіальної громади Дергачівської міської рали від 10.12.2021 № 44, за відсутності укладення окремих договорів на відшкодування балансоутримувачу вартості спожитих комунальних послуг, обов'язок укладення яких покладено на орендаря пунктом 6.4.4. зазначеного Договору оренди, відсутності відшкодування з боку відповідача балансоутримувачу - позивачу вартості спожитих комунальних послуг, виявлення вказаних фактів під час проведення заходів державного фінансового контролю Північним офісом Держаудитслужби за ІІІ квартал 2024 з їх відображенням в Акті від 06.09.2024 № 202020-22/03 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Дергачівської міської ради Харківського району за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 та довідці зустрічної звірки від 28.08.2024 № 20-23з.
Вказані обставини за твердженням позивача в силу положень статті 759 Цивільного кодексу України щодо змісту орендних правовідносин, статті 174 Господарського кодексу України, статті 11 Цивільного кодексу України щодо підстав виникнення господарських зобов'язань (цивільних прав та обов'язків), пункту 6.4.4. Договору оренди, статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зумовлюють виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування балансоутримувачу орендованого майна - позивачу вартості фактично спожитих за час користування орендованим майном комунальних послуг.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.04.2025 у справі №922/389/25, позов задоволено. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" на користь Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради заборгованість з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг за 2022 та 2023 роки у розмірі 412 988,99 грн (з яких заборгованість за 2022 рік - 135 025,51 грн та за 2023 рік - 277 963,48 грн) та 4 955,86 грн судового збору.
Рішення обґрунтовано підтвердженням наданими позивачем доказами факту орендного користування відповідачем спірними приміщеннями за договором оренди комунального майна територіальної громади Дергачівської міської рали від 10.12.2021 № 44 протягом спірного періоду та споживання ним у цей період комунальних послуг щодо цих приміщень вартістю 412 988,99 грн, за відсутності укладення окремих договорів на відшкодування балансоутримувачу вартості спожитих комунальних послуг, обов'язок укладення яких покладено на орендаря пунктом 6.4.4. зазначеного Договору оренди та наявністю у зв'язку з цим у відповідача як фактичного споживача комунальних послуг обов'язку з відшкодування їх вартості балансоутримувачу - позивачу.
05.05.2025 до Господарського суду Харківської області від Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради Харківської області надійшла заява від 02.05.2025 (вх. № 10890), в якій позивач просив суд ухвалити додаткове рішення у справі №922/389/25 про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" на користь Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради витрати на правничу допомогу в сумі 28 000,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 у справі №922/389/25 заяву Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради Харківської області про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" на користь Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" подав на зазначене рішення та додаткове рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить це рішення та додаткове рішення скасувати в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на безпідставність висновку суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленої позивачем заборгованості, оскільки судом не було надано належної оцінки доводам та доказам відповідача щодо вчинення всіх залежних від нього дій на укладення окремих договорів на відшкодування балансоутримувачу вартості комунальних послуг та ухилення позивача від їх укладення, а також тому, що розмір заявленої до відшкодування вартості комунальних послуг не підтверджено жодними первинними документами.
Також скаржник зазначає про завищення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які суд стягнув з відповідача оскаржуваним додатковим рішенням.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 для розгляду справи № 922/389/25 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (вх.№1205Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.04.2025 у справі №922/389/25 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 у справі №922/389/25 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 03.07.2025 о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
19.06.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №7602 ), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025, у зв'язку з перебуванням судді Білоусової Я.О. у відпустці, для розгляду справи № 922/389/25 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, а представник позивача проти її задоволення заперечив.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, а позивач у відзиві на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2021 між Дергачівською міською радою (орендодавець), Комунальним некомерційним підприємством Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (орендар) та Комунальним некомерційним підприємством "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради Харківської області (балансоутримувач) був укладений договір №44 оренди комунального майна територіальної громади Дергачівської міської ради, відповідно до розділу 1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 155,3 м2, що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Дергачі, вулиця 1 Травня, 4, далі - Майно, що належить до комунальної власності територіальної громади Дергачівської міської ради та знаходиться на балансі Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ: 02003095, місцезнаходження якого зареєстровано: 62303, Україна, Харківська область, місто Дергачі, вулиця 1 Травня, 4) надалі - балансоутримувач, в особі директора Дончака Дмитра Юрійовича, який діє на підставі Статуту. Цільове призначення Майна: для розташування структурного підрозділу КНП ХОР "ЦЕМД та МК" з метою надання екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Відповідно до п. 2.1 Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендодавцем, орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.
10.12.2021 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі в оренду комунального майна територіальної громади Дергачівської міської ради.
Відповідно до п. 6.4.4 п. 6.4 вищезазначеного Договору, після укладання договору оренди, орендар зобов'язаний укласти договір про відшкодування вартості спожитої електричної енергії, водопостачання та теплопостачання балансоутримувачу.
Позивач посилається на те, що відповідачем -орендарем не було забезпечено укладення договорів з балансоутримувачем на відшкодування вартості спожитої електричної енергії, водопостачання та теплопостачання у 2022 та 2023 роках та орендар продовжував користуватися орендованим майном на підставі договору та споживати комунальні послуги, не відшкодовуючи їх вартість балансоутримувачу.
Відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північно-східного офісу Держаудитслужби за ІІІ квартал 2024 року, Північно-східним офісом Держаудитслужби було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Дергачівської міської ради за період з 01.01.2021 по 31.03.2024.
Відповідно до акту №202020-22/03 від 06.09.2024 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Дергачівської міської ради Харківського району за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 (далі - Акт) під час проведення заходів державного фінансового контролю Північно-Східного офісу Держаудитслужби за ІІІ квартал 2024 року було виявлено, що додатково підлягають відшкодуванню КНП "Дергачівська центральна лікарня" витрати на оплату комунальних послуг за 2022-2023 роки. Розмір недоотриманого позивачем відшкодування від відповідача складає у 2022 році - 135 025,51 грн, у 2023 році - 277 963,48 грн, всього за 2022-2023 роки - 412 988,99 грн.
Згідно з Довідкою Північно-Східного офісу Держаудитслужби №20-23/02з від 28.08.2024 зустрічної звірки в Комунальному некомерційному підприємстві "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку, що здійснювалися Дергачівською міською радою за період з 01.01.2021 по 31.03.2024, зустрічною перевіркою, зокрема, встановлено, що договори щодо відшкодування витрат балансоутримувачу по наданню комунальних послуг з КНП ХОР "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" не укладались, відшкодування комунальних послуг не здійснювалось. В ході проведення зустрічної звірки Комунальним некомерційним підприємством "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради виконано розрахунки відшкодування комунальних послуг КНП ХОР "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф". Згідно вказаних розрахунків відшкодування комунальних послуг виконаних КНП "ДЦЛ" ДМР для КНП ХОР "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" загальна сума витрат, яка підлягає поверненню балансоутримувачу, склала 504 048,33 грн, з них за 2022 - 135 025,51 грн, 2023 - 277 963,48 грн, за І квартал 2024 - 91 059,34 грн.
Як зазначено в Акті ревізії, оплата комунальних послуг, спожитих орендарем, була здійснена позивачем за рахунок коштів місцевого бюджету і при цьому відновлення касових видатків на казначейському рахунку, з якого було проведено оплату за комунальні послуги, як передбачено главою 9 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2021 № 938, позивачем не здійснювалось.
Враховуючи наведене, підприємством позивача за рахунок коштів бюджету Дергачівської міської ради, що передбачені для утримання та забезпечення надання медичних послуг за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, фактично було здійснено оплату комунальних послуг та енергоносіїв, спожитих як позивачем так і орендарями, і при цьому кошти від орендарів у якості відшкодування не зараховані на рахунки позивача.
На адресу КНП ХОР "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" позивачем направлялись претензії №950 від 03.09.2024, №1209/01 від 26.11.2024 та №81/01 від 24.01.2025 з вимогою про сплату заборгованості з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг за 2022-2023 роки у розмірі 412 988,99 грн, до яких, зокрема, були долучені рахунки, акти, розрахунки з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг за 2022-2023 роки.
У відповідь на претензії, відповідач листами №04-1158 від 21.10.2024, №04-1274 від 29.11.2024 повідомив, що на виконання п. 6.4.4 договору оренди, КНП ХОР "ЦЕМД та МК" підготував та 21.01.2022 направив на погодження та підписання договір на відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг на 2022 рік на електронну адресу КНП "Дергачівська центральна лікарня" (derg_crl@ukr.net та derg_crl@ukrpost.ua). Втім, підписаний примірник КНП ХОР "ЦЕМД та МК" так і не отримав. Оплата комунальних послуг здійснюється Центром за рахунок коштів обласного бюджету, відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний рік починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, після чого залишок коштів підлягає перерахуванню в дохід відповідному бюджету.
Після проведення ревізії на адресу позивача надійшли претензії Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області №01-17/1771 від 14.11.2024 та №01-17/1550 від 02.10.2024 щодо відшкодування збитків, які завдано у зв'язку із несплатою відповідачем відшкодування витрат на оплату комунальних послуг за 2022-2023 роки, вартість яких сплачено за рахунок місцевого бюджету.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з наступних мотивів.
Спір у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача-орендаря з відшкодування позивачу - балансоутримувачу орендованого майна вартості спожитих відповідачем, але не оплачених комунальних послуг щодо орендованого ним за договором об'єкту комунальної власності, за обставин неукладення сторонами окремих правочинів щодо відшкодування витрат балансоутримувача на відшкодування відповідних витрат, обов'язок з укладення яких Договором оренди покладено на відповідача, а також щодо вартості таких послуг (розміру відшкодування).
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: 1) збільшення або збереження майна однією особою - набувачем 2) зменшення або незбільшення майна у іншої особи - потерпілого; 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача зменшенням або вiдсутністю збільшення майна на стороні потерпілого 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану осіб на час такої зміни, або правова підстава для цього повинна згодом відпасти.
При цьому, не має правового значення, наслідком поведінки набувача чи потерпілого стала зазначена зміна майнового стану цих осіб.
Зазначені умови виникнення кондикційних зобов'язань вбачаються зі змісту спірних правовідносин, оскільки фактичне безоплатне споживання орендарем комунальних послуг у період використання ним орендованих приміщень, за відсутності укладення окремих договорів щодо їх відшкодування балансоутримувачу орендованого майна, на якого покладено обов'язок з оплати їх вартості надавачам комунальних послуг, з наступним отриманням відшкодування від орендаря, неотримання від орендаря такого відшкодування, призводить до збереження орендарем за рахунок балансоутримувача грошових коштів в розмірі вартості фактично спожитих орендарем комунальних послуг, враховуючи при цьому, що за чинним законодавством саме орендар, як фактичний споживач, має понести відповідні витрати на оплату спожитих ним комунальних послуг, з чого вбачається відсутність правових підстав для відповідної зміни майнового стану сторін у справі.
Тобто балансоутримувач в таких відносинах сплачує вартість спожитих фактичним споживачем комунальних послуг за фактичного споживача-орендаря, не отримавши відповідної компенсації, за відсутності правових підстав для відповідного збереження орендарем відповідної грошової суми за рахунок балансоутримувача.
За вищенаведеними положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України для підстав відшкодування відповідних коштів не має значення наслідком поведінки набувача чи потерпілого стала зазначена зміна майнового стану цих осіб, зокрема обставини щодо того, чи здійснював позивач всі залежні від нього заходи щодо укладення договорів на відшкодування витрат балансоутримувача, на які він посилається в обґрунтування відсутності підстав для стягнення спірної заборгованості.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що у відповідних правовідносинах позивач при визначенні суми позову має довести належними, допустимими та достовірними доказами, що відповідач спожив певну кількість вимірних одиниць комунальних послуг та обґрунтувати їх вартість.
При цьому колегія суддів враховує сталу й послідовну практику Верховного Суду щодо наявності у фактичного отримувача комунальних послуг статусу споживача, який має обов'язок з їх сплати за фактом фактичного споживання, незалежно від наявності укладених договорів з надавачами таких послуг, та щодо підтвердженя розміру фактично спожитих комунальних послуг.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 у справі № 462/1232/23 зазначено наступну правову позицію з цього питання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448 цс 19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.06.2022 у справі № 911/27/21 викладено наступні висновки
Обов'язок орендаря (наймача) майна, зокрема комунальної чи державної форми власності, здійснювати оплату (компенсувати балансоутримувачу) витрат на комунальні послуги в орендованому приміщенні та витрат на утримання орендованого майна випливає з положень:
- статті 759 Цивільного кодексу України - щодо змісту правовідносин, що виникають з договору оренди;
- статті 174 Господарського кодексу України та статті 11 ЦК України - щодо підстав для виникнення господарських зобов'язань (цивільних прав та обов'язків);
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 22.03.2017 у справі № 916/3164/14, що залишилась незмінною згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 12.02.2019 у справі № 916/1134/18 та від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18.
Водночас Верховний Суд зазначив, що правова природа цих зобов'язань - що виникають з надання/споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання/спору щодо виникнення обов'язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону щодо надання/споживання/підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим Суд зазначає про таке.
Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, Цивільного кодексуУкраїни, статтею 901 якого передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Водночас положення статей 901, 903 Цивільного кодексу України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 16.11.2021 у справах №№ 915/208/20, 915/127/20, а також до правової позиції , сформульованої Верховним Судом складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського 03.06.2022 справа № 915/104/21.
З урахуванням висновку щодо обов'язку оплатити житлово-комунальні послуги також за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у разі, якщо споживачі фактично користувалися ними ,Суд зазначає, що до цих правовідносин у передбачених Законом випадках також застосовуються положення пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг в орендованому приміщенні та послуг з утримання орендованого майна.
При цьому, якщо на обов'язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний.
Тобто, за відсутності доказів факту наданння/отриманння та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов'язок з її оплати у нього не виникає.
Отже, для встановлення розміру цього обов'язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.
А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов'язку оплачувати ці послуги.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Частинами першою, другою, четвертою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Таким чином суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 18.04.2023 у справі № 909/952/21.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуальноо права дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Використання орендованих приміщень відповідачем у спірний період (2022-2023 роки) підтверджується наявністю Акту приймання передачі орендованого майна від 10.12.2021, який є додатком договору оренди комунального майна територіальної громади Дергачівської міської рали від 10.12.2021 № 44 та відсутністю Акту повернення відповідного майна з оренди.
Як зазначено вище, з огляду на зміст спірних правовідносин щодо відшкодування балансоутримувачу орендованого нерухомого майна вартості фактично спожитих орендарем комунальних послуг щодо вказаного майна, на відміну від правовідносин зі сплати орендної плати, яка має фіксований в договорі розмір, мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний характер, позивач має надати докази визначення відповідних сум відшкодування на підставі повірених засобів обліку або даних безпосередніх надавачів таких послуг.
В судовому засіданні представники сторін підтвердили відсутність засобів обліку у спірних приміщеннях.
Разом з цим, у матеріалах справи відсутні докази, в яких містяться дані надавачів комунальних послуг щодо обсягів спожитих відповідачем комунальних послуг щодо орендованих спірних приміщень або посилання на визначення розміру спожитих відповідачем комунальних послуг на підставі даних певних надавачів комунальних послуг, в той час як відповідач повністю заперечує правильність визначенного позивачем розміру заборгованості, зазначаючи, що ним не споживалось зазначених в наданих позивачем розрахунках, рахунках та актах обсягів, і такі обсяги не підтверджено жодними первинними документами.
Зокрема в Акті від 06.09.2024 № 202020-22/03 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Дергачівської міської ради Харківського району за період з 01.01.2021 по 31.03.2024 та довідці зустрічної звірки від 28.08.2024 № 20-23 зазначено, що розмір вартості спожитих відповідачем у 2022 -2023 роках визначено за розрахунком саме позивача.
Натомість додані позивачем до позовної заяви розрахунки, рахунки та Акти здачі приймання робіт (наданих послуг) із розрахунками до них не відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказів, з огляду на те, що:
- у спірних відносинах відсутні договори, що передбачають визначення балансоутримувачем вартості спожитих послуг в актах чи рахунках, а, як зазначено вище, у цих позадоговірних правовідносинах, які мають розрахунково-фактичний характер, фактичне споживання орендарем комунальних послуг має визначатися за даними надавачів відповідних послуг щодо обсягів споживання та чинних тарифів на ці послуги;
- позивач не є надавачем комунальних послуг, в той час як акти не містять жодних відомостей щодо того, що зазначені в них обсяги споживання визначені на підставі даних відповідних надавачів та посилання на певні тарифи, затверджені органом місцевого самоврядування в порядку Закону України «Про житлово-комунальні послуги;
- в Актах за березень 2024, вересень 2024-грудень 2024 року зазначено, що послуги надані виконавцем -позивачем за договором від 06.09.2024 № № 17/1, 17/2 , а також договору № 17 без дати, в той час як зазначено вище, позивач не є виконавцем житлово-комунальних послуг та матеріали справи не містять відповідних договорів, у спірних правовідносинах у період 2022-2023 не мало місце укладення договорів на відшкодування балансоутримувачу вартості комунальних послуг, що також підтверджують обидві сторони та вказані Акти складено за періоди, що мали місце у 2024 році, тоді як позивачем заявлено заборгованість з відшкодування вартості комунальних послуг, спожитих у 2002-2023 роках,
що також стосується й рахунків та Актів виконаних робіт (наданих послуг) №№ 1/к-2024 від____2024 , 2/к-2024 від____2024 ;
- в рахунках та Актах виконаних робіт (наданих послуг) №№ 1/к-2024 від____2024 , 2/к-2024 від____2024 зазначено загальні обсяги споживання, які відповідають відомостям наданих позивачем розрахунків відшкодування послуг за січень -грудень 2022 року та січень -грудень 2023 року за відсутності відомостей щодо того, що відповідні розрахунки складено щодо зазначених Актів, які датовано 2024 роком, і при цьому в розрахунках наведено розгорнуті відомості щодо споживання відповідачем комунальних послуг у деяких періодах протягом кількох місяців в однакових обсягах ( електроенергія за весь 2022 рік , січень-березень 2023 року, а також розподіл електроенергії з січня 2022 по вересень 2022, грудень 2022 року -по 20 квт/год в місяць), за відсутністю у матеріалах справи обґрунтування підстав такого визначення, у той час як присутній в судовому засіданні представник позивача пояснив, що не володіє такою інформацією, а представник відповідача заперечила такі обсяги споживання, зазначивши що у певні періоди 2022 року через бойові дії підприємство не вело активної діяльності.
На запитання колегії суддів щодо того, на підставі яких даних позивачем визначено розмір спірної заборгованості, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що йому відомо лише те, що розрахунки виконувались бухгалтерією позивача на підставі даних щодо площі, обсягів споживання за рахунками надавачів послуг та кількості працівників відповідача у приміщенні. При цьому представник позивача підтвердив, що відповідні рахунки надавачів послуг не надавались до матеріалів справи та він не зміг обґрунтувати підстави визначення обсягів споживання, виходячи з кількості працівників, що знаходяться у приміщенні, як це впливає на обсяги послуг, зокрема з електропостачання, та відсутність доказів певної кількості працівників у певні періоди.
Отже, заявлений позивачем до стягнення розмір вартості спожитих відповідачем комунальних послуг є недоведеним, що є підставою для відмови в позові.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.
З огляду на те, що позов задоволенню не підлягає, витрати позивача на професійну правничу допомогу, відповідно до п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, що виключає необхідність дослідження питання щодо підтвердження таких витрат у відповідності до вимог статті 126 цього Кодексу, а тому оскаржуване додаткове рішення, яким вказані витрати покладено на відповідача, підлягає скасуванню із ухваленям нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача від 02.05.2025 (вх. № 10890) про ухвалення додаткового рішення .
Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи в позові відмовлено, відповідно до положень п. 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати відповідача на сплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача, а витрати останнього зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишаються за ним.
Керуючись статтею 269, пунктом 2 статті 275, п. 4 ч. 1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу відповідача - Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2025 у справі №922/389/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 у справі №922/389/25 скасувати .
У задоволенні заяви позивача від 02.05.2025 (вх. № 10890) про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Дергачівська центральна лікарня" Дергачівської міської ради (62303, Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. Європейська, 4, код ЄДРПОУ 02003095) на користь Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (61058, м. Харків, пр. Незалежності, 13, код ЄДРПОУ 38494108) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 7433,79 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складенено 14.07.2025.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна