вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" червня 2025 р. Справа№ 910/12128/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: Яровий Я.В.
від відповідача-2: не з'явився
від третьої особи: Лісовська О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2025
у справі № 910/12128/23 (суддя Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія "Кредо-аудит"
до 1. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
2. Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Міністерства фінансів України
про стягнення коштів
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва про стягнення 59 283,58 грн, які складаються з: 34 000,00 грн - помилково перерахованих коштів, 20 538,48 грн - інфляційних втрат, 4 745,10 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі не вчинили дій щодо повернення позивачу помилково перерахованих ним коштів на підставі платіжного доручення № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав норми ст. ст. 625, 1212 ЦК України.
Короткий зміст доводів та заперечень відповідачів
Відповідач-1 та відповідач-2 у своїх відзивах з позовом не погодилися посилаючись на те, що позивачем не дотримано чітко визначений механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету. Водночас стягнення коштів з територіальних органів казначейства є недопустимим та суперечить чинному законодавству.
Рух справи
Господарський суд міста Києва рішенням від 21.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 у справі №910/12128/23, позов ТОВ «АК "Кредо-аудит"» задовольнив частково; присудив до стягнення із ГУ ДКС України у м. Києві на користь ТОВ «АК "Кредо-аудит"» 34 000,00 грн - безпідставно отриманих коштів, 50,30 грн - 3 % річних та 1 541,59 грн - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовив.
Верховний Суд постановою від 17.01.2025 зазначені рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 скасував, а справу №910/12128/23 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд виходить з того, що висновки судів попередніх інстанцій не в повній мірі відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які означені у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, а саме стосовно того, що грошові кошти слід стягувати з Державного бюджету України, а не з органу державної влади.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 у справі №910/12128/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія "Кредо-аудит"» 34 000 грн 00 коп. - безпідставно отриманих коштів, 293 грн 42 коп. - 3% річних, 305 грн 17 коп. - інфляційних втрат та 1566 грн 41 коп. - судового збору. В іншій частині у задоволенні позовних вимог суд відмовив.
Рішення, з посиланням на статті 625, 1212 ЦК України мотивовано тим, що перераховані за платіжним дорученням від 20.11.2018 №270 у розмірі 34 000,00 грн були помилково (зайво) перераховані до державного бюджету і підлягають поверненню власнику на підставі ст. 121 ЦК України. Суд здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат визначивши, що ці нарахування підлягають стягненню частково, за період з 12.04.2023 по 25.07.2023 та складають:
-3% річних - 293,42 грн;
- інфляційні втрати - 305,17 грн.
Також суд дійшов висновку, що у цій справі відповідачем є Держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, у даному випадку через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва. Отже присуджені кошти підлягають стягнення на корить позивача саме з Державного бюджету України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (відповідач-1) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення 3% річних, інфляційних витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Також, в апеляційній скарзі викладено клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача-1 (тобто з повідомленням / викликом учасників справи).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
А саме апелянт посилається на те, що:
- судом першої інстанції не було належним чином досліджено питання про склад учасників процесу, оскільки як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли під час повернення коштів, які було помилково перераховано позивачем для виконання постанови Міністерства фінансів України про застосування штрафу, разом з тим судом було встановлено, що Міністерство фінансів України було відмовило у зверненні Позивача про повернення коштів, оскільки у призначенні платежу відсутня інформація, що перерахування коштів здійснено на виконання постанови Міністерства фінансів України про застосування штрафу;
- судом не взято до уваги порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845), пунктами 16-23 якого встановлено механізм безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету;
- суд не врахував, що списання з доходів державного бюджету повинно відбуватися у разі, якщо кошти, які підлягають стягненню, були зараховані до державного бюджету. Механізму стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які не були зараховані до державного бюджету Порядком №845, а також іншими нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері бюджетного законодавства, та якими визначено повноваження Казначейства щодо стягнення коштів місцевого бюджету та державного бюджетів не визначено.
Правова позиція позивача щодо апеляційної скарги
Позивач не погодився з доводами апеляційної скарги посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно застосував Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Дія статті 625 ЦК України щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Правова позиція 3-ї особи щодо апеляційної скарги
Міністерство фінансів України у своїх письмових поясненнях зазначило, що платіжне доручення № 270 від 20.11.2018 на суму 34 000,00 грн у призначенні платежу не містило відомостей про документ, на підставі якого здійснюється перерахування коштів отримувачу, зокрема, графа не містила інформації, що перерахування коштів здійснено на виконання постанови Міністерства фінансів України №58 від 26.10.2018, тому такий платіж не відповідав вимогам п. 3.8 (п. 3.7 з 25.06.2019) Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.04.2004 №22 (втратила чинність 01.08.2022), відтак, грошові кошти у розмірі 34 000,00 грн, перераховані платіжним дорученням № 270 від 20.11.2018 не зараховані, як добровільне виконання позивачем вимог постанови Міністерства фінансів України № 58 від 26.10.2018.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12128/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 у справі №910/12128/24. Апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 3633, 60 грн. Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
05.06.2025 недоліки апеляційної скарги усунуто.
Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
Суддя-доповідач доповів колегії суддів про закінчення проведення підготовчих дій та про необхідність призначення справи до розгляду.
Враховуючи подане скаржником клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, а також приймаючи до уваги норми ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 Клопотання Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників судового процесу - задоволено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 у справі № 910/12128/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 25.06.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 в письмовій формі не пізніше ніж 23.06.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 23.06.2025. Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнана обов'язковою.
Явка представників учасників справи
Представник відповідача-1 та третьої особи в судовому засіданні 25.06.2025 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
В судове засідання 25.06.2025 представники відповідача-2 та третьої особи не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2 та третьої особи, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підстав сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.
26.10.2018 Міністерством фінансів України (далі - Мінфін) винесено постанову від 26.10.2018 №58 про застосування штрафу до позивача у розмірі 34 000 грн за порушення вимог Закону України "Про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення".
Платіжним дорученням від 20.11.2018 №270 позивач перерахував кошти в сумі 34 000 грн на рахунок УК у Подільському районі м. Києва з призначенням "*;;; Адміністративні штрафи та інші санкції (код класифікації доходів бюджету 21081100). Нараховано та перераховано повністю".
Мінфін звернувся до Подільського РВ ДВС у м. Києві із заявою від 18.12.2018 №11010-09-10/33562 про стягнення коштів за постановою від 26.10.2018 №58.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що звернення стягнення на кошти боржника у банках у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Мінфіна від 26.10.2018 №58 здійснено Подільським РВ ДВС у м. Києві у тому числі, зокрема, 08.10.2019 з рахунку позивача, відкритому у АТ "УкрСибБанк" у розмірі 37 869 грн, що підтверджується платіжним дорученням №58041647/8.
Позивач 09.10.2019 звернувся до Мінфіна з листом №09-10/01, у якому просив відкликати заяву про відкриття виконавчого провадження та вжити заходів на повернення неправомірно стягнених з позивача коштів у сумі 37 869 грн.
Мінфін листом від 03.11.2019 №11010-07-10/27974 у відповідь на лист позивача повідомив про те, що позивачем не повідомлено Мінфін про сплату штрафу у добровільному порядку протягом п'яти робочих днів, тому останнє звернулося до Подільського РВ ДВС у м. Києві з заявою від 18.12.2018 №11010-09-10/33562 про стягнення коштів за постановою від 26.10.2018 №58.
Листом від 15.03.2023 №15-03/01 позивач звернувся до Мінфіна із заявою про повернення коштів з бюджету, у якому просив створити та подати до відповідного головного управління казначейства подання про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 34000 грн, згідно з платіжним дорученням від 20.11.2018 №270.
Листом від 11.04.2023 №35020-12-10/9829 Мінфін повідомив позивача про те, що у платіжному дорученні від 20.11.2018 №270 на суму 34 000 грн реквізит "Призначення платежу" не містить відомостей про документ, на підставі якого здійснюється перерахування коштів отримувачу, зокрема вказана графа не містить інформації, що перерахування коштів здійснено на виконання постанови від 26.10.2018 №58, тому відсутні підстави щодо повернення коштів у розмірі 34 000 грн, відповідно до платіжного доручення від 20.11.2018 №270.
Позивач 12.04.2023 повторно звернувся до Мінфіна з проханням розглянути заяву про повернення коштів, у відповідь на яке Мінфін листом від 09.05.2023 №3520-12-10/12695 повідомив позивача про відсутність підстав про формування подання про повернення коштів.
Позивач листом 13.06.2023 №13-06/01 звернувся до Управління та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) з проханням вжити відповідних заходів та повернути помилково сплачені кошти у розмірі 34 000 грн, згідно з платіжним дорученням від 20.11.2018 №270.
ДКС України листом від 19.06.2023 №11-06-06/10864 повідомила позивача про те, що лист від 13.06.2023 №13-06/01 щодо повернення коштів з бюджету скерований для розгляду та надання відповіді до Головного управління за належністю.
Листом від 07.07.2023 №05-08.1-10/7008 Головне управління повідомило позивача про те, що повернення Головним управлінням коштів у розмірі 34 000 грн помилково або надміру зарахованих до бюджету можливо на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оформлене за формою згідно з додатком 1 до Порядку №787.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Рішення суду першої інстанції за результатами нового розгляду оскаржено лише в частині стягнення 3% річних, інфляційних витрат. В цій частині апелянт просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що:
- перерахування коштів згідно з платіжним дорученням від 20.11.2018 №270 на виконання постанови Мінфіну від 26.10.2018 №58 не визнається третьою особою, у зв'язку із тим, що призначення платежу не відповідає вимогам Інструкції про безготівковий розрахунок в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.04.2004 №22 (втратила чинність 01.08.2022) та відповідно платіж за таким платіжним дорученням вважається не ідентифікованим;
- перераховані за платіжним дорученням від 20.11.2018 №270 кошти у розмірі 34 000 грн були помилково (зайво) перераховані до державного бюджету і підлягають поверненню власнику;
- період прострочення повернення безпідставно одержаних коштів склав з 30.11.2018 до 25.07.2023, у зв'язку з чим, крім помилково перерахованих коштів у розмірі 34 000 грн, позивач просить стягнути на його користь 20 538,48 грн інфляційних втрат і 4 745,10 грн 3 % річних.
Позиція апелянта полягає в тому, що на законодавчому рівні не визначено механізму стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які не були зараховані до державного бюджету Порядком №845.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов до висновку щодо стягнення 3-х % річних та інфляційних втрат з Державного бюджету України.
Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти у розмірі 34 000,00 грн, перераховані платіжним дорученням №270 від 20.11.2018 без достатньої правової підстави, оскільки цей платіжний документ не містить відомостей про підставу їх перерахування, внаслідок чого кошти не зараховані отримувачем в рахунок оплати штрафу, накладеного постановою Міністерства фінансів України №58 від 26.10.2018, відтак, підлягають стягненню на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Цією нормою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
У справі що переглядається відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, у цьому випадку через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва.
Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення), Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, в тому числі забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку; здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Таким чином, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Отже, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що 3 % річних та інфляційні втрати також підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене колегія відхиляє, як необґрунтовані доводи апелянта про невизначеність на законодавчому рівні механізму стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які не були зараховані до державного бюджету.
Щодо виконання вказівок Верховного Суду
Направляючи справу № 910/12128/23 на новий розгляд Верховний Суд у пункті 8.36. своєї постанови від 17.01.2025 року зазначив таке: «…поза увагою судів попередніх інстанцій було залишено з'ясування питання: (1) чи міг Мінфін (інший уповноважений на це орган державної влади) кваліфікувати отримані від позивача кошти за платіжним дорученням від 20.11.2018 №270 з призначенням - «Адміністративні штрафи та інші санкції (код класифікації доходів бюджету 21081100. Нараховано та перераховано повністю», саме як оплату штрафу за постановою від 26.10.2018 №58, ураховуючи те, що Товариство не повідомило Мінфін про таку оплату; (2) поведінка позивача, яка полягала у тому, що Товариство не лише не повідомило Мінфін про добровільну оплату штрафу, а й Подільський РВ ДВС у м. Києві, що мало своїм наслідком примусове стягнення».
Надаючи правовий висновок щодо зазначеного Верховним Судом питання суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поведінка відповідача, який добровільно оплатив штраф але не повідомив про це Мінфін та відповідний орган державної виконавчої служби, що призвело до його подвійного стягнення, жодним чином не може вважатися перешкодою для позивача вимагати повернення зайво сплачених ним коштів до державного бюджету на підставі ст. 1212 ЦК України, та не може вважатися підставою для відмови у захисті порушених права щодо повернення цих коштів їх власнику. Водночас неповідомлення позивачем про добровільну оплату штрафу Мінфіну та Подільського РВ ДВС у м. Києві підлягає врахуванню у визначенні періоду нарахування 3% річних та інфляційних страт в контексті встановлення моменту, з якого зайво сплачені позивачем кошти були безпідставно не повернуті власнику з державного бюджету.
Відповідно до матеріалів справи, що не заперечується сторонами, 15.03.2023 позивач звернувся до Міністерства фінансів України з листом № 15-03/01, в якому просив Мінфін створити та подати до відповідного Головного управління казначейства подання про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 34 000,00 грн згідно платіжного доручення №270 від 20.11.2018.
У відповідь на цю вимогу Міністерство фінансів України 11.04.2023 листом № 35020-12-10/9829 повідомило позивача про відсутність підстав для повернення коштів у сумі 34 000,00 грн, відповідно до платіжного доручення № 270 від 20.11.2018.
Отже, у цьому випадку державний орган, уникаючи формального підходу, повинен був встановити наявність подвійної оплати штрафу та вчинити відповідні дії щодо повернення зайво сплачених коштів їх власнику. Водночас доказів вчинення таких дій до матеріалів справи не надано, в зв'язку з чим позивач вимушений вимагати стягнення зазначених коштів у судовому порядку.
Враховуючи це суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з 12.04.2023 (з наступного дня після відмови). Відбулось порушення грошового зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів. Отже ці нарахування підлягають стягненню за період з 12.04.2023 по 25.07.2023 та складають:
-3% річних - 293,42 грн;
- інфляційні втрати - 305,17 грн.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія також відхиляє доводи апелянта щодо неналежного дослідження питання про склад учасників процесу.
З цього приводу колегія звертає увагу апелянта на те, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.04.2025 залучив до участі у справі Міністерство фінансів України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі - Мінфін/третя особа). Отже склад учасників справи судом першої інстанції визначений правильно.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 у справі № 910/12128/23 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 11.07.2025.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков