вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2025 р. Справа№ 361/5524/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Гаврилюка О.М.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Панамаренко Д.М., ОСОБА_1
від відповідача: Журавель В.І., Гудінова І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Садівничого товариства "Заліське" та ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023, повний текст рішення складено та підписано 03.05.2023
та апеляційною скаргою ОСОБА_1
на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023, повний текст рішення складено та підписано 27.06.2023
у справі № 361/5524/19 (суддя Ярема В.А.)
за позовом ОСОБА_1
до Садівничого товариства "Заліське"
про визнання рішень недійсними та зобов'язання підключити будинок до мережі електропостачання
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /позивач) звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до Садівничого товариства "Заліське" (далі - СТ "Заліське"/відповідач) про:
- визнання недійсними рішень загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016 відповідно до протоколу №2;
- відновлення становища з споживання електричної енергії ОСОБА_1 за місцем проживання по АДРЕСА_1 в СТ "Заліське" в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області;
- зобов'язання СТ "Заліське" підключити будинок по АДРЕСА_1 в СТ "Заліське" в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області до мережі електропостачання, що належить СТ "Заліське".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні загальні збори садового товариства були не правомочні вирішувати питання порядку денного, оскільки в них прийняло участь менше половини усіх членів товариства.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що оспорювані позивачем рішення загальних зборів відбулись за участі кваліфікаційної більшості від усіх членів садового товариства, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.02.2023 у справі №361/5524/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення загальних зборів Садівничого товариства «Заліське» від 20.08.2016 відповідно до протоколу №2 визнано недійсними. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відновлення становища з споживання електричної енергії ОСОБА_1 за місцем проживання по АДРЕСА_1 в СТ «Заліське» в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області - зобов'язання СТ «Заліське» підключити будинок по АДРЕСА_1 в СТ «Заліське» в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області до мережі електропостачання, що належить СТ «Заліське» відмовлено. Стягнуто з Садівничого товариства «Заліське» в доход Державного бюджету України 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору. У задоволенні заяви Садівничого товариства «Заліське» про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відсутність кворуму під час проведення 20.08.2016 загальних зборів СТ "Заліське" свідчить як про відсутність правомочності у таких зборів приймати рішення, так і про наявність підстав для визнання недійсними цих рішень. Крім того, враховуючи недоведеність позивачем обставин наявності його порушеного суб'єктивного права в розрізі заявлених предмету та підстав, суд дійшов висновку про відмову у задоволені відповідної вимоги про відновлення становища, яке існувало, шляхом зобов'язання відповідача підключити орендований позивачем об'єкт нерухомості до електропостачання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 у справі №361/5524/19 в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити такі позовні вимоги. Крім того, просить змінити мотивувальну частину рішення у вирішені судом позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів.
А саме апелянт посилається на те, що:
- у вирішенні цього спору суд має встановити фактичну кількість членів товариства, а також їх прізвище ім'я, по-батькові, дату народження, країну громадянства,
- після прийняття судового рішення спір фактично не вирішено, а перейшов в «хронічний» стан, який дозволяє відповідачу і надалі маніпулювати чисельністю членів товариства;
- господарський суд визнав встановленою обставину про відсутність факту порушення прав позивача в частині споживання електроенергії;
- оскільки відповідач не заперечив обставин того, що система електроспоживання в садовому товаристві є спільною сумісною власність, то суд дійшов передчасних висновків про недоведення позивачем наявність у нього прав співвласника;
- в матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було встановити, що за організаційно-правовою формою відповідач є громадським об'єднанням;
- суд застосував Закон, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин;
- при вирішенні даного спору судом було допущено ряд порушень процесуального закону, а саме не отримано від відповідача відповіді на письмові опитування в порядку ст. 90 ГПК України; не дослідив належним чином міркування та докази, на які вказував позивач; необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів від 16.01.2023; не прийняв письмові пояснення позивача від 14.02.2023;
- суд не застосував аналогію закону у вирішенні питання нотаріального посвідчення довіреностей.
Відповідач також не погодився з рішенням суду та звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 у справі №361/5524/19 в частині визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства «Заліське» від 20.08.2016 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами:
- при визначені кількості осіб, що була присутня на спірних загальних зборах суд першої інстанції помилково не врахував доручення, видане ОСОБА_2 , оскільки воно стосується саме спірних загальних зборів та зареєстровано в журналі реєстрації доручень за датою спірних зборів;
- суд не дав оцінки доводам відповідача, що у зв'язку транслітерацією рос/укр мало місце допущення помилок в прізвищах та ініціалах членів садового товариства;
- суд помилково не врахував присутніх деяких членів товариства, які значяться в списку;
- ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів суд не зазначив яке саме право позивача було порушено;
- відповідач не погоджується з судовим рішенням в частині відмови в розподілу судових витрат, понесених відповідачем під час розгляду справи.
Доводи та заперечення сторін
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою відповідача не погодився, просить оскаржене рішення з викладених в апеляційній скарзі відповідача мотивів залишити без змін.
Від відповідача не надійшов письмовий відзив на апеляційні скарги позивача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно Витягів з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2024 та протоколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.07.2024 справу №361/5524/19 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 прийнято апеляційні скарги до провадження у визначеному складі суддів. Об'єднано розгляд апеляційних скарг на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 в одне апеляційне провадженнядля спільного розгляду.
09.08.2204 відповідач подав заяву про відвід колегії суддів: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Шапран В.В., Буравльов С.І., яка обґрунтована тим, що колегія суддів у цьому складі розглядала справу № 911/2269/20 за позовом ОСОБА_3 до Садівничого товариства "Заліське" про визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, оформленого протоколом № 2. Заявник вважає, що наведена вище колегія розглядала справу про той же предмет і з тих же підстав і вже висловила свою позицію щодо кворуму за загальних зборах і навіть прийшла до висновку, що ОСОБА_1 , який у даній справі є позивачем, не є членом СТ «Заліське».
Перевіривши наведені заявником доводи в обґрунтування заяви про відвід колегії суддів: головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В. дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви відповідача про відвід цієї колегії суддів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 задоволено заяву Садівничого товариства "Заліське" про відвід колегії суддів: головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В. від розгляду справи №361/5524/19. Матеріали справи №361/5524/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою, відповідно до положень ст. 32 ГПК України.
На підставі розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/312/24 від 14.08.2024, у зв'язку з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024, якою заяву суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В. про самовідвід від розгляду справи №361/5524/19 задоволено, призначено повторний автоматизований розподіл справи №361/5524/19.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколів передачі апеляційних скарг раніше визначеному складу суду від 14.08.2024, справу №361/5524/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 апеляційні скарги Садівничого товариства "Заліське" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 у справі №361/5524/19 прийняти до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О. Повідомлено учасників справи про призначення справи до розгляду на 07.10.2024. Явка учасників справи не визнана обов'язковою.
27.09.2024 позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду заяву про відвід судді Євсікова О.О. від розгляду справи, яка обґрунтована тим, що існують обставини, які, на думку заявника, викликають сумніви у неупередженості та об'єктивності суддів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Євсікова О.О. від розгляду справи № 361/5524/19.
07.10.2024 суддя Північного апеляційного господарського суду Євсіков О.О. заявив самовідвід від розгляду справи № 361/5524/19.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 заяву про самовідвід судді Євсікова О.О. від розгляду апеляційних скарг Садівничого товариства "Заліське" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023, а також апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 у справі №361/5524/19 задоволено. Справу № 361/5524/19 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 апеляційні скарги Садівничого товариства "Заліське" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 та апеляційну ОСОБА_4 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 у справі №361/5524/19 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Алданова С.О., Сулім В.В. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 06.11.2024.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 26.03.2025.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В., який входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №361/5524/19.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025, апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Гаврилюк О.М., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 апеляційні скарги Садівничого товариства "Заліське" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №361/5524/19 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Гаврилюк О.М., Алданова С.О. Розгляд справи здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 26.03.2025. Забезпечено позивачу - ОСОБА_1 (логін - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) участь в судовому засіданні 26.03.2025 о 11:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 04.06.2025.
Явка представників учасників справи
Представник позивача та позивач в судовому засіданні 04.06.2025 підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та просили її задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні 04.06.2025 заперечили проти доводів позивача з підстав, викладених у відзиві. Вимоги своєї апеляційної скарги підтримали.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
Відповідачем подано клопотання про поновлення скаргу на подання доказів та приєднання їх до матеріалів справи (від 22.05.2023 та від 09.06.2023). Вказані клопотання обґрунтовано посиланням на те, що оскільки розгляд справи припадав у період введення карантину, а згодом військового стану, відповідач був позбавлений можливості подати нотаріально засвідчені заяви свідків від 15 - 19, 22, 26 травня, 2 червня 2023 року.
Протокольною ухвалою від 02.04.2025 судом відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання з врахуванням правової позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, згідно якої така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
19.10.2023 позивач подав письмові пояснення «Доводи та міркування» щодо застосування ч. 5 ст. 245 ЦК України, ст. 28 ЦК України, попередній розрахунок витрат.
30.11.2023 позивач подав клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, яке протокольною ухвалою від 14.03.2024 відхилено судом. Також подано письмові пояснення «Доводи та міркування» про підстави звільнення від доказування».
14.02.2024 позивач подав письмові пояснення.
19.03.2024 відповідач подав заяву про витрати.
27.03.2024 позивач подав пояснення на доводи відповідача.
21.12.2023 позивач подав заяву про забезпечення, а відповідач клопотання про приєднання доказів; протокольною ухвалою від 14.03.2024 заява знята з розгляду, а клопотання відповідача залишено без задоволення.
18.04.2024 позивач подав заву про забезпечення позову, у задоволення якої ухвалою від 22.04.2024 відмовлено.
28.05.2024 відповідач подав письмові пояснення.
30.05.2024 позивач подав пояснення.
18.06.2024 відповідач подав заяву про стягнення витрат.
24.07.2024 позивач подав пояснення про позовну давність.
13.08.2024 позивач подав пояснення.
11.12.2024 відповідач подав клопотання про поновлення строку на подання доказів та приєднання їх до матеріалів справи (додаток до клопотання від 22.05.2023). Протокольною ухвалою від 02.04.2025 відмовлено у залученні цих доказів, оскільки відповідачем в порядку статті 269 ГПК України не наведено обґрунтованих доводів з наданням доказів на підтвердження наявності об'єктивної причини неможливості подання цих доказів суду першої інстанції.
16.01.2025 відповідач подав пояснення про поновлення скаргу на подання доказів та приєднання їх до матеріалів справи; долучено заперечення на всі клопотання позивача; письмові пояснення по суті апеляційної скарги.
17.01.2025 від позивача надійшла заява про відвід складу суду, у задоволенні якої ухвалою від 20.01.2025 відмовлено.
20.01.2025 позивач подав заяву, до якої долучив, зокрема, клопотання №1 про надання йому часу для підготовки доводів на рівні з відповідачем. Розгляд справи відкладено на 10.02.2025; засідання не відбулось через перебування головуючого судді на лікарняному; справу відкладено на 17.03.2025. Також подані письмові пояснення.
11.02.2025 позивач подав письмові пояснення «Доводи та міркування» щодо застосування ч. 5 ст. 245 ЦК України.
26.03.2025 позивач подав «питання позивача в апеляційному провадженні»; заяву про витрати.
31.03.2025 позивач подав письмові пояснення «Доводи та міркування щодо застосування п. 5 ст. 245 ЦК України (додаткові)»; заяву про витрати; «питання позивача в апеляційному провадженні»; пояснення в порядку з'ясування обставин та дослідження доказів; пояснення про застосування п. 2 ст. 74 ГПК України
02.04.2025 позивач подав «питання позивача в апеляційному провадженні» (додаткові). Також позивач подав клопотання про з'ясування відзивів відповідача на апеляційні скарги позивача, на що судом в засіданні суду від 02.04.2025 повідомлено позивача про те, що жодна із сторін не позбавлена права ознайомитися з матеріалами справи.
12.05.2025 позивач подав додаткову заяву №2 про стягнення судових витрат.
13.05.2025 позивач подав клопотання про розгляд клопотань, що були заявлені в апеляційній скарзі. Колегія суддів відмовляє у його задоволенні, оскільки позивач належним чином не обґрунтував які саме обставини, можуть підтвердити ці докази в контексті предмета і підстави позову, тобто належність їх до предмета спору.
14.05.2025 позивач подав клопотання «про дослідження доказів»
14.05.2025 позивач подав клопотання «про дослідження доказів»
04.06.2025 позивач подав аргументи для внесення в постанову.
Колегія суддів за результатом дослідження кожного письмового пояснення сторони приймає до уваги лише ті доводи та аргументи, що є доречними в межах вирішення цього спору та спрямовані на встановлення дійсних обставин справи, підтверджених належними, допустимими та достовірними доказами. Крім того, суд не бере до уваги доводи і міркування, які фактично доповнювали додатковими підставами для скасування оскаржуване рішення апеляційні скарги.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
ОСОБА_1 є членом Садівничого товариства "Заліське" (ідентифікаційний код 23566951) як власник двох земельних ділянок в такому садівничому товаристві по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією членської книжки садовода.
За доводами ОСОБА_1 , він постійно проживає у будинку по АДРЕСА_1 , який належав його покійній матері ОСОБА_5 . Зазначений будинок позивач з січня 2018 орендує у своєї племінниці ОСОБА_6 , яка стала його власницею на праві спадкування за законом.
В підтвердження вказаних доводів позивач надав копії: договору оренди нерухомого майна №11-19-01/18 від 19.11.2018, акта прийому-передачі нерухомого майна в оренду від 02.12.2018, свідоцтв про право на спадщину за законом від 21.12.2017.
Як зауважив позивач, він 02.03.2019 та 13.04.2019 звертався до СТ "Заліське" із заявами (вхідні №№85, 95), згідно яких просив надати йому, відповідно:
- рахунок за спожиту електроенергію з 01.01.2019 по 01.03.2019 з розрахунком вартості спожитої електроенергії та вартості доставки електроенергії до точки споживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для його оплати, оскільки наявність електроенергії за вказаною адресою є життєво необхідною для проживаючого там ОСОБА_1 , який у разі відключення будинку буде позиватися до суду;
- для ознайомлення - копії статуту СТ "Заліське", договорів, укладених СТ "Заліське" між енергозбутовою/енерготранспортною компаніями та СТ "Заліське", протоколу загальних зборів СТ "Заліське", іншого документу, що відображає яким чином та на яких підставах були заключні договори між СТ "Заліське" та енергозбутовою компанією на доставку купленої електроенергії до точки постачання в СТ "Заліське", положення СТ "Заліське" або іншого документу, на підставі якого здійснюється розрахунок компенсації членами СТ "Заліське" вартості спожитої електроенергії юридичною особою СТ "Заліське".
Копії вказаних вище заяв наявні в матеріалах справи.
Надалі, згідно викладених ОСОБА_1 доводів, СТ "Заліське" надало відповідь вих. №258 від 01.04.2019, якою: просило вважати таку відповідь попередженням про відключення від електроенергії за несплату за спожиту електроенергію з 20.01.2019 останній показник 13010 кВт. по травень 2019 року; відключення заплановано на 11.05.2019. Копія вказаної відповіді наявна в матеріалах справи.
Мотивуючи звернення до суду із позовом у зазначеній справі, ОСОБА_1 зазначив, що:
- 11.05.2019 СТ "Заліське" відключило електропостачання від будинку по АДРЕСА_1 ;
- він є співвласником системи електропостачання СТ Заліське", яка є спільною сумісною власністю членів товариства та побудована по принципу мовчазної згоди, за якою підключення земельних ділянок, що належать членам СТ "Заліське", здійснювалося від системи електропостачання СТ "Заліське", як від спільної сумісної власності, до приватних систем електроспоживання на земельних ділянках членів СТ "Заліське", через лічильники електричної енергії.
ОСОБА_1 вважає, що голова правління СТ "Заліське", яка без довіреності представляє товариство, віддаючи усний наказ електрику про відключення від електропостачання будинку за адресою по АДРЕСА_1 , порушила права позивача, як співвласника системи електропостачання СТ "Заліське" на споживання електричної енергії.
Водночас, як зауважив позивач, відключення будинку, у якому він постійно проживає, голова правління СТ Заліське" обґрунтувала рішенням загальних зборів СТ "Заліське" від 20.08.2016 - протокол №2, з копії якого слідує, що:
- 20.08.2016 проведено загальні збори членів товариства з таким порядком денним:
1) звіт ревізійної комісії;
2) звіт голови СТ "Заліське" ОСОБА_7 ;
3) звіт правління за період з 09.07.2016-20.08.2016;
4) обрання голови СТ "Заліське" (обговорення нових кандидатур) ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;
5) доповідь ОСОБА_10 з приводу нескінченних судових спорів по озеру в межах СТ;
6) звільнення та дообрання членів правління до потрібної кількості у 12 членів;
7) обговорення змін та доповнень до статуту і його реєстрація до кінця грудня 2016 року;
8) затвердження кошторису на 2016 рік;
9) затвердження кошторису на 2017 рік;
10) обговорення радикальних заходів направлених на припинення розкрадання електроенергії;
11) обговорення питань, які були поставлені членам СТ "Заліське" та членам правління за період 09.07.2016-20.08.2016;
12) розгляд питань членів товариства по заявах (наданих до загальних зборів);
13) інші питання;
- загальна кількість членів товариства 600 осіб, зареєстровано членів садового товариства 301, за дорученнями 26 членів садового товариства, загалом 327.
Копія вказаного протоколу наявна в матеріалах зазначеної справи.
З огляду наведеного ОСОБА_1 зауважив, що по питанням четвертому та десятому вказаного вище порядку денного прийнято, відповідно, рішення про: обрання на посаду голови СТ "Заліське" ОСОБА_11 та затвердження протоколу зборів правління №4 від 23.07.2016 в запропонованій редакції.
Позивач, зазначаючи про відсутність окремого закону, який би врегульовував діяльність садівничих товариства та, відповідно, посилаючись на ст.ст. 80, 81, 87, 88, 97, 98, 99 Цивільного кодексу України і положення статуту СТ "Заліське", затвердженого загальними зборами протокол №8 від 08.09.2001, просив суд також визнати недійсними рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, оформленого протоколом №2.
На обґрунтування підстав для задоволення даної вимоги позову ОСОБА_1 зазначив, що:
- він був присутній 20.08.2016 на зборах, попри те на цих зборах не були присутніми 301 особа, а доручення, за якими були присутні 26 осіб, не є актами представництва та, відповідно, не можуть враховуватися;
- станом на 20.08.2016 єдиним підтвердженням членства в СТ "Заліське" можуть бути членські книжки, бухгалтерські документи по сплаті вступних, членських та цільових внесків;
- загальні збори членів СТ "Заліське" могли бути правомочні за умови присутності на них більше половини членів, які підтвердили б своє членство членськими книжками або бухгалтерськими документами обліку вступних, членських та цільових внесків;
- у протоколі відсутні згадування про будь-який реєстр членів СТ "Заліське", як і не приєднано до такого протоколу у вигляді невід'ємних частин: реєстру членів СТ "Заліське", які взяли участь в загальних зборах 20.08.2016 та доручень 26 членів;
- 20.08.2016 збори обрали ОСОБА_11 на посаду голови садівничого товариства, тобто на посаду, яка не була передбачена статутом СТ "Заліське".
У судових засіданнях під час розгляду господарським судом справи по суті, зокрема у засіданні 16.01.2023 представником позивача на питання суду, з метою конкретизації обставин порушення суб'єктивного права ОСОБА_1 , усно зауважено про те, що:
- Закон України "Про кооперацію" визначає права членів кооперативу, серед яких - право участі у кооперативі та право користування послугами кооперативу;
- оскільки СТ "Заліське" є обслуговуючим кооперативом, метою діяльності якого є задоволення потреб його членів, зокрема на отримання послуг з електропостачання, безпосередньо вплинуло на права та обов'язки ОСОБА_1 як члена товариства прийняття з порушенням закону спірних рішень щодо затвердження статуту, яким розширено обов'язки для членів кооперативу, передбачено додаткові внески;
- принципом діяльності товариства та управління ним є правова визначеність, а тому саме уже прийняття рішень за відсутності кворуму порушує права члена товариства;
- на підставі спірних рішень та затверджених ним документів припинено постачання електроенергії до земельної ділянки.
Заперечуючи проти задоволення позову, СТ "Заліське" зазначало, що загальні збори, на яких 20.08.2016 прийнято спірні рішення були повноважними, адже на них були присутні 301 член особисто та 26 членів за дорученнями, що складає більше половини від загальної кількості членів товариства, тоді як форма довіреностей для участі у голосуванні відповідала вимогам законодавства та була затверджена загальними зборами товариства.
Також відповідач зауважував, що загальна кількість членів товариства складає 600 членів, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; форма ж доручення обговорена на засіданні правління (протокол №2 від 11.07.2007) і затверджена на загальних зборах громадської організації від 28.07.2007 використовується і наразі, засвідчується головою правління, як уповноваженою на це посадовою особою згідно ст. 40 ЗУ "Про нотаріат".
Щодо обставин відключення від електропостачання будинку по АДРЕСА_1 відповідач зазначав, що ОСОБА_1 ніколи не був власником ділянки за вказаною адресою. До 12.06.2017 членом товариства за такою адресою була ОСОБА_5 , після смерті якої у 2017 році з приводу переоформлення членства у товаристві заяв до правління товариства не надходило. З огляду на відсутність з 01.01.2019 оплат за спожиту електроенергію на ділянці по АДРЕСА_1 було прийнято рішення про відключення електропостачання.
За доводами відповідача, з моменту смерті ОСОБА_5 та до моменту подання новою власницею земельної ділянки ОСОБА_6 заяви про вступ в члени товариства - 27.07.2019, товариство могло взагалі не надавати електроенергію.
11.05.2019 будинок по АДРЕСА_1 відключено від електропостачання за борги і тільки після цього власниця ОСОБА_6 оформила вступ до товариства, а тому всі пов'язані з таким відключенням питання СТ "Заліське" буде вирішувати виключно з власницею будинку, тоді як відносини члена товариства з орендодавцями є їх особистою справою.
За наведеного, відповідач вважає, що права позивача як члена товариства про надання йому електропостачання не порушено.
Відповідач заявив про застосування строку позовної давності в один рік згідно підпункту 8 пункту 2 ст. 258 Цивільного кодексу України (сторінка 108, том 2).
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Спір у справі зокрема стосується визнання недійсними рішень загальних зборів Садівничого товариства "Заліське", оформлених протоколом №2 від 20.08.2016, у зв'язку з їх прийняттям неправомочними загальними зборами.
За змістом положень cт. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).
Верховний Суд у постанові від 21.06.2022 у справі № 362/666/19 вказав на те, що з набранням чинності Законом України «Про кооперацію» садівничі товариства отримали можливість здійснювати реєстрацію такої юридичної особи, як обслуговуючого кооперативу.
Зокрема, 21 жовтня 2009 року Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснив висновок, у якому вказав, що садівничі товариства можуть створюватися як об'єднання громадян. У цих роз'ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.
Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст. 1 Закону України «Про кооперацію»), відповідає суті вказаної діяльності.
За змістом статті 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).
Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).
Учасниками даної справи не заперечено, що станом на момент прийняття спірних у даній справі рішень загальних зборів СТ "Заліське" (ідентифікаційний код 23566951) діяв статут Громадської організації СТ "Заліське", затверджений загальними зборами протокол №8 від 08.09.2001 (далі - статут СТ "Заліське" в редакції 2001 року), згідно п. 2.1. якого передбачено, що основною метою товариства є задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових та інших спільних інтересів його членів. Основними завданнями товариства є: сприяння створенню умов для культурного і корисного проведення вільного часу членів товариства та їх сімей; сприяння взаємодії громадян по об'єднанню зусиль членів товариства по взаємодопомозі членам товариства; сприяння налагодженню взаємовиручки між членами товариства.
Отже, виходячи із визначеної в установчих документах товариства мети і його завдань для створення, Садівниче товариство "Заліське" слід віднести до обслуговуючого кооперативу, тож у вирішенні даного спору підлягає застосуванню законодавство про кооперацію.
Крім того, колегією суддів враховано, що Верховний Суд в постанові від 05.07.2022 у справі № 911/2269/20 (предмет спору у названій справі є ідентичним даному - рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське", оформлених протоколом №2 від 20.08.2016), відхиляючи доводи позивача про те, що норми Закону України «Про кооперацію» не підлягають застосуванню у справі, вказав на те, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства, спір у даній справі стосується реалізації прав члена кооперативу на управління кооперативом, а правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає саме Закон України «Про кооперацію». Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.10.2020 у справі № 695/2665/16-ц.
Так, особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".
За змістом положень статей 2, 6, 9 названого Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").
Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Отже, за змістом наведених вище норм в їх сукупності корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про кооперацію" загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об'єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.
Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства. Також слід з'ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.
Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 927/546/18, від 28.01.2021 у справі № 910/15906/19, від 07.09.2021 у справі № 916/2506/20.
Щодо загальної кількості членів товариства
Так, відповідач посилається на те, що дійсна загальна кількість членів товариства складає 600 осіб та саме від цієї кількості членів товариства має обраховуватися необхідний кворум на загальних зборах членів товариства. Такий висновок зроблено на підставі наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей, які згідно із частиною 1 статті 10 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є достовірними та можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Утім, позивач наполягає на тому, що така загальна кількість членів товариства визначена безпідставно, фактична кількість членів товариства може бути більшою, з огляду на загальну кількість земельних ділянок у товаристві. Також позивач вказує на неможливість прийняття у якості належного та достовірного доказу виписки з ЄДР, позаяк вона не містить ідентифікаційних даних членів товариства, у тому числі повних імен членів.
В контексті наведених доводів та аргументів сторін суд першої інстанції здійснив оцінку поданих до матеріалів справи доказів за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням вимог процесуального закону та вірно виснував, що поіменний список членів СТ "Заліське" станом на 20.08.2016 у сукупності з витягом з ЄДР станом на 05.11.2015, є належними та достовірними доказами на підтвердження того, що станом на 20.08.2016 у СТ "Заліське" обліковано 600 членів.
Позивач належними засобами доказування не спростував достовірність внесення в державний реєстр відомостей про загальну чисельність членів товариства, а відтак в силу положень частини 1 статті 10 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" вони підлягають врахуванню при вирішенні цього спору.
Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відхилення доводів позивача щодо необхідність визначення загальної кількості членів СТ "Заліське" від облікованої у такому товаристві кількості належних особам на праві власності/користування земельних ділянок, оскільки отримання особою/особами у користування або власність земельної ділянки ще не свідчить про вступ усіх таких осіб у члени товариства.
До того ж, у власності одного члена товариства може перебувати декілька земельних ділянок, що також виключає можливість застосування зазначеного позивачем підходу при визначенні загальної чисельності членів (учасників).
Отже, з огляду на офіційно визнані відомості про кількість членів в товаристві - 600 осіб, що містяться в ЄДР, а також враховуючи наведену інформацію в поіменних списках членів СТ "Заліське" станом на 20.08.2016, твердження позивача про ймовірно іншу, більшу кількість членів товариства, базуються на припущеннях, які належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому вірно не були прийняті судом першої інстанції до уваги.
Відповідно до частини 9 статті 15 Закону України "Про кооперацію" загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.
Згідно з пунктом 6.2. статуту Садівничого товариства "Заліське" загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на зборах присутні більше половини членів товариства.
Враховуючи положення статуту СТ "Заліське" та наведену в поіменному списку членів СТ "Заліське" станом на 20.08.2016 інформацію щодо загальної кількості членів товариства - 600 осіб, з урахуванням відомостей з ЄДР, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що для правомочності проведених 20.08.2016 загальних зборів СТ "Заліське" участь у них мали приймати члени такого товариства у кількості 301 особа (більше половини членів товариства).
Щодо кількості членів товариства, які були присутні на спірних загальних зборах
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач під час розгляду спору судом посилався на те, що на зборах були присутні 301 член товариства особисто та 26 членів товариства за довіреністю. Всього 327 осіб. В підтвердження зазначених аргументів відповідач посилався на списки присутніх, що було складено під час проведення реєстрації членів товариства, що з'явилися для участі у зборах.
Позивач заперечував таку кількість присутніх на зборах членів товариства та, зокрема, посилався на те, що в списках присутніх мало місце подвійної реєстрації членів товариства; реєстрація осіб, що не є членами товариства; довіреності уповноважених представників не відповідають вимогам Закону України «Про нотаріат».
Дослідивши вищенаведені ствердження сторін, судом встановлено таке.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач долучив до матеріалів справи загальний список членів товариства, що був складений станом на 20.08.2016, в якому міститься поіменний склад членів товариства, списки осіб, що зареєструвалися для участі у зборах (по вулицях) та акт № 1 від 20.08.2016 "Про результати реєстрації членів СТ "Заліське" на загальних зборах 20.08.2016", з яких убачається, що загальна кількість зареєстрованих на зборах членів товариства/чи їх представників становить 327 осіб, з яких 301 особа - особисто та 26 осіб за довіреністю.
На підставі дослідження названого списку осіб, що зареєструвалися для участі у зборах судом встановлено, що в ньому, зокрема, зазначено/зареєстровано 41 особу, прізвище, ім'я та/або по батькові яких відмінні від імен осіб, зазначених у поіменному списку членів СТ "Заліське" станом на 20.08.2016. А саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_11 , ОСОБА_47 та ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 .
Здійснивши співставлення поіменного списку членів товариства, долученого відповідачем до матеріалів справи (600 осіб) станом на 20.08.2016 із списками присутніх членів на загальних зборах 20.08.2016 судом встановлено, що деяка кількість осіб, що зазначена у відповідних списках (списках зареєстрованих на зборах) не є членами товариства згідно долученого відповідачем загального списку членів товариства. Зокрема, відсутні 19 осіб: ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_9 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 .
З огляду на що, суд першої інстанції виснував про неможливість ідентифікації 60 осіб як членів товариства, а тому правомірно не врахував їх голоси при визначені кворуму у прийнятті спірних рішень загальних зборів.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд помилково не врахував ОСОБА_36 , ОСОБА_70 , ОСОБА_62 , ОСОБА_71 . Колегія дослідила список членів СТ "Заліське" станом на 20.08.2016 та встановила, що під порядковим номером 84 та 85 значяться ОСОБА_72 та ОСОБА_73 ; прізвище ОСОБА_74 чи ОСОБА_52 відсутнє. Однак під номером 119 значиться ОСОБА_36 та під номером 476 значиться ОСОБА_75 . Тобто суд першої інстанції в перелік із 60 осіб, що неможливо ідентифікувати як члена кооперативу, помилково включив цих двох осіб.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо зміни деякими членами товариства прізвища у зв'язку із одруженням (4 особи, про які зазначено в апеляційній скарзі) відхиляються колегією суддів, оскільки зазначене не було підтверджено належними, допустимими і достовірними доказами, долученими до справи в порядку процесуальної процедури подання доказів згідно статті 80 ГПК України. На стадії апеляційного перегляду справи за правилами статті 269 ГПК України нові докази приймаються лише у виключних випадках, наявність яких апелянтом-відповідачем не доведено.
Також судом встановлено, а апеляційною інстанцією перевірено, що в списках осіб, присутніх на зборах має місце подвійна реєстрація одних і тих же членів товариства у кількості 5 осіб, а саме: ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_2 .
Відносно посилань апелянта на неврахування судом його доводів про транслітерацію прізвищ, імен та по-батькові на українську мову (щодо 3 осіб зазначених в апеляційній скарзі), судова колегія зазначає, що навіть з врахування наведених в апеляційній скарзі таких трьох прізвищ зазначене не змінює висновків суду про відсутністю кворуму на спірних загальних зборах. Саме на відповідача як особу, яка здійснює облік членів товариства, покладено обов'язок поіменно довести суду (з наданням доказів) відповідність прізвища, ім'я та по батькові особи як члена товариства. Колегією перевірено список і встановлено, що під номером 209 значиться ОСОБА_80 та під номером 210 - ОСОБА_81 ; під номером 130 значиться ОСОБА_82 . Тобто суд вірно виснував, що ОСОБА_27 та ОСОБА_37 , - відсутні. Щодо ОСОБА_83 , то дійсно таке прізвище значиться за номером 410. Тому цю особу з огляду на транслітерацію прізвища, імені та по-батькові на українську мову слід враховувати.
За таких обставин, підтвердженою та доведеною кількістю зареєстрованих особисто на спірних загальних зборах членів товариства слід вважати 239 осіб (301-57-5=236).
Ствердження апелянта-позивача, що поіменний список не містить повної інформації про ім'я і по батькові членів товариства не спростовує висновку суду про відсутність кворуму на спірних загальних зборах, що доводилось позивачем під час вирішення спору господарським судом.
На довід апелянта-позивача щодо необхідності відображення в судовому рішенні повного списку членів садового товариства (прізвище, ім'я, по-батькові, громадянство, рік народження, тощо) колегія суддів зазначає, що господарський суд не встановлює факти як такі, а вирішує спір, що виникає у сфері господарських правовідносин. Суд може встановити обставини в межах конкретної справи саме з метою ухвалення судового рішення.
В межах вирішення цього спору підлягала з'ясуванню обставина щодо кількості осіб, які були присутні на спірних загальних зборах і взяли участь в голосуванні, що і встановлювалось судами. Тоді як, формування, складання, зберігання інформації щодо осіб/членів товариства законом покладено на юридичну особу, яка може бути надана позивачу за його запитом. Відмов у задоволенні відповідної вимоги не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом про витребування необхідних відомостей про товариство в судовому порядку. Маніпулювання відповідачем відомостями про чисельність членів садового товариства, на чому наполягає апелянт-позивача, не може бути усунуто в спосіб обраний позивачем - пред'явлення позову про визнання недійсним спірного рішення.
Відносно представництва учасників товариства на спірних загальних зборах, слід зазначити таке.
Так, позивач вважає, що 26 членів товариства були представлені на зборах їх представниками на підставі довіреностей, складених в порушення вимог законодавства щодо їх нотаріального посвідчення, а тому їх голоси не могли ураховуватися для визначення кворуму на зборах.
Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За змістом статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується у порядку, визначеному законодавством.
Таким чином наведені вище положення цивільного законодавства не містять імперативної вказівки про те, що довіреності на участь у голосуванні на зборах підлягають нотаріальному посвідченню. Норма щодо обов'язковості нотаріальної форми довіреності для участі у голосуванні на зборах також відсутня і в положеннях спеціального законодавства (Законі України «Про кооперацію») чи положеннях статуту.
Подібні за змістом висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20. Так, у п.8.57 Велика Палата, проаналізувавши зміст ст.245 ЦК України, зокрема ч.5 цієї статті, вказала, що оскільки рішення зборів співвласників оформлюються протоколом, який вчиняється в письмовій формі, то довіреність на участь у таких зборах має вчинятися в письмовій формі. При цьому обов'язкового нотаріального посвідчення такої довіреності законом не передбачено.
Посилання апелянта-позивача про те, що судом не було застосовано аналогію закону у вирішенні питання посвідчення довіреностей члена садового товариства, колегія суддів відхиляє, оскільки аналогія закону застосовується лише в разі відсутності прямої норми та за наявності подібних правовідносин. Натомість у даному випадку, положення статті 245 ЦК України унормовує, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин, а частина 5 названої статті містить відсилочну норму до спеціального законодавства про форму довіреності у корпоративних правовідносинах. Тобто цивільний кодекс врегульовує це питання з урахування особливостей змісту правовідносин. В свою чергу, аналогія закону є інструментом заповнення прогалин у праві, але не може замінювати законодавство тією нормою, що вигідно тій чи іншій стороні.
Резюмуючи Суд вважає, що долучені до матеріалів справи довіреності в простій письмовій формі, на підставі яких представники прийняли участь в голосуванні, не можуть бути визнані нікчемними через недотримання нотаріальної форми. Відтак суд першої інстанції цілком правомірно прийняв до уваги довіреності та врахував голоси учасників, які прийняли участь на спірних загальних зборах через своїх представників.
Водночас, за результатом дослідження названих довіреностей, судом було встановлено, що з 26-ти членів СТ "Заліське", яких на підставі доручень зареєструвалися у зборах представляти відповідні уповноважені особи, 7 членів прибули та зареєструвалися у зборах особисто: ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 . При цьому довіреність, що видана ОСОБА_2 на право голосування від ОСОБА_91 по всім питанням на чергових та позачергових загальних зборах членів СТ "Заліське" не містить відомостей про дату таких зборів або періоду їх проведення, як зазначено у решті доручень.
З огляду на встановлене, суд першої інстанції виснував, що у загальних зборах СТ "Заліське" 20.08.2016 правомірно зареєструвалися та взяли участь через уповноважених осіб на підставі доручень 18 членів товариства (26 - 7 - 1).
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував довіреність, що видана ОСОБА_2 , оскільки в журналі реєстрації доручень на загальні збори дана довіреність відображена перша одразу після дати спірних зборів, за якою відображено весь перелік довіреностей, що враховані судом. Колегія суддів перевірила зазначені ці доводи і встановила підтвердження їх доказами, а тому погоджується з апелянтом-відповідачем, що зазначена довіреність, незважаючи на помилковість не відображення в ній дати, надана саме для участі в голосуванні на спірних зборах.
Оскільки на спірних загальних зборах членів кооперативу СТ "Заліське" були присутні 258 особи (239 членів особисто та 19 - через представників), що становить менше половини від усієї чисельності членів кооперативу, судова колегія вважає, що в силу положень статті 15 Закону України «Про кооперацію» такі збори не були правомочними вирішувати питання порядку денного.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертаючись з позовом у даній справі вказував на порушення його права як члена кооперативу на участь в господарській діяльності кооперативу та його управлінні, оскільки збори не були правомочними приймати будь-які рішення порядку денного. Неправомірно прийнятими рішеннями про радикальні заходи стосовно споживання електроенергії та обрання ОСОБА_11 на посаду Голови садового товариства порушено його корпоративні права на управління. В контексті наведеного, колегія суддів відхиляє безпідставні доводи апелянта-відповідача про нез'ясування судом обставин щодо порушеного права позивача, на захист якого подано позов у цій справі.
Враховуючи доведеність обставин відсутності правомочностей з прийняття спірними загальними зборами рішень, які порушують права позивача на управління товариством, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсними рішень загальних зборів Садівничого товариства "Заліське", оформлених протоколом №2 від 20.08.2016.
Щодо позовних вимог про відновлення становища, яке існувало до порушення та зобов'язання вчинити дії
Так, звертаючись з даною вимогою, позивач вказує на порушення його прав як члена кооперативу на отримання послуг від такого кооперативу у розумінні Закону України "Про кооперацію". У зв'язку з цим просить зобов'язати відповідача підключити будинок по АДРЕСА_1 в СТ "Заліське" в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області до мережі електропостачання, що належить СТ "Заліське".
З наявного у справі Акта на відключення від електропостачання від 11.05.2019 вбачається, що СТ "Заліське" здійснено відключення ОСОБА_6 за адресою по АДРЕСА_1 за несвоєчасно сплачену електроенергію та повідомлено можливість підключення будинку лише після погашення заборгованості, а також сплати компенсації за повторне підключення в сумі 2500,00 грн, згідно рішення загальних зборів від 20.08.2016, протокол №2.
Судом апеляційної інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що будинок за названою адресою не належить позивачу, а згідно договору оренди перебуває в орендному користуванні позивача на підставі договору, укладеного між ним та його племінницею.
Доказів того, що належні позивачу на праві власності об'єкти нерухомості були відключені від енергопостачання в матеріалах справи відсутні. При цьому, колегія зауважує, що участь члена кооперативу в садовому товаристві, як правило, пов'язана з нерухомим майном, що розташовано на відповідній території цього товариства, адже з набуттям права на об'єкт нерухомості у такого власника виникає право на вступ в члени кооперативу, в т.ч. для забезпечення належного функціонування будівлі та отримання послуг з електропостачання від обслуговуючого кооперативу.
Як зазначалось вище, підставою для відключення будинку, що належить племінниці позивача, стало виникнення у неї заборгованості з оплати послуг з енергопостачання. Вирішення відповідного конфлікту не пов'язується із розглядом позову орендаря, пред'явленого на захист порушеного корпоративного права на управління товариством.
Невідповідність орендованого приміщення необхідним умовам для проживання (відсутність електропостачання) є підставою для звернення до орендодавця з вимогою приведення об'єкта оренди у стан, визначений договірними умовами, в т.ч. і шляхом вирішення останнім питань із погашення заборгованості.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, за змістом статей 4, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Наведений висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).
Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Враховуючи те, що позивачем у даній справі пред'явлено позов на захист порушеного корпоративного права на управління товариством, колегія суддів вважає, що позовна вимога про відновлення становища, яке існувало, шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії з підключення орендованого позивачем будинку до електропостачання, не є належним та ефективним способом захисту права у корпоративному спорі, що розглядається. Тож в даній частині позовних вимог слід відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права та інтересу. Питання щодо порушення прав позивача на отримання послуг з електропостачання не підлягає дослідженню в контексті змісту предмета і підстави позову, поданого на захист корпоративного права у цій справі
Відтак, загальний висновок суду про відмову в задоволенні даної частини позивних вимог є вірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та перевірених апеляційною інстанцією, інші доводи апелянтів, оцінюється критично, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваного рішення у даній справі про часткове задоволення позовних вимог.
Також не заслуговують на увагу посилання апелянта-позивача про порушення судом норм процесуального закону, адже у відповідності до статті 277 ГПК України не всі порушення норм процесу можуть бути підставою для скасування судового акта. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абз. 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України). Оскільки за результатами перегляду справи в апеляційному порядку судом встановлено, що деякі допущені неточності в дослідженні та оцінці доказів не вплинули на вірність висновків про часткове задоволення позову, то підстави для його скасування в порядку статті 277 ГПК України, - відсутні.
Щодо вирішення питання розподіли судових витрат в суді першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що заявляючи про відшкодування за рахунок позивача 32 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, СТ "Заліське" в особі представника, адвоката Журавель В.І. подано копії таких документів:
- договору №09/21 про надання правової (правничої) допомоги від 04.01.2022;
- додатку №3 від 04.10.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги №09/21 від 04.01.2022;
- акта наданих послуг №24/22 від 20.10.2022 на суму 14 425,00 грн;
- платіжного доручення №764 від 24.10.2022 на суму 14 425,00 грн;
- акта наданих послуг №30/22 від 22.11.2022 на суму 12 700,00 грн;
- платіжної інструкції №774 від 26.11.2022 на суму 12 700,00 грн;
- акта наданих послуг №42/22 від 19.12.2022 на суму 5 400,00 грн
- платіжної інструкції №790 від 24.12.2022 на суму 5 400,00 грн.
Також до вказаних заяв адвокатом Журавель В.І. додано детальні описи робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Адвокатського бюро "Валентини Журавель", згідно яких визначено такі види робіт та їх вартість:
- підготовка і подання клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 05.10.2022 - 300 грн за 1 документ;
- ознайомлення з матеріалами справи 06.10.2022 - 4 725,00 грн за 1 год. 45 хв. витраченого часу;
- надання юридичної консультації 20.10.2022 - 5 400,00 грн за 2 год. витраченого часу;
- підготовка та подання клопотання про оголошення перерви у розгляді справи від 24.10.2022 - 500,00 грн за 1 документ;
- надання юридичної консультації адвоката - 5 850,00 грн за 2 год. 10 хв. витраченого часу;
- підготовка та подання письмових пояснень у справі №361/5524/19 від 22.11.2022 - 6000,00 грн за 1 документ;
- підготовка та подання заяви про стягнення з позивача судових витрат у справі №361/5524/19 від 22.11.2022 - 500,00 грн за 1 документ;
- участь адвоката у судовому засіданні 22.11.2022 - 5 850,00 грн за 2 год. 10 хв. витраченого часу;
- участь адвоката у судовому засіданні 22.11.2022 - 5 400,00 грн за 2 год. 00 хв. витраченого часу.
ОСОБА_1 не погодився із вказаними вище заявами, мотивуючи таку незгоду тим, що відповідач не скористався наданим судом правом на подання відзиву, разом з яким має бути зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат, витрати є значно завищеними згідно п. 6 ст. 129 ГПК України.
Також позивач звернув увагу на процесуально неправомірну поведінку відповідача та те, що як член товариства ОСОБА_1 сплачує членські внески, за рахунок яких і відбувається покриття витрат на правничу допомогу.
Своєю чергою адвокат Журавель В.І. у судових засіданнях зазначила, що договір про надання правничої допомоги укладено нею з відповідачем тільки у жовтні 2022 року, тоді як ненадання орієнтовного розрахунку не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат, що є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Водночас ч.ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України презюмують, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
З системного аналізу вказаних вище процесуальних норм слідує, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, а метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого вище принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України);
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її відповідними обов'язками:
- по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;
- по-друге, заявити до закінчення судових дебатів у справі про понесення витрат;
- по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
З огляду вказаного слідує, що питання стосовно витрат, які відповідач поніс у суді, має вирішуватися з урахуванням ч. 2 ст. 124 ГПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до суду, а застосування приписів відповідної статті належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників, зокрема дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.
Водночас, враховуючи дискреційність повноважень (право, а не обов'язок) суду на відмову у відшкодуванні судових витрат згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України, застосування такого права має тлумачитись у системному аналізі вказаних вище принципів господарського судочинства та мети їх впровадження - можливість ефективно захистити права в суді та стимулювання сторін до досудового вирішення спору, дотримання рівності сторін у здійсненні ними процесуальних прав та обов'язків.
Однак СТ "Заліське" не було зазначено у першій заяві по суті, про те, що відповідач очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу із наведення/поданням попереднього (орієнтовного) розрахунку сум таких витрат, як і не скористався відповідач таким правом на стадії підготовчого провадження під час розгляду господарським судом справи шляхом подання відповідних заяв у встановлені процесуальним законом порядку та строки.
Водночас, подавши заяви та докази з метою відшкодування за рахунок позивача 32 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, відповідач не навів жодних поважних та об'єктивних причин, що перешкоджали б йому передбачити необхідність у послугах адвоката з огляду на складність спору у зазначеній справі та навести відповідний орієнтований розрахунок витрат у заяві по суті, як того вимагає процесуальний закон, з метою обізнаності позивача з настанням можливих ризиків у вигляді понесення судових витрат відповідача.
Наведені ж адвокатом Журавель В.І. доводи про укладення договору про надання правничої допомоги лише у жовтні 2022 року судом визнаються неспроможними, позаяк 04.10.2022 відповідачем та адвокатським об'єднанням укладено додаток до вказаного договору, як доручення про надання правничої допомоги у зазначеній справі, тоді як сам договір про надання правничої допомоги укладено 04.01.2022, тобто задовго до початку розгляду справи по суті, на стадії підготовчого провадження, під час якого відповідач не був позбавлений можливості скористатись процесуальними можливостями, у тому числі і на поновлення строків для подання заяв по суті і наведення у таких заявах попереднього орієнтовного розрахунку витрат на правничу допомогу.
Вчинення ж відповідачем дій із подання заяв про відшкодування судових витрат не є тотожним процедурі подання орієнтовного розрахунку таких витрат, що у зворотному порушувало б передбачені процесом принципи і стадійність відшкодування судових витрат і, відповідно, рівність учасників у вказаному питанні.
В розрізі зазначеного судом враховано, що реалізація судом передбаченого ч. 2 ст. 124 ГПК України права на відмову у відшкодуванні витрат може здійснюватись випадках, зокрема, встановлення обставин, які б свідчили, що неподання попереднього розрахунку судових витрат ставить іншу сторону у невигідне становище та/або встановлення обставин неподання стороною такого розрахунку з метою зловживання правом.
З урахуванням вказаного вище та того, що представництво інтересів відповідача адвокатом здійснено лише під час розгляду справи по суті, відтак підготовлені та подані відповідним представником пояснення від імені відповідача судом не прийнято, як процесуально неспроможні, суд вважає за необхідне скористатися наданим ч.ч. 5, 6 статті 129 ГПК України правом на відмову у відшкодуванні витрат, яке може бути реалізовано і за власною ініціативою суду.
Так, частиною 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, зокрема суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
До того ж випадки, за яких суд, у тому числі і за власною ініціативою, може відступити від загального правила розподілу судових витрат визначено частинами 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу, зокрема у випадку, коли сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, внаслідок чого суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
За таких обставин, оскільки відповідач не подав попереднього орієнтовного розрахунку витрат на правничу допомогу, як і загалом не зазначив про можливість їх понесення, у передбаченому процесуальним законом порядку - у заявах по суті, керуючись приписами ч.ч. 5, 6 статті 129 ГПК України та, відповідно, враховуючи:
- відсутність реальної необхідності, доцільності у наданих адвокатом відповідачу під час розгляду справи по суті послугах, зокрема із підготовки та подання процесуально неспроможних заяв;
- необґрунтованість відомостей про витрачений адвокатом час (реально витрачених: 45 хвилин на ознайомлення з матеріалами справи, замість вказаних адвокатом 1 год. 44 вх., по одній годині на участь у вчасно розпочатих судових засіданнях 22.11.2022 та 19.12.2022, замість вказаних адвокатом 2 год. 10 хв. та 2 год. 00 хв. відповідно), суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем до стягнення 32 525,00 грн витрат на професійну правничу допомогу розподілу не підлягають, як такі, що не відповідають приписам ст. ст. 124, 129 ГПК України.
Отже, суд дійшов вірно висновку про відмову у задоволенні заяви Садівничого товариства "Заліське" про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апелянта не спростовують цих висновків.
Щодо додаткового рішення
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 15.05.2023 у справі №361/5524/19 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Садівничого товариства «Заліське» на користь ОСОБА_1 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката Столяра Олега Анатолійовича згідно укладеного між ними договору про надання професійної правничої допомоги від 25.08.2019. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача 132 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Столяра Олега Анатолійовича згідно укладеного між ними договору про надання професійної правничої допомоги від 25.08.2019, а також в частині стягнення з відповідача 17 850,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Панамаренка Дмитра Миколайовича згідно укладеного між ними договору про надання професійної правничої допомоги №11/22 від 14.07.2022 відмовлено. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Столяра Олега Анатолійовича згідно укладеного між ними договору про надання професійної правничої допомоги від 25.08.2019 залишено без розгляду. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача 3 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Панамаренка Дмитра Миколайовича згідно укладеного між ними договору про надання професійної правничої допомоги№11/22 від 14.07.2022 залишено без розгляду.
Додаткове рішення мотивовано тим, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, реальними, пропорційними предмету спору та підставними у загальному розмірі 10 000,00 грн. Заявлені позивачем до стягнення 17 850,00 грн витрати на правову допомогу адвоката Панамаренка Д.М. не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача як такі, що є необґрунтованими та безпідставними у розумінні приписів ст. ст. 124, 129 ГПК України. Акт прийому-здачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №25/08/19 від 25.08.2019 на загальну суму 145 000,00 грн не підписано позивачем та його адвокатом. Витрати позивача на вказані у пунктах 10-23 акта від 12.02.2023 послуги адвоката Столяра О.А. не визнані судом реальними та необхідними також з огляду на процесуально неспроможну поведінку позивача під час розгляду зазначеної справи Господарським судом Київської області, що виявалась у поданні безпідставних, необґрунтованих та з пропуском строку клопотань/заяв і пояснень, тоді як не можуть бути покладені на іншу сторону витрати на вчинення процесуально безпідставних та необґрунтованих дій сторони та/або її представника. Вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката Столяра О.А. в частині 7 500,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу адвоката Панамаренка Д.М. в частині 3 400,00 грн, суд першої інстанції залишив без розгляду, оскільки такі докази понесення судових витрат подано позивачем з порушенням встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України строку, без обґрунтування поважності причин пропуску п'ятиденного строку для подання таких документів та заявлення про поновлення цього строку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги на додаткове рішення та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 в частині, в якій не були задоволені вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове додаткове рішення, яким задовольнити вимоги та стягнути витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права.
Зокрема, апелянт посилається на те, що:
- суд не мав права, на думку позивача, враховувати заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката Столяра О.А. та заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката Панамаренка Д.М., оскільки позивач їх не отримував;
- суд першої інстанції фактично зменшив розмір витрат, а не відмовив у стягненні таких витрат, чим порушив норми процесуального права, оскільки не було клопотання про зменшення витрат за послуги адвоката Столяра О.А.;
- позивач розуміє висновок суду: «…те, що договором про надання правової допомоги №25/08/19 від 25.08.2019 не передбачено ані фіксованого розміру гонорару, ані порядку його розрахунку, у тому числі у кількісному (кількість робіт) та/або погодинному (кількість затраченого адвокатом часу) вимирі, суд, реалізуючи дискреційні повноваження та керуючись ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України критеріями визначення розміру судових витрат, здійнював оцінку наданих позивачем:..» таким чином, що договором не встановлено те, що вимагається ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України. Зазначені норми не містить відсилань до договору між учасником справи і адвокатом;
- позивач об'єктивно не міг передбачити витрати на послуги адвоката Панамаренка Д.М. на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, оскільки домовленість про надання останнім правової допомоги з представництва в суді була досягнута вже після початку розгляду справи по суті.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача на оскаржене ним додаткове рішення у цій справі.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
За результатами апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України, але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.
При цьому, такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п'ятої статті 129 цього Кодексу.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Згідно матеріалів справи, 21.02.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача:
- 137 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Столяра О.А.;
- 17 850,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката Панамаренка Д.М.
11.04.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшли пояснення, згідно яких зазначено, зокрема, що після підписання акту прийомки-здачі виконаних робіт від 12.02.2023 адвокат Столяр О.А. зробив роботу для двох засідань, про що 10.04.2023 складено акт прийомки-здачі виконаних робіт загалом на суму 141 500,00 грн.
25.04.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення, згідно якого просить долучити до матеріалів справи акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №11/22 від 14.07.2022 та рахунок на оплату №4 від 24.04.2023, а також стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката Панамаренка Д.М. у сумі 21 250,00 грн.
Усуваючи недоліки позовної заяви, зокрема, в частині необхідності зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, позивач зазначив, що станом на 09.10.2021 позивач та адвокат Столяр О.А. склали акт прийомки-здачі виконаних робіт та погодили за ним виконання адвокатом робіт на суму 81 000,00 грн, що є гонораром.
14.02.2023 подано заперечення щодо судових витрат відповідача та заяву про свої судові витрати (доповнення), згідно яких заявлено відповідно про те, що 12.02.2023 позивач та адвокат Столяр О.А. скалали акт прийомки-здачі виконаних робіт, за яким погодилися про те, що станом на 12.02.2023 адвокат виконав роботи загалом на 137 500,00 грн (виготовив документів на 727 сторінках та витратив 361 годин робочого часу).
Разом із відповідно поданою 17.02.2023 засобами поштового зв'язку (до суду надійшла 21.02.2023) заявою про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 надано:
- копію підписаного 12.02.2023 ОСОБА_1 та адвокатом Столяром О.А. акта прийомки-здачі виконаних робіт, із зазначенням у такому акті назви робіт та затраченого на них часу по кожному із видів робіт, загалом у кількості: документів на 727 сторінках, 361 годин робочого часу на 137 500,00 грн;
- копію підписаного 14.07.2022 ОСОБА_1 та адвокатом Панамаренком Д.М. договору про надання правової допомоги №11/22;
- виставлених адвокатом Панамаренком Д.М. рахунків на оплату: №1 від 14.07.2022 на суму 3 400,00 грн; №2 від 13.10.2022 на суму 4 250,00 грн; №3 від 15.02.2022;
- копії платіжних інструкцій: від 15.07.2022 на суму 3 400,00 грн та від 16.10.2022 на суму 4 250,00 грн;
- копію підписаного 15.02.2023 ОСОБА_1 та адвокатом Панамаренком Д.М. акта наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №11/22, із зазначенням у такому акті назви робіт та затраченого на них часу по кожному із видів робіт, загалом у кількості: 21 година, по 850,00 грн за годину, на 17 850,00 грн.
Відповідач подав письмові заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката Панамаренка Д.М., в яких просив залишити її без розгляду, мотивуючи це тим, що заяву подано 22.02.2023, тобто з пропуском встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України строку, який сплив 19.02.2023, та без обґрунтування поважності причин пропуску такого строку. Позивач не подавав попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, тоді як підписаний між позивачем та адвокатом Столяром О.А. договір №25/08/19 про надання професійної правничої допомоги від 25.08.2019 не містить умов щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, а сам же по собі акт прийомки-здачі виконаних робіт від 12.02.2023 не дає змоги пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. На переконання відповідача, ОСОБА_1 не довів обставин оплати адвокату Столяру О.А. будь-яких послуг, а наявність у такого адвоката одного і того ж договору з позивачем та Твердохлєбовою Р.Б. викликає сумніви і дає підстави вважати, що договір є фіктивним. (а.с. 105-108, том. 6).
Відповідач подав письмові заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката Столяра О.А. та заяву про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката Панамаренка Д.М. Відповідач зазначив, що в порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано детальний опис робіт, виконаних адвокатом, тоді як всі документи, на виготовлення однієї сторінки яких Столяр О.А. витрачав більше однієї години, наполовину є цитуванням норм матеріального і процесуального права, відповідач вважає, що позивачем не надано доказів понесення витрат на послуги адвоката Столяра О.А., а тому підстави для їх розподілу відсутні. (а.с. 140-144, том 6).
Судом першої інстанції зазначені заперечення відповідача враховано, зокрема і щодо витрат за послуги адвоката Столяра О.А.
Доводи позивача про те, що суд першої інстанції фактично зменшив розмір витрат, а не відмовив у стягненні таких витрат, чим порушив норми процесуального права, оскільки не було клопотання про зменшення витрат за послуги адвоката Столяра О.А. не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів їх відхиляє.
Враховуючи, що адвокати позивача Столяр О.А. та Панамаренко Д.М. зареєстровані в системі «Електронний суд», колегія суддів вважає, що Позивач був обізнаний з запереченнями відповідача, які були подані через систему «Електронний суд».
Доводи скаржника про те, що він зазначені заперечення відповідача не отримував колегія суддів відхиляє.
Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, посилаючись на те, що договором про надання правової допомоги №25/08/19 від 25.08.2019 не передбачено ані фіксованого розміру гонорару, ані порядку його розрахунку, у тому числі у кількісному (кількість робіт) та/або погодинному (кількість затраченого адвокатом часу) вимірі, здійснював оцінку наданих позивачем акта від 09.10.2021 прийому-здачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №25/08/19 від 25.08.2019 загалом на 81 000,00 грн та акта прийомки-здачі виконаних робіт від 12.02.2023 загалом на 137 500,00 грн (далі - акт/акти від 09.10.2021 та від 12.02.2023).
Отже, суд першої інстанції в частині заявлених позивачем витрат відмовив з підстав необґрунтованості та недоведеності заявлених позивачем витрат, а не з підстави відсутності відсилань до договору між учасником справи і адвокатом.
Щодо доводів апелянта про те, що він об'єктивно не міг передбачити витрати на послуги адвоката Панамаренка Д.М. на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, оскільки домовленість про надання останнім правової допомоги з представництва в суді була досягнута вже після початку розгляду справи по суті колегія суддів зазначає що, позивачем в суді першої інстанції не було обґрунтовано зазначені причини неподання доказів щодо витрат на послуги адвоката Панамаренка Д.М.
Судом першої інстанції враховано наведені обставини та зазначено, що позивач не навів жодних поважних та об'єктивних причин, що перешкоджали б йому передбачити необхідність у послугах такого адвоката з огляду на складність спору у зазначеній справі та навести відповідний орієнтований розрахунок витрат у заяві по суті, як того вимагає процесуальний закон, з метою обізнаності відповідача з настанням можливих ризиків у вигляді понесення зазначених судових витрат.
Отже, у справі що переглядається, суд першої інстанції належним чином зазначив підстави, на яких воно ґрунтуються.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Садівничого товариства "Заліське" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 у справі № 361/5524/19 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2023 у справі №361/5524/19 залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2023 у справі №361/5524/19 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано, - 11.07.2025.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.М. Гаврилюк
С.О. Алданова