Іменем України
07 грудня 2010 року справа № 5020-7/127
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОРД-2007»
(Севастопольська зона ПБК, буд. 33, м. Севастополь, 99805),
до відповідача -фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99055)
про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Суддя С. М. Альошина
Від позивача - Пшеничний С.В. -представник, довіреність № 4 від 09.08.2010 (довіреність у справі)
Від відповідача -ОСОБА_3 -представник, довіреність № 1871 від 16.08.2010 (довіреність у справі).
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “НОРД-2007” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача у місячний термін після набрання рішенням суду законної сили усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: урочище Батіліман, Севастопольська зона ПБК, 33, шляхом демонтажу та вивезення будинку для відпочинку № 12 літ. Л, з ґанком та балконом, за межі землекористування позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач перешкоджає позивачу користуватися земельною ділянкою відповідно до договору оренди земельної ділянки від 04.06.2008.
У судовому засіданні, яке відбулось 23.11.2010, відповідачем було надано суду клопотання від 23.11.2010 про зупинення провадження у справі № 5020-7/127 до розгляду Окружним адміністративним судом міста Севастополя справи № 2-а-3298/10/2770 за позовом ОСОБА_1 до Севастопольської міської Ради та ТОВ «НОРД- 2007»про визнання частково недійсним рішення X сесії V скликання Севастопольської міської Ради № 4355 від 20.05.2008 про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю “НОРД-2007” земельної ділянки в районі бази відпочинку «Мис Айя»для обслуговування комплексу будівель та споруд.
Представники позивача у судовому засіданні 23.11.2010 проти зупинення провадження у справі заперечували та просили оголосити перерву для надання суду письмових заперечень відносно вищевказаного клопотання відповідача від 23.11.2010 про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні, на підставі частини третьої ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва, для надання позивачем письмових заперечень щодо клопотання відповідача від 23.11.2010 про зупинення провадження у справі, до 07.12.2010 до 12 години 00 хвилин.
07.12.2010 судове засідання було продовжено за участю представників сторін.
Представник позивача у засіданні суду позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відносно вищевказаного клопотання відповідача від 23.11.2010 про зупинення провадження у справі, представник ТОВ «НОРД-2007»заперечував та надав суду пояснення від 06.12.2010 до заперечень відповідача на позов, а також на клопотання щодо зупинення провадження у справі.
Представник відповідача з позовними вимогами не погодився та підтримав вищезазначене клопотання відповідача від 23.11.2010 про зупинення провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача від 23.11.2010 про зупинення провадження у справі № 5020-7/127, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.
Отже, Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.
Таким чином, зазначена стаття встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі, в разі неможливості розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд з'ясовує як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи, в тому числі, внаслідок обмеженості предметом позову.
З огляду на зазначене, підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні.
За таких обставин, суд відмовляє відповідачу у клопотанні від 23.11.2010 про зупинення провадження у справі, оскільки з матеріалів справи та пояснень представників сторін не вбачається неможливості розгляду справи № 5020-7/127 до вирішення Окружним адміністративним судом міста Севастополя справи № 2-а-3298/10/2770, зокрема, з підстав, вказаних позивачем у вищевказаних поясненнях від 06.12.2010.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
25.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю „АРКТУР-КРИМ” та позивачем був укладений договір купівлі-продажу.
Пунктом 1.1. цього договору передбачено, що продавець -ТОВ «АРКТУР-КРИМ»продало, а покупець -ТОВ «НОРД-2007»купило належне продавцеві нерухоме майно, розташоване за адресою: Севастопольська зона ПБК, буд. 33, а саме: спальний корпус літ. «А»загальною площею 3273,40 кв.м, будівлю медпункту літ. „Б” загальною площею 17,00 кв.м, будівлю дизельної літ. „З” загальною площею 54,30 кв.м, будівлю каналізаційних насосних літ. „Ж” загальною площею 60,00 кв.м і літ. „Е” загальною площею 59,80 кв.м (арк. справи 16-18).
Рішенням X сесії Севастопольської міської Ради V скликання № 4355 від 20.05.2008 припинено право постійного користування Державного підприємства „Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ім. Гуца” земельною ділянкою площею 4,1341 га, яка розташована в урочищі Батіліман, Севастопольська зона ПБК, 33, анульовано державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КМ № 005769 від 25.07.2002, зареєстрований під № 1-МП-01/3 у встановлену порядку, та передано земельну ділянку позивачу в оренду строком на 25 років.
04.06.2008 між Севастопольською міською Радою та позивачем укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Севастопольська міська Рада, згідно з вищевказаним рішенням від 20.05.2008 № 4355 надає, а ТОВ «НОРД-2007»приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: урочище Батіліман, Севастопольська зона ПБК, 33, для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку „Мис Айя” з наступною реконструкцією, з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення (арк. справи 23-27).
У зв'язку з відсутністю відомостей про власника спірної споруди, позивач неодноразово звертався до правопопередника відповідача -фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з проханням звільнити земельну ділянку, яка передана позивачу на підставі договору оренди, але на цю вимогу ОСОБА_4 відповіді не надав, земельну ділянку не звільнив, про вимоги позивача відповідача не попередив.
26.04.2010 на адресу позивача надійшов лист від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, з вимогою здійснити на користь останнього добровільну відмову від частини земельної ділянки, площею 0,02 га для обслуговування будинку для відпочинку, як об'єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: Севастопольська зона ПБК, буд. 33/1, м. Севастополь, тобто, на земельній ділянці № 1 кадастровий № 85 363 000 00:58:001:0030, який переданий в оренду позивачу.
Позивач, посилаючись на ст. 376 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що розміщення відповідачем на орендованій позивачем земельній ділянці самовільно збудованого будинку для відпочинку № 12 літ. Л, з ґанком та балконом, порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю «НОРД-2007»в частині використання своєї земельної ділянки за цільовим призначенням.
Відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву від 23.11.2010 посилається на те, що двоповерховий будинок для відпочинку № 12 літер «Л»є об'єктом нерухомості, право власності на який належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.09.2009, який посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Міхно Ю.С., та зареєстровано Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради, в якості об'єкта нерухомого майна за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, про що зроблено запис в реєстровій книзі від 02.03.2010 під № 220, у зв'язку з чим просить у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.
Суд вважає доводи відповідача необґрунтованими, виходячи з наступного.
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності або відсутності підстав для спонукання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою № 1 кадастровий № 85 363 000 00:58:001:0030, шляхом демонтажу та вивозу самовільно побудованого об'єкта -будинку для відпочинку № 12 літ. «Л», з ґанком балконом, розташованого за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 33/1.
Відповідач не надав суду доказів, які підтверджують його право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташований спірний об'єкт, тоді як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ж зі статтею 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення X сесії Севастопольської міської Ради V скликання № 4355 від 20.05.2008 припинено право постійного користування Державного підприємства „Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ім. Гуца” земельною ділянкою площею 4,1341 га, яка розташована в урочищі Батіліман, Севастопольська зона ПБК, 33, анульовано державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КМ № 005769 від 25.07.2002, зареєстрований під № 1-МП-01/3, у встановлену порядку, та передано земельну ділянку позивачу в оренду строком на 25 років.
Суд також встановив, що спірний будинок для відпочинку № 12 був придбаний правопопередником відповідача - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 у Приватного малого підприємства «ДІОЛ»на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2003, як рухоме майно (арк. справи 11-12).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02 серпня 2005 року у справі № 20-2/138 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (правопопередником відповідача) було визнано право власності на літній одноквартирний будинок № 12 загальною площею 70,3 кв.м.
Але, це рішення господарського суду міста Севастополя про визнання права власності за фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4 на літній одноквартирний будинок № 12 не було підставою виникнення права власності на цю споруду, а було способом захисту існуючого права власності на рухоме майно, яке було встановлено на території філії ДП „Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ім. В.Т. Гуца” згідно з укладеним договором від 13.05.2003 про спільну експлуатацію будинку між фізичної особою -підприємцем ОСОБА_4 та Філією „Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ім. В.Т. Гуца” «Мис Айя».
Отже, це судове рішення про визнання права власності не може підміняти собою правочин щодо переходу права власності. Фізична особа -підприємець ОСОБА_4, набуваючи об'єкт рухомого майна за договором купівлі-продажу рухомого майна від 12.05.2003 не мав можливості передати на користь відповідача об'єкт нерухомого майна, не здійснивши певні дії по перебудові цього об'єкта, оскільки відповідного права власності на нерухоме майно у нього не виникло.
Посилання представника відповідача на те що, КП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради була здійснена державна реєстрація права власності за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, а потім за відповідачем на спірну будівлю, в якості об'єкта нерухомого майна, про що зроблено запис в реєстровій книзі під № 220, не є безперечним доказом у справі, не спростовують встановлені судом факти, що спірна споруда не є об'єктом нерухомості, та це є предметом оскарження позивача до Севастопольського окружного адміністративного суду.
Крім того, згідно з повідомленням прокурора Балаклавського району міста Севастополя від 06.12.2010 за № 44-5326 вих. 10 при проведенні прокуратурою Балаклавського району міста Севастополя перевірки дії посадових осіб КП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради, щодо державної реєстрації за ОСОБА_4 літнього одноквартирного будинку № 12, загальною площею 70,3 кв.м, розташованого за адресою м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК, № 33/1 - є протиправними, у зв'язку з чим прокуратурою району на адресу директора КП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради було внесено подання про усунення порушень Закону.
10.09.2009 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з ОСОБА_4, відповідач придбав не зданий в експлуатацію -будинок для відпочинку № 12 літер «Л», ґанок, балкон, загальною площею 70,30 кв. м, розташований у місті Севастополі, Севастопольська зона ПБК, 33/1.
Отже, предметом цього договору купівлі-продажу був спірний будинок, який не є прийнятим до експлуатації, що унеможливлює виникнення права власності у відповідача на вказане майно, як на закінчений будівництвом об'єкт нерухомості на підставі частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України.
Більш того, відповідно до висновку експертного дослідження № 36/10 (будівельно-технічна експертиза) від 08.11.2010, спірний будинок, власником якого є відповідач, являє собою окремо розташований двоповерховий будинок з ґанком і балконом, виконаний по каркасній конструктивній схемі, з несучими дерев'яними елементами каркасу, обшитими дерев'яною дошкою-вагонкою, не має фундаментів -підземної частини будинку (будівлі) і не є об'єктом нерухомого майна.
Відповідно до технічного обстеження Державної організації Архітектурно-будівельний та технічний нагляд Севастопольської міської державної адміністрації від 01.11.2010 та довідки Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі № 7/27-3966 від 22.09.2010 встановлено, що будинок для відпочинку № 12 літер «Л»не є пов'язаним з землею, так як відсутні фундаменти, будинок спирається на металеві стійки із швелеру.
Тому посилання представника відповідача на висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 814 від 13.10.2010, в якому зроблений висновок про те, що будинок для відпочинку № 12 літ. «А», ґанок та балкон, загальною площею 70,3 кв.м, розташований за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 33/1 є об'єктом нерухомості, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки суперечать як вищенаведеним доказам, так і вимогам Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту № 7/5 від 07.02.2002 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445, згідно з яким не підлягають реєстрації як нерухоме майно тимчасові споруди.
Фундамент -це підземна частина будинку, через яку передається навантаження від його надземної частини на ґрунт (Додаток 11 до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 р. № 127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773).
Згідно з частиною першою ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до частини другої ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З огляду на вищевикладене відповідач не набув право власності на нерухоме майно, тому його заперечення на позов з цього приводу, є необґрунтованими.
Посилання представника відповідача, в якості доказу у справі, на рішення Балаклавського районного суду міста Севастополя від 03 лютого 2010 року про визнання за відповідачем права власності на нерухоме майно -двоповерховий будинок для відпочинку за № 12, літер «Л», ґанок та балкон загальною площею 70,30 кв.м, розташований за адресою: місто Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 33/1, не приймається судом до уваги, у зв'язку зі скасуванням цього рішення суду рішенням Апеляційного суду міста Севастополя від 2 грудня 2010 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволені його позову, про що представник позивача повідомив суд, надавши письмове клопотання від 06.12.2010 у засіданні суду.
Також представник позивача вказав на те, що не має можливості надати суду рішення Апеляційного суду міста Севастополя від 02.12.2010, оскільки воно ще не надійшло на адресу ТОВ «НОРД-2007».
У свою чергу, представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що вищезазначене рішення Балаклавського районного суду міста Севастополя від 03.02.2010 скасовано рішенням Апеляційного суду міста Севастополя від 02 грудня 2010 року.
Тобто, належні докази набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, або право на користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок для відпочинку № 12 у відповідача відсутні.
Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди земельної ділянки оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Разом з тим, право користування (в тому числі на правах оренди) земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості, винятково за умови, якщо в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно з вимогами земельного законодавства України, таке право було і воно належним чином посвідчене.
Суд звертає увагу на те, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2010 року у справі № 5020-9/151 у позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ТОВ «НОРД-2007», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Севастопольської міської Ради та за участю Прокурора Балаклавського району міста Севастополя, з урахуванням уточнень до позовної заяви, про визнання права користування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 земельною ділянкою, яка є предметом спору у даній справі, відмовлено та вказано на те, що у матеріалах справи № 5020-9/151 відсутні докази того, що відчужував майна за договором купівлі-продажу -ОСОБА_4, мав право власності або право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт, що був проданий ним за договором купівлі-продажу ОСОБА_6
Відвідачем у даній справі ці докази також надані не були.
З вищевказаного вбачається, що зазначений об'єкт не є нерухомістю та відповідач не набув і права користування на земельну ділянку під цим об'єктом.
З договору оренди земельної ділянки 04.06.2008, який укладений між Севастопольською міською Радою та позивачем вбачається, що власником земельної ділянки є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.
Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Отже. право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". Під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбачених статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним. Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.
Землекористувачем земельної ділянки є позивач, у зв'язку з чим відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оренду землі»орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.
Відповідач не довів правомірності розміщення спірного об'єкта на земельній ділянці позивача, що є визначальною ознакою порушення відповідачем прав землекористування ТОВ «НОРД-2007»та підставою для задоволення позовних вимог.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задовольню у повному обсязі.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 85 ГПК України, у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 13.12.2010.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1). Позов задовольнити повністю.
2). Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99055, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «НОРД-2007»(Севастопольська зона ПБК, буд. 33, м. Севастополь, 99805, ідентифікаційний номер 35557950) земельною ділянкою, розташованою за адресою: урочище Батіліман, Севастопольська зона ПБК, 33, м. Севастополь, шляхом демонтажу та вивозу будинку для відпочинку № 12, літер «Л», з ґанком та балконом, за межі землекористування ТОВ «НОРД-2007», у місячний термін після набрання рішенням законної сили.
3). Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99055, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про банківські реквізити у матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОРД-2007»(Севастопольська зона ПБК, буд. 33, м. Севастополь, 99805, ідентифікаційний номер 35557950, р/р 2600502670912 в АКБ «Правекс-Банк», м. Київ, МФО 321983, або на інші рахунки) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя С. М. Альошина
Рішення складено відповідно до вимог статті
84 Господарського процесуального кодексу України
та підписано 13.12.2010