"01" грудня 2010 р.Справа № 15/149-10-4046
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Петрова В.С.
При секретарі Діасамідзе А.Д.
За участю представників:
від позивача - Строчковський О.М.,
від відповідачів - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Літа Центр” про стягнення 73049,50 грн., -
Закрите акціонерне товариство „Ізмаїльський винзавод” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Літа Центр” про стягнення 150 898,79 грн., посилаючись на наступне.
28 березня 2009 року між Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський винзавод” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” був укладений договір поручительства, за яким ТОВ „Фінансовий резерв” на добровільних підставах бере на себе зобов'язання солідарно відповідати перед ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” у випадку порушення ТОВ „Літа Центр” в особі Івано-Франківської філії ТОВ „Літа Центр”, що виникають з умов договору поставки б/н від 28 березня 2009 року, але не більше 1000,00 грн. (п.п. 1.2., 2.1. 2.2. дговору поручительства).
Також 28 березня 2009 року між ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Літа Центр” в особі Івано-Франківської філії ТОВ „Літа Центр” був укладений договір поставки, згідно якого позивач зобов'язався поставити відповідачу - вино, вино продукцію та води, у відповідності з умовами договору, а відповідач зобов'язався прийняти на себе товар та сплатити його вартість.
Так, позивач вказує, що в період з 31.03.2009 р. по 01.07.2009 р. згідно з умовами договору поставки від 28.03.2009 р. була проведена поставка товару відповідачу на загальну суму 297908,59 грн., що підтверджується накладними та актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2009 року по 31.07.2009 року, підписаним сторонами.
При цьому позивач зазначає, що відповідачем у період з 02.06.2009 року по 23.09.2009 року було частково проведено розрахунок за отриманий товар на загальну суму 139 993,21 грн.
Також за вказаний період по договору поставки від 28 березня 2009 року було частково повернуто позивачу товар на загальну суму 23 313,04 грн.
Таким чином, основний борг по договору відповідача станом на 01.07.2010 року складає 134 602,34 грн.
Згідно пункту 3.2.4. договору поставки від 28 березня 2009 року покупець повинен сплатити вартість товару.
Пунктом 10.3. договору одностороння відмова від виконання договору не допускається
Також позивач зазначає, що відповідач згідно вимог договору та діючого законодавства несе відповідальність перед постачальником в повному обсязі, в тому числі по штрафу та пені.
Зокрема, згідно п. 7.1 договору у випадку порушення покупцем терміну оплати товару, покупець сплачує позичальнику неустойку в розмірі 0,5% за кожний день прострочення оплати товару.
В свою чергу п. 4.3 договору передбачено, що покупець проводить оплату за кожну партію товару в термін 21 календарних днів з дати поставки товару. Датою поставки товару вважається фактичне писання документів.
Остання продаж товару відбулась 24.04.2009 року, акт підписаний сторонами 31.07.2009 р., остання оплата відповідачем проведена 29.09.2009 року. Однак, позивачем здійснено розрахунок неустойки з урахуванням строків скороченої позовної давності за шість місяців, тобто за 180 календарних днів. Так, розмір неустойки складає 12 114,21 грн. (134602,34 грн. х 0,5%х 180 дн.).
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати товару позивачем згідно ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні у розмірі 2190,87 грн. та 3% річних в сумі 1991,37 грн.
Відтак, загальна сума заборгованості ТОВ „Літа Центр” перед позивачем за договором поставки складає 150 898,79 грн. (134602,34 грн. + 12 114,21 грн. + 2 190,87 грн. + 1 991,37 грн.), яка заявлена позивачем до стягнення.
Також позивач, посилаючись на умови договору поруки від 28.03.2009 р., просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” на свою користь 1000,00 грн. заборгованості ТОВ „Літа Центр”, забезпеченої порукою.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.09.2010 р. порушено провадження у справі № 15/149-10-4046 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
В засіданні суду від 01.12.2010 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, посилаючись на частково погашення відповідачем -ТОВ „Літа Центр” суми боргу. Так, позивач просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” на користь Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” 1000,00 грн. заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Літа Центр”, забезпеченої порукою, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Літа Центр” на користь Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” 72049,50 грн., у т.ч. суму основного боргу в розмірі 64596,72 грн., неустойку в розмірі 5813,04 грн., суму інфляційного збільшення в розмірі 684,07 грн., 3% річних в сумі 955,67 грн.
Відповідач -ТОВ „Фінансовий резерв” позовні вимоги визнає, про що зазначено у заяві відповідача про розгляд справи без участі представника (а.с. 70).
Відповідач -ТОВ „Літа Центр” відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився. У зв'язку з цим відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
28 березня 2009 року між Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський винзавод” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Літа Центр” в особі Івано-Франківської філії ТОВ „Літа Центр” (покупець) був укладений договір поставки та доповнення № 1 до нього, згідно яких позивач (постачальник) зобов'язався поставляти покупцю на умовах договору вино, винну продукцію та воду (далі - товар), а покупець в свою чергу зобов'язався приймати та сплачувати товар. Найменування, асортимент та ціна товару визначається у відповідності з товарно-супровідною документацією (п. 1.2 договору).
Поставка товару здійснюється окремими партіями впродовж всього строку дії договору поставки. Партією вважається кількість і вартість товару, вказаного в одній видатковій (транспортній) накладній (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.2 вказаного договору підставою для поставки партії товару являється заявка, здійснена покупцем по телефону, шляхом факсимільного зв'язку або електронної пошти, з подальшим направленням її у письмову вигляді з підписом уповноваженої особи покупця, впродовж 24 годин з моменту подачі (повідомлення) покупцем заявки про поставку товару.
В п.2.3 договору зазначено, що заявка на поставку товару узгоджується з постачальником по найменуванню, кількості, асортименту, ціні товару, а також місцю доставки.
Згідно п. 2.5 договору (в редакції доповнення № 1) товар поставляється на умовах DDU (в інтерпретації ІНКОТЕРМС 2000 р.)
Датою переходу права власності на поставлений товар вважається дата передачі товару покупцю, про що останній ставить відповідну відмітку у накладній про отримання товару (п. 2.6 договору).
Згідно п. 2.8 договору в редакції доповнення № 1 у випадку нереалізації товару покупцем постачальник зобов'язаний забрати нереалізований товар за свій рахунок.
Порядок розрахунків і ціна визначені в розділі 4 вказаного договору.
Так, згідно п. 4.1 договору покупець сплачує поставлені товари по цінам, вказаним в накладних на кожну партію товару, які формуються на підставі заявок та вважаються прийнятими з моменту підписання накладної на товар. Зазначена в п. 4.1 ціна товару включає в себе ПДВ, транспортні витрати з доставки товару (п. 4.2 договору).
У відповідності з п. 4.3 договору (в редакції доповнення № 1) покупець проводить оплату товару за реалізований товар через 14 календарних днів з моменту його реалізації покупцем. Датою поставки товару вважається фактичне підписання документів (товарно-транспортні накладні) уповноваженими представниками сторін. Форма оплата -безготівкова (п. 4.4 договору).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вказує позивач, на виконання вищевказаного договору позивачем в період з березня 2009 року по червень 2009 року було поставлено відповідачу -ТОВ „Літа Центр” товар на загальну суму 297 908,59 грн., що підтверджується відповідними накладними (а.с. 14-18): на суму 14220,00 грн., № 752 від 28.03.2009 р. на суму 42874,46 грн., № 753 від 28.03.2009 р. на суму 61365,31 грн., № 757 від 03.04.2009 р. на суму 109 935,00 грн., № 939 від 04.04.2009 р. на суму 60 145,50 грн.
При цьому, як вказує позивач та не спростовано відповідачем, вартість поставленого товару було сплачено відповідачем у період з 02.06.2009 року по 23.09.2009 року частково на суму 139993,21 грн., що вбачається з картки рахунку відповідача. Крім того, за вказаний період по договору поставки від 28 березня 2009 року було повернуто позивачу товару на загальну суму 23 313,04 грн. У зв'язку з цим сума боргу відповідача перед позивачем по вказаному договору поставки склала 134 602,34 грн. (297908,59 грн. - 139993,21 грн. - 23 313,04 грн.). Однак, як з'ясовано судом в ході розгляду справи, відповідачем -ТОВ „Літа Центр” було здійснено часткову сплату боргу, у зв'язку з чим сума боргу ТОВ „Літа Центр” перед позивачем становить 64 596,72 грн., що вбачається зі складеного позивачем акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2009 р. по 31.08.2010 р. (не підписаний відповідачем). Заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу відповідач не оспорив, доказів її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач - ТОВ „Літа Центр” були порушені умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача -ТОВ „Літа Центр” вказаної суми заборгованості в розмірі 64 596,72 грн.
При цьому слід зазначити, що невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як визначено п. 7.1 договору поставки, у випадку порушення покупцем терміну оплати товару покупець сплачує позичальнику неустойку в розмірі 0,5%, за кожний день прострочення оплати товару.
Термін оплати товару передбачений п. 4.3 договору поставки, згідно якого оплата товару проводиться за реалізований товар через 14 календарних днів з моменту його реалізації покупцем.
Згідно складеного позивачем акту звірки взаєморозрахунків остання реалізації продукції відбулась 26.11.2009 року.
Так, враховуючи те, що відповідачем - ТОВ „Літа Центр” не були своєчасно виконані зобов'язання за договором поставки щодо оплати поставленого товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу неустойку в розмірі 5813,04 грн. (64596,72 грн. х 0,5%х 180 дн.).
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
При цьому позивачем також були нараховані відповідачу - ТОВ „Літа Центр” за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо оплати поставленого товару інфляційні витрати в розмірі 684,07 грн. і 3% річних в розмірі 955,67 грн.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Враховуючи те, що ні законом, ні договором № БМ 2/2008 не встановлено іншого відсотку річних, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на основну суму заборгованості в розмірі 955,67 грн. (64596,72грн./100% * 3%:365 дн.* 180дн. -розрахунок наведено в заяві про зменшення позовних вимог) з огляду на прострочення відповідачем -ТОВ „Літа Центр” виконання своїх зобов'язань з оплати товару.
Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. У зв'язку з цим суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат в розмірі 684,07 грн. згідно наведеного у заяві про зменшення позовних вимог розрахунку інфляційних.
Отже, враховуючи усе вищенаведене, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача - ТОВ „Літа Центр” на користь позивача становить 72049,50 грн. (64596,72 грн. + 5813,04 грн. +955,67 грн. + 684,07 грн.).
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача -ТОВ „Фінансовий резерв” 1000 грн. заборгованості ТОВ „Літа Центр”, забезпечені порукою, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, 283.03.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” (поручитель) та Закритим акціонерним товариством „Ізмаїльський винзавод” був укладений договір поруки, згідно якого поручитель - ТОВ „Фінансовий резерв” на добровільних засадах зобов'язується солідарно відповідати перед позивачем у разі порушення Івано-Франківською філією ТОВ „Літа Центр” зобов'язань, що виникають з договору поставки від 28.03.2009 р. Згідно п. 2.2 вказаного договору поруки поручитель відповідає перед позивачем за порушення зобов'язань по договору поставки від 28.03.2009 р. у розмірі не більше 1000,00 грн.
Як визначено ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Також згідно ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Разом з тим відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, якою визначені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, умовами договору поставки від 28.03.2009 р. не передбачена обов'язковість укладення договору поруки з метою забезпечення зобов'язань сторін за договором.
До того ж, чинним законодавством також не передбачена обов'язковість укладення договору поруки або іншого способу забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки.
Відтак, на думку суду, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача - ТОВ „Фінансовий резерв” 1000 грн. заборгованості ТОВ „Літа Центр”, забезпечені порукою, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ЗАТ „Ізмаїльський винзавод” обґрунтовані частково, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій ТОВ „Літа Центр”, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з заявленої позивачем до стягнення зменшеної суми боргу.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Літа Центр” про стягнення 73049,50 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Літа Центр” (33000, Рівненська область, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 19, офісний центр 417; код ЄДРПОУ 36016324) на користь Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 44; код ЄДРПОУ 00412033) основний борг в розмірі 64596/шістдесят чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість/грн. 72 коп., неустойку в розмірі 5813/п'ять тисяч вісімсот тринадцять/грн. 04 коп., 3% річних у розмірі 955/дев'ятсот п'ятдесят п'ять/грн. 67 коп., інфляційні витрати у розмірі 684/шістсот вісімдесят чотири/грн. 07 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 720/сімсот двадцять/грн. 50 коп.; 232/двісті тридцять дві/грн. 77 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства „Ізмаїльський винзавод” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансовий резерв” відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку на подання апеляційної скарги з дня його підписання, якщо не буде подано апеляційну скаргу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст складено та підписано 06.12.2010 р.
Суддя Петров В.С.