Справа № 629/6409/18
(1-кп/199/48/25)
(мотивувальна частина)
11 липня 2025 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
прокурор ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)
обвинувачений ОСОБА_4
захисник ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12012220380000238 за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК України
Прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку дії раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, який закінчується 18 липня 2025 року.
1. В судовому засіданні прокурор підтримав своє заявлене клопотання про продовження строку дії раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, оскільки обвинуваченого повідомлено про підозру у скоєнні умисного особливо тяжкого злочину, може переховуватися від суду. Причому ОСОБА_4 тривалий час, більш 10 років, знаходився у розшуку за скоєння злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. Перебуваючи на волі ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, умисне вбивство ОСОБА_6 . Крім того, на теперішній час за клопотанням прокурора - судом призначено комісійну судово-медичну експертизу, про необхідність призначення якої фактично латентне звертав захисник у своєї промові під час судових дебатів, тому в межах строку дії раніше обраного та продовженого обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судовий розгляд не завершиться остаточним рішенням.
2. Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник заперечували проти клопотання прокурора , просили відмовити в задоволені клопотання прокурора, звернулись до суду з власним клопотанням про відмову в задоволенні клопотання прокурора, зміну запобіжного заходу обвинуваченому на інший, який непов'язаний з триманням під вартою, призначення обвинуваченому обов'язків, проти чого заперечував прокурор, оскільки не доведена винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих йому злочинах.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 посилався, що він не скоював злочини, зокрема умисне вбивство, його побили працівники поліції до непритомного стану, сфальсифікували проти нього справи та докази.
Також, він є інвалідом 2 групи, він в умовах слідчого ізолятору не отримує належної медичної допомоги.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, а також клопотання захисника та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, у зв'язку з чим в задоволенні клопотань захисника та обвинуваченого слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що попередньою ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 20 травня 2025 року було продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 18 липня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього кодексу(частина 2 цієї ж статті).
В силу ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження, що застосовується з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та / або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особи можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Отже ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формі або формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачені можуть вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинувачених, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України» від 24 жовтня 2019 року, «Войкін проти України» від 27 березня 2018 року).
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінальних правопорушень за наведених у повідомленні про підозру обставин, суд керується стандартом доказування «обґрунтована підозра». Цей стандарт є менш суворим у порівнянні зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується під час розгляду висунутого особі обвинувачення по суті, та не передбачає оцінку доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Як зазначав Європейський Суд з прав людини у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Отже, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі, але вони мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
На підставі оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Тобто, суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень.
Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що обвинувачений може переховуватися від суду, окрім цього існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Судом зазначається, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії).
Тобто, на переконаннясуду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу и вигляді тримання під вартою та доцільність зміни запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому на будь-який інший, не пов'язаний з позбавленням волі, або його продовження, суд бере до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, умисному вбивстві особи жіночої статі - ОСОБА_6 , за який у разі доведеності його вини йому може загрожувати покарання від 7 до 15 років позбавлення волі.
Причому, суд бере до увагу, що ОСОБА_4 тривалий час знаходився у розшуку за скоєння злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Перебуваючи на волі, знаходячись у розшуку, ОСОБА_4 повідомили про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, а саме у скоєнні умисного вбивства ОСОБА_6 .
Зазначені справи об'єднані в одне провадження.
Співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у вигляді позбавлення волі, свідчить про те, що вказаний ризик є достатньо високим.
Про наявність вказаного ризику свідчить й той факт, що на території України, починаючи, з 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан, а тому у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості в повному обсязі виконувати органами влади свої повноваження на певних територіях, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого.
Щодо суспільної небезпеки, суд приходить до висновку, що такий злочин має дуже високий ступінь суспільної небезпеки.
На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).
При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності суспільного інтересу, який незважаючи на презумцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летьє проти Франції»).
Крім того, за даним кримінальним провадженням ОСОБА_4 знаходився у розшуку, що в сукупності разом з іншим свідчить про можливість обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнути покарання у разі знаходження останнього на волі, якщо його буде визнано винуватим у скоєнні злочинів.
За таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим переховування обвинуваченого, ухилення від суду, та таким чином перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.
Суд також враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Проте, розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписів ст. 183 КПК України вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, незважаючи на наявність позитивних даних, які характеризують особу ОСОБА_4 , які заслуговують на увагу, проте суттєво ризики у кримінальному провадженні не зменшують.
Судом також враховується, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинуваченого під вартою, оскільки застосування інших більш м'яких запобіжних заходів відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості обвинуваченого в результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для його позапроцесуальних дій.
3. Окремо, суд вважає зазначити наступне.
Так, ухвалою Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ від 07 травня 2025 року - апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК України, до 25 травня 2025 року без визначення застави, залишено без змін.
Водночас, згадана ухвала Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ від 07 травня 2025 року містить посилання, що «…на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, а також зважаючи на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу суду першої інстанції на необхідності дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та як найшвидшого вирішення обвинувачення по суті, а також звертає увагу суду на тривалість строку попереднього ув'язнення обвинуваченого...».
З огляду на викладене, суд звертається до припису ст. 28 КПК України (Розумні строки), яка наголошує:
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи або щодо кримінального правопорушення, вчиненого стосовно малолітньої або неповнолітньої особи, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Заходи, які вжиті Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра для дотримання розумних строків судового розгляду.
Так, розпорядженням голови Верховного Суду від 06 квітня 2022 року № 16/0/9-22 територіальну підсудність Лозівського міськрайонного суду Харківської області передано Амур-Нижньодніпровському районному суду міста Дніпропетровська.
15.06.2022 на підставі ст. 35 КПК України, за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012220380000238 за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК України, розподілено головуючому судді ОСОБА_1 .
Тобто, до передачі справи відносно ОСОБА_4 Амур-Нижньодніпровському районному суду міста Дніпропетровська та розподілу справи головуючому судді ОСОБА_1 , судовий розгляд справи здійснював Лозівський міськрайонний суд Харківської області.
Крім того, на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 березня 2023 року, дотримуючись вимоги ч. 1 ст. 23 КПК України, з огляду на те, що відсутня будь яка технічна можливість одночасно здійснити судове засідання в режимі відеоконференції з дослідженням доказів шляхом відтворення-перегляду дисків з відеозаписами слідчих дій, за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_4 , судом вирішено питання про перевід (етапування) обвинуваченого ОСОБА_4 з Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для дослідження доказів - дисків з відеозаписами слідчих дій та інших доказів, з одночасним викликом у судове засідання учасників судового провадження в зал судового засідання Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Під час судового розгляду кримінального провадження в Амур-Нижньодніпровськом районом суді міста Дніпропетровська обвинувачений ОСОБА_4 дав показання суду про незаконні методи ведення слідства та можливу фальсифікацію доказів у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим 27 грудня 2023 року на стадії судових дебатів прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду з письмовим клопотанням про надання доручення Державному бюро розслідувань здійснити досудове розслідування щодо можливого скоєння злочинів, вчинених працівниками Лозівського РВП ГУНП в Харківській області, про які повідомив ОСОБА_4 в своїх показаннях суду.
Клопотання прокурора підтримали обвинувачений ОСОБА_4 та його захисники, які вважали, що клопотання підлягає безумовному задоволенню.
27 грудня 2023 року судом задоволено клопотання прокурора - відновлено з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірка їх доказами, та ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року доручено Другому слідчому відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вулиця Гоголя, буд. 25, м. Полтава, 36000), який поширює свою діяльність на Харківську область, перевірити заяву обвинуваченого ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК України, та який утримується під вартою у Державній установі виконання покарань (№4) управління Державної пенітенціарної служби України, щодо можливого скоєння злочинів, вчинених працівниками Лозівського РВП ГУНП в Харківській області, про які повідомив ОСОБА_4 в своїх показаннях суду, крім того, незаконних методів ведення слідства, а також про можливу фальсифікацію доказів у кримінальному провадженні №12012220380000238, та про результати такої перевірки повідомити суд, прокурора і ОСОБА_4 .
На виконання вказаної ували суду від 27 грудня 2023 року - Другим слідчим відділом ТУ ДБР у м. Полтаві розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024170020000368 від 25.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України.
Разом з цим, незважаючи на багаточисельні звернення головуючого судді ОСОБА_1 до слідчого Державного бюро розслідування, а саме від: 27.12.2023 року, 30.01.2024 року, 19.02.2024 року, 14.03.2024 року, 10.04.2024 року, 25.04.2025 року, 21.05.2024 року, 11.06.2024 року, 27.06.2024 року, 15.10.2024 року, 03.12.2025 року, 03.02.2025 року, 11.04.2025 року, 21.04.2025 року, 20.05.2025 року, головуючим суддею були отримані ідентичні, фактично формальні, відповіді, що до теперішнього часу триває досудове розслідування, тому, ухвала суду від 27 грудня 2023 року залишилася не виконаною до 30 травня 2025 року, після звернення головуючого судді до керівника центрального органу Державного бюро розслідувань.
Слід зазначити, що Верховний Суд в своїй постанові від 06.11.2018 по справі № 567/513/16-к дійшов наступного висновку: виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12.06.2008), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12.03.2009), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24.06.2010), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21.04.2011). Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12.03.2009) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12.06.2008), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.
Таким чином, Верховний Суд наголосив, що суд повинен забезпечити проведення відповідної перевірки заяви особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, в установлений законом спосіб, тобто, отримати відповідне рішення компетентного органу досудового розслідування, оскільки результати такого рішення суд має врахувати у своєму рішенні яким закінчується судовий розгляд кримінального провадження.
Не прийняття тривалого часу рішення слідчим ДБР послугувало підставою для письмового звернення головуючого судді до Директора Державного бюро розслідування ОСОБА_8 (24.02.2025 року), в якому викладені вище зазначені обставини невиконання судового рішення тапрохання взяти під особистий контроль виконання слідчими судового рішення - ухвали суду від 27.12.2023 року.
30.05.2025 року слідчим Державного бюро розслідувань, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, винесено постанову про закриття кримінального провадження № 62024170020000368 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, у зв'язку з встановленням відсутності в діянні працівників поліції складу кримінального правопорушення.
Суд звертає увагу, що за даним кримінальним провадженням досліджені всі докази, які подані як стороною обвинувачення так і стороною захисту, допитані обвинувачений, всі свідки, були розглянуті клопотання, проведені судові дебати.
Однак, після закінчення судових дебатів прокурор звернувся 10 липня 2025 року до суду з клопотанням про відновлення судового розгляду для огляду речових доказів, що судом було задоволено, а після завершення в той же день огляду речових доказів, враховуючи позицію сторони захисту, яка під час судових дебатів латентне висловила клопотання про призначення судово-медичної експертизи, прокурор звернувся до суду з клопотанням про призначення комплексної судово-медичної експертизи, яке, також, було задоволено судом.
З огляду на вище викладене, суд вважає, що обраний та продовжений обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих йому діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченому судом на даному етапі не встановив.
Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, більш м'які запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.
Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого з тримання під вартою, на інший не пов'язаний із триманням під вартою, а тому у задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, при постановленні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, який спричинив загибель людини.
4. Крім того, під час судового засідання обвинувачений ОСОБА_4 показав, що він є інвалідом 2 групи, на теперішній час погіршився його стан здоров'я та він в умовах слідчого ізолятору не отримує належної медичної допомоги.
В судовому засіданні судом поставлено на обговорювання питання зобов'язати уповноважених осіб Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» провести повне медичне обстеження обвинуваченому ОСОБА_4 , який утримується під вартою та скаржиться на поганий стан здоров'я.
Учасники судового провадження проти клопотання не заперечували.
Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 129-1 КПК України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою, надання медичної допомоги під час тримання під вартою, ненадання належної медичної допомоги особам з ВІЛ та туберкульозом в установах виконання покарань України, може становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенціі - справа «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine, рішення від 21 жовтня 2010 року) , «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine, рішення від 22 жовтня 2015 року ), «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, рішення від 18 грудня 2008 року).
За даним кримінальним провадженням суд враховує, що ОСОБА_4 скаржиться на поганий стан здоров'я.
Тому, з огляду на викладене суд вважає, що є необхідність на підставі судового рішення зобов'язати уповноважених осіб Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» провести повне медичне обстеження обвинуваченому ОСОБА_4 та про результати такого обстеження повідомити суд.
Керуючись ст.ст. 176-179, 183, 193, 194, 331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК України, строк тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» до 08 вересня 2025 року включно, без визначення застави,
Відмовити стороні захисту в задоволенні клопотання про відмову в задоволенні клопотання прокурора та про зміну запобіжного заходу ОСОБА_4 на інший, який непов'язаний з триманням під вартою, а саме встановлення обов'язків.
Зобов'язати уповноважених осіб Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) провести повне медичне обстеження ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК України, та про результати такого обстеження повідомити суд.
Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та негайно направити її для виконання директору Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4).
Ухвала суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
11.07.2025