про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 липня 2025 року м. Київ № 320/30874/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії виконувача обов'язків Генерального прокурора О. Хоменка із надання гарантій Міністерству юстиції Республіки Польща, що стосуються прав ОСОБА_1 , що знайшли свій зовнішній прояв у розміщенні в запиті про видачу ОСОБА_1 , який зареєстровано в Офісі Генерального 12.05.2025 за вих. № 19/1/2-23131-25 такого тексту:
(1) “У разі екстрадиції ОСОБА_2 в Україну досудове розслідування та судовий розгляд справи стосовно неї здійснюватимуться на території, значно віддаленій від зони ведення активних бойових дій, розпочатих унаслідок повномасштабного вторгнення 24.02.2022 Російської Федерації в Україну, а саме на території Львівської області, що в західній частині України.» ;
(2) «У випадку обрання зазначеній особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою її буде поміщено до однієї з установи, розташованої в західній частині України, обладнаної укриттям.»;
- зобов'язати виконувача обов'язків Генерального прокурора О. Хоменка утриматися від надання гарантій Міністерству юстиції Республіки Польща, що стосуються прав ОСОБА_1 щодо місця провадження досудового розслідування та судового розгляду справи стосовно неї та/або поміщення ОСОБА_1 до однієї з установи, розташованої в західній частині України, обладнаної укриттям.»
Пунктами третім, шостим частини першої сатті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у цій справі, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України регламентовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту другого частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Пуктом десятим частини першої статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частинами першою, другою статті 545 КПК України визначено, що Офіс Генерального прокурора звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів, крім досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України, яке у таких випадках здійснює функції центрального органу України. Міністерство юстиції України звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав.
За нормами частини першої статті 573 КПК України, запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців.
Згідно з частинами першою-третьою статті 574 КПК України, центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, є відповідно Офіс Генерального прокурора та Міністерство юстиції України. Офіс Генерального прокурора є центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування. Міністерство юстиції України є центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підсудних, засуджених у кримінальних провадженнях під час судового провадження або виконання вироку.
У частині четвертій статті 574 КПК України визначено компетенцію центральних органів України щодо видачі особи (екстрадиції), а саме:
1) звертатись до компетентних органів іноземних держав із запитами про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення;
2) розглядати запити компетентних органів іноземних держав про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення та приймають рішення щодо них;
3) організовувати проведення екстрадиційної перевірки;
4) організовують прийом-передачу осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу (екстрадицію), організовувати видачу чи транзитне перевезення;
5) здійснювати інші повноваження, визначені цим розділом або міжнародним договором про видачу особи (екстрадицію).
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 575 КАС України, клопотання про видачу особи (екстрадицію) передаються до відповідного центрального органу України через відповідну обласну прокуратуру у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави. У зазначений строк керівник відповідного органу досудового розслідування у складі апарату Національної поліції, центрального апарату органу безпеки, органу Бюро економічної безпеки України, органу Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України безпосередньо передає Офісу Генерального прокурора клопотання про видачу особи (екстрадицію). Центральний орган України за наявності підстав, передбачених міжнародним договором України, звертається до компетентного органу іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про видачу направляється керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою протягом п'яти днів з дня отримання клопотання.
Відповідно до положень Четвертого додаткового протоколу до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13.12.1957 (Протокол ратифіковано із заявою та застереженнями Законом України № 2090-VIII від 07.06.2017), запит складається у письмовій формі. Він подається Міністерством юстиції або іншим компетентним органом запитуючої Сторони Міністерству юстиції або іншому компетентному органу запитуваної Сторони. Держава, яка бажає призначити інший компетентний орган, ніж Міністерство юстиції, повідомляє про свій компетентний орган Генеральному секретарю Ради Європи під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання, а також про будь-які наступні зміни, пов'язані з її компетентним органом.
До запиту додають:
a) копію рішення про визнання винним та визначення покарання або постанову про утримання під вартою чи ордер на арешт або інше розпорядження, яке має таку саму силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої Сторони;
b) виклад правопорушень, за які вимагається видача. Час і місце їх вчинення, їх юридична кваліфікація і посилання на відповідні правові положення, включаючи положення стосовно строку давності, зазначаються якнайточніше; та
c) копію відповідних законодавчих актів або, коли це неможливо, виклад відповідного закону і, по можливості, якнайточніший опис особи, видача якої запитується, а також будь-яку іншу інформацію, яка може сприяти її ідентифікації, встановленню громадянства і місця перебування.»
Водночас запити компетентного органу іноземної держави про видачу особи можуть розглядатися лише в разі дотримання вимог, передбачених ч. 1 ст. 573 КПК України.
Отже, наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання видачі особи (екстрадиції), а також порядок складання та оформлення клопотань та запитів про видачу особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України зазначив, що кримінальне судочинство це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
Одночасно з цим Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 813/1595/18 (провадження № 11-1391апп18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 560/1679/19 (провадження № 11-1000апп19).
Так, до позовної заяви представником позивача додано Запит про видачу ОСОБА_3 від 12.05.2025 №19/1/2-23131-25, адресований Міністерству юстиції Республіки Польща.
У позовній заяві позивач зазначає, що змістом позовних вимог є розміщення виконувачем обов'язків Генерального прокурора О. Хоменком запиту про видачу ОСОБА_3 від 12.05.2025 №19/1/2-23131-25 з зазначенням гарантій, серед яких:
(1) “У разі екстрадиції ОСОБА_2 в Україну досудове розслідування та судовий розгляд справи стосовно неї здійснюватимуться на території, значно віддаленій від зони ведення активних бойових дій, розпочатих унаслідок повномасштабного вторгнення 24.02.2022 Російської Федерації в Україну, а саме на території Львівської області, що в західній частині України.» ;
(2) «У випадку обрання зазначеній особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою її буде поміщено до однієї з установи, розташованої в західній частині України, обладнаної укриттям.».
Отже, звернення позивача з цим позовом до суду обумовлено саме кримінально-процесуальною діяльністю Офісу Генерального прокурора, що регулюється нормами КПК України.
Тож, з огляду на характер спірних правовідносин, вимоги позивача у цій справі не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язані з процесуальною діяльністю відповідача під час здійснення ним правоохоронних функцій. Розгляд таких вимог можливий у порядку, встановленому КПК України, адже процесуальна діяльність посадових осіб правоохоронних органів має свої особливості та не віднесена до сфери управлінської діяльності.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи, що заявлені позивачем вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у відкритті провадження на підставі пункту першого частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною п'ятою статті 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Перепелиця А.М.