Справа № 120/2915/25
Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
11 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
позивач 28.02.2025 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України завдану шкоду в сумі 564389 грн 44 коп.
Позов мотивовано тим, що за відповідачем на момент його звільнення (12.09.2024) рахується непогашена заборгованість у сумі 564389,44 грн, однак добровільно не відшкодував суму завданої шкоди.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
04.04.2025 позивачем подано заяву на виконання вимог ухвали суду, в якій зазначив, що на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 за капітаном ОСОБА_1 рахувалася непогашена заборгованість за шкоду завдану державі в сумі 564 389,44 грн, про вказану заборгованість останньому було відомо, водночас будь-яких дій на здійснення відшкодування завданої шкоди він добровільно не здійснив, що і є фактичною відмовою у компенсації шкоди шляхом вчинення конклюдентних дій. При цьому, ні положення ст. 12 ЗУ “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб, за шкоду, завдану державні», ні положення КАС України не передбачають необхідності додання до позовної заяви даної категорії справ будь-яких доказів обов'язкового досудового врегулювання спору.
Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ч. 3 статті 233 КзпП України передбачено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Також вказав на відсутність можливості сплати судового збору.
Ухвалою суду від 11.04.2025 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів з моменту отримання копії цієї ухвали, шляхом надання до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. Крім того, роз'яснено позивачеві, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде повернута.
16.04.2025 через систему "Електронний суд" позивачем подано заяву на виконання ухвали суду від 11.04.2025, в якій просить відкрити провадження у цій справі. При цьому позивач вказує на застосування, до даного спору, положень ч. 3 ст. 233 КЗпП України.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ухвали суду від 11.04.2025 позивачем не виконано належним чином та недоліки позовної заяви не усунуто у той спосіб, який визначено судом. В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України.
Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21.04.2025, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що КАС України не містить норми, яка б передбачала строки звернення до суду із позовом роботодавця до працівника про стягнення завданої ним шкоди. Такі строки встановлені ч. 3 ст. 233 КЗпП України де передбачено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Разом з цим позивач вказує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно із ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Також цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду (ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У контексті спірного питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду з позовом, передбачений ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у цьому спорі з позовом до суду звернувся саме суб'єкт владних повноважень.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.01.2021 у справі №140/6315/20, від 24.06.2021 у справі №420/4099/20, від 06.04.2023 у справі №320/7204/21 від 08.11.2024 у справі №420/13987/23.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин приписи частини п'ятої статті 122 КАС України.
Варто також врахувати правову позицію Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 08.11.2024 у справі №420/13987/23, де суд касаційної інстанції зокрема зазначив, що саме дата прийняття наказу «Про результати службового розслідування» є датою початку обчислення процесуального строку для звернення до суду у вказаних правовідносинах, який в цьому випадку має становити три місяці.
Отже, для правильного обчислення тримісячного строку визначальним є встановлення дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2023 за №533 "Про призначення службового розслідування" вирішено призначити в період з 24 лситопада по 23 грудня 2023 проведення службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди 24.11.2023 за участі військовослужбовців 3 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2023 року №594 “Про продовження строку проведення службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2023 року № 533» вирішено продовжити строк проведення службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2023 року до 23 січня 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2024 року №14 “Про результати службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди 24 листопада 2023 року за участі військовослужбовців НОМЕР_2 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 » відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» надано можливість офіцеру групи озброєння (спеціальних засобів) відділення підтримання руху опору НОМЕР_2 загону спеціального призначення капітану ОСОБА_2 відремонтувати добровільно власними коштами, пошкоджений транспортний засіб MITSUBISHI L200, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 до технічно справного та придатного до подальшої експлуатації стану в термін до 30 вересня 2024 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 “Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2024 року №14 вирішено: пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2024 року № 14 скасувати та викласти в новій редакції: “У відповідності до п. 1 ст. 6 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» притягнути офіцера групи озброєння (спеціальних засобів) відділення підтримання руху опору НОМЕР_2 загону спеціального призначення капітана ОСОБА_3 до повної матеріальної відповідальності за пошкодження військового майна у повному розмірі завднаої з його вини шкоди, а саме: 609429 (шістсот дев'ять тисяч чотириста дев'ятнадцять) гривень 65 копійок та відповідно до п. 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018 року № 260 за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму, що перевищує п'ятнадцять прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб щомісячну премію за квітень 2024 року не виплачувати».
В подальшому, з квітня по вересень 2024 року із капітана ОСОБА_3 утримано кошти з належного йому грошового забезпечення у в загальному розмірі 45040,21 гривень, а саме травень 2024 - 5334,01 грн., червень 2024 8926,71 грн., липень 2024 - 8384,34 грн., серпень 2024 - 8384, 34 грн., вересень 2024 - 5599,82 гривень.
12 вересня 2024 року капітана ОСОБА_3 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_5 від “05» вересня 2024 року № 215 у запас відповідно пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» підпункту “г» (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, за відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідження такої особи), вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як зазначає позивач, на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 за капітом ОСОБА_4 рахувалася непогашена заборгованість за шкоду завдану державі в сумі 564 389 гривень 44 копійки та на даний час ОСОБА_5 залишок завданої ним шкоди ним шкоди в добровільному порядку не відшкодував.
З наведеного слідує, що 12.09.2024 року позивачу стало відомо про вчинене відповідачем порушення, втім, до суду з даним позовом Військова частина НОМЕР_1 звернулася лише 28.02.2025 року, тобто з пропуском встановленого законом тримісячного строку.
Як у поданих позивачем до суду першої інстанції заявах про виконання вимог ухвал суду першої інстанції, так і в апеляційній скарзі позивач вказує на застосування, до даного спору, положень ч. 3 ст. 233 КЗпП України.
Однак, колегія суддів відхиляє вказані посилання позивача, оскільки до спірних правовідносин застосовуються положення встановлені частиною другою статті 122 КАС України (постанова Верховного Суду від 08.11.2024 у справі №420/13987/23).
Отже, звернувшись до суду з позовом лише 28.02.2025 року, Військова частина НОМЕР_1 пропустила визначений законом тримісячний строк звернення до суду.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Позивачем у заявах на виконання вимог ухвал суду першої інстанції не вказуються обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин.
Зважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом та не довів наявність поважних причин його пропуску, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, а тому оскаржувана ухвала підлягає зміні в частині мотивів повернення позовної заяви.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про повернення позову, проте неправильно застосував норми процесуального права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апелянта справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскаржувана ухвала підлягає зміні в мотивувальній частині.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року змінити в частині мотивів повернення позовної заяви.
В іншій частині ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.