02 липня 2025 рокуСправа №160/9604/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
02.04.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550028801 від 25.02.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу, необхідного для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.08.2001 по 24.12.2002, з 06.01.2003 по 29.12.2003 на підставі записів в трудовій книжці (серія НОМЕР_1 дата заповнення 16.08.1979) та призначити і виплачувати з 18.02.2025 пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.02.2025 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.02.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи через незарахування періодів роботи. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані позивачем документи містять відомості про періоди його роботи. Вказані періоди роботи підтверджені записами в трудовій книжці, які містять номери і дати наказів про прийняття і звільнення, які є первинними документами, що підтверджують стаж роботи на підприємстві. Зважаючи на порушення страхувальником Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині сплати страхових внесків за період з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.08.2001 по 24.12.2002, з 06.01.2003 по 29.12.2003 порушене право позивача на призначення пенсії, як соціальної гарантії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
11.04.2025 представником відповідача-2 подано до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідно до форми РС-право до страхового стажу позивача зараховано вказані у позовній заяві періоди, а саме періоди роботи з 17.01.2000 по 31.07.2001 (01 рік 06 місяців 15 днів), з 01.08.2001 по 24.12.2002 ( 01 рік 04 місяці 21 день), з 06.01.2003 по 29.12.2003 (11 місяців 24 дні). Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 21 років 08 місяців 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (22 роки). З урахуванням дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, позивачем неправильно обрано спосіб захисту права.
16.04.2025 позивачем подано відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, в якій зазначено, що страховий стаж 21 роки 08 місяців 05 днів обчислений на 14.01.2014, тоді як на день звернення 18 лютого 2025 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 від 09.07.2003 №1058-ІV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж позивача склав 22 роки 7 місяців 5 днів. По досягненню позивачем 63-річного віку та наявного страхового стажу 22 роки 7 місяців 5 днів, позивач вважає, що має право на призначення пенсії відповідно до частини 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
18.04.2025 представником Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області подано доповнення до відзиву, в якому вказано, що з 26.11.2013 по 31.10.2014 позивач отримував пенсію по інвалідності (ІІІ група). Відповідно до Форми РС-право страховий стаж позивача становив 21 рік 08 місяців 05 днів. 18.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550028801 від 25.02.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відповідно до відмови страховий стаж особи становить 20 років 05 місяців. До страхового стажу не враховано періоди роботи в БМП “Будкомплекс» ВАТ БМП “Дніпроміськбуд» з 01.07.2000 по 31.07.2001, в ПП “Армінал» з 01.08.2001 по 24.12.2002, в ТОВ “Равелін» з 06.01.2003 по 29.12.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1979, оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зазначені в трудовій книжці періоди роботи доцільно підтвердити додатковими документами (уточнюючими довідками) або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. Тобто, вказані періоди були зараховані до страхового стажу при призначені пенсії по інвалідності, але при призначені пенсії за віком підстави для зарахування цього періоду відсутні у зв'язку з відсутністю даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (22 роки).
18.04.2025 від Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області через автоматизовану систему «Електронний суд» надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
24.04.2025 представником відповідача-1 подано до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що за матеріалами електронної пенсійної справи страховий стаж становить 20 років 05 місяців 00 днів. До страхового стажу не враховано згідно трудової книжки від 16.08.1979 серії НОМЕР_1 : з 01.07.2000 по 31.07.2001 в БМП “Будкомплекс» ВАТ БМП “Дніпроміськбуд», з 01.08.2001 по 24.12.2002 в ПП “Армінал», з 06.01.2003 по 29.12.2003 в ТОВ “Равелін», оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зазначені в трудовій книжці періоди роботи доцільно підтвердити додатковими документами (уточнюючими довідками) або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. З огляду на викладене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №045550028801 від 25.02.2025 про відмову в призначенні пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу у 22 роки. Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, на свій розсуд розраховувати страховий стаж, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження органів Фонду, якими останні наділені як юридичні особи публічного права. Обраний Позивачем спосіб захисту порушує дискрецію органів Фонду на визначення підстав, за яких призначається пенсія, здійснюється її перерахунок або приймається рішення про відмову в її призначенні та перерахунку.
25.04.2025 позивачем подано відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, в якій зазначено, що зазначені відповідачем-1 у відзиві періоди роботи підтверджені записами в трудовій книжці, які містять номери і дати наказів про прийняття і звільнення, які є первинними документами, що підтверджують стаж роботи на підприємстві, тож періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.08.2001 по 24.12.2002, 06.01.2003 по 29.12.2003 зараховуються при обчисленні стажу, необхідного для призначення пенсії на підставі записів в трудовій книжці (серія НОМЕР_1 дата заповнення 16.08.1979). В період з 26.11.2013 по 31.10.2014 позивач отримував пенсію по інвалідності. Тривалість страхового стажу на час звернення за призначенням пенсії по інвалідності (14.01.2014) складала 21 рік 8 місяців 5 днів, до якого зараховані періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.08.2001 по 24.12.2002, 06.01.2003 по 29.12.2003 (пенсійна справа № 912010802672). Форма ОК-5 додана до матеріалів справи відповідачем-2 підтверджує страховий стаж, набутий після призначення пенсії по інвалідності, зокрема, 01.04.2017-30.11.2017 (8 місяців), з 01.05.2018-31.05.2018 (1 місяць), з 01.07.2018-31.08.2018 (2 місяці), які враховані відповідачєм-1 при обчисленні стажу, необхідного для призначення пенсії. Таким чином, страховий стаж на день звернення за призначенням пенсії за віком 18.02.2025 складає 22 роки 7 місяців 5 днів, та є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 від 09.07.2003 № 1058-ІV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
18.02.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
25.02.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №045550028801 про відмову в призначенні пенсії за віком. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено наступне:
- дата народження заявника - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 18.02.2025;
- вік заявника - 63 роки;
- страховий стаж заявника становить 20 років 5 місяців.
За доданими документами до страхового стажу не враховано з 01.07.2000 по 31.07.2001 в БМП “Будкомплекс» ВАТ БМП “Дніпроміськбуд», з 01.08.2001 по 24.12.2002 в ПП “Армінал», з 06.01.2003 по 29.12.2003 в ТОВ “Равелін», згідно трудової книжки від 16.08.1979 серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зазначені в трудовій книжці періоди роботи доцільно підтвердити додатковими документами (уточнюючими довідками) або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовлено в призначенні пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу у 22 роки.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
На підставі ч. 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Згідно з ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно з відомостями, що містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 16.08.1979 позивач, в періоди не зараховані відповідачем-1, він працював:
- з 17.01.2000 (не зараховано з 01.07.2000) по 31.07.2001 в БМП “Будкомплекс» ВАТ БМП “Дніпроміськбуд»;
- з 01.08.2001 по 24.12.2002 в ПП “Армінал»;
- з 06.01.2003 по 29.12.2003 в ТОВ “Равелін».
Відповідачем-1 не зараховано спірні періоди роботи, оскільки відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказано, що зазначені в трудовій книжці періоди роботи доцільно підтвердити додатковими документами (уточнюючими довідками) або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Судом проаналізовані записи №28, №29, №30, №31, №32, №33 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.08.1979 та встановлено, що вони зроблені чітко, зрозуміло, з визначенням дат прийняття на роботу та дат звільнення з роботи, містять посилання на накази, мають печатки підприємств-роботодавців та підписи відповідальних осіб.
Наявність сумнівів у відповідача може бути підставою для перевірки, в ході якої мають бути встановлені обставини, що перешкоджають зарахуванню періодів роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу (постанова Верховного Суду від 06.03.2018, справа №127/9055/17).
У постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 672/914/16-а та від 11.07.2019 у справі № 127/1849/17.
ГУ ПФУ в Донецькій області маючи низку повноважень, визначених частиною 1 статті 64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію не вчинило, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до Порядку №637 підтвердження трудового стажу довідками про період роботи здійснюється лише у випадках відсутності в трудовій книжці необхідних записів або неправильності чи неточності записів про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу.
Спірні періоди роботи підтверджені записами у трудові книжці серії НОМЕР_1 , а відтак, у позивача був відсутній обов'язок підтверджувати вказані періоди роботи додатковими документами.
Наявність інших довідок на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
З підстав зазначеного слід звернути увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Також суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Вказані обставини справи та наведений аналіз законодавства спростовують доводи пенсійних органів про правомірність рішення відповідача-1 та про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи.
Відтак, суд робить висновок про те, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача порушені протиправним рішенням пенсійного органу, що полягає у неврахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.
Позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Стосовно мотивів відповідача-1, покладених в основу прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, щодо відсутності відомостей про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
При прийнятті рішення суд враховує, що з 26.11.2013 позивачу було призначено пенсію по інвалідності.
Відповідно до наданої відповідачем-2 з клопотанням від 18.04.2025 довідки форми РС-право за пенсійною справою 912010802672, позивачу було зараховано до стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2001 в БМП “Будкомплекс» ВАТ БМП “Дніпроміськбуд», з 01.08.2001 по 24.12.2002 в ПП “Армінал», з 06.01.2003 по 29.12.2003 в ТОВ “Равелін».
Отже, при призначенні пенсії по інвалідності в 2013 році, у територіального органу Пенсійного фонду не виникало підстав для неможливості врахування спірного стажу роботи для призначення пенсії позивачу.
Відповідачем-2 18.04.2025 подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, додано довідку форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування», з аналізу якої судом встановлено, що в період з 01.07.2000 по 30.04.2001 за позивача були сплачені страхові внески БМП “Будкомплекс» ВАТ БМП “Дніпроміськбуд», в період з 01.08.2001 по 24.12.2002 ПП “Армінал» не були сплачені страхові внески за позивача.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
Відсутність за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків за спірні періоди роботи не може бути підставою для незарахування цих періодів до страхового стажу при призначенні пенсії за віком позивачу, тим більше подані позивачем документи були достатніми для призначення йому пенсії по інвалідності та зарахування спірних періодів при призначенні пенсії в 2013 році.
Необхідно звернути увагу, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Виходячи із змісту наведених правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Отже, з огляду на встановлені у справі обставини та на підставі норм чинного законодавства, суд робить висновок про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550028801 від 25.02.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як протиправного.
Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зобов'язання належного органу призначення пенсії зарахувати до страхового стажу, необхідного для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, періодів роботи з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.08.2001 по 24.12.2002, з 06.01.2003 по 29.12.2003 на підставі записів в трудовій книжці (серія НОМЕР_1 дата заповнення 16.08.1979).
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.02.2025 про призначення пенсії за віком.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 18.02.2025 про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення його прав, так суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як визначений суб'єкт призначення.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 31.03.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 484,48 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550028801 від 25.02.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу, необхідного для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.08.2001 по 24.12.2002, з 06.01.2003 по 29.12.2003 на підставі записів в трудовій книжці (серія НОМЕР_1 дата заповнення 16.08.1979).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.02.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський