Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9286/2025
24 червня 2025 року місто Київ
справа №367/1093/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кухленка Д.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету, який є правонаступником Університету державної фіскальної служби України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
В лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
визнати незаконним та скасувати наказ Університету державної фіскальної служби України №825-к від 24 грудня 2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 , директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України з займаної посади у зв'язку з закінченням строку трудового договору та наказ Університету державної фіскальної служби України№78-к від 25 січня 2022 року «Про внесення змін до наказу від 24 грудня 2021 року №825-к»;
поновити його на посаді директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України;
стягнути з Університету державної фіскальної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування вимог посилався на те, що з 15 березня 2016 року він працював в Університеті фіскальної служби України на посаді проректора з навчальної та виховної роботи (згідно наказу №44-к від 14.03.2016).
Вказував, що 01 червня 2016 року переведений на посаду проректора з навчальної та методичної роботи; 10 травня 2017 року переведений на посаду першого проректора з навчально-методичної та виховної робота; 05 травня 2021 року переведений на посаду директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України.
Згідно витягу з наказу Університету державної фіскальної служби України №825-K від 24 грудня 2021 року його, директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики 31 грудня 2021 року звільнено з займаної посади у зв'язку з закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України).
Зазначав, що наказом Університету державної фіскальної служби України №78-к від 25 січня 2022 року «Про внесення змін до наказу від 24 грудня 2021 року №825-к» внесено зміни до графи 26 наказу від 24 грудня 2021 року, де дата «31.12.2021» замінена на «11.01.2022».
17 січня 2022 року його було ознайомлено з наказами Університету державної фіскальної служби України №825-к, №78-к та внесено відповідні зміни до трудової книжки.
28 січня 2022 року розрахунок при звільненні проведено шляхом перерахування коштів на його рахунок.
Позивач вважає своє звільнення з посади директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики незаконним, оскільки з ним не укладався строковий трудовий договір, а також порушено процедуру звільнення.
Посилався на те, що аналіз наказів Університету державної фіскальної служби України №254-к від 05 травня 2021 року та №825-к від 24грудня 2021 року свідчить, що фактично 05травня 2021 року відбулася зміна безстрокових трудових відносин на строкові в односторонньому порядку з ініціативи відповідача. Умови строку з ним не узгоджувалися.
Вказував, що як на підставу звільнення, відповідач у наказі №825-к від 24 грудня 2021 року посилався на наказ УДФСУ від 31травня 2021 року №304-к, однак із вказаним наказом він не ознайомлений та зміст зазначеного наказу невідомий.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування вимог посилався на те, що рішенням суду першої інстанції не встановлено усі фактичні обставини справи, суд не надав оцінки доказам, які він подав на підтвердження своїх вимог, суд надав оцінку і взяв до уваги при прийняті рішення лише докази, які подані відповідачем.
Вказував, що підставою його звільнення згідно оскаржуваного наказу є закінчення строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України).Отже, насамперед при прийняті рішення судом першої інстанції не взято до уваги, що звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можливо лише в тому випадку, якщо такий строк погоджений сторонами та чітко визначений у контракті та/або наказі із зазначенням конкретної дати.
Зазначав, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про його обізнаність про укладення з ним строкового трудового договору саме до 31 грудня 2021 року. Копія трудового договору (контракту), котрий би був підписаний ним та відповідачем відсутній. Будь якої письмової заяви, котра б свідчила про строковість трудових відносин він відповідачу не подавав.
Посилався на те, що відповідач не надав суду першої інстанції заяви про прийняття його на роботу та копії контракту. Тобто не підтвердив погодження між ним та роботодавцем строку укладення трудового договору до 31 грудня 2021 року.
Вказував, що висновки суду першої інстанції, про то, що він був обізнаний про строковість трудових відносин не грунтуються на фактичних обставинах справи та доказах, що їх підтверджують.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 09 червня 2025 року.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Університету ДФС України №254-к від 05 травня 2021 року ОСОБА_1 першого проректора з навчально-методичної та виховної роботи переведено на посаду директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України на контрактних умовах. Оплата праці згідно з штатним розписом за 20 тарифним розрядом за рахунок коштів загального фонду. Доктор економічних наук. Професор.
У вказаному наказі підставою зазначено: заява ОСОБА_1 , контракт.
У записі №36 трудової книжки позивача зазначено, що ОСОБА_1 переведений на посаду директора науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України на контрактних умовах на підставі наказу №254-к від 05 травня 2021 року.
Згідно витягу з наказу Університету ДФС України №825-к від 24 грудня 2021 року позивача, директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики 31 грудня 2021 року звільнено з займаної посади, у зв'язку з закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України).
Наказом Університету ДФС України №78-к від 25 січня 2022 року внесено зміни до параграфу 26 наказу від 24 грудня 2021 року №825-к «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: «31 грудня 2021 року» замінити на «11 січня 2022 року». Підстава: листки непрацездатності ОСОБА_1
28 січня 2022 року з позивачем проведено розрахунок при звільненні.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що його звільнення з посади директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики є незаконним, оскільки з ним не укладався строковий трудовий договір, а також порушено процедуру звільнення.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що наказом Університету №254-к від 05 травня 2021 року позивача було допущено на посаду директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України на контрактних умовах строком з 05травня 2021 року до 31 грудня 2021 року. Строк трудових відносин був вказаний у заяві про прийняття на роботу та контракті, зазначеному в наказі №254 від 05 травня 2021 року як підстава призначення. Доказом того, що трудовий договір укладався на час виконання певної роботи є те, що Порядком №811 чітко регламентується, що роботи виконуються відповідно до заявки на виконання ННТР (Додаток №1 до Порядка), виконання робіт передбачає наявність Технічного завдання на ТНТР (додаток №2 до Положення), ННТР передбачають наявність кошторисної вартості ННТР (Додаток № 4 до Порядку), роботи виймаються відповідно до Акту здавання - приймання HTTP.Міністерство фінансів України, як головний розпорядник бюджетних коштів за КВК 350 «Міністерство фінансів і охорони», направило для врахування в роботі копію тематичного плану науково-технічних робіт на 2021 рік, що стосується одного календарного року. Вказував, що беззаперечним є той факт, що трудові відносини були укладені на час виконання конкретних завдань у 2021 році. Зазначав, що позивачу достеменно було відомо про строковість його трудових відносин, що обумовлено чітко визначеним фінансуванням, оскільки це чітко передбачено законодавством.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підстави припинення трудового договору визначені у статті 36 КЗпП України.
Пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачає, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Відповідно до ч.5 ст.6 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», прийняття на роботу наукових працівників здійснюється на конкурсних засадах, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з абз.9 п.4 Примірного положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державної наукової установи, затвердженого постановою КМУ від 23 травня 2018 року конкурс не проводиться у разі заміщення вакантних наукових посад на умовах трудового договору або контракту на строк до 6 місяців: керівниками та авторами проекту переможця відповідного конкурсу на виконання наукових досліджень за рахунок коштів державного бюджету або інших джерел фінансування, не заборонених законодавством.
Частиною 1 ст.31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено, що основними посадами наукових працівників є: керівник (президент, генеральний директор, генеральний конструктор, директор, начальник).
НДІ ФП є суб'єктом наукової діяльності, спрямованої на одержання нових знань у сфері формування, реалізації державної фінансової політики та її окремих напрямів, пошуку шляхів їхнього впровадження; науково-експертного забезпечення діяльності Державної фіскальної служби України; проведення фундаментальних і прикладних, експертних досліджень, інших видів робіт на договірних засадах для юридичних установ, організацій, підприємств.
У своїй діяльності НДІ ФП керується наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2020 року №811 «Про затвердження Порядку організації наукових досліджень та науково-технічних розробок у Міністерстві фінансів України, центральних органах виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, установах, організаціях, що належать до сфери управління Міністерства фінансів України».
Даним нормативно-правовим актом регулюється механізм здійснення наукової і науково-технічної діяльності у Міністерстві фінансів України, центральних органах виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, установах, організаціях, що належать до сфери управління Міністерства фінансів України. Даний порядок чітко вказує на порядок та умови виконання робіт, оскільки регулює повноваження суб'єктів наукової та науково - технічної діяльності, порядок здійснення наукових досліджень та науково- технічних розробок (далі за текстом - ННТР).
Вказаним Порядком чітко регламентується, що роботи виконуються відповідно до заявки на виконання ННТР (Додаток №1 до Порядка), виконання робіт передбачає наявність Технічного завдання на ТНТР (додаток №2 до Положення), ННТР передбачають наявність кошторисної вартості ННТР (Додаток № 4 до Порядку), роботи виймаються відповідно до Акту здавання - приймання HTTP.
Міністерство фінансів України, як головний розпорядник бюджетних коштів за КВК 350 «Міністерство фінансів і охорони», направило для врахування в роботі копію тематичного плану науково-технічних робіт на 2021 рік (Додаток 4), що стосується одного календарного року.
Фінансування НДІ ФП відбувається за окремою бюджетною програмою (КПКВК 3501530 наукова і науково-технічна діяльність у сфері фінансової політики) відповідно до паспорта бюджетної програми (який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 01 жовтня 2021 року №99), тому є вичерпний перелік напрямів використання бюджетних коштів, зокрема проведення прикладних наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок.
Таким чином, фінансування НДІ ФП відбувається лише з конкретною ціллю, та на конкретні ННТР. Тобто НДІ ФП має цільове фінансування, яке залежить від наявності затверджених в установленому порядку ННТР, тому працівники НДІ ФП, які є науковими працівниками, працюють на строкових умовах, оскільки ННТР мають чітко визначені строки виконання відповідно до поставлених Замовником (Мінфін) завдань.
Отже, призначення на посаду директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики є таким трудовим договором, що укладається на час виконання певної роботи (пункт 3 частини першої статті 23 Кодексу законів про працю України), оскільки перед працівником стоїть чіткий перелік завдань (робіт), які він повинен виконати у визначений строк. Цей строк чітко обумовлений, виділеним державою фінансуванням в розрізі щомісячної оплати праці. Після закінчення фонду оплати, що виділена під фінансування строк трудових відносин автоматично припиняється, працівник за цей строк повинен виконати обумовлену роботу. Строк трудового договору, якщо він не визначається часом виконання певної роботи, може визначатися згідно з правилами ст.241-1 КЗпП.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2021 року за №549 року «Про утворення приймальних комісій замовників наукових досліджень та науково-технічних розробок у 2021 році» було утворено приймальні комісії замовників наукових досліджень та науково-технічних розробок у 2021 році серед переліку яких була тема ННТР, по якому позивач входив до авторського колективу.
Відповідно до наказу Університету Державної фіскальної служби України від 11 листопада 2021 року №1596 «Про затвердження авторських колективів з виконання ННТР НДІ фіскальної політики» ОСОБА_1 (за згодою) входить до складу авторських колективів та контроль за виконанням покладено на нього. Тема, над якою позивач працює: «Шляхи підвищення ефективності контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів в Україні».
11 листопада 2021 року ОСОБА_1 затвердив Перелік питань, які виносяться на розгляд Вченої ради інституту. Основним питанням є: про схвалення остаточних (проміжних) звітів про виконання ННТР за бюджетною програмою 3501530 «Наукова і науково- технічна діяльність у сфері фінансової політики».
Представник відповідача вказував на те, що позивачу було відомо про строковість його трудових відносин, що обумовлено чітко визначеним фінансуванням, оскільки це передбачено законодавством та позивач в супереч норм чинного законодавства ухилявся від підписання контракту, не зважаючи на те, що контракт був йому надісланий на електронну пошту 24 травня 2021 року.
З скріншоту електронної пошти відділу кадрів вбачається, що 24 травня 2021 року на електронну пошту першого проректора з навчально-методичної та виховної роботи ОСОБА_1 було надіслано контракт.
Представник відповідача зазначив, що позивач надісланий йому контракт не підписав та не надав жодних зауважень до його умов. Також позивач під час написання заяви про переведення отримав екземпляр контракту, затвердженого відповідно до Наказу Університету державної фіскальної служби України від 28 серпня 2020 року №477-4, однак останній на місці не підписав його, а зазначив, що йому потрібен час до кінця дня. Так як ОСОБА_1 ухилявся від підписання контракту, тому начальник відділу кадрів була змушена надіслати контракт на його робочу електронну пошту. Однак позивач продовжував ухилятися від підписання.
У судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка була допитана начальник відділу роботи з персоналом ОСОБА_2 , яка зазначила, що контракт укладається на рік, повноваження встановлюються на рік. Вона надіслала електронний варіант контракту позивачу на електронну пошту для підпису, однак останній його не підписав. В подальшому позивача було викликано на зустріч, запропоновано підписати контракт, однак останній його не підписав. Зазначила, що ОСОБА_1 такими діями підставляв відділ кадрів.
Доводи позивача про те, що висновки суду першої інстанції про те, що він був обізнаний про строковість трудових відносин не грунтуються на фактичних обставинах справи та доказах, що їх підтверджують, оскільки відповідач не підтвердив погодження між ним та роботодавцем строку укладення трудового договору до 31 грудня 2021 року, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Згідно з п.6.1 Положення про Науково-дослідний інститут фіскальної політики, який введений в дію наказом Університету ДФС України від 29 грудня 2017 року №1877 керівництво діяльністю НДІ фіскальної політики в межах своєї компетенції, визначеної цим положенням здійснює директор. Директор інституту призначається на посаду наказом ректора. З директором НДІ фіскальної політики укладається контракт строком до 5 років відповідно до чинного законодавства. Інші питання щодо порядку обрання директора Інституту визначаються Статутом Університету та чинним законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи, саме позивачем до суду було надано копію наказу про його переведення на посаду директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України на контрактних умовах №254-к від 05 травня 2021 року. У вказаному наказі підставою зазначено: заява ОСОБА_1 , контракт.
При цьому, позивачем вказаний наказ в частині призначення його на посаду директора Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України саме на контрактних умовах не оскаржувався.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача зазначив, що ні оригінал заяви ОСОБА_1 , ні оригінал наказу №254-к від 05 травня 2021 року надати він не може, оскільки архів, де перебували вказані документи знищено, що підтверджується Актом про пожежу від 08 червня 2022 року.
Як вбачається з Акту про пожежу від 08 червня 2022 року пожежею знищено: корпус А, у тому числі приміщення кабінету 115а (архів), корпус А1, корпус А4, корпус А6.
Таким чином судом першої інстанції було вірно встановлено, що посада, яку займав позивач є строковою та залежить від завдань на виконання робіт та фінансування, а саме для написання наукових досліджень та науково-технічних розробок, згідно з положенням про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державної наукової установи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №404 від 23 травня 2018 року, отже трудові відносини були укладені на час виконання конкретних завдань у 2021 році.
Жодних заперечень щодо тексту контракту позивач не надавав, при цьому продовжував працювати у співавторстві над затвердженою темою: «Шляхи підвищення ефективності контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів в Україні», що підтверджує факт того, що ОСОБА_1 фактично погодився з умовами контракту.
А відтак, встановивши, що ОСОБА_1 було звільнено з додержанням процедури звільнення, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки фінансування під проект на 2021 рік закінчене та теми робіт закриті.
Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від поновлення на роботі, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вони також задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий:
Судді: