11 липня 2025 року м. Рівне №460/9754/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
1.Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу від 13.05.2025 №124894.
Позивач в обґрунтування позову зазначає про те, що відповідачем протиправно винесена постанова №124894 від 13.05.2025 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн, оскільки під час вчинення правопорушення позивач перебував за місцем своєї реєстрації, а власний транспорт передав у тимчасове користування знайомому, що не заборонено законом. Також позивач зазначає, що він не є суб'єктом господарювання в сфері перевезення пасажирів, а отже не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач вважає, що оскаржувана постанова є протиправною, а відтак підлягає скасуванню, з огляду на вказане просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
24.06.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, де в обґрунтування заперечень проти задоволення позову вказав на те, що під час здійснення перевезень пасажирів легковим автомобілем позивача на замовлення водій не надав документи, передбачені законодавством, а саме: відсутнє посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Статтею 40 Закону України №2344-ІІІ визначено основні права та обов'язки водія автобуса, таксі, легкового автомобіля на замовлення, легкового автомобіля при перевезенні пасажирів, серед яких: мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством. Стаття 39 Закону №2344-ІІІ містить перелік документів, необхідних для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України. Позивачем не надано жодних доказів факту використання автомобіля під час проведення перевірки для власних потреб. Та обставина, що певна особа не є фізичною особою-підприємцем, не позбавляє її можливості здійснювати перевезення пасажирів. Враховуючи положення Закону №2344-III, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє його від відповідальності. З огляду на вказане, відповідач вважає, що позивач порушив законодавство про автомобільний транспорт, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 02.06.2025 у паперовій формі шляхом надсилання позовної заяви з додатками на адресу суду поштовими засобами, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 05.06.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 визначено суддю Максимчука О. О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 09.06.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановив відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 24.06.2025 подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки SKODA OCTAVIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Позивач не є суб'єктом підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем та підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
17.04.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті на «АС Рівне» у м. Рівне об 11 год 25 хв перевірено транспортний засіб «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності позивачу і за кермом якого перебувала інша особа, що підтверджується відеозаписом рейдової перевірки.
За результатами вказаної перевірки складено Акт №099701 від 17.04.2025 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовано порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме, виявлено порушення статті 34 Закону №2344-ІІІ, оскільки під час надання послуг з перевезення легковим автомобілем на замовлення перевізник не забезпечив водія документами, а саме: посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. У тому числі зафіксовано порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, перевезення пасажирів за відсутності н момент проведення перевірки документів визначених ст. 39 Закону №2344-ІІІ.
Особа водія транспортного засобу не встановлена, оскільки під час проведення перевірки водій залишив місце перевірки.
Із доданих до матеріалів справи пояснень пасажира вбачається, що 17.04.2025 орієнтовно о 10:00 пасажиром за допомогою додатку "Uklon" було замовлено автомобіль для поїздки, на замовлення приїхав легковий автомобіль «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по приїзду водієві було сплачено 65,00 грн.
В подальшому, матеріали вказаної перевірки були направлені для їх розгляду до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області.
Своїм листом від 28.04.2025 Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області (відповідач) запросив позивача на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт для надання пояснень і документів.
Справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт була розглянута 13.05.2025, за результатами чого 13.05.2025 в.о. начальника Відділу державною нагляду (контролю) у Рівненській області Боровиком О.С. винесено постанову №124894 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн за порушення статті 39 Закону №2344-ІІІ, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є постанова відповідача про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №124894 від 13.05.2025.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду по суті спору.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом №2344-ІІІ, статтею 2 якого передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", “Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до статті 18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Згідно з абзацом 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 №442 (далі - Постанова №442) Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті була реорганізована шляхом злиття з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, та утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Постанова №103) затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 вказаного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до частини 4 статті 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) з дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - Порядок №1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Пунктом 13 Порядку №1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
В ході розгляду справи з наявних у матеріалах справи копій документів судом встановлено, що старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті 17.04.2025 об 11 год 25 хв на «АС Рівне» у м. Рівне перевірено транспортний засіб «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що є легковим автомобілем та належить позивачу, за кермом якого перебувала інша особа, що підтверджується відеозаписом рейдової перевірки.
За результатами вказаної перевірки складено Акт №099701 від 17.04.2025 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовано порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме, виявлено порушення статті 34 Закону №2344-ІІІ, оскільки під час надання послуг з перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія документами, а саме: посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. У тому числі зафіксовано порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, перевезення пасажирів за відсутності н момент проведення перевірки документів визначених ст. 39 Закону №2344-ІІІ.
Особа водія транспортного засобу не встановлена, оскільки під час проведення перевірки водій залишив місце перевірки.
В подальшому, матеріали вказаної перевірки були направлені для їх розгляду до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області. Справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт була розглянута 13.05.2025, за результатами чого 13.05.2025 в.о. начальника Відділу державною нагляду (контролю) у Рівненській області Боровиком О. С. винесено постанову №124894 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн за порушення статті 39 Закону №2344-ІІІ, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ.
Щодо відсутності посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, суд зазначає наступне.
Статтею 39 Закону №2344-ІІІ передбачений перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
1) для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
2) для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Статтею 40 Закону №2344-ІІІ визначено основні права та обов'язки водія автобуса, таксі, легкового автомобіля на замовлення, легкового автомобіля при перевезенні пасажирів. Водій легкового автомобіля на замовлення зобов'язаний виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту і технічної експлуатації легкового автомобіля.
За змістом пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, серед іншого, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Поруч із цим, частина перша статті 164 КУпАП України передбачає адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Відповідно до статті 255 КУпАП України органом, який уповноважений складати протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 164 КУпАП України, є, зокрема, Укртрансбезпека.
Таким чином, спірним питанням у цій справі є правильність висновків відповідача щодо того, чи вважається позивач автомобільним перевізником в розумінні закону, та, відповідно, чи є він суб'єктом відповідальності за виявлене порушення. Позивач, в свою чергу, стверджує, що ним не здійснювалось перевезення і він в даному випадку не є суб'єктом господарювання. Щодо даного питання суд зазначає наступне.
Із обсягу встановлених судами обставин цієї справи слідує, що посадовими особами Укртрансбезпеки складено акт від 17.04.2025 №099701, яким встановлено, що водій, керуючи транспортним засобом марки SKODA OCTAVIA, номерний знак НОМЕР_1 , що згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , належить позивачу ОСОБА_1 , допустив порушення, а саме під час надання послуг з перевезення легковим водій не надав необхідні документи, а саме: посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 абзацом 3 статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 1 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення - перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін (№2344-ІІІ).
Згідно із статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами першою - другою статті 910 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка або електронного квитка та багажної квитанції, вимоги до яких встановлюються відповідно до законодавства.
З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що відповідальність у вигляді адміністративно - господарського штрафу передбачена саме за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону №2344-ІІІ, посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу мають бути наявні у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення на договірних умовах, учасниками яких є дві сторони - перевізник та пасажир, тобто відповідальність за наявність посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу під час перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення на договірних умовах несуть саме перевізники, які надають послуги з перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення.
З матеріалів справи та з позиції сторін не вбачається наявність у позивача статусу суб'єкта господарювання, що провадить діяльність у сфері автомобільного транспорту з наданням послуг по перевезенню пасажирів легковим автомобілем на замовлення. Отже підстави вважати, що позивач здійснював перевезення в рамках договірних господарських правовідносин, відсутні.
Відповідач жодним чином не встановив факт того, що 17.04.2025 саме позивач здійснював саме господарську діяльність за послугами перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення, щоб у подальшому стверджувати, що позивач у спірних правовідносинах є автомобільним перевізником в розумінні норм Закону №2344-III.
Таким чином суд зауважує, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозяться пасажири. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалася у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії (постанови від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі №120/5064/22, від 12.10.2023 у справі №280/3520/22, від 07.12.2023 у справі №620/18215/21).
Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можливо визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Так, із встановлених судом обставин слідує, що автомобільного перевізника у цьому випадку було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. Однак, контролюючий орган, застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт не встановив правовий статус власника транспортного засобу ОСОБА_1 , водія, який був за кермом автомобіля під час проведення перевірки, та сервісу "Uklon" у цих правовідносинах.
Щодо відсутності реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності позивача суд зазначає таке.
Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарські санкції, можуть бути застосовані виключно до суб'єктів господарювання.
Відповідно до частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Фізична особа може бути суб'єктом господарюванням та, відповідно, може нести адміністративно-господарську відповідальність лише у разі реєстрації її відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.
Натомість, позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, що не заперечується відповідачем, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Отже, за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання та у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
Натомість доказів того, що позивач в даному випадку здійснював перевезення як суб'єкт господарювання (а не як фізична особа) суду не надано, отже за умови відсутності у нього статусу автомобільного перевізника спірна постанова прийнята без додержання вимог закону, тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд встановив, що в межах спірної ситуації позивач не є автомобільним перевізником та не може бути суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а тому відповідач не мав правових підстав для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №124894 від 13.05.2025 прийнята відповідачем всупереч вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" та без урахування обставин, які мали значення для її прийняття, а тому підлягає скасуванню.
5. Розподіл судових витрат.
При зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною та скасування постанови відповідача, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до вимог частини 1 статті 139 КАС України.
Водночас, силу приписів пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 19 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №560/3489/21, від 09.03.2023 у справі № 320/6769/20, від 10.03.2023 у справі №520/2325/21, від 16.05.2024 у справі №320/4539/21.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн, позивач надав до суду договір про надання правничої допомоги від 02.06.2025 №30/25, а також розрахунок вартості послуг за договором про надання правничої допомоги від 02.06.2025 №30/25, з якого вбачається, що загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 5000 грн (1000 грн надання консультації з правовим аналізом документів, 4000 грн - підготовка позовної заяви).
Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що долученими до матеріалів цієї справи доказами доведено факт надання адвокатом правничої допомоги, однак суд не може погодитися із його розміром, позаяк дана справа є справою незначної складності.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи встановлені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складання та подання позову явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Зважаючи на те, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався в порядку спрощеного провадження, а також беручи до уваги значну кількість сталої судової практики у спірних правовідносинах та фактичний обсяг виконаної роботи, на переконання суду, розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 2000 грн, а їх стягнення з відповідача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.
Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 2000 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 13.05.2025 №124894 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті витрати пов'язані з наданням правничої допомоги при поданні позовної заяви у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 );
Відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області (місцезнаходження: вул. Відінська, 8, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33023; код ЄДРПОУ: 39816845).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК