про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
11 липня 2025 рокум. Ужгород№ 260/5622/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Калинич Я.М. розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 про заборону вчиняти дії,
До Закарпатського окружного адміністративного суду 10 липня 2025 року надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви, шляхом заборони відповідачу військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України вчиняти певні дії, а саме - переводити ОСОБА_1 до іншої військової частини.
В обґрунтування заяви зазначено, що предметом позовної заяви разом з якою подається ця заява про забезпечення позову є визнання бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Заявник вказує, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, а можливе переведення його до іншої військової частини, без прийняття рішення по суті рапорту, може призвести до неможливості виконання судового рішення, у разі задоволення позову про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії та фактично унеможливить ефективний спосіб захисту порушеного права та істотно ускладнить позивачу поновлення його порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подану заяву, суд вважає, що у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити, виходячи з такого.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 року у справі №580/244/23.
Таким чином, суд, розглядаючи клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами частини сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Суд, проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подане клопотання, дійшов висновку, що доводи й аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, адже мотиви клопотання про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника про те, що дії відповідача можуть порушити права та інтереси позивача або істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення його порушених прав або інтересів до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, зокрема, останнім не надано доказів що відповідач має намір направити його до іншої військової частини.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.10.2023 року у справі №300/5005/22.
Згідно правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №640/18852/21, судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Зазначені позивачем обставини не дають підстави для висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ризик настання для позивача негативних наслідків при невжитті заходів забезпечення позову не підтверджено.
Отже, відсутні станом на день постановлення цієї ухвали підстави для висновку, що існуватиме неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову, а також що існуватиме необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, оскільки позивачем не обґрунтовано невідворотність настання стверджуваних наслідків без застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Приписами п.10 ч.3 статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Як вже зазначалось вище, у своїй заяві про забезпечення позову, представник позивача, просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України вчиняти певні дії, а саме - переводити ОСОБА_1 до іншої військової частини.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм, вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
Отже, беручи до уваги зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивач набув статусу військовослужбовця.
Відтак, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю.
Суд вважає, що позивачем не надано до суду обґрунтованих доводів та доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову, що не дає можливості встановити існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на вищевикладене, враховуючи обсяг заявлених позовних вимог, виходячи з принципу співмірного вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на приписи статті 150 КАС України та враховуючи те, що не допускаєтся забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за відсутності обґрунтованих підстав та доказів на підтвердження доводів, викладених у заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Я. М. Калинич