Справа № 136/540/25
провадження № 2/136/173/25
(заочне)
11 липня 2025 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді Шпортун С.В.,
за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (далі по тексту - ТОВ «Сучасний Факторинг», Банк, позивач) через свого представника Юхименка Ю.Ю. звернулось до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 (далі - позичальник, відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи підставність позову тим, що 09.11.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» було укладено Кредитний договір №20230051214 по продукту «Кошти в кредит» (далі - Договір) згідно з умовами якого сума кредиту сторонами узгоджена в розмірі 20 700 гривень 00 копійок, грошові кошти надаються на 6 календарних місяців, зі сплатою відсотків в розмірі 7% в місяць, сторонами узгоджена сплата комісії за надання кредиту та за управління (обслуговування) кредиту.
Банк виконав взяті на себе зобов'язання за договором у повному обсязі, утім відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань допустила заборгованість, яка станом на 04.03.2025 становить 29 207,03 грн., які у добровільному порядку не погашає, що послугувало підставою звернення до суду із даним позовом.
Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подала.
Відповідно до положень ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 06.05.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
У визначений судом строк відповідач заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін не надала, також не надала зустрічного позову в межах визначеного судом строку, тому суд здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позові просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи в судове засідання не з'явилась повторно.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Оскільки представник позивача не заперечував проти заочного вирішення справи, з урахування викладеного вище, суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши усі зібрані докази в їх сукупності встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
09.11.2023 між ТОВ «Сучасний Факторинг» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20230051214 по продукту «Кошти в кредит», згідно з умовами якого сума кредиту складає 20 700,00 грн. (а.с.13-18).
У п.2.1 Кредитного договору сторони дійшли згоди, що укладення цього Договору здійснюється за допомогою ІТС Кредитора (інформаційно-телекомунікаційна система), доступ до якої забезпечується Позичальнику через Веб-сайт. Електронна ідентифікація Позичальника в ІТС Кредитора здійснюється при вході Позичальник в Особистий кабінет в порядку визначеному ЗУ «Про електронну комерцію». При цьому, Позичальник самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Кредитора.
У п.2.2 передбачено, що Кредитор надає Позичальнику кредит у гривні у сумі та на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії, інші супутні платежі та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Згідно п.2.9 Договору сторони дійшли згоди, що грошові кошти в розмірі 20700,00 грн. надаються Позичальникові терміном на 6 календарних місяців з терміном повернення 09.05.2024 (включно), процентна ставка 7%, комісія за надання кредиту - 2 700, 00 гривень, комісія за управління (обслуговування) кредиту - 828, 00 гривень, орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення договору 480,20%.
Відповідно до п.3. Кредитного договору надання кредиту здійснюється відповідно до його цільового призначення (п.2.5) шляхом перерахування/утримання кредитних коштів:- у розмірі 18 000 грн. на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 ; у розмірі 2 700 грн. на свою користь в оплату зобов'язань Позичальника зі сплати комісії за надання кредиту, передбаченої Договором.
Сума кредиту (його частина) перераховується Кредитором протягом трьох календарних днів з дати укладення цього Договору (п.3.3).
У Таблиці обчислення вартості кредиту споживача визначено графік платежів за Договором, який є Додатком 1 до зазначеного вище Договору.
Договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора G-5425 (а.с. 13-18).
На підтвердження обізнаності відповідача з істотними умовами договору та доведення такої інформації до відповідача надано Паспорт споживчого кредиту по продукту «Кошти в кредит» (а.с.19).
Згідно довідки про ідентифікацію (а.с.20 на звороті) підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено Договір №20230051214 від 09.11.2023 було надано одноразовий ідентифікатор 5425 09.11.2023 на номер телефону НОМЕР_2 .
Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №20230051214 від 09.11.2023, 09.11.2023 ОСОБА_1 надано кредит згідно кредитного договору на суму 20 700,00 грн. Заборгованість перед ТОВ «Сучасний Факторинг» за кредитним договором №20230051214 від 09.11.2023 станом на 04.03.2025 складає 29 207,03 грн.: за тілом кредиту 20 700,00 грн., за комісією 8 507,03 грн. З виписки вбачається, що відповідач не погашала заборгованість (а.с. 20).
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником за вказаним зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. ст. 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, про що визначено в статті 209 ЦПК України.
Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Суд звертає увагу, що відповідач була обізнана з розглядом цивільної справи, повідомлялась в установленому порядку про її розгляд, але жодним чином не висловила своєї позиції за вимогами до неї банку про стягнення кредитної заборгованості, не заперечила укладення договору з позивачем, отримання кредитних коштів, розміру нарахованої заборгованості.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору із відповідачем, оскільки усі умови прямо передбачені у договорі, який безпосередньо підписано позичальником, також доведено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за таким договором.
Суд погоджується із розрахунком заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки іншого не доведено, а тому вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості із відповідача є обґрунтовані та підлягають до задоволення в повному обсязі.
Позивач просить стягнути на його користь з відповідача судові витрати понесені із сплатою судового збору та на правову допомогу.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, серед іншого належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені Об'єднаною палатою Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі N 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі N 317/1209/19, провадження N 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16-ц. ).
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано Договір №28/08/24 про надання правничої допомоги від 28.08.2024; Акт №250 прийому-передачі наданих послуг, у якому обумовлено обсяг наданих послуг; Додаткова угода №5 до Договору про надання правничої допомоги №28/08/24 від 28.08.2024, у якій визначена сума за надання послуг з юридичної/правничої допомоги.
Відповідач не надала жодних заперечень проти визначеного стороною позивача розміру понесених витрат на правову допомогу, не просила про його зменшення, тоді як суд не має права втручатися у договірні відносини між адвокатом та клієнтом, зокрема, щодо розміру гонорару та інших умов договору, тощо.
З огляду на вказане, суд вважає, що із відповідача на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати у вигляді судового збору та витрати на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 13, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 280, 281, 284 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» заборгованість за кредитним договором №20230051214 від 09.11.2023 станом на 04.03.2025 у розмірі 29 207 (двадцять дев'ять тисяч двісті сім) гривень 03 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» судовий збір у сумі 2 422 гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 500 гривень 00 коп., що в загальному розмірі становить 8 922 (вісім тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 40 коп.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники цивільного процесу:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (вул. Велика Васильківська, 39-А, м. Київ, Київська обл.., ЄДРПОУ - 35310044);
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ).
Суддя Світлана ШПОРТУН