ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2025Справа № 910/8607/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши заяву Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову у справі
За позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.»
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання повернути земельну ділянку
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
10.07.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що право користування та розпорядження територіальної громади столиці на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 загальною площею 0,3480 га, порушено через незаконну реєстрацію за ОСОБА_1 , а в подальшому за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.», права власності на тимчасову споруду загальною площею 905,7 кв.м. по АДРЕСА_1 , що розташована в парку Муромець, на острові Муромець та відноситься до категорії земель природно-заповідного, водного фонду та зони охоронюваного ландшафту.
Зокрема, як вказує прокурор, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Гавриловою О.В. 25.08.2022 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64597218 (з відкриттям розділу), відповідно до якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в парку Муромець, на острові Муромець на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065.
Право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 20.03.2007, видавник: Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради; запит до БТІ на отримання інформаційної довідки, серія та номер: 27/01-16, виданий 15.08.2022, видавник: ПН КМНО Гаврилова О.В.; інформаційна довідка БТІ, серія та номер: НЖ-2022 № 450, виданий 17.08.2022, видавник: КП КМР "КМ БТІ"; технічний паспорт, серія та номер: TI01: НОМЕР_1 , виданий 18.08.2022, видавник: ЄДЕССБ.
Вказана нежитлова будівля зареєстрована 07.11.2022 за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» рішенням приватного нотаріуса індексний номер 65376657 на підставі рішення єдиного учасника №04/11/22 Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» в особі директора ОСОБА_2 та акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.», зареєстрованого в реєстрі за №693, 694 від 04.07.2022 укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «В.Х.М.» (директор якого є громадянин ОСОБА_2).
Водночас, як вказує прокурор, Київська міська рада земельну ділянку для будівництва об'єктів нерухомості, у тому числі вказаної нежитлової будівлі, не надавала, правовстановлюючі документи на землю не реєструвались.
Дозвільні документи контролюючих органів на будівництво об'єктів нерухомості відсутні. Крім того, первинну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю площею 905,7 кв.м. здійснено на підставі свідоцтва про право власності від 20.03.2007, яке Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не видавалось, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17.03.2025 № 062/01-09-1410.
Отже, первинна реєстрація права власності здійснена на підставі неіснуючого документу про право власності та за відсутності обов'язкових та необхідних документів, визначених законодавством для її проведення, в тому числі без правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій воно розміщено.
Крім того, установлено, що вказана нежитлова будівля є тимчасовою спорудою та розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 загальною площею 0,3480 га. Так, відповідно до акту обстеження від 14.04.2025 № ДК/94-АО/2025 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) зазначено, що на земельних ділянках з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050 та 8000000000:62:206:0065, цільове призначення яких для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами з наявністю ряду обмежень в їх користуванні, встановлено, що розміщено бетонну гідротехнічну споруду - дамбу та безпосередньо на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 на вказаній дамбі встановлено споруду - павільйон на палях з написом VELOHUB.
За візуальними ознаками споруда побудована з металу, дерева та скла, площа споруди складає 0,1224га. Також, відповідно до технічної документації серія та номер: TI01:7617-7287- 8738-3506, виданий 18.08.2022, видавник: ЄДЕССБ, на спірну будівлю, що міститься в реєстраційній справі зазначено, що нежитлова будівля літ. «П» площею 905,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (яка не присвоювалась) має конструктивні елементи: стіни - сендвіч панель, фундамент - металеві стовпи, покриття - металеве.
За інформацією Департаменту територіального контролю м. Києва від 17.03.2025 №064-3862, дозвільні документи на розміщення тимчасових споруд громадянину ОСОБА_1 та ТОВ «В.Х.М.», чи будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам по АДРЕСА_1 не видавались та інспектором з благоустрою 14.03.2025 вносився припис №202508630, в якому зафіксовано розміщення у парку Муромець малої архітектурної форми (велопрокат).
За даними Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», наданими листом № 062/14-11642 від 07.11.2024, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, нежитлова будівля літ. П на праві власності не реєструвалася.
Також, у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12022102030000230 від 30.08.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 905,7 кв.м, по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі міста Києва, зареєстрована на підставі неіснуючого свідоцтва про право власності, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17.03.2025 № 062/01-09-1410.
Згідно протоколу огляду місця події від 11.06.2025, складеного в рамках вказаного кримінального провадження, встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 905,7 кв.м, по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі міста Києва, яка зареєстрована в реєстрі речових прав за відповідачем, розташована в парку Муромець та в межах водного об'єкту острова Муромець на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065.
Вказана будівля є тимчасовою спорудою без фундаменту на металевих палях з написом VELOHUB, стіни якої попереду зі скла, решта з дерева. На земельній ділянці наявні зелені насадження (дерева, кущі). До входу в будівлю розміщені пандуси зі сходами, поруч, металеві та дерев'яні споруди.
Також, як вказує прокурор, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва (лист № 073-2303 від 06.08.2024) не видавав дозвільних документів, які дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зокрема Реєстру будівельної діяльності (Декларативні та дозвільні документі), за параметрами пошуку по адресі: АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва та кадастрового номеру земельної ділянки 8000000000:62:206:0050, 8000000000:62:206:0065, відсутні відомості про видачу та реєстрацію документів, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:206:0065).
Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листами № 055-7658 від 14.08.2024, №055-4604 від 28.03.2025 повідомив, що згідно з даними електронної бази Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва», містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва не надавались.
Також повідомлено про відсутні відомості про документи щодо присвоєння об'єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м. адреси АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва, що також підтверджено Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією листом від 04.07.2025.
Разом з тим установлено, що майже через рік після реєстрації права власності за відповідачем за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №277 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» відповідно до якого нежитловій будівлі літера П-2, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва.
Також, за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №278 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» відповідно до якого нежитловій будівлі літера П-1, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
Крім того, Департамент земельних ресурсів міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 15.04.2025 №057-4907 повідомив, що в Міському земельному кадастрі територія земельної ділянки, що зазначена в запиті прокурора, де розміщено спірну будівлю спочатку була частиною ділянки площею 2,5825 га з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050, яка сформована та зареєстрована 27.01.2022 в Державному земельному кадастрі.
В подальшому вказана територія яка зазначена на схемі, доданої до запиту прокурора (щодо спірної споруди) є частиною земельної ділянки площею 0,3480 га з кадастровий номер 8000000000:62:206:0065 яка сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 13.02.2024.
Також Департамент повідомив листами від 20.11.2024 №057-17753, від 15.04.2025 №057-4907, від 30.05.2025 №057-7103, що відсутня інформація про надходження звернень (клопотань) фізичних, юридичних осіб в тому числі ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва.
Київська міська рада не приймала рішень щодо надання дозволів та передачі будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050, 8000000000:62:206:0065 та по АДРЕСА_1.
Отже, як вказує прокурор, враховуючи неправомірність первісної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю площею 905,7 кв.м. по АДРЕСА_1 літ. «П», яка не відноситься до нерухомого майна та розташована в парку Муромець, на острові Муромець на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, що відноситься до категорії земель природно-заповідного, водного фонду та зони охоронюваного ландшафту, а також нікчемність акту приймання-передачі майна від 04.11.2022 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» щодо цього майна, відповідна реєстрація прав на вказане майно підлягає скасуванню, а розділ та реєстраційна справа на об'єкт нерухомого майна - закриттю, відповідно спірна земельна ділянка підлягає поверненню її законному власнику територіальній громаді міста Києва у стані, придатному для її подальшого використання.
За таких обставин прокурор просить суд:
1) усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фонду з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, шляхом: скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.11.2022, індексний номер: 65376657, та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» на нежитлову будівлю в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000), номер запису про право власності: 48352745 (відомостей про речове право - 48352745), з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» на нього та закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна - 2626319580000,
2) усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фонду з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» повернути Київській міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 площею 0,1224га, з приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) розташованих на ній нежитлової будівлі загальною площею 905,7 кв.м., пандусів та сходів до будівлі, металевих та дерев'яних споруд.
Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
1) до набрання рішенням законної сили у справі накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - на нежитлову будівлю в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000);
2) до набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна - нежитлову будівлю в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000), та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
3) до набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 905,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_2, та АДРЕСА_2, у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000), та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Вказана заява обгрунтована тим, що на даний час спірна нежитлова будівля на праві власності зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.», та у вказаного товариства наявна реальна можливість вчинити будь-які дії з метою поділу чи об'єднання вказаного об'єкту нерухомості або відчужити його третім особам, що у майбутньому, у разі задоволення позову прокурора, унеможливить виконання судового рішення, як такого, що не матиме правового сенсу.
Прокурор звернув увагу, що відповідач вже здійснив поділ спірної нежитлової будівлі, зокрема: за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №277 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» відповідно до якого нежитловій будівлі літера П-2, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва.
Також за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №278 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» відповідно до якого нежитловій будівлі літера П-1, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва.
Отже, як вказує прокурор, за присвоєними новими адресами відповідач може здійснити реєстраційні дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на спірний об'єкт нерухомого майна. Тому, враховуючи вказане, виправданим, ефективним та співмірним заходом забезпечення позову у даному випадку буде накладення арешту на об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000) та заборона державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на спірний об'єкт нерухомого майна.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до частини другої статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Згідно із ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 18.12.2018 у справі №912/1616/18 і від 26.09.2019 у справі №917/751/19.
Суд враховує, що обрання належного, відповідного до предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Також судом враховано, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а керується власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19.
Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частина 4 стаття 45 Господарського процесуального кодексу України), тобто відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.
Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Відповідачем(ами) у даних категорії спорів виступають власник(и) об'єкта нерухомого майна.
Враховуючи ті обставини, що за відповідачем на даний час зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, з правомірністю набуття якого прокурор не погоджується, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, за умови задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від того чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності, з яким юридично буде пов'язана і доля земельної ділянки, на якій будівля розташована.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував на тому, що можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ у контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 року в справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Водночас під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача з відчуження нерухомого майна унеможливлять ефективний захист порушеного права територіальної громади міста Києва без нових звернень до суду.
У той же час, обраний прокурором спосіб забезпечення позову стосується предмета даного позову, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв'язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев'яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Так, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
За таких обставин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, судом оцінено, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
На переконання суду, запропонований заявником захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову в цій справі не є тотожними з позовними вимогами, є адекватними та ефективними, а також носять тимчасовий характер, не завдають шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим, вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів держави у разі задоволення позову.
Водночас судом враховано, що предметом спору у справі №910/8607/25 є нежитлова будівля в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000) - відповідно до прохальної частини позовної заяви.
Прокурор у позовній заяві не ставить питання відносно нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва.
Беручи до уваги викладене та враховуючи, що забезпечення позову повинно стосуватись предмета позову, та зважаючи на те, що прокурором не надано суду доказів внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про новостворені шляхом поділу об'єкти нерухомості (за адресою: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва), суд не вбачає підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову відносно вказаних об'єктів за адресою: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва.
Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З приводу зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування означених заходів відповідно до частини 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду, для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.
Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленими заходами забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитих заходів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від заявника зустрічного забезпечення.
Крім того, суд зазначає, що відповідач чи інші зацікавлені особи не позбавлені права та можливості звернутись до суду з окремим клопотанням про застосування заходів зустрічного забезпечення відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку задовольнити подану прокурором заяву про забезпечення позову у справі №910/8607/25.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст. 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Частково задовольнити заяву Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва про забезпечення позову у справі №910/8607/25.
2. До набрання рішенням законної сили у справі накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - на нежитлову будівлю в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000).
3. До набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «П», загальною площею 905,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000), та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
4. В іншій частині заяви відмовити.
5. Cтягувачем за даною ухвалою є Деснянська окружна прокуратура міста Києва (02224, м. Київ, вул. Каштанова, буд. 9; ідентифікаційний код: 02910019).
Боржником за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» (02224, м. Київ, проспект Романа Шухевича, буд. 1-Д; ідентифікаційний код: 44694481).
6. Дана ухвала відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом. Строк пред'явлення даної ували до виконання до 12.07.2028.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя О.М. Спичак