08 липня 2025 р. Справа № 902/122/25
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Полотнянко Б.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
за участю :
кредитора: ОСОБА_2
представника заявника: Чайки Р.О.
в якості слухача: ОСОБА_3
В провадженні суду перебуває справа № 902/122/25 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 26.03.2025 року відкрито провадження у справі №902/122/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/122/25 арбітражного керуючого Слободяна В.М.. Призначено попереднє засідання у справі на 23.06.2025 року.
02.04.2025 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
20.05.2025 року до суду від представника ОСОБА_4 надійшла заява б/н від 20.05.2025 року (вх. № 01-36/619/25) про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 1 400 000,00 грн у справі № 902/122/25.
Ухвалою від 23.05.2025 року залишено заяву ОСОБА_4 б/н від 20.05.2025 року (вх. № 01-36/619/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/122/25 - без руху. Повідомлено ОСОБА_4 про недоліки, виявлені судом при огляді заяви б/н від 20.05.2025 року (вх. № 01-36/619/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/122/25. Встановлено ОСОБА_4 строк для усунення недоліків кредиторської заяви - протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали суду про залишення заяви без руху. Зобов'язано ОСОБА_4 надати до суду докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі (4 844,80 грн.).
27.05.2025 року до суду від представника ОСОБА_4 надійшла заява б/н від 27.05.2025 року про усунення недоліків.
Ухвалою від 29.05.2025 року вказану заяву призначено до розгляду на 08.07.2025 року.
08.07.2025 року до суду від кредитора ОСОБА_2 надійшли заперечення б/н від 08.07.2025 року щодо кредиторської заяви ОСОБА_4 .
В судове засідання на визначену дату з"явились представники заявника та кредитора. Боржник та арбітражний керуючий в судове засідання не з"явились.
В ході розгляду справи представник заявника надав пояснення щодо обставин, наведених у кредиторській заяві, підтримав її вимоги та просив задоволити.
Представник кредитора щодо заяви заперечив з підстав, наведених у запереченнях
Суд, розглянувши вказану вище кредиторську заяву, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановив наступне.
За змістом заяви та доданих до неї доказів вбачається, що 06.12.2022 року між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір позики від 06.12.2022 року, за умовами якого Позичальник отримала від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальникові гроші в сумі 1 400 000,00 грн.
Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору за адресою АДРЕСА_3 в присутності ОСОБА_5 , що підтверджується розпискою (п. 1.4.).
Повернення зазначеної в даному договорі суми позики має відбутися 31.12.2023 року. Зазначена сума безпроцентної позики може бути повернута Позичальником достроково (п. 2.1).
Боржник у визначений договором строк грошові кошти ОСОБА_4 не повернула.
23.12.2024 року ОСОБА_4 надіслала вимогу про повернення боргу б/н від 20.12.2024 року.
Також, заявник зазначає, що офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ОСОБА_1 на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет здійснено 02.04.2025 року.
Однак, ОСОБА_4 пропустила строк на звернення до Господарського суду Вінницької області з грошовою вимогою кредитора до боржника, з огляду на такі поважні причини.
Відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому строки воєнного стану продовжувались Законами України на підставі відповідних Указів Президента України. Станом на час розгляду справи воєнний стан триває.
У заявниці була обмежена можливість роботи з документами, з комп'ютерною технікою через відсутність електроенергії, оскільки починаючи з 01.04.2025 у м. Вінниця та Вінницькій області були встановлені графіки відключення електропостачання протягом 2 годин та 4 рази на добу.
Також зазначаємо про постійні повітряні тривоги у вказаний період, за наслідками яких з метою збереження життя і здоров'я людей необхідно було прямувати до бомбосховища.
Вищевказані обставини є загальновідомими, тому не потребують доказування.
Таким чином, вказані обставини об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку.
Крім того, зауважуємо, що пропущений процесуальний строк є не значним, і в умовах посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу, представником заявника за першої ж можливості було подано позовну заяву до суду. Тобто, заявник намагався вчинити усі залежні від нього процесуальні дії у розумний строк для реалізації свого права на звернення до суду.
З огляду на викладене, заявник просить суд:
поновити строк на звернення з заявою ОСОБА_4 в межах провадження у справі №902/122/25;
включити ОСОБА_4 до реєстру кредиторів у справі №902/122/25 із основними вимогами у розмірі 1 400 000,00 грн.
На підтвердження обставин, викладених у заяві, заявником додані наступні докази: договір позики від 06.12.2022 року, розписку від 06.12.2022 року, вимогу від 20.12.2024 року з доказами її направлення боржнику.
У запереченнях на заяву ОСОБА_4 про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 1 400 000,00 грн у справі № 902/122/25, кредитор ОСОБА_2 , зокрема, зазначає таке.
ОСОБА_4 в поданій до Господарського суду Вінницької області заяві про грошові вимоги кредитора до боржника ОСОБА_1 по справі №902/122/25 просить поновити строк на звернення з заявою, розглянути заяву в межах провадження у справі, визнати конкурсні кредиторські вимоги у розмірі 1 400 000,00 грн., включити її до реєстру кредиторів із основними вимогами у розмірі 1 400 000,00 грн.
Кредитор вважає, що поновлення строку на звернення з заявою не підлягає задоволенню, у зв'язку з відсутністю поважних причин пропущеного строку, а визнання конкурсних кредиторських вимог у розмірі 1 400 000,00 грн. не підлягає задоволенню з підстав фіктивності документів, що подані до суду ОСОБА_4 та боржницею ОСОБА_1 .
Останнім днем 30-денного строку для подання заяв кредиторів з вимогами до боржника є 02 травня 2025 року. ОСОБА_4 подала заяву про грошові вимоги кредитора до божника 20 травня 2025 року, тобто з пропущеним строком на звернення з заявою в 18 днів.
ОСОБА_4 стосовно пропущеного строку на подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника від 20.05.2025 року зазначає наступне:
"У заявниці була обмежена можливість роботи з документами, з комп 'ютерною технікою через відсутність електроенергії, оскільки починаючи з 01.04.2025 у місті Вінниця та Вінницькій області були встановлені графіки відключення електропостачання протягом 2 годин та 4 рази на добу.
Також зазначаємо про постійні повітряні тривоги у вказаний період, за наслідками яких з метою збереження життя і здоров'я людей необхідно було прямувати до бомбосховища.
Вищевказані обставини є загальновідомими, тому не потребують доказування".
Зазначена заявником інформація, що з 01.04.2025 у місті Вінниця та Вінницькій області були встановлені графіки відключення електропостачання протягом 2 годин та 4 рази на добу, не відповідає дійсності та не підтверджена доказами. Навіть за умови б існування таких обставин, реалізувати право на подання заяви в 30-ти денний строк, є цілком можливим.
У заявника ОСОБА_4 відсутні поважні причини на поновлення пропущеного строку на звернення з заявою, та поновленню пропущений строк не підлягає.
На переконання кредитора, боржница ОСОБА_1 , її представник адвокат Сувалов В.О., заявник-кредитор ОСОБА_4 , представник ОСОБА_4 адвокат Чайка Р.О., свідок в борговій розписці ОСОБА_5 - спільники в організації фіктивної неплатоспроможності боржниці ОСОБА_1 .
Заяву ОСОБА_1 про визнання неплатоспроможності і заяву ОСОБА_4 про грошові вимоги кредитора до боржника, виготовляла одна і та ж сама особа, та для долучення до цих заяв копій договору позики, знімала копії з одного і того ж самого оригіналу, що вказує на те, що боржниця ОСОБА_1 і заявник-кредитор ОСОБА_4 співпрацюють у напрямку фіктивної неплатоспроможності, що є неприпустимо.
У поданому раніше до суду клопотанні кредитора до Господарського суду Вінницької області про витребування доказів для доведення факту організації фіктивної неплатоспроможності боржниці ОСОБА_1 від 23.06.2025 року по справі №902/122/25 описані факти, що підтверджені доказами у вигляді додатків про те, що неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 є умисно зорганізованою групою осіб, в тому числі ОСОБА_4 :
Боржниця ОСОБА_1 та її адвокат Сувалов В. О. мають однакове зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .
Квартира за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_6 (сину адвоката Сувалова В.О.).
За адресою АДРЕСА_2 також зареєстровані: адвокатське об'єднання "Вінницький центр правової допомоги" (Сувалов В.О. - співзасновник, керівник, голова), юридична компанія " ОСОБА_7 " ( ОСОБА_8 - співзасновник, керівник станом на 26.06.2024 р.), ТОВ "Мурована Вежа" (зазначене в розписці і договорі позики, в якого ОСОБА_1 має купити квартиру після отримання грошей від ОСОБА_4 ).
У представника ОСОБА_4 адвоката Чайки Р.О., брат ОСОБА_9 є співзасновником Адвокатське об'єднання "Вінницький центр правової допомоги", де Сувалов В.О. є співзасновником, головою.
ОСОБА_4 передавала гроші ОСОБА_1 за вказаною адресою, де знаходиться адвокатське об'єднання "Вінницький центр правової допомоги", при цьому ОСОБА_1 також і перед адвокатським об'єднанням "Вінницький центр правової допомоги" має борг 300 000,00 грн.
У зазначеного в розписці і договорі позики свідка ОСОБА_5 , адвокатом по кримінальній справі є ОСОБА_8 .
Вищезазначені факти є більш узагальненими та не конкретизованими.
Більш розгорнуті, деталізовані, конкретизовані та підтверджені доказами факти зазначено у клопотанні до Господарського суду Вінницької області про витребування доказів для доведення факту організації фіктивної неплатоспроможності боржниці ОСОБА_1 від 23.06.2025 року по справі №902/122/25 (клопотання, арк. 9-14).
Кредиторські вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 не підлягають задоволенню ще й з наступних підстав.
У квітні 2022 року боржниця звернулась до Господарського суду Вінницької області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Було відкрито провадження по справі №902/221/22. В заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначена кредиторська заборгованість перед кредитором ( ОСОБА_2 ) - 1 115 906,52 грн. та особою ОСОБА_10 - 5 000 000,00 грн.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Вінницької області від 26.07.2022 року по справі №902/221/22 залишеною постановою Північно-західного апеляційного суду від 27.09.2022 року (в частині відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_10 до боржника) та постановою Верховного Суду від 01.03.2023 року (в частині відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_10 до боржника) без змін, постановлено: "1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_10 №02-01/4440 від 12.05.2022, клопотання №02- 01/4 від 25.07.2022 про визнання грошових вимог до боржника в сумі 5 000 000,00 грн. Також в ухвалі зазначено висновок, що кредиторські вимоги ОСОБА_10 мають ознаки фіктивності (копія ухвали, копія першої та останніх аркушів постанови Верховного Суду, викопіювання першої і останньої сторінки постанови апеляційної інстанції з сайту судова влада, додавались до клопотання про витребування доказів для доведення факту організації фіктивної неплатоспроможності боржниці ОСОБА_1 від 23.06.2025 року по справі №902/122/25).
З посиланням на постанову Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 902/221/22, заявник зазначає, що кредиторські вимоги визнанню не підлягають.
Арбітражний керуючий Слободян В.М. повідомлення про розгляд заявлених ОСОБА_4 до боржника вимог, до суду не подав.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов таких висновків.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За приписами ст. 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частина 1 ст. 122 КУзПБ передбачає, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як вказувалось вище, ухвалою суду від 26.03.2025 року відкрито провадження у справі №902/122/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/122/25 арбітражного керуючого Слободяна В.М.
02.04.2025 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Згідно матеріалів справи, заява представника ОСОБА_4 б/н від 20.05.2025 року (вх. № 01-36/619/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/122/25 надійшла до суду 21.05.2025 року (сформовано в системі "Елктронний суд" 20.05.2025 року), тобто з пропуском визначеного КУзПБ строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника.
За змістом заяви, заявлені грошові вимоги в розмірі 1 400 000,00 грн. виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство та є конкурсними.
Разом з тим, як зазначено вище, заявник у кредиторській заяві просив поновити строк на звернення з заявою ОСОБА_4 в межах провадження у справі №902/122/25.
Суд, дослідивши вказане клопотання дійшов наступного висновку з огляду на таке.
Так, згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно ч. 4 ст. 45 КУзПБ, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Також, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2023 рок у справі №902/207/22, де суд зауважив, що реалізація конкурсним кредитором права на звернення до суду із заявою з грошовим вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі по банкрутство (за винятком адміністратора за випуском облігацій, який діє як конкурсний кредитор - для якого діє правило визначене статтею 931 цього Кодексу) та набуття ним прав в обсязі визначеному КУзПБ обумовлена строком, у межах якого він може звернутися до суду із заявою з наявними в нього вимогами боржника.
За визначенням наведеним у частині першій статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідним кінцем моментом для звернення конкурсного кредитора до суду із завою з вимогами до боржника є сплив визначеного абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ тридцятиденного строку з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Абзацом третім частини четвертої статті 45 КУзПБ законодавцем урегульовано негативні наслідки пропуску/заявлення кредитором вимог після завершення строку встановленого для їх подання.
Такими наслідками за третім частини четвертої статті 45 КУзПБ є те, що кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Тобто наслідки у вигляді відсутності у конкурсних кредиторів за цих умов права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Загальні положення щодо видів, порядку обчислення, поновлення чи продовження процесуальних строків, а також наслідків їх пропуску визначені в главі 6 розділу І ГПК України.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частини перша статті 119 ГПК України).
Тлумачення наведених норм свідчить, що законодавцем у ГПК України закріплено положення про поновлення визначених ним строків на вчинення учасниками позовного провадження процесуальних дій, який може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення (див. висновки щодо права учасників справи на поновлення процесуального стоку, викладені у поставові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).
Проте на відміну від позовного провадження розгляд та процесуальні дії учасників якого урегульовані положеннями ГПК України, правове регулювання процесуальних дії учасників провадження у справі про банкрутство має свої особливості.
Провадження у справі про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, складом учасників таких правовідносин, специфічністю цілей і завдань, тривалістю судового провадження тощо.
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 2 КУзПБ за якою провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
КУзПБ за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об'єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство, вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.
Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають в межах такої справи.
Отже, у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, адже розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбачених КУзПБ.
Тобто норми ГПК України є загальними по відношенню до норм КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство та є спеціальними й мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.
Верховний Суд неодноразово у свої практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (див. з-поміж іншого постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21).
Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 у справі № 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.20221 у справі "Шкіря проти України").
Отже, під час розгляду справ про банкрутство щодо вирішення питань, які виникають у цій справі підлягають застосуванню положення КУзПБ, які є спеціальними стосовно норм ГПК України
Одним з таких питань є питання строку заявлення конкурсними кредиторами вимог до боржника у справі про банкрутство, початок перебігу якого та наслідки спливу визначені статтею 45 КУзПБ, яка не передбачає можливості поновлення цього строку та не ставить її в залежність від поважності наведених заявником причин його пропуску.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пропущений конкурсним кредитором визначений ч. 1 ст.45 КУзПБ строк на заявлення грошових вимог до боржника не може бути поновлений судом, незалежно від поважності причин його пропуску наведених заявником.
Подібного висновку дотримується Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 року у справі № 904/678/20.
З огляду на наведені вище обставини та положення закону, клопотання заявника про поновлення строку на звернення з заявою ОСОБА_4 в межах провадження у справі №902/122/25, задоволенню не підлягає.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом постанови Верховного Суду від 01.03.2023 року у cправі № 902/221/22, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу наведених вище норм має з'ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);
- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);
- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Така судова практика є сталою як при застосуванні статей 23-25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (що втратив чинність), так і при застосуванні статей 45-47 КУзПБ (введеного в дію з 21.10.2019), що містять подібне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Разом з тим, правова проблема у цій справі № 902/221/22, що зумовила необхідність її передачі на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає у питанні застосування визначеної статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину у поєднанні з вищенаведеними положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника.
Так, в обґрунтування грошових вимог до боржника фізична особа-кредитор у своїй заяві посилалася на чинний договір безвідсоткової позики та наявність відповідної розписки у підтвердження його укладення та отримання боржником цієї позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.
Судова палата під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.
Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
Ураховуючи вищезазначені мотиви та зважаючи на відмінність обставин, судова палата зазначає про відсутність правових підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, оскільки у зазначеній справі грошові вимоги до боржника у вигляді нарахованої винагороди за користування кредитом виникли на підставі укладених з банком кредитних договорів та, на відміну від обставин цієї справи, факт отримання позики (кредиту) не заперечувався ні боржником, ані іншими кредиторами.
Висновки про застосування норм права
Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника господарському суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог.
Таким чином, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Так, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 06.12.2022 року між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір позики від 06.12.2022 року, за умовами якого Позичальник отримала від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальникові гроші в сумі 1 400 000,00 грн.
Походження грошових коштів Позикодавця підтверджуються податковою звітністю за 2021 рік (п. 1.2.).
Цільове призначення: зазначені кошти отримуються з метою придбання Позичальником у власність нерухомого майна (квартиру) на стадії будівництва за адресою: АДРЕСА_4 у забудовника ТОВ "Мурована Вежа" (п. 1.3).
Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору за адресою АДРЕСА_3 в присутності ОСОБА_5 , що підтверджується розпискою (п. 1.4.).
Повернення зазначеної в даному договорі суми позики має відбутися 31.12.2023 року. Зазначена сума безпроцентної позики може бути повернута Позичальником достроково (п. 2.1).
Згідно складеної ОСОБА_1 розписки від 06.12.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала від громадянки ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1 400 000,00 грн. Грошові кошти отримуються нею з метою придбання у власність нерухомого майна на стадії будівництва за адресою по АДРЕСА_4 у забудовника ТОВ "Мурована Вежа".
Передача грошей здійснена відповідно до договору за адресою АДРЕСА_3 в присутності ОСОБА_5 , що підтверджується розпискою.
Боржник у визначений договором строк грошові кошти ОСОБА_4 не повернула.
23.12.2024 року ОСОБА_4 надіслала вимогу про повернення боргу б/н від 20.12.2024 року.
Вимога боржником залишена без реагування.
При цьому, в матеріалах справи міститься відповідь № 1546511 від 07.07.2025 року з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи щодо отриманих доходів та утриманих податків ОСОБА_4 за період 1 квартал 2020 року - 4 квартал 2022 року, згідно якої:
- за 2020 рік сума доходу ОСОБА_4 становить 4 978 523,05 грн. (джерела отримання доходу: ВК "Контакт-90", ТОВ "Коріс АМ", ТОВ "ДОК "Промліс", ТОВ "Праймвуд Лімітед", ТОВ "Стандарт Інвест", ТОВ "Вуд Інвест", ТОВ "Гудзьмонтаж") та 4 108 200,58 грн. (джерела отримання доходу: ОСОБА_4 , податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи (першої та другої груп);
- за 2021 рік (посилання на податкову звітність за 2021 рік міститься у п. 1.2. договору позики), сума доходу ОСОБА_4 становить 4 232 382,60 грн. (джерела отримання доходу: ТОВ "Гудзьмонтаж", ОСОБА_11 , ТОВ "Джі-Ф", ТОВ "Вуд Інвест", ОСОБА_12 , ТОВ "Трейдвуд") та 4 986 268,30 грн. (джерела отримання доходу: ОСОБА_4 , податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи (першої та другої груп).
Отже, на переконання суду, з огляду на відомості, що містяться в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи щодо отриманих доходів та утриманих податків, у заявника була фінансова спроможність щодо надання відповідної позики боржнику.
Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Водночас, суд зауважує, що станом на момент розгляду поданої кредиторської заяви, доказів щодо погашення боржником заборгованості перед ОСОБА_4 не надано.
Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 45 КУзПБ, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 133 КУзПБ, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_4 б/н від 20.05.2025 року (вх. № 01-36/619/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/122/25, в повному обсязі та визнання заявлених вимог в розмірі 1 400 000,00 грн., з віднесенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно положень ст. 133 КУ з процедур банкрутства.
Крім того, визнанню підлягають вимоги в розмірі 4 844,80 грн - судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).
При цьому, судом не приймаються заперечення кредитора ОСОБА_2 , оскільки доводи щодо співпраці боржника та кредитора ОСОБА_4 у напрямку фіктивної неплатоспроможності не підтверджені належними письмовими доказами та не спростовують заявлених грошових вимог. Також, доводи кредитора щодо постановлення судами у справі № 902/221/22 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (ініційованої у квітні 2022 року) судових рішень про відмову в задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_10 до боржника в розмірі 5 000 000,00 грн., як таких, що мають ознаки фіктивності, не стосуються предмету розгляду кредиторської заяви у справі № 902/122/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 та не спростовують заявлених ОСОБА_4 грошових вимог до боржника у даній справі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 45, 113, 122, 133 КУ з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232, 234-236, 326 ГПК України, суд -
1. Заяву представника ОСОБА_4 б/н від 20.05.2025 року (вх. № 01-36/619/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/122/25, задоволити повністю.
2. Визнати грошові вимоги ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ;) в розмірі: 1 400 000,00 грн. - боргу та 4 844,80 грн - витрат на сплату судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів) у справі №902/122/25.
3. Арбітражному керуючому (керуючому реструктуризацією) Слободяну В.М. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів боржника по справі №902/122/25.
4. Копію ухвали надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС учасників справи та на відомі суду електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; арбітражному керуючому Слободяну В.М. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; представнику ОСОБА_4 адвокату Чайці Р.О. - ІНФОРМАЦІЯ_4
Згідно ч. 6 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи.