09.07.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1818/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2024 (суддя Левкут В.В.)
у справі № 908/1818/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційно-виробнича фірма “ПРОММАТ»
до відповідача Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
про стягнення 1232469,02 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “Комерційно-виробнича фірма “ПРОММАТ» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» 1 232 469,02 грн., які складаються з: 1083287,04 грн. основного боргу за договором поставки товару № 53-121-08-22-11276 від 10.08.2022, 54 936,01 грн. 3% річних та 94245,97 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.2024 позов задоволено. Стягнуто з державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційно-виробнича фірма “ПРОММАТ» 1083287,04 грн. (один мільйон вісімдесят три тисячі двісті вісімдесят сім грн. 04 коп.) основного боргу, 54936,01 грн. (п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять шість грн. 01 коп.) 3% річних, 94245,97 грн. (дев'яносто чотири тисячі двісті сорок п'ять грн. 97 коп.) інфляційних втрат, 14789,63 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять грн. 63 коп.) судового збору та 5000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2024 у справі №908/1818/24 в частині задоволення позову про стягнення 54 936,01 грн. 3% річних, ухвалити нове рішення в цій частині та задовольнити клопотання про зменшення розміру 3% річних.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи з огляду на що, ухвалено оскаржуване рішення при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Судом не взято до уваги наявність загальновідомих та нормативно врегульованих фактів, які не підлягають доказуванню, та які неодмінно впливають на спроможність своєчасного ведення розрахунків Відповідачем по договору, зокрема, захоплення військовими формуваннями агресора та перебування у тимчасовій окупації Енергодарської міської територіальної громади, в межах якої розташовані і виробничі потужності та адміністративні будівлі філії «ВП ЗАЕС»; засвідчення Торгово-промисловою палатою України, на підставі ст. ст. 14, 141 Закону, Статуту ТПП України, листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану та підтвердила, що зазначені вище обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, в тому числі і для суб'єктів господарської діяльності за договором, окремим податковим та/ чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин; належність АТ «НАЕК «Енергоатом» до державного сектору економіки діяльність якого спрямована, зокрема, на виробництво електроенергії та її реалізації у спосіб визначений законодавством України; віднесення АТ «НАЕК «Енергоатом», відокремленим підрозділом якого є філія «ВП Запорізька АЕС», до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; першочергове зобов'язання АТ «НАЕК «Енергоатом» забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Окрім того втрата АТ «НАЕК «Енергоатом» значної частини виробничих потужностей, у зв'язку з окупацією Запорізької АЕС негативно вплинуло на його фінансовий стан (за перше півріччя 2022 року отриманий збиток в розмірі 6,75 млрд грн, за 2022 рік - в розмірі 12,4 млрд гривень, за перше півріччя 2023 року - 9 048 641 тис. грн, за 2023 рік - 11 256 369 тис. грн, що підтверджується звітами про фінансові результати, які містяться в матеріалах справи). При цьому звертає увагу на виконання АТ «НАЕК «Енергоатом», в умовах воєнного стану, спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО) у процесі функціонування ринку електричної енергії. Додатковий тягар у вигляді стягнення 3% річних у розмірі, зазначеному в оскаржуваному рішенні, може призвести до кризової ситуації в діяльності апелянта.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.01.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2024 у справі № 908/1818/24 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 633,6 грн.
Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2024 у справі № 908/1818/24.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.03.2025 розгляд справи №908/1818/24 призначено на 09.07.2025 о 09 год. 30 хв.
В судове засідання 09.07.2025 з'явився представник скаржника. Інший учасник не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час розгляду справи.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи те, що суд визнав необов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комерційно-виробнича фірма “ПРОММАТ» (Постачальник) та державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» (Покупець) 10.08.2022 укладено договір поставки товару № 53-121-08-22-11276 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар: ДК021:2015:44810000-1 “Фарби» (Поверхнреві речовини) (згідно з наведеною у зазначеному пункті договору таблицею на загальну суму 1083287,04 грн. з ПДВ).
За умовами п. 1.2 Договору, строк поставки товару: до 22 серпня 2022 року.
Відповідно до п. 3.1 Договору сума договору складає 1083287,04 грн. з ПДВ.
Згідно із п. 3.2 Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки всього товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) (п. 3.3 Договору).
Поставка товару відбувається на умовах EXW (м. Запоріжжя) відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010, вантажоодержувач: ВП ЗАЕС ДП НАЕК “Енергоатом» (п. 4.1 Договору).
У пункті 4.2 Договору сторони обумовили, що товар, що поставляється, повинен супроводжуватись наступними документами: а) видаткова накладна; б) сертифікат якості або паспорт виданий підприємством-виробником, згідно п. 2.1 договору.
Пунктом 7.1 Договору сторони передбачили, що у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за договором, сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
Згідно із п. 10.2 Договору досудовий порядок врегулювання спору між сторонами є обов'язковим.
Відповідно до п. 12.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з моменту його підписання.
На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу передбачений Договором товар на суму 1083287,04 грн. з ПДВ, що підтверджується наданою в матеріали справи видатковою накладною № 96 від 16.08.2022.
Вказана видаткова накладна підписана повноважними представниками сторін без зауважень.
Окрім того позивачем по факту поставки, 15.09.2022 в ЄРПН була зареєстрована податкова накладна.
Разом з тим відповідачем не виконано зобов'язання та не надано доказів сплати вартості отриманого товару у розмірі 1 083 287,04 грн.
Несплата відповідачем суми вартості товару і стала причиною виникнення спору та звернення позивача з вимогами про стягнення 1083287,04 грн. основного боргу за договором поставки товару № 53-121-08-22-11276 від 10.08.2022, 54936,01 грн. 3% річних та 94245,97 грн. інфляційних втрат.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.2 Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки всього товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) (п. 3.3 Договору).
Господарський суд, врахувавши дату поставки 16.08.2022, встановив, що строк оплати товару є таким, що настав 17.10.2022 (з урахуванням того, що останній день виконання зобов'язання припадає на вихідний день 15.10.2022).
Разом з тим відповідачем не надано доказів виконання умов договору щодо своєчасної та повної оплати товару відповідно до умов договору, з огляду на що господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 1083287,04 грн. основного боргу.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем було нараховано 54 936,01 грн. 3% річних та 94 245,97 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 17.10.2022 по 24.06.2024, суд визнав його правильним, та задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши з відповідача 54 936,01 грн. 3% річних.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період: з 17.10.2022 по 24.06.2024, суд встановив, що за заявлений позивачем період сума інфляційних втрат складає 120239,25 грн. Проте враховувавши відсутність повноважень суду виходити за межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат була задоволена судом в заявленій сумі 94245,97 грн.
Апелянтом не оскаржується правильність виконаних нарахувань судом.
Разом з тим суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до мінімального можливого розміру та зазначив, що вимога сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Врахувавши, що 3% річних, які стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, судом було визнано доводи відповідача щодо їх зменшення необґрунтованими. При цьому суд зазначив, що заявлена сума 3% річних не несе надмірного тягаря для боржника та збагачення для кредитора, а відповідачем не доведено, що належні до сплати 3% є надмірно великі, та що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду у обмеження розміру встановленої відповідальності за порушення зобов'язання.
Колегія погоджується з висновками господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Колегія суддів зауважує, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Разом з тим частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (п. 8.38).
Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
Великою Палатою Верховного Суду у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
При цьому у пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (п.52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).
Разом з тим у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Таким чином господарський суд діючи у межах виключних дискреційних повноважень, у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання щодо можливості/неможливості зменшення розміру, заявленої до стягнення суми.
При цьому апеляційний суд зазначає, що за положенням ч. 1 ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством 3%, сума яких є значно меншою за суму прострочених платежів та, відповідно, є співмірною, враховуючи період, за який вона нараховувалась.
При цьому варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов'язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов'язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, положення законодавства, що стосуються саме неустойки (штрафних санкцій) не є застосовними по відношенню до 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином приймаючи до уваги, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), апеляційний суд дійшов висновку, що наведені відповідачем підстави для зменшення 3% не є виключними (надзвичайними) обставинами та не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Доводи відповідача про те, що порушення зобов'язання сталось зі сторони відповідача внаслідок дії форс-мажорних обставин судом відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов'язання.
Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку зазначені відповідачем обставини щодо введеного та діючого на даний час воєнного стану в України негативно впливають не тільки на результати господарської діяльності відповідача. Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, в тому числі і позивач, знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як Позивач так і Відповідач є суб'єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
Так само, різні джерела доходу сторін не свідчить про нерівні фінансові умови на ринку господарювання, адже взяте стороною на себе зобов'язання у будь-якому випадку має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, тим більше, якщо таке було погоджено в договірному порядку і саме на цьому етапі й мали враховуватися фінансові та інші спроможності (можливості) підприємства виконувати умови договору та передбачені ним зобов'язання за будь-яких умов, зокрема, й несприятливих, а тому доводи в цій частині скарги відхиляються як необґрунтовані та безпідставні.
Стосовно можливої збитковості Відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною, що дає підстави для зменшення нарахованих 3% річних, адже як вже було зазначено, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру компенсаційних нарахувань позивача.
За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2024 у справі № 908/1818/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2024 у справі № 908/1818/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 11.07.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б.Парусніков
Суддя А.Є. Чередко