вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" липня 2025 р. Справа№ 910/16273/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025
у справі №910/16273/24 (суддя - Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 80 808,36 грн,
Короткий зміст позовних вимог
30.12.2024 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» (далі - позивач, ТОВ «ГРЕЙНСВАРД») сформовано позовну заяву до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «Українська залізниця», скаржник) про зобов'язання Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 80 808,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда в розмірі 80 808,36 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Зазначені кошти позивач просить суд зобов'язати відповідача відновити на його особовому рахунку № 2829531.
Короткий зміст рішень місцевого господарського суду та мотиви їх постановлення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 позов задоволено повністю. Зобов'язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 80 808 грн 36 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» про розподіл судових витрат - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7500 грн 00 коп. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, списання відповідачем з особового рахунку позивача спірних коштів як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином.
Оскільки судом першої інстанції встановлено необґрунтованість нарахування та списання відповідачем вищезазначених зборів за зберігання вантажу і останній в добровільному порядку не вніс відповідних змін до особового рахунку позивача, суд на підставі вищезазначених приписів законодавства та умов Договору дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/16273/24Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» про розподіл судових витрат - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Постановляючи оскаржуване додаткове рішення, а також виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, а також заперечення відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку зменшити розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 7500,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішеннями, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/16273/24 від 18.03.2025 та додаткове рішення від 24.03.2025 скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про внесення змін до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард" шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 80 808,36 грн., та стягнення судового збору, відмовити повністю. Розглянути апеляційну скаргу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику. Здійснити розподіл судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що враховуючи об?єм наданих послуг з накопичення вагонів, наведених вище, тривалість затримки (простою) вагонів на станції відправлення Городенка-Завод під накопиченням в очікуванні оформлення маршрутного поїзда, а відповідно і розмір плати за зберігання вантажу, залежали безпосередньо від вантажовідправника ТОВ «Грейнсвард», що здійснював навантаження в тому числі і на під?їзних коліях ТОВ «АКРІС-ЗАХІД».
Також, відповідач зазначав, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги той факт, що до даних правовідносин повинні бути застосовані пункти 8,9 Правил зберігання вантажів.
Крім того на думку відповідача, суд першої інстанції безпідставно не застосував при розгляді даної справи строки позовної давності. Зокрема, суд не взяв до уваги, що спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли в лютому 2022 року і що Позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності, передбачений ст. 136 Статуту залізниць України.
Відповідач зазначав про те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.04.2024 у справі №915/5/23, оскільки судами необхідно враховувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Правовідносини, у даній справі не тотожні, оскільки в даному випадку позивач підписав накопичувальну картку без зауважень.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
13.04.2025 через підсистему «Елеткронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що Верховний Суд, досліджуючи правовідносини щодо нарахування збору за зберігання при накопиченні вагонів, у постановах від 01.02.2024 у справі №915/305/22 та від 09.04.2024 у справі №915/5/23 дійшов висновку, що: пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку затримки, причиною якої є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Затримка вагонів під час їх накопичення не може вважатись одностороннє порушення зобов'язань з боку вантажовідправника, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
Пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від Залізниці, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях Залізниці.
Правовідносини з накопичення вагонів з вантажем мають невід?ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона Залізницею (пункти 6, 7 додатку №1-4 до Договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток №1-4 до Договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано маршрут.
Також Залізницею не надано документів на підтвердження наявності затримки вагонів відмінної від накопичення маршрутного поїзда №022104.
Таким чином, списання Залізницею з особового рахунку Товариства грошових коштів в сумі 80 808,36 грн як збору за зберігання вантажу відбулось у зв?язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та Договір не передбачають. Оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов Договору, а відтак такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, і тому встановлені ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.4. 1-4 Ст.315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються.
Посилання скаржника на те, що понесені Товариством витрати на професійну правничу правову допомогу не відповідають критеріям розумності, не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами - не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами (п. 4.2.9 постанови Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №922/376/20).
У силу приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов?язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Українська залізниця» передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/16273/24, ви рішень розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах існуючого воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 06.03.2020 між ТОВ «Грейнсвард» (далі - замовник) та АТ «Українська залізниця» (далі - перевізник) шляхом прийняття в цілому пропозиції укладено Договір, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуг) і проведення розрахунків за ці послуги.
27.01.2022 Залізниця оприлюднила нову редакцію Договору, що була введена в дію 01.02.2022.
У силу положень пункту 1.1 Договору предметом останнього є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагона для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги), і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном Перевізника не є орендною платою.
Відповідно до пункту 1.4 Договору надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
У пункті 1.5 Договору зазначено, що він є публічним договором, за яким Перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір з урахуванням змін до нього оприлюднюється Перевізником як публічна пропозиція для укладення на вебсайті http://uz-cargo.com/ з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (пункт 1.6 Договору).
У пункті 1.7 Договору встановлено, що договір укладається шляхом надання Перевізником пропозиції укласти Договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти Договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами Договору.
Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору (пункт 1.10 Договору).
Зміни (доповнення) до Договору Перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції Договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/ з накладенням КЕП (пункт 9.4 Договору).
Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору, здійсненого на вебсайті http://uz-cargo.com/, та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин із Замовником, які виникли між Сторонами до його укладення та введення в дію (пункт 12.1 Договору).
На виконання підпункту 2.3.3 пункту 2.3 Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для позивача відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.
Пункт 3.1 Договору передбачає, що розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються відповідно до умов Збірника тарифів.
Згідно з пунктом 3.4 Договору замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами Перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих Замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від Замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від Перевізника (далі - плата за користування власними вагонами Перевізника).
Додаток 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» до Договору є невід'ємною його частиною.
Пункт 3 додатку 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» передбачає, що для організації накопичення вагонів Замовник направляє для погодження Перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду Перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення Замовника Перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
Пункт 5 додатку 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» передбачає, що на станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзда та відправлення на станцію призначення.
Згідно з пунктом 6 додатку 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагона Перевізником (пункт 7 додатку 1-4).
Відповідно до пункту 8 додатку 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Пункт 9 додатку 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» передбачає, що за послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення);
- за затримку вагонів Замовника - платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника, згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів;
- за затримку власних вагонів Перевізника - платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника, згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та пункту 3.4 Договору.
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується.
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (пункт 10 додатку 1-4 «Умови організації накопичення вагонів»).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно накладної №36707735 від 21.02.2022 ТОВ «Грейнсвард» передано до перевезення маршрутний потяг №022104 (пункт 7, 29 накладної) з додатком Відомість вагонів ідентифікація відправки №35389002 в кількості 50 вагонів (зерно кукурудзи насипом).
Згідно матеріалів справи відповідачем сформована Відомість плати за користування вагонами № 21020123 від 21.02.2022 на суму 203962,70 грн.
Крім того, АТ Українська залізниця» сформовано накопичувальну картку форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) №21020133 від 21.02.2022 та №21020134 від 21.02.2022.
За час накопичення маршрутного поїзда №22104 станцією Городенка-Завод Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 22 281,48 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою №21020133 та Переліком №20220222;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 80 808,36 грн з ПДВ, що підтверджується також Накопичувальною карткою №21020134 та Переліком №20220222;
- плату за користування вагонами у розмірі 244 755,24 грн з ПДВ, що підтверджується Відомістю №21020123 та Переліком №20220222.
Відповідно пункту 4.4 Договору виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Замовником на виконання Договору. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована пеня.
З огляду на викладене позивач зазначав, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда в розмірі 80 808,36 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Зазначені кошти позивач просить суд зобов'язати відповідача відновити на його особовому рахунку №2829531.
Водночас, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог зокрема з тих підстав, що позовна заява подана з пропуском позовної давності для пред'явлення такого позову.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 306 Господарського кодексу України, передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами (частина перша); суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частина друга); загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина п'ята).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною першою ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення
загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України (далі - Статут), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що нормативні документи, які визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За змістом статті 10 Закону України "Про залізничний транспорт" розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (пункт 2 Статуту).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
У пункті 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, складений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з пунктами 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Оформлення накладної має здійснюватися відповідно до Правил №644, згідно з пунктом 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом, відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 №542.
Згідно з Правилами №644 накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (з накладенням ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому, сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів (пункт 63 Статуту).
Відповідно до пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
За змістом пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Пунктом 3 вказаних Правил визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23, актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія пам'ятки про подавання/забирання вагонів, пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником (абзаци 1-4 пункту 4 Правил №113).
Відповідно до абзаців 5, 6 пункту 4 Правил №113, час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.
Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (пункт 2.6 Правил №644).
Щодо заперечень скаржника, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що враховуючи об?єм наданих послуг з накопичення вагонів, наведених вище, тривалість затримки (простою) вагонів на станції відправлення Городенка-Завод під накопиченням в очікуванні оформлення маршрутного поїзда, а відповідно і розмір плати за зберігання вантажу, залежали безпосередньо від вантажовідправника ТОВ «Грейнсвард», що здійснював навантаження в тому числі і на під?їзних коліях ТОВ «АКРІС-ЗАХІД» суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на необгрутованісь та наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі №6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі №6-100цс15).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Також, відповідач зазначав, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги той факт, що до даних правовідносин повинні бути застосовані пункти 8,9 Правил зберігання вантажів.
Суд апеляційної інстанції відхиляє такі твердження скаржника з огляду на наступне.
Приписами п. 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку Відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг, та Додатку № 1-4 до нього.
Суд апеляційної інстанції врахував заперечення позивача у відзиві на апеляційну скаргу, а саме, що пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від Залізниці, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях Залізниці.
Правовідносини з накопичення вагонів з вантажем мають невід?ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона Залізницею (пункти 6, 7 додатку №1-4 до Договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток №1-4 до Договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано маршрут.
Також Залізницею не надано документів на підтвердження наявності затримки вагонів відмінної від накопичення маршрутного поїзда №022104.
Таким чином, списання Залізницею з особового рахунку Товариства грошових коштів в сумі 80 808,36 грн як за зберігання вантажу відбулось у зв?язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та Договір не передбачають. Оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов Договору, а відтак такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, і тому встановлені ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.4. 1-4 Ст.315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються.
Крім того на думку відповідача, суд першої інстанції безпідставно не застосував при розгляді даної справи строки позовної давності. Зокрема, суд не взяв до уваги, що спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли в лютому 2022 року і що Позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності, передбачений ст. 136 Статуту залізниць України.
Суд апеляційної інстанції щодо зазначеного заперечення відповідача, викладеного у апеляційній скарзі, дійшов наступних висновків.
Положення ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (чч. 2, 3 ст. 315 ГК України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Водночас, суд першої інстанції вірно зазначав, що предметом позову у даній справі є стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» безпідставно отриманих кошів у розмірі 87 223, 32 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а не пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу. З огляду на це, суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/11949/20, в якій предметом спору було стягнення з Залізниці штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.
Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем » не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції.
Відповідач зазначав про те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.04.2024 у справі №915/5/23, оскільки судами необхідно враховувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Правовідносини, у даній справі не тотожні, оскільки в даному випадку Позивач підписав накопичувальну картку без зауважень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірне застосування місцевим господарським судом позиції Верховного суду з урахуванням того, що відносини виникли з подібних правових підстав.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що списання відповідачем з особового рахунку Позивача спірних коштів як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином.
Оскільки судом першої інстанції правомірно встановлено необґрунтованість нарахування та списання Відповідачем вищезазначених зборів за зберігання вантажу і останній в добровільному порядку не вніс відповідних змін до особового рахунку позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на підставі вищезазначених приписів законодавства та умов Договору дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду та не свідчать про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
20.03.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано клопотання про розподіл судових витрат, відповідно до якого представник просить стягнути 11656,59 грн витрат на професійну правову допомогу.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, остання містить посилання, що попередній (орієнтовний) розрахунок становить 15000,00грн.
21.03.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання про зменшення судових витрат відповідно до яких представник зазначає наступне:
- заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи, ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- справа № 910/16273/24 є малозначною, розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання);
- у відповідача наявні обґрунтовані сумніви щодо витраченого представником Позивача часу на формування правової позиції та на складання Позовної заяви в даній справі (5 годин), з огляду на подання цим же представником аналогічних позовних заяв в інтересах Товариства до Залізниці в справах № 910/14888/24, № 910/14833/24, № 910/14770/24, № 910/15012/24, № 910/14702/24 та інших.
- вимогу про стягнення з АТ «Українська залізниця» так званого «гонорару успіху» у розмірі 7 % від ціни позову, в сумі 5656,59 грн. вважає безпідставною та необґрунтованою.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 17-01 від 04.01.2021, Додаткову угоду № 1 від 07.07.2021, Акти виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/384 від 28.12.2024 на суму 5 000,00 грн., № 17-01/450 від 19.03.2025 на суму 6656,59 грн., рахунки на оплату № 17-01/384 від 28.12.2024 на суму 5 000,00 грн., № 17-01/450 від 19.03.2025 на суму 6656,59 грн., платіжні інструкції № 8455 від 30.12.2024 на суму 5 000,00 грн. та № 8968 від 19.03.2025 на суму 6656,59 грн.
Судом встановлено, що 04.01.2021 між Товариством та АО «Право, бізнес і фінанси» укладено Договір про надання правової допомоги № 17-01.
07.07.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1, котрою внесено зміни до вищевказаного Договору шляхом викладення його в новій редакції.
Відповідно до п. 4.3 Договору про надання правової допомоги № 17-01 від 04.01.2021 в редакції від 07.07.2021 вартість однієї години роботи Адвоката становить 1 000,00 гривень.
Згідно з п. 4.7 Договору Сторони домовилися про «гонорар успіху» якщо для Клієнта прийнято позитивне рішення, розмір якого становить 7% від ціни позову.
Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Як було вказано вище представником відповідача 21.03.2025 в системі «Електронний суд» сформовано клопотання про зменшення судових витрат відповідно до яких представник зазначає наступне:
- заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи, ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- справа № 910/16273/24 є малозначною, розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання);
- у відповідача наявні обґрунтовані сумніви щодо витраченого представником Позивача часу на формування правової позиції та на складання Позовної заяви в даній справі (5 годин), з огляду на подання цим же представником аналогічних позовних заяв в інтересах Товариства до Залізниці в справах № 910/14888/24, № 910/14833/24, № 910/14770/24, № 910/15012/24, № 910/14702/24 та інших.
- вимогу про стягнення з АТ «Українська залізниця» так званого «гонорару успіху» у розмірі 7 % від ціни позову, в сумі 5656,59 грн. вважає безпідставною та необґрунтованою.
Вирішуючи питання, чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує, що адвокатом було надано клієнту наступні послуги: складання позовної заяви вартістю 5000,00 грн та складання відповіді на відзив вартістю 1000,00 грн.
Судом також вірно враховано, що в проваджені судді Демидова В.О. перебували справи: №910/16278/24, №910/16265/24, №910/16186/24, №910/16266/24, №910/16273/24, №910/16053/24, №910/16120/24, №910/16123/24, №910/16125/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми.
Одночасно судом ураховано кількість та обсяг підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів та тривалість розгляду справи судом.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 вказала на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, а також заперечення відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку зменшити розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 7500,00 грн.
Доводи апеляційної скарги колегією суддів оцінюються критично, оскільки є нічим іншим як припущеннями самого скаржника.
Усі інші доводи та міркування скаржника, прийняті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішеннях, оскаржувані рішення ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м міста Києва від 18.03.2025 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/16273/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Також, 17.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат в якій позивач зазначав про попередній розрахунок судових витрат позивача під час розгляду справи в Північному апеляційному господарському суді складає 3500, 00 грн.
На підтвердження вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції долучено :
- акт прийому-передачі послуг від 14.04.2025 №17-01/483 на суму 3 500,00 грн., підписаний між Адвокатським обєднанням «Право, бізнес і фінанси» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД», про складання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/16243/24 на що витрачено 3,5 години, також пунктом 2 всьановлено вартість послуг 3500 грн;
- рахунок на оплату №17-01/483 від 14.04.2025 на суму 3 500 грн;
- платіжна інструкція №9125 на підтвердження сплати наданої правничої допомоги від 14.04.2025 на суму 3 500 грн.
25.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на клопотання про розподіл судових витрат по справі, в яких заявник зазначав про те, що заявлений порзивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн не відповідає критеріям, що наведені у ч. 4 ст. 126 КПК України.
Крім того, відповідач вказував на те, що жодних пояснень щодо принципу формування такого високого розміру гонорару.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача у повному обсязі та відхиляє заперечення відповідача з огляду на необґрунтованість.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд апеляційної інстанції при розгляді заяви позивача про стягнення з відповідача понесених витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у заявленому розмірі, враховує, зокрема, позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 стосовно присудження судових та інших витрат:
- " 5.40. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц);
- 5.41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268));
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (схожа правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Отже, вирішуючи клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №905/716/20).
Оцінивши подані докази та оцінивши обсяг послуг, що були надані адвокатом Накоп'юком Ярославом Володимировичем під час провадження у суді апеляційної інстанції у даній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 3 500,00 грн., понесені в суді апеляційної інстанції в межах апеляційного розгляду справи №910/16273/24 - є обґрунтованими та співмірними об'єму наданих і отриманих юридичних послуг, а тому підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/16273/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №910/16273/24 - залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/16273/24 - залишити без змін.
4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - задовольнити.
5. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А, 3-й поверх, м. Київ, 03038; код ЄДРПОУ 41564379) 3 500 ( три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи №910/16273/24.
6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
7. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством «Українська залізниця» .
8. Матеріали справи №910/16273/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім