вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" липня 2025 р. Справа№ 920/12/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025
у справі №920/12/25 (суддя - Резніченко О.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
до ОСОБА_1
про стягнення 247 552 грн 76 коп.,
Короткий зміст позовних вимог, рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - позивач, ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до Господарського суду Сумської області суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) 247 552 грн 76 коп. заборгованості згідно з Договором про надання кредиту №478183-КС-001 від 18.10.2023 року, з яких: 57000 грн 00 коп. заборгованість за тілом кредиту, 182002 грн 76 коп. заборгованість за процентами, 8550 грн 00 коп. заборгованість за комісією, а також судові витрати по справі.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови укладеного 18.10.2023 між сторонами кредитного договору №478183-КС-001 (надалі Кредитний договір) стосовно вчасного повернення кредитних коштів, комісії та процентів, а тому заявлені позивачем суми підлягають стягненню з відповідача, відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Короткий зміст рішення
Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до відповідача: Фізичної особи - ОСОБА_1 про стягнення 247552 грн 76 коп. - задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 57000 грн 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 182002 грн 76 коп. заборгованості за процентами, 8550 грн 00 коп. заборгованості за комісією, 2970 грн 63 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення мотивоване тим, що на виконання ухвали суду від 23.01.2025 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надав суду лист №20.1.0.0.0/7-250127/23448-БТ від 04.02.2025, відповідно до якого підтвердив інформацію щодо належності картки № НОМЕР_1 відповідачу по справі, а також виписку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці № НОМЕР_2 за період з 18.10.2023 по 19.10.2023, якою підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів від позивача та користування ним цією карткою.
Відповідач жодних платежів на погашення своїх зобов'язань за кредитним договором не здійснював, у зв'язку з чим станом на день звернення з позовом (09.01.2025) заборгованість Відповідача перед Позивачем складає 247 552,76 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення нарахованих відсотків та комісії.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що матеріали справи не містять оферта на укладення кредитного договору, акцент оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору.
Матеріали судової справи взагалі не містять жодного доказу, що нібито укладения договору відбувалось в порядку визначеному чинним законодавством.
Водночас, позивач не надає жодного доказу, який би дозволив достовірно з?ясувати обставини нібито укладення кредитного договору.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
13.04.2025 через підсистему «Елеткронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що Кредитний договір №478183-КС-001 містить відмітку про підписання з боку відповідача одноразовим підписом ідентифікатором «Підписано електронним ідентифікатором UA-4370 і з боку позивача кваліфікованим електронним підписом.
Крім того, позивач надав до позовної заяви файл перевірки кваліфікованого електронного підпису позивача разом з Кредитним договором (Додаток 4 до позовної заяви).
Крім того, судом першої інстанції, за клопотанням позивача було витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо приналежності банківської картки на яку перераховувалися кредитні кошти, відповідачу та виписку щодо руху коштів по рахунку, які підтвердили зарахування кредитних коштів на банківську картку відповідача.
Таким чином, твердження відповідача про те, що відсутні докази перерахування йому кредитних коштів не відповідають дійсності.
Крім того, судом першої інстанції, за клопотанням позивача було витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо приналежності банківської картки на яку перераховувалися кредитні кошти, відповідачу та виписку щодо руху коштів по рахунку, які підтвердили зарахування кредитних коштів на банківську картку відповідача.
Таким чином, твердження відповідача про те, що відсутні докази перерахування йому кредитних коштів не відповідають дійсності.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М, Суліма В.В.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М, Майданевича А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25 колегією суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М, Майданевича А.Г. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 920/12/25 у розмірі 3564 грн 76 коп.
07.04.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про долучення доказу про сплату судового збору, до якого долучено квитанцію №241185669 від 06.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25, вирішено розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.10.2023 між ТОВ БІЗНЕС ПОЗИКА (надалі за текстом - Кредитодавець) і фізичною особою підприємцем Максимович Тетяною Олександрівною (надалі за текстом - Позичальник, або Боржник) було укладено Кредитний Договір №478183-КС-001 (надалі за текстом - «Кредитний договір»). Зазначений Кредитний договір:
- як вбачається із його змісту, разом із Правилами надання коштів у кредит фізичним особам - підприємцям, затв. 27.06.2022 (надалі за текстом «Правила») складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким Позичальник був попередньо ознайомлений (п. 5, 14 Кредитного договору);
- договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідно до п. 1. Кредитного договору Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 57 000,00 грн. (П'ятдесят сім тисячі грн.) на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (надалі Договір).
Строк кредиту: 24 тижнів.
Стандартна процентна ставка: в день 2,00000000, фіксована.
Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,15013158, фіксована.
Комісія за надання Кредиту: 8 550,00 грн.
Термін дії Договору до 03.04.2024.
Цілі (мета) Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.
Пунктом 2. Кредитного договору визначено, що протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі Проценти за користування Кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 Договору на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3 Договору і розраховується в порядку описаному нижче.
Пунктом 2.1. Кредитного договору визначено, що у разі якщо погашення Кредиту здійснюється згідно погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті Процентів за користування Кредитом розраховуються відповідно до Зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 Договору.
Пунктом 2.2. Кредитного договору визначено, що сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 Договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по Кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування Процентів за користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 Договору.
Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання відповідно умов Кредитного договору виконав в повному обсязі та надав Відповідачу кредитні кошти в розмірі 57 000,00 гривень, що підтверджується Довідками та квитанціями ТОВ ФК «Елаєнс».
Факт перерахування грошових коштів підтверджується також випискою по картковому рахунку відповідачки, наданою АТ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду від 23.01.2025.
Крім того, на виконання ухвали суду від 23.01.2025 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надав суду лист №20.1.0.0.0/7-250127/23448-БТ від 04.02.2025, відповідно до якого підтвердив інформацію щодо належності картки № НОМЕР_1 відповідачу по справі, а також виписку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці № НОМЕР_1 за період з 18.10.2023 по 19.10.2023, якою підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів від позивача та користування ним цією карткою.
У той же час відповідач жодних платежів на погашення своїх зобов'язань за кредитним договором не здійснював, у зв'язку з чим станом на день звернення з позовом (09.01.2025) заборгованість відповідача перед позивачем складає 247 552,76 гривень:
- 57 000 гривень заборгованість за тілом кредиту;
- 182 002,76 гривень заборгованість за процентами;
- 8 550 гривень заборгованість за комісією.
Позивачем до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості.
Оскільки відповідач не виконав грошового зобов'язання, то позивач звернувся до суду з даною позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за наданим кредитом/тіло кредиту, комісії та заборгованості за процентами.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Пункт 1 частими 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України закріплює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких с фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
У пунктах 4.17. - 4.23. постанови від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ФОП Максимович Тетяни Олександрівни припинено 31.10.2023.
Отже, відповідно до вказаних змін, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, а також у постанові Верховного суду від 27.02.2019 у справі № 724/38/18.
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, спір у даній справі виник щодо неналежного виконання відповідачем Кредитного договору від 18.10.2023, укладеного між позивачем та ФОП Максимович Тетяною Олександрівною.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли з виконання правочину (кредитного договору) у господарській діяльності.
Щодо цього питання, Верховний Суд в постанові по справі № 910/8729/18 від 13.02.2019 роз'яснив, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, враховуючи вищезазначене, спір у даній справі розглядається за правилами господарського судочинства.
Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що матеріали справи не містять оферти на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору.
Матеріали судової справи взагалі не містять жодного доказу, що нібито укладения договору відбувалось в порядку визначеному чинним законодавством.
Водночас, позивач не надає жодного доказу, який би дозволив достовірно з?ясувати обставини нібито укладення кредитного договору.
Позивач, у своїй позовній заяві стверджує про нібито перерахування Відповідачеві певної суми коштів.
Але таке твердження не доведено жодним належним та допустимим доказом.
Тому відповідач вважає кредитний договір не є укладеним, тому стягненню підлягає лише тіло кредиту.
Суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, що позивачем долучено до позовної заяви файл перевірки кваліфікованого електронного підпису позивача разом з Кредитним договором (Додаток 4 до позовної заяви).
Крім того, судом першої інстанції, за клопотанням позивача було витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо приналежності банківської картки на яку перераховувалися кредитні кошти, відповідачу та виписку щодо руху коштів по рахунку, які підтвердили зарахування кредитних коштів на банківську картку відповідача.
За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах. Порядок використання електронного підпису банками, іншими особами, що здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, операторами платіжних систем та/або учасниками платіжних систем, технологічними операторами платіжних послуг визначається Національним банком України. Порядок використання електронного підпису учасниками ринків капіталу та професійними учасниками організованих товарних ринків визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. (стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно статті 8 вищевказаного закону, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 вказаного закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
У справі №524/5556/19 від 12.01.2021 Верховний Суд зазначив, що оскільки оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що одноразовий ідентифікатор, яким підписаний Договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України «Про електронну комерцію», а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення Договору між сторонами.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Факт перерахування грошових коштів підтверджується також випискою по картковому рахунку відповідачки, наданою АТ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду першої інстанції від 23.01.2025.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Здійснивши власний перерахунок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування за період з 18.10.2023 по 03.04.2024 в загальній сумі 182002 грн 76 коп. відповідає даті фактичного надання кредитних коштів та даті закінчення строку кредитування, а також розміру і порядку розрахунку.
Крім того, сторони у договорі домовилися про нарахування комісії за надання кредиту в розмірі 8550 грн 00 коп.
Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі щодо підтвердження факту підписання відповідачем кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатору.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, згідно якого 18.10.2023 директором позивача створено підпис файлу - договір №478183-КС-001 від 18.10.2023.
Також матеріалами справи підтверджено, перерахування коштів на картку відповідача №5168755450406661 18.10.2023 у загальному розмірі 57000 грн 00 коп., що підтверджується листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 04.02.2025 (10.02.2025 повторно), в якому надано витребувану судом першої інстанції згідно з ухвалою від 23.01.2025 інформацію.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем позивачу заборгованості по кредиту у розмірі 57000 грн 00 коп., заборгованості по процентам у розмірі 182002 грн 76 коп. та 8550 грн 00 коп. заборгованості за комісією.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами було укладено Кредитний договір. Позивач зобов'язання з кредитування виконав. У той же час, відповідач свої зобов'язання з оплати кредиту, процентів та комісії не виконав, чим порушив умови Кредитного договору та вищезазначені норми матеріального права та змусив позивача звернутись до суду з даним позовом.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду та не свідчать про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Усі інші доводи та міркування скаржника, прийняті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 11.03.2025 у справі №920/12/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .
4. Матеріали справи №920/12/25 повернути Господарському суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк