07 липня 2025 року
м. Київ
справа № 463/1973/23
провадження № 61-7423 ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виселення зі службового приміщення без надання іншого житла,
У березні 2023 року заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду із позовною заявою, у якій просив виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без надання іншого житла зі службового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року позов заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 задоволено.
Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 із займаного службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, оскільки означені судові рішення ухвалені у справі незначної складності, тому суд визнав її малозначною.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2025 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року залишено без змін.
11 червня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2025 року (передана судді-доповідачу 17 червня 2025 року), у якій просила їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про виселення зі службового приміщення без надання іншого житла.
Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Зазначена справа не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, та визнана справою незначної складності ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2025 року (провадження № 61-16497ск24).
Ураховуючи зазначене, а також предмет позову, складність правових питань, вирішених судами під час розгляду цієї справи, у якій Верховний Суд вже вказав, що судові рішення, ухвалені у ній, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Обмеження права на касаційне оскарження спрямоване на досягнення легітимної мети щодо забезпечення Верховним Судом сталості і єдності судової практики і не порушує доступ заявниці до суду, оскільки остання мала можливість навести аргументи і докази проти позовних вимог у судах першої та апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що ця справа має для неї виняткове значення у зв'язку з тим, що стосується її виселення із спірного житлового приміщення, іншого житла немає, тому вважає за потрібне скористатись правом на касаційне оскарження.
Встановлені підпунктами «а-г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України підстави для касаційного оскарження судових рішень лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, стабілізувати цивільні правовідносини.
Як свідчить касаційна скарга та оскаржувані судові рішення, заявниця не є і не була власницею спірного службового приміщення, користувалась ним нетривалий період часу у зв'язку із зайняттям її батьком ОСОБА_2 певної посади, а мати заявниці є власницею іншого житла у с. Солонка Львівської області. Як заявниця, так і її батько скористались правом на апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, яке суд апеляційної інстанції двічі залишив без змін.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження. Зазначені заявником доводи зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями про задоволення позову та переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Оскільки у відкритті касаційного провадження відмовлено, клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції вирішенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виселення зі службового приміщення без надання іншого житла.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара