09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 694/1425/22
провадження № 61-3582 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Косенка Сергія Валерійовича, на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 липня
2024 року у складі судді Сакун Д. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Письменного О. А.,
Дуковського О. Л., Мурашка С. І.,
Описова частина
Короткий зміст заяви ОСОБА_1 та судового наказу
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Судовим наказом Звенигородського районного суду Черкаської області
від 22 вересня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти
на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів,
але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 19 серпня 2022 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат (справа № 694/1425/22).
Короткий зміст заяви ОСОБА_2 про перегляд судового рішення
за нововиявленими обставинами
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про перегляд судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року
за нововиявленими обставинами.
Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що на час ухвалення судового наказу було чинним рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області (далі - Звенигородська МР) від 14 травня 2021 року № 162 щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком.
До 06 червня 2022 року дитина проживала разом із ним та перебувала на його утриманні.
07 червня 2022 року ОСОБА_1 із його дозволу забрала сина на один день, однак наступного дня дитину не повернула, а 09 червня 2022 року вона разом
з неповнолітнім ОСОБА_3 виїхала за межі території України до Республіки Польща.
З цього приводу він звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою,
на підставі якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо викрадення дитини.
Зазначав, що ОСОБА_1 не проживає разом з дитиною за зазначеною у заяві
про видачу судового наказу адресою у місті Ватутіне Черкаської області,
на телефонні дзвінки не відповідає, тому він позбавлений можливості надавати кошти на утримання дитини.
Вважав, що вказані обставини є підставою для перегляду судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року
за нововиявленими обставинами, визначеними пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 приховала від суду зазначені обставини щодо місця проживання.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд його заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задовольнити, скасувати судовий наказ Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року, відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з нього на користь
ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 листопада 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року задоволено.
Судовий наказ, виданий Звенигородським районним судом Черкаської області
22 вересня 2022 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 50 %
від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 серпня 2022 року та до повноліття дитини, стягнення з ОСОБА_2 судового збору
на користь держави у розмірі 248,10 грн, скасовано.
Відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилається боржник, є нововиявленими, а тому в силу статей 423, 429 ЦПК України є підставою
для скасування виданого судового наказу.
Доводи ОСОБА_2 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами є обґрунтованими, оскільки надано докази, які спростовують факти, покладені
в основу судового наказу про стягнення аліментів.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Держан В. В., задоволено.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 листопада
2022 року скасовано.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року про стягнення
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , за нововиявленими обставинами відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви
ОСОБА_2 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, оскільки вказані ним обставини не є нововиявленими відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Скасовано постанову Черкаського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-4842св23).
Постанова суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про можливість розгляду справи у письмовому позовному провадженні без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Апеляційна скарга містила неправильну адресу місця проживання
ОСОБА_2 . Направлення судом кореспонденції за зазначеною ОСОБА_1
в апеляційній скарзі адресою, за якою ОСОБА_2 не проживає, не зареєстрований, не можна вважати належним повідомленням про розгляд справи.
Суд апеляційної інстанції не здійснив заходів щодо встановлення дійсного місця реєстрації та проживання боржника. Отже, ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, його право на доступ до правосуддя порушено.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Держан В. В., залишено без задоволення.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 листопада
2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що надані ОСОБА_1 докази
не свідчать про виникнення у неї безспірного права грошової вимоги на час видачі судового наказу, а саме права на стягнення аліментів з ОСОБА_2 , тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування вказаного судового наказу та відмову у його видачі. Рішення органу місцевого самоврядування про визначення місця проживання дитини свідчить про наявність у батьків спору щодо місця проживання сина, що унеможливлює вирішення питання про стягнення аліментів
у наказному провадженні.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд від 17 квітня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Держан В. В., задоволено.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 листопада
2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-12724св23).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що боржником (батьком)
не доведено (батько) наявність нововиявленої обставини, а саме факту проживання сина разом з ним на час видачі судового наказу.
У матеріалах справи відсутні докази щодо наявності між батьком та матір'ю судового спору щодо визначення місця проживання дитини, як на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, так і на час розгляду справи судом касаційної інстанції, а заявлені в інших судових справах вимоги батька до матері щодо повернення дитини не були задоволені.
Наведені ОСОБА_2 обставинами в розумінні статті 423 ЦПК України
не є нововиявленими, оскільки не спростовують факти, що були покладені в основу судового наказу, та не можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, яку надав суд у такому наказі, а також фактично зводяться до незгоди з прийнятими судовими рішеннями у цій справі.
Верховний Суд указав, що не може відмовити у задоволенні заяви боржника
про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, оскільки
це виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Тобто суд касаційної інстанції у цій справі позбавлений процесуальної можливості ухвалювати судове рішення по суті заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Тому оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому касаційний суд відхилив посилання касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема в частині належного повідомлення ОСОБА_1 про дачу, час і місце розгляду справи, так як суд першої інстанції належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про розгляд справи.
Останньою ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області
від 04 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня
2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за нововиявленими обставинами відмовлено.
Судовий наказ Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року, виданий за заявою ОСОБА_1 , про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини залишено в силі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржник (батько) не довів наявність нововиявлених обставин, зокрема факту проживання сина разом
з батьком на час видачі судового наказу.
У матеріалах справи наявні докази, у тому числі судове рішення в іншій справі,
що набрало законної сили, що підтверджують факт проживання дитини разом
із матір'ю.
Указані заявником обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 1
частини другої статті 423 ЦПК України.
Доводи заявника про те, що існує спір щодо визначення місця проживання дитини, не взяті судом до уваги, оскільки не змінюють висновку щодо проживання дитини разом зі стягувачем на день видачі судового наказу.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 липня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2
про перегляд судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року за нововиявленими обставинами.
ОСОБА_2 не довів наявність нововиявлених обставин, тобто факту проживання сина разом із батьком на час видачі судового наказу.
Районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи ОСОБА_2 зводяться до незгоди з висновком суду щодо відмови
у перегляді судового наказу за нововиявленими обставинами.
Апеляційним судом ураховано відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Косенко С. В., звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 липня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (абзац 6
частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження
у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі від 26 березня 2025 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року клопотання представника
ОСОБА_2 - адвоката Косенка С. В., про зупинення виконання судового наказу, виданого Звенигородським районним судом Черкаської області 07 березня
2025 року, у вказаній справі повернуто заявникові без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Косенка С. В., про зупинення виконання судового наказу, виданого Звенигородським районним судом Черкаської області від 07 березня 2025 року, відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Косенка С. В., про зупинення виконання ухвали Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 липня 2024 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у вказаній справі відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Косенка С. В., мотивована тим, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції зробили помилкові висновки про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2
про перегляд судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року за нововиявленими обставинами.
На час ухвалення судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року про стягнення з нього аліментів суду не були відомі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема,
які стосуються місця проживання дитини. Вказане є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (пункт 1 частини другої
статті 423 ЦПК України). Звертаючись із заявою про видачу судового наказу,
ОСОБА_1 приховала від суду те, що дитина проживала разом з батьком,
а не з матір'ю.
Рішенням виконавчого комітету Звенигородської МР від 14 травня 2021 року № 162 вирішено за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком.
ОСОБА_1 забрала дитину і не повернула, вона виїхала з дитиною за межі території України до Республіки Польща, де вона знаходилася на день звернення до суду
з заявою у цій справі. З цього приводу він звертався до правоохоронних органів,
до Міністерства юстиції України із відповідними заявами.
ОСОБА_2 не ухилявся від матеріального забезпечення дитини, він завжди займався вихованням сина, створював для дитини належні умови для розвитку.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не повідомив ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, не розглянув його клопотання про відкладення розгляду справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_1 - адвоката Держан В. В., у якому зазначено,
що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, відсутні правові підстави для їх скасування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у цивільному шлюбі, від якого у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішенням виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області
(далі - Ватутінська МР) від 27 квітня 2021 року № 195 вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю (а. с. 76, 77-78, т. 1).
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а. с. 1, т. 1).
22 вересня 2022 року Звенигородським районним судом Черкаської області було видано судовий наказ у справі № 694/1425/22, яким стягнуто з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, щомісячно,
але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 серпня 2022 року та до повноліття дитини (а. с. 13, т. 1).
З матеріалів справи встановлено, що малолітня дитина колишнього подружжя
на час звернення ОСОБА_1 із заявою про видачу судового наказу проживала
з матір'ю.
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про перегляд судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року
за нововиявленими обставинами (а. с. 20-21, т. 1).
ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 ввела суд в оману щодо проживання їхньої дитини разом із нею у місті Ватутіне Черкаської області, оскільки у червні 2022 року вона викрала сина та з того часу перебувала з ним за кордоном.
ОСОБА_2 посилався також на рішення виконавчого комітету Звенигородської МР від 14 травня 2021 року № 162, яким вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком
(а. с. 30, 31, т. 1).
Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у справі
№ 690/290/22 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Звенигородської МР, служба у справах дітей виконавчого комітету Ватутінської МР, про повернення малолітньої дитини.
09 червня 2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідування за заявою ОСОБА_2 від 08 червня 2022 року про те, що його співмешканка ОСОБА_1 із їх спільною дитиною не повернулися додому. Розпочато кримінальне провадження № 12022250360000438, яке постановою слідчого
від 28 червня 2022 року закрито, оскільки встановлено місцеперебування ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 (а. с. 32, 33-35, т. 1).
Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який слідує за матір'ю, 09 червня 2022 року перетнули державний кордон України в пункті пропуску «Угринів» (кордон з Республікою Польща) у напрямку виїзду (а. с. 39, т. 1).
Рішенням Окружного суду м. Вроцлава від 24 листопада 2022 року
у справі № ХІІІ 446/22 за заявою ОСОБА_2 про повернення малолітнього ОСОБА_3 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси (Україна),
на колишнє місце проживання в Україні, у зв'язку з незаконним утримуванням малолітнього у Республіці Польща матір'ю ОСОБА_1 , відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 (а. с. 103-113, т. 1).
У вказаному судовому рішення іноземного суду зазначено, що найкращі інтереси малолітнього перешкоджають виданню наказу про його повернення в Україну.
Вищевказане судове рішення залишено без змін після його перегляду в суді апеляційної інстанції (а. с. 19-32, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Косенка С. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною восьмою статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 552/1290/20 (провадження № 61-12740св20) викладено висновок про те, що визначеними законом способами захисту порушеного права боржника у випадку видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 4 частини першої статті 161 ЦПК України)
є подання позову про зменшення розміру аліментів або звернення до суду із заявою про перегляд такого судового наказу за нововиявленими обставинами.
Частиною першою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова
або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною сутністю є фактичними даними,
що спростовують факти, які було покладено в основу рішення, а відтак у разі, якщо нововиявлена обставина була відома суду під час ухвалення судового рішення,
то вона б обов'язково вплинула на остаточні висновки суду.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2
частини другої статті 423 ЦПК України є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не були та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Ознаку «не були і не могли бути відомі особі» слід розглядати як сукупність цих двох необхідних умов, тобто, для визнання обставини нововиявленою недостатньо,
щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно,
щоб вона і не могла знати про неї.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення
і не пов'язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом
при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою
для пред'явлення нової вимоги.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою
для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.
Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України
є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення .
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто, ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь
у розгляді справі, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.
Згідно з частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються
на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами,
які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу
у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Відповідні правові позиції щодо визначення нововиявлених обставин наведено
у постановах Верховного Суду: від 02 травня 2018 року у справі 2а-7523/10/1270,
від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14 (454/2641/14-а), від 19 червня
2019 року у справі № 815/1918/15, від 06 вересня 2022 року у справі
№ 363/1900/13-ц (провадження № 61-89св20), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 9901/230/20 (провадження №11-452заі21).
Перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну
від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність
та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те,
що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.
Тобто перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті
не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи
з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2024 року
у справі № 643/12492/18, провадження № 61-7813св24.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2024 року у справі № 334/6285/23 (провадження № 61-18435св23).
Із усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вбачається, що новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, можливий у зв'язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження лише у разі необхідності виправлення суттєвих помилок правосуддя, коли така процедура застосовується у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції
про захист прав людини та основоположних свобод.
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа,
яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї
не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні
і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA
v. russia, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).
У заяві про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 не проживає разом з дитиною у місті Ватутіне Черкаської області, вона фактично у червні 2022 року викрала у нього сина, який проживав із ним з 14 травня 2021 року, та незаконно вивезла його за кордон
09 червня 2022 року. Із цих підстав у нього відсутня можливість надавати кошти
на утримання дитини. За його заявою про викрадення дитини до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості.
ОСОБА_2 , що вищевказане є підставою для перегляду судового наказу Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2022 року
за нововиявленими обставинами.
ОСОБА_2 посилався також на рішення виконавчого комітету Звенигородської МР від 14 травня 2021 року № 162 щодо доцільності визначення місяця проживання дитини разом із батьком.
Разом із цим, судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету
Ватутінської МР від 27 травня 2021 року № 195 затверджено висновок щодо визначення місця проживання дитини разом із матір'ю.
Факт того, що малолітня дитина проживає разом із матір'ю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, яким судами надано правову оцінку.
Крім того, рішення суду іноземної держави відмовлено ОСОБА_2 у поверненні дитини до України, а постановою Черкаського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у справі № 690/290/22 закрито провадження у справі за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування
Звенигородської МР, служба у справах дітей виконавчого комітету Ватутінської МР, про повернення малолітньої дитини.
При цьому суд іноземної держави відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 , вказавши, що найкращі інтереси малолітньої дитини перешкоджають виданню наказу про повернення дитини в Україну.
Верховний Суд ураховує, що наявність невирішеного спору щодо місця проживання дітей та факт проживання на час видання судового наказу другої дитини з матір'ю не є підставою для скасування судового наказу за нововиявленими обставинами,
а можуть бути підставою для зменшення визначеного судом розміру аліментів. Наведені боржником обставини не є нововиявленими в розумінні пункту 1
частини другої статті 423 ЦПК України та відповідно не дають підстав
для скасування судового наказу.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 березня 2023 року у справі № 761/36042/20 (провадження № 61-6681св22).
Суди попередніх інстанції вірно застосували норми права, врахували релевантну судову практику Верховного Суду й зробили обґрунтовані висновки про те,
що боржник (батько) не надав належних та допустимих доказів на спростування факту проживання сина разом із матір'ю.
У поданій до суду заяві про видачу судового наказу про стягнення аліментів
ОСОБА_1 не заперечувала факт проживання із сином у Республіці Польща, а лише вказувала, що місце її реєстрації зазначено у квартирі
АДРЕСА_1 . Такі обставини не спростовані й ОСОБА_2 .
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 359/10050/19 (провадження № 61-12247св20) викладено висновок про те, що обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею
чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти.
Отже, боржник не довів наявність нововиявленої обставини, а саме факту проживання сина разом із батьком на час видачі судового наказу.
Верховний Суд також ураховує, що згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначені статтею 181 СК України.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти
на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Питання визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини регламентовано статтею 183 СК України.
Судами на підставі оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності (стаття 89
ЦПК України) встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір'ю. Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для скасування судового наказу за нововиявленими обставинами та для відмови ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення
з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Суди попередніх інстанцій в силу положень частини п?ятої статті 411 ЦПК України, врахували висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у справі, а справу направлено на новий розгляд. Цим самим суди виконали вимогу частини п?ятої статті 411 ЦПК України, згідно
з якою висновки суду касаційної інстанції, у зв?язку з якими скасовано судові рішення, є обов?язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими
й відхиляються Верховним Судом.
Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції
є релевантними, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об?єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам
в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду
і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України
не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Косенка Сергія Валерійовича, залишити без задоволення.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 липня
2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець