09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 521/18197/22
провадження № 61-200св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - Суворовський відділ державної виконавчої служби у
м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса),
заінтересована особа (стягувач)- Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової Олени Василівни на постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року
у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
Скарга мотивована тим, що згідно інформації з Державного реєстру виконавчих проваджень Суворовським відділом державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) він дізнався, що з 28 вересня 2009 року на виконанні в органах виконавчої служби перебувало виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2284, виданого Суворовським районним судом м. Херсона, про стягнення з ного на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів у розмірі 18 345,49 грн.
28 вересня 2009 року постановою державного виконавця накладено арешт на все його майно та оголошено заборону на його відчуження.
26 червня 2015 року державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року), у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Вважав, що відсутні підстави для збереження арешту, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу, а накладений арешт перешкоджає йому вільно користуватися своєю власністю.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною бездіяльність Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо
незняття арешту з його майна у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого 28 вересня 2009 року на виконання виконавчого листа № 2-2284, виданого Суворовським районним судом м. Херсона; зобов'язати Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього його майна.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2023 року у складі судді Громіка Д. Д. скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконною бездіяльність Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого 28 вересня 2009 року на виконання виконавчого листа № 2-2284, виданого Суворовським районним судом м. Херсона.
Зобов'язано Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження
№ НОМЕР_1, відкритого 28 вересня 2009 року на виконання виконавчого листа
№ 2-2284, виданого Суворовським районним судом м. Херсона.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що, приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого листа стягувачу, державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у порушення вимог частини першої
статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 2016 року), пункту 15 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, не було скасовано арешт на майно ОСОБА_1 , накладений у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритого 28 вересня 2009 року на виконання виконавчого листа № 2-2284, виданого Суворовським районним судом м. Херсона.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2023 року скасовано. У задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що сума боргу та виконавчий збір за виконавчим листом не сплачені. Виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року), що дає стягувачу право звернутися до суду із заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання і до виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду, тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення скарги та зобов'язання відділу державної виконавчої служби зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 . Заявником не надано доказів про сплату ним заборгованості стягувачу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Віданова О. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нову постанову про задоволення скарги ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової О. В., з підстав, передбачених абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України, у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.
У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2025року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової О. В. про розгляд справи з викликом (участю) сторін відмовлено. Справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 05 березня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса), заінтересована особа - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової О. В. на постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду
справи № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) за скаргою
ОСОБА_2 на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гусєва О. О. під час виконання виконавчого листа
№ 2/1522/11652/11, виданого 26 квітня 2013 року Приморським районним судом
м. Одеси про солідарне стягнення зі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 09 липня 2025 року поновлено касаційне провадження
у зазначеній вище справі, так як Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі 2/1522/11652/11(провадження № 14-137цс24), тому усунуто обставини, що викликали необхідність зупинення провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової О. В., мотивована тим, що апеляційний суд неповно з'ясував фактичні обставини справи, не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, а висновки суду
не відповідають обставинам справи.
Вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що у цій справі можливість забезпечення реального виконання рішення відсутня, оскільки строк повторного пред'явлення до виконання виконавчого документу закінчився майже 9 років тому. Відсутнє виконавче провадження та майнові претензії з боку стягувача, який надав заявнику інформацію про відсутність заборгованості та можливого продажу боргу третім особам, проте не надав жодної інформації про таких третіх осіб. Правонаступники стягувача до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження не звертались, а відповідно до позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою.
Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що у ОСОБА_1 було вилучено майно на суму, що перевищує розмір заборгованості.Крім того, знищення виконавчого провадження, строк зберігання якого закінчився, без вирішення питання про зняття арешту з майна боржника і наступні дії державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника за заявою суперечать таким засадам, як верховенство права, справедливість, розумність строків виконавчого провадження, співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за судовими рішеннями.
Заявник посилається на практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
На примусовому виконанні Суворовському відділі державної виконавчої служби
у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 28 вересня 2009 року на виконання виконавчого листа № 2-2284, виданого Суворовським районним судом м. Херсона, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 18 345,49 грн.
Відповідно до інформації Державного реєстру виконавчих проваджень Суворовським відділом державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) накладено арешт на все майно ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого 28 вересня 2009 року.
26 червня 2015 року державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки виконавче провадження закінчено, виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року).
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Віданова О. Взвернулася до Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з клопотанням про зняття арешту з усього майна заявника у рамках виконавчого провадження
№ НОМЕР_1, відкритого 28 вересня 2009 року на виконання виконавчого листа
№ 2-2284, виданого Суворовським районним судом м. Херсона. Арешт знято
не було.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової О. В. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 28 вересня 2009 року № 2-2284, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані ЗакономУкраїни «Про виконавче провадження», який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 2016 року).
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі
статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року). Закон України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.
У пункті 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»
(у редакції 1999 року) зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені
і у подальшому у частині першій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).
Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).
Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) (частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи)).
У частині п'ятій статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Законодавець передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження
№ 14-137цс24), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року)з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом .
Аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).
Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.
Установлено, що на виконанні Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Херсона південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) перебувало виконавче провадження № ВП № НОМЕР_1 від 28 вересня 2009 (дата відкриття) з примусового виконання виконавчого листа № 2-2284, виданого 28 вересня 2008 року Суворовським районним судом м. Херсона, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 18 345, 49 грн.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) державним виконавцем у процесі здійснення виконавчого провадження, 20 вересня 2009 року накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.
Як вбачається із постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду
від 07 квітня 2022 року у справі № 540/76/55/21 за скаргою ОСОБА_1 до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язання зняти арешт з майна листом Суворовський відділ державної виконавчої служби
у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) від 09 грудня 2021 року № 84352/1 на виконання ухвали суду повідомлено, що надати матеріали ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2284, виданого 28 вересня 2008 року Суворовським районним судом м. Херсона про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» у сумі 18 345,49 грн немає можливості, оскільки виконавчі провадження, які завершені у 2015 році знищенні у зв'язку із закінченням терміну зберігання, передбаченого розділом ХІ Правилами ведення діловодства та архіву в органах Державної виконавчої служби та приватними виконавцями (наказ Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року 1829/5).
Заявник зазначає, що строк повторного пред'явлення до виконання виконавчого документу закінчився майже 9 років тому. Відсутнє виконавче провадження та майнові претензії з боку стягувача, який надав заявнику інформацію про відсутність заборгованості та можливого продажу боргу третім особам, проте не надав жодної інформації про таких третіх осіб. Правонаступники стягувача до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження не звертались. У нього було вилучено майно на суму, що перевищує розмір заборгованості.
У пункті 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв'язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.
Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду відповідної заяви.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 повинен зобов'язати Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та у залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника
не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановив обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової О. В.
є частково обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418, 436 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової Олени Василівни задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець