Справа № 348/2753/24
Провадження № 22-ц/4808/846/25
Головуючий у 1 інстанції Валігурський Г. Ю.
Суддя-доповідач Девляшевський
10 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Баркова В.М., Максюти І.О.,
секретаря Гудяк Х.М.,
з участю представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене головуючим суддею Валігурським Г.Ю. 28 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 36000,00 доларів США,
У листопаді 2024 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідачки подвійну суму отриманого нею за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09.06.2020 забезпечувального платежу, а саме: 36 000 доларів США, що на день подання позову за курсом НБУ становить 1 484 640 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами 09.06.2020 укладений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0153 га, що розташована за адресою: урочище «Стави», с. Стримба, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, кадастровий номер 2624086501:01:002:0275 (далі - Договір). Згідно з п. 2 Договору основний договір купівлі-продажу мав бути укладений не пізніше 01.09.2021. Відповідно до п. 7 Договору позивач сплатив відповідачу 478 809 грн забезпечувального платежу, що еквівалентно 18 000,00 доларів США. За умовами п. 5 Договору відповідач зобов'язалась до укладення основного договору (тобто 01.09.2021) оформити та підготувати всі документи, необхідні для нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу. Проте за пропозицією позивача відповідач до нотаріальної контори 23.01.2024 для укладення основного договору не прибула. В подальшому позивач з'ясував, що відповідач побудувала на земельній ділянці об'єкт нерухомості та відчужила його разом із земельною ділянкою іншій особі. Оскільки, на думку позивача, основний договір купівлі-продажу не був укладений з вини відповідача, яка відчужила земельну ділянку іншій особі, на підставі положень п. 11 Договору позивач просив стягнути з відповідача подвійну суму забезпечувального платежу.
28.01.2025 позивач подав заяву про зміну підстав позову, у якій зазначив, що у разі, якщо суд дійде висновку про не доведення ухилення відповідача від укладення договору або про відсутність підстав для стягнення подвійного розміру переданих відповідачу коштів, то з відповідача мають бути стягнуті кошти у сумі еквівалентній 18 000,00 доларів США як попередня оплата. Вказаною заявою позивач просить стягнути з відповідача подвійну суму забезпечувального платежу в розмірі 36 000,00 доларів США.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 742 320 грн, що еквівалентно 18 000 доларів США 00 центів, а також 7 423 грн 20 коп. витрат по сплаті судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржене рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. На думку апелянта, суд не встановив належним чином обставини ухилення позивача від укладення основного договору до 02.09.2021 та наявності вини позивача в неукладенні основного договору. Зазначає, що впродовж дії договору представник власниці ОСОБА_3 неодноразово пропонував покупцю укласти договір купівлі-продажу. Жодних перешкод для виконання зобов'язань продавцем та укладення договору купівлі-продажу на виконання попереднього договору станом на 01.09.2021 року не було. За умовами попереднього договору сторони узгодили ціну земельної ділянки, яка фактично повинна бути сплачена покупцем до нотаріального посвідчення такого договору. ОСОБА_2 не вніс на рахунок продавця суму вартості земельної ділянки та не з'явився для підписання договору.
Крім того зазначає, що ухвалою місцевого суду було витребувано у приватного нотаріуса Івано-Франківського нотаріального округу Проців Л.Я. докази щодо звернення представника ОСОБА_1 31.08.2021 або 01.09.2021 до нотаріальної контори з метою посвідчення договору купівлі-продажу, отримання відомостей з державних реєстрів щодо спірної земельної ділянки та чи з'являвся покупець ОСОБА_2 01.09.2021 до вказаної нотаріальної контори для оформлення договору купівлі-продажу. Однак дану ухвалу нотаріус не виконав, а суд першої інстанції не вжив заходів для отримання витребуваних доказів. Наведені докази, вважає апелянт, мають вирішальне значення для встановлення застосування або не застосування п. 11 попереднього договору щодо відповідальності сторін. Крім того, на думку апелянта, судом необґрунтовано відмовлено в допиті свідків.
Представник ОСОБА_1 вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки не укладення сторонами основного договору в строк до 01.09.2021 свідчить про припинення зобов'язання за попереднім договором. ОСОБА_2 було достеменно відомо, що договір не укладений, а забезпечувальний платіж знаходиться у продавця. Проте з часу, коли позивач дізнався про порушення свого права (01.09.2021) і до моменту звернення із позовом минуло понад три роки. Поважних причин пропуску строку позовної давності ОСОБА_2 не зазначав.
Вказує, що у Договорі не передбачався перерахунок ціни земельної ділянки на дату укладення основного договору, а зазначено, що сторони погодили ціну у гривнях не залежно від того чи змінився курс валют з дня укладення попереднього договору 09.06.2020 до 01.09.2021 на дату укладення основного договору. Вказане підтверджує, що договір укладено в гривні. Договором не передбачено повернення забезпечувального платежу у розмірі еквівалентному сумі 18 000 доларів США.
На думку апелянта, суд першої інстанції ухвалив рішення за межами територіальної підсудності суду. Законом не передбачено особливого порядку пред'явлення даного позову, який не підпадає під позови виключної підсудності, а тому повинен бути пред'явлений позов за місцем проживання відповідача, тобто до Тернопільського міськрайонного суду.
Просить оскаржене рішення скасувати повністю, повторно витребувати докази, які були витребувані, але не надані за ухвалою Надвірнянського районного суду від 21 лютого 2025 року, а саме витребувати у приватного нотаріуса Івано-Франківського нотаріального округу Проців Л.В. відомості:
- чи звертався представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 31.08.2021 або 01.09.2021 до вказаної нотаріальної контори з метою оформлення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0153 га, що розташована за адресою: с. Стримба, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, кадастровий номер 2624086501:01:002:0275?
- чи отримував представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 08.2021 або 01.09.2021 у вказаній нотаріальній конторі інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки площею 0,0153 га, що розташована за адресою: с. Стримба, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, кадастровий номер 2624086501:01:002:0275?
- чи з'явився покупець ОСОБА_2 01.09.2021 до вказаної нотаріальної контори з метою укладення договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки? Якщо так, то чи були інші перешкоди для оформлення договору купівлі продажу вказаної земельної ділянки?
Правом на подання відзиву позивач не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Баюк І.І. доводи апеляційної скарги підтримала з викладених у ній мотивів.
Представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення.
Допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_3 пояснив, що він, як представник своєї дочки ОСОБА_1 по довіреності приходив до нотаріальної контори, щоб замовити виготовлення документів, необхідних для укладення з ОСОБА_2 у вересні 2021 року договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0153 га, що розташована за адресою: урочище «Стави», с. Стримба, Надвірнянського району Івано-Франківської області. Він очікував, що ОСОБА_2 своєчасно з'явиться у нотаріальну контору для підписання договору. Свідок визнав, що він не повідомляв ОСОБА_2 про день та годину, на яку потрібно з'явитись у нотаріальну контору, але зазначив, що позивач у розмові з ним у 2021 році за декілька місяців до 01.09.2021 повідомив, що продасть автомашину, збере необхідну суму коштів і приїде на укладення договору. Свідок також пояснив, що погодився б на повернення отриманих від ОСОБА_2 коштів у національній валюті, а не в доларах США. Однак не мав зв'язку із позивачем.
Згідно з положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що уклавши попередній Договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідач отримав від позивача забезпечувальний платіж в сумі 478 809,00 грн, що в еквіваленті складає 18 000 доларів США. Оскільки жодна із сторін не довела вину іншої у неукладені Основного договору, а зобов'язання, встановлені попереднім Договором, припинились, відповідач зобов'язаний повернути отримані від позивача кошти як аванс. Враховуючи, що сторони у попередньому Договорі визначили у гривневому грошовому зобов'язанні еквівалент в доларах США, сума, що підлягає сплаті відповідачем визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для долара США на день звернення до суду з позовною заявою та становить 742 320,00 грн, що еквівалентно 18 000,00 доларів США. Відтак місцевий суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 742 320,00 грн, що еквівалентно 18 000,00 доларів США.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 09.06.2020 між позивачем та відповідачем, від імені якої на підставі довіреності від 08.01.2020 діяв ОСОБА_3 , укладений попередній договір купівлі-продажу (надалі - Договір, попередній Договір).
За умовами п. 1 Договору сторони зобов'язались в майбутньому, в термін, обумовлений п. 2 цього Договору, укласти і належним чином оформити Договір купівлі-продажу земельної ділянки («Основний договір купівлі-продажу») у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим Попереднім Договором.
Сторони домовились про те, що Основний договір купівлі-продажу повинен бути підписаний та посвідчений у нотаріальному порядку у строк не пізніше 01.09.2021 (п. 2 Договору).
Згідно з п. 3.2. Договору Предметом договору є земельна ділянка площею 0,0153 га, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 2624086501:01:002:0275, що розташована за адресою: Івано-Франківська область, Надвірнянський район, с. Стримба, урочище «Стави».
У п. 3.3. Договору сторони погодили, що продаж буде вчинено за 1 064 020 грн, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на дату укладення та нотаріального посвідчення даного Договору складає 40 000,00 дол. США 00 центів.
Продавець зобов'язується в строк до укладення Основного договору купівлі-продажу оформити та підготувати за свій рахунок усі документи, необхідні для нотаріального посвідчення Основного договору купівлі-продажу.
З моменту укладення та нотаріального посвідчення даного Договору представник продавця зобов'язується не відчужувати предмет договору іншим особами, не надавати його в користування (найм, оренду, позичку тощо) та не передавати в іпотеку (заставу (п.п. 5, 6 Договору)).
Відповідно до положень п. 7 Договору у забезпечення своїх зобов'язань до моменту укладення та нотаріального посвідчення даного Договору покупець сплатив працівнику продавця забезпечувальний платіж в розмірі 478 809,00 грн, що в еквіваленті згідно офіційного курсу валют НБУ на дату укладення та нотаріального посвідчення даного Договору складає 18 000 дол. США 00 центів.
Сторони погодили, що передбачений у цьому пункті забезпечувальний платіж не є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, які передбачені ст. 546 ЦК України, тобто не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В момент розрахунків за Основним договором купівлі-продажу зазначена вище сума буде зарахована у належний з покупця платіж за Основним договором купівлі-продажу згідно п. 3.3. даного Договору.
У пункті 11 Договору сторони погодили, що у разі, якщо невиконання умов цього Договору станеться з вини Покупця, то переданий покупцем продавцю забезпечувальний платіж залишається у продавця і не підлягає поверненню.
У разі необґрунтованої відмови продавця від продажу предмету договору покупцю або у разі продажу предмету договору іншим особам, продавець зобов'язаний повернути покупцю подвійну суму забезпечувального платежу.
Позивач 15.01.2024 звернувся до відповідача з листом пропозицією, в якому з метою виконання попереднього договору купівлі-продажу від 09.06.2020, пропонував з'явитися 23.01.2024 на 15:00 до приватного нотаріуса Проців Л.Я. для підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки або повідомити його де і коли між ними може бути підписаний такий договір.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 394295499 від 10.09.2024 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 2624086501:01:002:0275, на підставі рішення про передачу майна, речових прав на майно як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо), серії та номер 2257 від 28.08.2023 та акту приймання передачі, серії та номер 2334, 2335, 2336 від 30.08.2023 належить на праві власності ТОВ «Саната Дніпро» (а.с. 6).
З інформації, наданої 12.09.2024 Державною інспекцією архітектури та містобудування України вбачається, що в Реєстрі будівельної діяльності та його архівній частині наявні відомості про зареєстровану декларацію про готовність до експлуатації об'єкта за амністією від 19.05.2022 за № ІУ161220519359 щодо об'єкта будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку» за адресою: Івано-Франківська область, Надвірнянський район, с. Стримба, урочище «Стави», замовник будівництва - Штогрин ОСОБА_4 .
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, викладена у постановах: від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, а також підтримана постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц.
Встановивши, що договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що переданий позивачем відповідачу забезпечувальний платіж у розмірі 478 809,00 грн, що в еквіваленті згідно офіційного курсу валют НБУ на дату укладення та нотаріального посвідчення Договору складав 18 000 дол. США, є авансом, а тому підлягає поверненню відповідачем позивачу.
Доводи апелянта щодо необхідності витребування інформації про звернення представника ОСОБА_1 31.08.2021 або 01.09.2021 до нотаріальної контори з метою посвідчення договору купівлі-продажу, отримання відомостей з державних реєстрів щодо спірної земельної ділянки та чи з'являвся покупець ОСОБА_2 01.09.2021 до вказаної нотаріальної контори для оформлення договору купівлі-продажу колегія суддів відхиляє.
Так, апелянтом не доведено, що між сторонами існувала домовленість або що ОСОБА_2 було повідомлено будь-яким чином про дату укладення основного договору 01.09.2021 за місцем знаходження приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Проців Л.Я.
Пояснення свідка ОСОБА_3 колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони, по-перше, не підтверджують вину ОСОБА_2 в ухиленні від укладення договору, по-друге, не спростовують наявність у ОСОБА_2 правової підстави для його вимоги про повернення авансового платежу.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування строку позовної давності за поданою відповідачем заявою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.
Таким чином, суд першої інстанції надав правильну оцінку доводам заяви відповідача про застосування строку позовної давності та обґрунтовано її відхилив, оскільки позовна давність для пред'явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення позивача до суду (листопад 2024 року) не спливла, оскільки її перебіг був продовжений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції територіальної підсудності колегія судді відхиляє з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Згідно з роз'ясненнями, які викладені у п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Вказані правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц.
Встановлено, що позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0153 га, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 2624086501:01:002:0275, що розташована за адресою: Івано-Франківська область, Надвірнянський район, с. Стримба, урочище «Стави».
Отже, спір у даній справі опосередковано стосується нерухомого майна, а саме земельної ділянки, а тому підлягає розгляду за судом за місцем знаходження майна.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність стягнення грошових коштів у гривні, колегія суддів зауважує таке.
Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18) зазначив, що «тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Отже, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.
За загальним правилом, при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами».
Суд першої інстанції правильно послався на вищевказані норми та врахував, що оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_1 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 16 листопада 2024 року еквівалентна 18 тис. доларів США, становила 742 320,00 грн та підлягає стягненню з відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 28 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Барков
І.О. Максюта
Повне судове рішення складено 11 липня 2025 року.