Справа №705/5003/24
2/705/788/25
06 червня 2025 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Піньковського Р.В.
при секретарі Романовій О.М.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань Черкаської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування зазначивши наступне.
23.02.2002 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , який було розірвано 15.05.2024 рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
За час перебування у шлюбі за рахунок спільних коштів ними було придбано: автомобіль марки Renault Megane, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , причіп бортовий ЛЕВ 1В2013,2022 року випуску, дата державної реєстрації 24.02.2023 та житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 .
Угоди про добровільний розподіл спільного майна між ними не досягнуто.
Враховуючи, що відповідач фактично користується спільним автомобілем та причіпом, а вона такої можливості не має і лише формально залишається співвласником зазначеного майна, єдиним можливим варіантом розподілу вказаних автомобіля та причіпу є їх залишення у власності та користуванні відповідача та стягнення з останнього на її користь компенсації за її частку.
Щодо спірного житлового будинку, позивач зазначає наступне.
Покупцем у договорі купівлі-продажу житлового будинку був визначений відповідач, але у відповідності до вимог чинного законодавства реєстрація права власності на одного із подружжя - не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки відповідач відмовляється визнавати спірний житловий будинок об'єктом спільної сумісної власності та не надає згоди на добровільний поділ нерухомого майна, а також користується спільним житловим будинком одноособово, вона вимушена звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.
Просить суд визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 автомобіль марки Renault Megane, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причіп бортовий ЛЕВ 1В2013,2022 року випуску, дата державної реєстрації 24.02.2023; житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділити у власність ОСОБА_3 автомобіль марки Renault Megane, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причіп бортовий ЛЕВ 1В2013,2022 року випуску, дата державної реєстрації 24.02.2023.
Стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію за її частку в спільному майні подружжя, а саме 1/2 частку ринкової вартості автомобіля марки Renault Megane, 2005 року випуску в сумі 70 110,00 грн. та 1/2 частку причіпу бортового ЛЕВ НОМЕР_3 ,2022 року випуску, в сумі 7500,00 грн.
Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку та господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділити їй в натурі 1/2 частину житлового будинку та господарських будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту, що буде визначений будівельно-технічною експертизою.
Стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму сплаченого судового збору та понесені судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнила позовні вимоги, а саме відмовилася від позовної вимоги щодо виділу їй в натурі 1/2 частини житлового будинку та господарських споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позовні вимоги та факти, викладені у позові підтримала в повному обсязі та просила суд позов задовольнити.
Представник позивача Давидяк Ю.О. в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням відмови її довірителя від частини позовних вимог, підтримала. Вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення. Так, її довіритель та відповідач по справі, перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний у судовому порядку. У період шлюбних відносин сторони по справі придбали майно, в тому числі і спірний автомобіль з причіпом та житловий будинок з господарськими спорудами. Зазначене майно було зареєстровано за відповідачем та перебуває у його фактичному користуванні. Оскільки автомобіль та причіп не доречно залишати у спільній власності, є достатньо підстав для залишення цих транспортних засобів у користуванні та власності відповідача та стягненні з нього на користь її довірителя компенсації за половину цього майна. Щодо ж житлового будинку з надвірними спорудами, що був придбаний сторонами під час шлюбу, просить визнати право власності на 1/2 цього майна за позивачем, оскільки такий варіант розподілу спільного майна є прийнятним та не призведе до порушень будь чиїх прав.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково. Зазначив, що спірний житловий будинок був фактично придбаний до шлюбу з позивачем за кошти його батьків, але право власності за ним дійсно було оформлено в період шлюбу. Також заперечував щодо вартості спірного майна, зазначеної позивачем у позові, оскільки вважає її значно завищеною та такою, що не відповідає дійсності. У разі надання адекватної та правильної оцінки спірного майна, проти задоволення позову не заперечує.
Суд, вислухавши позивача, представника позивача та відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Суд враховує, що чинне законодавство надає право подружжю на поділ належного йому майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, в добровільному порядку за взаємною згодою за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності спору між подружжям. Такий поділ майна може відбуватись як під час шлюбу, так і після його розірвання, оскільки само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб, за винятком того майна, яке згідно із законом не може належати подружжю (виключене з цивільного обороту). При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Поділ неподільних речей, тобто тих, які неможливо поділити в натурі, проводиться в ідеальних частках, або неподільна річ присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. При поділі майна подружжя суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, дійсну вартість такого майна станом на час розгляду справи в суді, з'ясувавши в першу чергу час придбання зазначеного майна, оскільки нормами сімейного законодавства встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Разом з тим, ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на його/її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Наведена вище правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, від 29 червня 2021 року по справі №916/2813/18, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 лютого 2018 року по справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року по справі №404/1515/16-ц, від 18 квітня 2018 року по справі №180/254/15-ц, від 25 квітня 2018 року по справі №212/8891/15-ц, від 03 жовтня 2018 року по справі №127/7029/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №761/17775/15-ц, від 09 січня 2019 року по справі №643/4589/15-ц, від 22 січня 2020 року по справі №711/2302/18, від 19 лютого 2020 року по справі №405/3904/17, від 12 червня 2019 року по справі №595/324/17, від 01 квітня 2020 року по справі №462/518/18, від 26 листопада 2020 року по справі №724/1427/18, від 24 листопада 2021 року по справі №536/656/18, від 15 грудня 2021 року по справі №756/15452/17 тощо.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 23 травня 2002 року, актовий запис про шлюб № 2. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_4 , дружини - ОСОБА_4 .
У відповідності до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2024, яке згідно відповідної відмітки набрало законної сили 17.06.2024, шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 23.05.2002 - розірвано.
Згідно повідомлення ТСЦ МВС № 7142 РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 04.06.2024 за № 31/23/7142, відповідно до відомостей ЄДР ТЗ МВС, станом на 04.06.2024, на ім'я ОСОБА_3 , рнокпп НОМЕР_5 , зареєстровані наступні транспортні засоби: легковий автомобіль Renault Megane, 2005 року випуску, дата державної реєстрації 27.10.2021 та причіп бортовий ЛЕВ НОМЕР_3 , 2022 року випуску, дата державної реєстрації 24.02.2023.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , право власності на автомобіль марки Renault Megane, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , було зареєстровано 27.10.2021 за відповідачем ОСОБА_3 .
Згідно відповіді Уманського виробничого відділу КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» № 85 від 24.07.2024 на адвокатський запит, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу 18.12.2002 реєстр № 4203. Остання інвентаризація житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами проводилася 30.09.2002.
Вказане також підтверджується копією договору купівлі-продажу жилого будинку, укладеного 18 грудня 2002 року, посвідченого Н.М. Поліщук, приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 4203, у відповідності до якого ОСОБА_3 , що проживає в АДРЕСА_2 , купив у ОСОБА_5 жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На договорі наявна відмітка про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок з надвірними спорудами та копією технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що сторони перебували у зареєстровану шлюбі з 23.05.2002 по 15.05.2024, зазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в порядку статті 70 СК України.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначав, що спірний житловий будинок з господарськими спорудами був придбаний за кошти його батьків, при цьому не надавши будь яких доказів на підтвердження таких обставин. Крім того, відповідач не погоджувався із вартістю спірного майна, вважаючи його ціну завищеною. Однак, таку позицію відповідача суд не може взяти до уваги оскільки вона обґрунтована лише суб'єктивною думкою ОСОБА_3 без надання альтернативних доказів, які б спростовували зазначену позивачем вартість спірних транспортних засобів та будинковолодіння, яка підтверджується наданими звітами про оцінку транспортних засобів проведених сертифікованими спеціалістами ТОВ «ВЕСТСАЙД-2000» 03.07.2024, тобто за два місяці до звернення до суду з цим позовом та висновком про вартість об'єкта оцінки, виготовленого кваліфікованим спеціалістом Товариства з Обмеженою відповідальністю «НЕРУХОМІСТЬДЕЛЬТА» від 14.08.2024.
Сутність поділу спільного майна подружжя полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Згідно ч.1 та ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Положеннями ст. 41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Нормою ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України, в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Такий підхід відповідає закріпленим у ст. 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування. У п.п.1-3 ч.1 ст.365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим. Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки. Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла. Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Наведений вище правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року по справі №210/4854/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №487/6195/16-ц, від 09 червня 2021 року по справі №760/789/19.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 червня 2024 року по справі №712/3590/22.
За встановлених обставин суд, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, дотримуючись завдання цивільного судочинства, яким є, зокрема, справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, виходячи з презумпції рівності часток подружжя та враховуючи дійсну вартість на час розгляду справи спільно нажитого майна, що підлягає поділу, в даному випадку приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення і вважає за можливе здійснити поділ житлового будинку АДРЕСА_1 ; та транспортних засобів: легкового автомобіля «RENAULT MEGANE», 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та причепу бортового ЛЕВ 1В2013, 2022 року випуску, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Задовольняючи позовні вимоги про поділ між сторонами житлового будинку з господарськими спорудами по 1/2 частині за кожним, суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження відповідача, що вказаний житловий будинок є об'єктом особистої приватної власності відповідача внаслідок набуття його за кошти його батьків. Така оцінка судом зазначеного твердження відповідача, сприйняття його як помилкового та такого, що не відповідає дійсним обставинам спірних правовідносин сторін, зумовлена тим, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів такого набуття спірного житлового будинку. Навпаки, зі змісту договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами вбачається, що будинок був придбаний у період шлюбу позивача та відповідача та до часу розірвання шлюбу відповідачем не було вжито заходів для встановлення належності саме йому цього об'єкту нерухомості.
Також суд погоджується з позицією позивача щодо спірних транспортних засобів, придбаних в період шлюбу між сторонами, що вказані транспортні засоби перебувають у володінні саме титульного власника - відповідача по справі, що не було спростовано останнім в ході розгляду справи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію половини вартості спірних транспортних засобів у розмірі згідно ринкової грошової оцінки, визначеної сертифікованим спеціалістом у звітах про оцінку, яка враховується судом при визначенні розміру грошової компенсації за 1/2 частину вартості автомобіля та причіпу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із зазначеним, оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 сплачений останньою судовий збір у розмірі 3253,58 грн., що підтверджується квитанцією ID: 9691-6024-7713-3714 від 30.08.2024.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 70, 71, 74 СК України, ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 355, 368, 369, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя:
- залишити у власності ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_5 ) автомобіль марки Renault Megane, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причіп бортовий ЛЕВ 1В2013,2022 року випуску, дата державної реєстрації 24.02.2023;
- визнати за ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_7 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_7 ) грошову компенсацію за 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 70110 (сімдесят тисяч сто десять) гривень 00 копійок та за 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на причіп бортовий ЛЕВ 1В2013, у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_7 ) сплачений судовий збір у розмірі 3253, 58 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 16.06.2025.
Суддя: Р. В. Піньковський