08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/1222/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 (суддя Семенчук Н. О.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 (головуючий суддя Богацька Н. С., судді Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.)
у справі № 915/1222/19
за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави
до 1) Миколаївської міської ради і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс,
про визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів оренди землі і повернення земельних ділянок,
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В., представники відповідача-2 - Семенов І. В., Краснікова О. В.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Перший заступник прокурора Миколаївської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави до Миколаївської міської ради (далі - Відповідач-1, Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" (далі - Відповідач-2, ТОВ "Нерейінтертранс"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс про:
1) визнання незаконними та скасування пунктів 2, 2.2 розділу 1 рішення Ради від 27.06.2013 № 29/43, якими затверджено проєкт землеустрою та надано в оренду ТОВ "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125 113 м2, у тому числі ділянку № 1 площею 33 098 кв. м, кадастровий номер 4810136600:07:003:0005, та ділянку № 2 площею 92 015 кв. м, кадастровий номер 4810136600:07:003:0006, на просп. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу;
2) визнання недійсним укладеного між Радою і ТОВ "Нерейінтертранс" договору оренди землі від 14.11.2013 № 9729 щодо ділянки площею 92 015 кв. м, зареєстрованого 21.11.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 3538966;
3) визнання недійсним укладеного між Радою і ТОВ "Нерейінтертранс" договору оренди землі від 14.11.2013 № 9730 щодо ділянки площею 33 098 кв. м, зареєстрованого 21.11.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 3549998;
4) повернення ТОВ "Нерейінтертранс" зазначених земельних ділянок.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти рішення Ради від 27.06.2013 № 29/43, якими затверджено проєкт землеустрою та надано в оренду ТОВ "Нерейінтертранс" земельну ділянку загальною площею 125 113 кв. м, суперечать положенням чинного законодавства щодо правового режиму земель, а тому підлягають скасуванню. Як наслідок, на думку прокурора, укладені на їх підставі договори оренди також підлягають визнанню недійсними, а спірні земельні ділянки - поверненню у розпорядження територіальної громади.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. ТОВ "Нерейінтертранс" є власником земельної ділянки площею 82 084 кв. м на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.04.2007 № 302, про що свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку від 10.09.2007.
4. Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.12.2011 ТОВ "Нерейінтертранс" є власником нежитлового об'єкта на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі рішення Виконкому Миколаївської міської ради від 22.11.2011 № 1240.
5. Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 31.10.2012 ТОВ "Нерейінтертранс" також є власником земельної ділянки площею 1,0150 га на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2012 № 1638.
6. Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку від 31.10.2012 ТОВ "Нерейінтертранс" є власником земельної ділянки площею 10,2815 га на просп. Корабелів, 2-Б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2012 № 1635.
7. 15.02.2013 ТОВ "Нерейінтертранс" звернулося до Ради з заявою від 14.02.2013 про надання в оренду додатково земельної ділянки орієнтовною площею 16 га для обслуговування та реконструкції морського терміналу.
8. Листом від 15.02.2013 № 17-602 Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради повідомило Виконком міської ради про те, що за результатами розгляду звернення ТОВ "Нерейінтертранс" та наданих матеріалів воно вважає за можливе погодити додаткове відведення земельної ділянки площею 16 га для реконструкції та обслуговування морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б.
9. 04.04.2013 Рада прийняла рішення № 27/34, у пункті 91 розділу 1 якого було надано ТОВ "Нерейінтертранс" дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 160 000 кв. м із земель комунальної власності на просп. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві.
10. На замовлення ТОВ "Нерейінтертранс" фізичною особою-підприємцем Дробот Тетяною Василівною було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б в Корабельному районі м. Миколаєва.
11. 27.06.2013 рішенням Ради № 29/43 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради і виконкому міської ради по Корабельному району м. Миколаєва", зокрема, п. 2, 2.2. його розділу 1, вирішено:
- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду загальною площею 125 113 кв. м, у тому числі: земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 4810136600:07:003:0005) площею 33 098 кв. м - під проїздами, проходами та площадками; земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 4810136600:07:003:0006) 92 015 кв. м - під проїздами, проходами та площадками, із земель комунальної власності, зарахувавши їх до земель транспорту (за функціональним призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій), для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б;
- передати ТОВ "Нерейінтертранс" в оренду строком на 20 років земельну ділянку площею 125 113 кв. м для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б.
12. Водночас зазначеним рішенням Ради, зокрема, зобов'язано землекористувачів:
- замовити виготовлення технічної документації щодо винесення меж земельних ділянок на місцевість;
- замовити виготовлення та здати в управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради технічну документацію на складання державного акта на право постійного користування землею;
- для укладання договору оренди земельної ділянки звернутися до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради.
13. 14.11.2013 між Радою (орендодавець) і ТОВ "Нерейінтертранс" (орендар) укладено договір оренди землі № 9729, відповідно до пункту 1.1 якого Рада на підставі рішення від 27.06.2013 № 29/43 передає, а ТОВ "Нерейінтертранс" приймає в оренду земельну ділянку для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б /Корабельний район/.
14. Згідно з пунктом 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка площею 92 015 кв. м під проходами, проїздами та площадками (за функціональним призначенням - землі, що використовуються для транспорту та зв'язку), із земельної ділянки загальною площею 125 113 кв. м, без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136600:07:003:0006).
15. Крім того, 14.11.2013 між Радою (орендодавець) і ТОВ "Нерейінтертранс" (орендар) укладено договір оренди землі № 9730, відповідно до пункту 1.1. якого Рада на підставі рішення від 27.06.2013 № 29/43 передає, а ТОВ "Нерейінтертранс" приймає в оренду земельну ділянку для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу на просп. Корабелів, 2-Б /Корабельний район/.
16. Згідно з пунктом 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка площею 33 098 м2 під проходами, проїздами та площадками (за функціональним призначенням - землі, що використовуються для транспорту та зв'язку), із земельної ділянки загальною площею 125 113 кв. м, без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136600:07:003:0005).
17. 14.01.2019 Управління містобудування та архітектури листом № 17-4931, адресованим прокуратурі Миколаївської області, стосовно надання інформації щодо віднесення до зон та територій згідно з містобудівною документацією та функціональним використанням земельних ділянок відповідно до наданих кадастрових даних міста (за переліком), повідомило, що земельна ділянка 1 (4810136600:07:003:0005) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 № 35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення; відповідно до Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням міської ради від 17.10.2003 № 15/41, належить до санітарно-захисної зони; згідно з Планом зонування, затвердженим рішенням міської ради від 17.05.2018 № 36/13, відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6), переважними та супутніми видами використання якої не передбачено розміщення об'єктів водного транспорту (морський вантажний порт). Земельна ділянка 2 (4810136600:07:003:0006) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 № 35/18, належить до території спортивних споруд; відповідно до Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням міської ради від 17.10.2003 № 15/41, відноситься частково до санітарно-захисної зони, частково до зони розміщення спортивних споруд, частково до зони розміщення об'єктів комунального господарства; згідно з Планом зонування, затвердженим рішенням міської ради від 17.05.2018 № 36/13, відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6), переважними та супутніми видами використання якої не передбачено розміщення об'єктів водного транспорту (морський вантажний порт). Інша інформація відсутня.
18. Вважаючи, що спірні пункти рішення Ради від 27.06.2013 № 29/43, якими затверджено проєкт землеустрою та надано в оренду ТОВ "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125 113 кв. м, суперечать положенням чинного законодавства щодо правового режиму земель, у зв'язку з чим підлягають скасуванню, а укладені на їх підставі договори оренди - визнанню недійсними з одночасним поверненням спірних земельних ділянок територіальної громади, перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
19. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 позов задоволено.
20. Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності. Також суд зазначив, що Прокурором не пропущено позовну давність.
21. Справа неодноразово розглядалася в судах апеляційної та касаційної інстанції.
22. Так, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.
23. Постановою Верховного Суду від 01.04.2021 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв'язку з нез'ясуванням судом апеляційної інстанції обставин, пов'язаних з фактом обізнаності або об'єктивної можливості Прокурора бути обізнаним щодо порушення інтересів держави.
24. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 рішення господарського суду першої інстанції від 20.11.2019 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції встановив обґрунтованість позовних вимог, проте відмовив у позові у зв'язку з пропуском позовної давності.
25. Постановою Верховного Суду від 12.01.2022 постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Південно - західного апеляційного господарського суду.
26. Верховний Суд наголосив на тому, що апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції про те, що Прокурор не мав можливості з об'єктивних причин виявити / дізнатися про незаконність оскаржуваного рішення Ради та про порушення інтересів територіальної громади міста Миколаєва у 2013 році; не виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові від 01.04.2021.
27. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 залишено без змін.
28. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також щодо звернення Прокурора з позовом в межах позовної давності.
Касаційна скарга
29. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову в частині розгляду позовних вимог по суті скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи касаційної скарги
30. Суди першої та апеляційної інстанцій невірно розтлумачили ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" за відсутності висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, оскільки надані Прокурором докази не були достатніми для підтвердження дотримання ним реалізації виключного випадку представництва та, відповідно, були відсутні підстави для підтвердження представництва Прокурора.
31. Суди першої та апеляційної інстанцій невірно розтлумачили ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, постанові від 27.11.2024 у справі № 907/606/23, а також порушили норму ст. 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без урахування існуючої численної судової практики щодо ефективного способу захисту інтересів у визначений законом спосіб. Скаржник вважає що суди безпідставно задовольнили вимоги Прокурора щодо визнання незаконними та скасування п.п. 2, 2.2 розділу 1 рішення Ради.
32. Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норму статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за відсутності висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, оскільки наслідки ухвалених ними рішень порушують право ТОВ "Нерейінтертранс" на мирне володіння майном та покладають на нього надмірний тягар всіх негативних наслідків за результатами визнання договорів оренди недійсними.
33. Суди першої та апеляційної інстанцій невірно розтлумачили норму ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності при зверненні Прокурора з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, постанова від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, постанові від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18. Скаржник вважає, що уповноважений орган, тобто Рада, довідалася або мала довідатися про порушення з моменту прийняття нею спірного рішення, тобто раніше Прокурора. Таким чином, позовну давність в справі, що розглядається, потрібно рахувати з моменту прийняття спірного рішення Ради та державної реєстрації договорів оренди.
Відзив
34. У відзиві прокурор посилається на безпідставність доводів скаржника про порушення прокурором приписів частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; про обрання Прокурором неналежного та неефективного способу захисту шляхом скасування пунктів рішення Ради від 27.06.2013; про порушення його права на мирне володіння майном; про пропуск Прокурором позовної давності. Вказує на те, що судова практика, на яку посилається скаржник, не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки стосується неподібних до цієї справи № 915/1222/19 правовідносин. Просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нерейінтертранс" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024.
Інші заяви та клопотання
35. Від ТОВ "Нерейінтертранс" надійшла відповідь на відзив від 09.06.2025, яка по суті є доповненням касаційної скарги, поданими поза межами строку, передбаченого ч. 1 ст. 298 ГПК України, а тому вказана відповідь на відзив залишається без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України.
36. Від ТОВ "Нерейінтертранс" 08.07.2025 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із наявністю виключної правової проблеми. Ключовим питанням, яке на думку Відповідача-2 потребує вирішення судом у цій справі, є питання співвідношення звернення прокурора як самостійного позивача (без зазначення іншого державного органу, який виступає в інтересах держави) та відсутності уповноваженого органу для захисту інтересів держави в контексті комплексного застосування ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України. Тобто, чи дорівнює звернення прокурора до суду як самостійного позивача відсутності уповноваженого органу для захисту інтересів держави? В той же час, на думку скаржника, висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у справах № 483/448/20 та № 925/1133/18, до завершення касаційного перегляду яких зупинялась справа, що розглядається: не усувають повністю існуючих розбіжностей у застосуванні господарськими судами норм ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України; містять певні суперечності в своєму змісті; крім того правовідносини у справі, що розглядається, та у справах № 483/448/20 та № 925/1133/18, не є повністю подібними.
Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій
37. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
38. Рішення судів оскаржуються Відповідачем-2 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
39. Як уже було зазначено вище, предметом розгляду в цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування спірних пункті рішення Ради від 27.06.2013 № 29/43, якими затверджено проєкт землеустрою та надано в оренду ТОВ "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125 113 кв. м всупереч положенням чинного законодавства щодо правового режиму земель, визнання недійсними укладених на його підставі договорів оренди та повернення у розпорядження територіальної громади спірних земельних ділянок.
40. Звертаючись до суду із цим позовом як самостійний позивач, Прокурор одним із співвідповідачів вказав Раду, оскільки рішення саме цього органу оспорюється, із зазначенням, що воно прийнято із порушенням вимог чинного законодавства.
41. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з огляду на заявлену Прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування пунктів рішення Ради від 27.06.2013, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Прокурор правомірно визначив Раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
42. Не погоджуючись з висновками судів про підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави, ТОВ "Нерейінтертранс" посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказуючи про те, що уповноваженим органом на захист інтересів держави в даному випадку є Рада, проте Прокурор не дотримався обов'язку попереднього повідомлення уповноваженого органу, в зв'язку із чим відсутні підстави стверджувати про підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави (пункт 30 цієї постанови).
43. Надаючи оцінку відповідним висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційної скарги Відповідача-2, Суд зазначає таке.
44. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до розгляду якої зупинялося апеляційне провадження в цій справі, викладено, зокрема, наступні висновки.
45. Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
46. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
47. Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
48. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
49. Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).
50. За наведеного, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
51. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
52. Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).
53. У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
54. Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
55. У цій справі, яка розглядається, Прокурор звернувся з позовом як самостійний позивач, стверджуючи про те, що Рада прийняла оскаржуване рішення про надання в оренду земель комунальної власності з порушенням вимог законодавства, що в свою чергу не відповідає інтересам територіальної громади та держави в цілому.
56. Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
57. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
58. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
59. Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
60. У цій справі, яка розглядається, суди виходили з того, що Прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, посилаючись на те, що Рада, яка є уповноваженим органом в сфері розпорядження комунальним майном (земельною ділянкою комунальної форми власності) має повноваження на захист порушених інтересів держави, проте сама допустила порушення вказаних інтересів, а тому вона визначена відповідачем у справі, а за відсутності інших органів, наділених повноваженнями на захист порушених інтересів територіальної громади, Прокурор набув статусу позивача. Цим Прокурор навів підставу для представництва інтересів держави.
61. Наведене правозастосування узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та з висновками Верховного Суду в постанові від 10.09.2024 у справі № 910/5550/19. Зазначеним вище також спростовуються як доводи скаржника про порушення відповідних норм права щодо представництва інтересів держави, так і його посилання на неподібність правовідносин у цій частині зокрема з правовідносинами у справі № 925/1133/18.
62. При цьому, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.09.2024 у справі № 910/5550/19, у прокурора відсутній обов'язок, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", перед зверненням з позовом звернутися спершу до компетентного органу, якщо такий орган допустив порушення інтересів держави та в подальшому не набуде статусу позивача. Вказаним спростовуються доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосовування частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах.
63. Окрім того, суди попередніх інстанцій дослідили що:
- земельна ділянка № 1 (з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням Ради від 18.06.2009 № 35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення. Згідно з Правилами забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням Ради від 17.10.2003 № 15/41 - відноситься до санітарно-захисної зони;
- земельна ділянка № 2 (з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва належить до території спортивних споруд. Згідно з Правилами забудови та використання території м. Миколаєва - відноситься частково до санітарно-захисної зони, частково до зони розміщення спортивних споруд, частково до зони розміщення об'єктів комунального господарства.
64. Звідси, суди дійшли висновку, що оскільки спірні земельні ділянки розташовані в зоні зелених насаджень в санітарно-захисних зонах, їх використання для розширення існуючого морського терміналу не допускається; Рада з порушенням вимог законодавства та положень містобудівної документації прийняла п. 2, 2.2 розділу 1 рішення від 27.06.2013 № 29/43, якими затвердила проєкт землеустрою та надала в оренду ТОВ "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125113 кв. м, у тому числі ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 та ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.
65. При цьому, апеляційний суд, досліджуючи питання щодо ефективності способу захисту шляхом задоволення вимоги про визнання незаконними та скасування пунктів 2, 2.2 розділу 1 рішення Ради від 27.06.2013 № 29/43, дійшов висновку, що така вимога є належною та ефективною, оскільки в даному випадку оскаржуваним рішенням фактично змінено цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення та передано її у користування для інших цілей (розширення та обслуговування існуючого морського терміналу), ніж це передбачено містобудівною документацією.
66. Колегія суддів зазначає, що наведене правозастосування суду апеляційної інстанції щодо належності та ефективності вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ради яким змінено цільове призначення земельної ділянки відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у наведеній вище постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
67. Посилання скаржника на неврахування судами в цій частині висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, Верховного Суду в постанові від 27.11.2024 у справі № 907/606/23 наведеного не спростовують, ураховуючи ієрархію правових позицій Верховного Суду, а також те, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17). Більше того, за встановленими у справі № 907/606/23 обставинами, оскаржуваним рішенням ради не змінювалося цільове призначення земельної ділянки.
68. З урахуванням викладеного вище у пункті 67 цієї постанови, не спростовують висновків судів і згадані / частково процитовані скаржником, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19 та від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.
69. Стосовно доводів скаржника про те, що суди не застосували норму статті 1 Першого протоколу до Конвенції за відсутності висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.
70. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 викладено, зокрема, такі висновки: "9.2. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
9.3. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
9.4. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
9.5. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
9.6. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
9.55. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 року справі № 914/2618/16 (пункт 52)).
9.56. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 42)). Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору".
71. Скаржник у межах доводів та вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновків судів попередніх інстанцій про те, що у Відповідача-2 відсутнє набуте на законних підставах право оренди спірних земельних ділянок. Звідси, посилання ТОВ "Нерейінтертранс" на помилкове незастосування судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції та покладення на нього надмірного тягаря всіх негативних наслідків за результатом визнання договорів оренди недійсними не можуть свідчити про помилковість висновків судів по суті розгляду спору, а отже не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
72. Стосовно доводів касаційної скарги щодо пропуску Прокурором позовної давності, Суд зазначає таке.
73. Так, питання визначення початку перебігу позовної давності у цій справі двічі було предметом розгляду в суді касаційної інстанції.
74. У постанові від 12.01.2022 у цій справі, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, зокрема, зазначив: "38. Суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, при новому розгляді справи зазначив про те, що про оскаржуване у справі рішення прокуратурі було відомо вже в день його прийняття, оскільки представник прокуратури був присутній на сесії міської ради 27.06.2013 під час розгляду та прийняття оскаржуваного рішення, прокурор мав можливість в подальшому в межах позовної давності у даній справі здійснити відповідні заходи для пересвідчення у законності наведених питань.
39. Водночас апеляційним господарським судом не спростовано висновків суду першої інстанції про те, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав. Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 № 488/5027/14-ц (14-256цс18); про те, що з тексту оспорюваного рішення не вбачається порушення вимог закону при його прийнятті, укладені на підставі оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради договори оренди землі не містять відомостей, які б свідчили про порушення вимог законодавства, тобто присутній на засіданні міської ради прокурор не міг зі змісту оскаржуваного рішення довідатись про його незаконність та порушення інтересів територіальної громади міста Миколаєва; про те, що довідатися про незаконність передачі землі в оренду прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї містобудівної та землевпорядної документації, отримання додаткових відомостей тощо. Судом першої інстанції взято до уваги твердження прокурора про те, що у нього могло виникнути право на проведення перевірки щодо прийнятих Миколаївською міською радою спірних рішень лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення законності та за наявності приводів (наявності у прокурора даних про порушення закону). Проте заяви та повідомлення, а також інші дані про порушення законності при відведенні спірних земель в оренду та у власність на підставі спірних рішень Миколаївської міської ради до органів прокуратури не надходили. Отже, підстав для проведення перевірки щодо законності передачі в оренду спірних земель у прокурора не було. Таким чином, прокурор не мав можливості з об'єктивних причин виявити вказані порушення у 2013 році. Зазначене апеляційним господарським судом не оцінено та не спростовано.
40. Крім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що матеріали справи містять докази про направлення вказаного рішення на адресу прокуратури, проте не з'ясував факту отримання прокуратурою такого рішення.
41. Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.04.2021, про необхідність повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості прокуратури бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів".
75. Під час нового апеляційного розгляду справи, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурор звернувся з цим позовом в межах позовної давності.
76. Так, суди виходили з того, що про порушення закону органам прокуратури стало відомо під час опрацювання розміщеної лише у жовтні 2018 року в мережі інтернет відповідної публікації.
77. Суди врахували, що представник прокуратури був присутній на сесії міської ради під час розгляду та прийняття оскаржуваного рішення, матеріали справи містять докази про направлення вказаного рішення на адресу прокуратури, а оспорюване рішення є у відкритому доступі на офіційному сайті Ради.
78. Водночас, суди дійшли висновку, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав. Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (14-256цс18).
79. При цьому, з тексту самого оспорюваного рішення не вбачається порушення вимог закону при його прийнятті, укладені на підставі оскаржуваного рішення Ради договори оренди землі також не містять відомостей, які б свідчили про порушення вимог законодавства, тобто присутній на засіданні міської ради прокурор не міг зі змісту оскаржуваного рішення довідатись про його незаконність та порушення інтересів територіальної громади міста Миколаєва. Довідатися про незаконність передачі землі в оренду прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї містобудівної та землевпорядної документації, отримання додаткових відомостей тощо. У нього могло виникнути право на проведення перевірки щодо прийнятих Радою спірних рішень лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення законності та за наявності приводів (наявності у прокурора даних про порушення закону). Проте заяви та повідомлення, а також інші дані про порушення законності при відведенні спірних земель в оренду та у власність на підставі спірних рішень Ради до органів прокуратури не надходили.
80. Суди також наголосили, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів саме обізнаності Прокурора у 2013 році з фактом наявності порушень оскаржуваним рішенням Ради інтересів територіальної громади.
81. Відповідач-2 у касаційній скарзі вважає помилковим врахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, оскільки вони стосуються відмінних фактичних обставин, за яких орган прокуратури довідався про порушення інтересів держави раніше уповноваженого органу. В той же час, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає такі доводи касаційної скарги безпідставними, оскільки, по-перше, застосований судами висновок Великої Палати Верховного Суду стосується саме можливості органів прокуратури бути обізнаним з порушенням інтересів держави, а, по-друге, релевантність відповідного висновку Великої Палати Верховного Суду до спірних правовідносин була предметом оцінки під час попереднього касаційного розгляду справи, та не підлягає повторній оцінці.
82. Стосовно посилань Відповідача-1 у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, постанову Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, то вони висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки, по-перше, стосуються правовідносин у яких прокурор не виступав самостійним позивачем у справі, по-друге, стосуються відмінних установлених фактичних обставин обізнаності уповноваженого органу про наявність порушених інтересів держави раніше органів прокурату, по-третє, як вірно наголошує Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, не містять висновків, які б спростовували / були протилежними висновкам судів попередніх інстанцій у цій справі, яка розглядається.
83. У той же час, наведене правозастосування судів попередніх інстанцій положень статті 261 ЦК України узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у попередніх постановах від 01.04.2021 та від 12.01.2022, а також з вказівками суду касаційної інстанції у цій справі щодо необхідності з'ясування обставин справи, пов'язаних із фактом обізнаності або об'єктивної можливості позивача бути обізнаним щодо порушення інтересів держави, а відтак і обставин справи, пов'язаних із визначенням початку перебігу і закінчення зазначеного строку за вимогами, що є предметом позову.
84. За таких обставин, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Відповідача-2 з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
85. Усі інші доводи касаційної скарги Відповідача-2 підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
86. У зв'язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву Прокурора в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові і з нормами процесуального права.
87. Стосовно клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із наявністю виключної правової проблеми Суд зазначає таке.
88. Так, наведений вище детальний аналіз правозастосування судами положень частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин 4, 5 статті 53 ГПК України, статті 261 ЦК України свідчить про те, що суди повно та всебічно дослідили обставини справи та надали їм правильну кваліфікацію. Доводи ж клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчать про незгоду скаржника з установленими обставинами справи, висновками судів першої, апеляційної, касаційної інстанції у цій справі, а також висновками Верховного Суду, які враховані судами під час розгляду справи. Проте, такі обставини можуть бути підставою для звернення із касаційною скаргою у передбаченому процесуальним законом порядку, проте не свідчать про безумовну наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у заявку із наявністю виключної правової проблеми.
89. У поданому клопотанні скаржник лише зазначив критерії, яким повинна відповідати справа, яка містить виключну правову проблему, визначені, зокрема в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2021 у справі № 910/11820/204, проте наявності жодного із цих критеріїв належним чином не обґрунтував.
90. У зв'язку із наведеним, клопотання ТОВ "Нерейінтертранс" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
91. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
92. Звертаючись із касаційною скаргою, Відповідач-2, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій по суті розгляду спору та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
93. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Розподіл судових витрат
94. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 у справі № 915/1222/19 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил