08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/6727/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про визнання пунктів договору недійсними, внесення змін до договору.
У судовому засіданні взяли участь: представник позивача - Пономаренко В. М. та представники відповідача - Вольда М. А., Ковтонюк Ю. А.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі - ТОВ "Сумитеплоенерго" та/або позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та/або відповідач) про:
- визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу від 09.09.2022 № 7238-ПСО(ТКЕ)-29, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг";
- внесення змін до договору постачання природного газу від 09.09.2022 № 7238-ПСО(ТКЕ)-29, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", шляхом його доповнення пунктами 5.1.1 та 5.7 у наступній редакції: "п. 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
п. 5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладені у договорі постачання природного газу від 09.09.2022 № 7238-ПСО(ТКЕ)-29 умови в частині розрахунків є невигідними для позивача і такий договір укладено під впливом тяжкої обставини, а саме необхідності позивача як підприємства критичної інфраструктури забезпечити опалювальний сезон в умовах повномасштабної війни, за відсутності якої (обставини) позивач не погодився б на укладення такого договору.
1.3. Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що позивачем не було доведено настання для нього тяжких обставин у розумінні положень статті 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідач, зокрема, зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що опалювальний сезон 2022-2023 років був для нього тяжкою обставиною в контексті укладання оспорюваних умов договору, як і не надано доказів того, що внаслідок укладання договору позивач зазнав збитків, будь-якої інформації щодо ризику банкрутства чи невиконання перед позивачем кінцевими споживачами зобов'язань з оплати електричної і теплової енергії.
Відповідач звернув увагу на порушення позивачем доктрини заборони суперечливої поведінки, необхідність суду врахувати принципи підприємницької діяльності позивача, а також на те, що задоволення позову судом та внесення змін до договору в запропонованій позивачем редакції призведе до порушення положень статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, відповідно до умов договору постачання природного газу від 09.09.2022 № 7238-ПСО(ТКЕ)-29, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" як споживачем та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" як постачальником (далі - Договір), постачальник взяв на себе зобов'язання поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (пункт 1.1 Договору).
Згідно з пунктом 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2022 року по березень 2023 року (включно), в кількості 54 583,295 тис. куб. метрів. Період та обсяг замовленого природного газу змінювався шляхом укладення додаткових угод від 25.01.2023 № 2, від 03.04.2023 № 5 та від 09.05.2023 № 6.
Порядок та умови передачі природного газу встановлені у розділі 3 Договору, а ціна природного газу у розділі 4 Договору.
У розділі 5 Договору сторони встановили порядок та умови проведення розрахунків.
Так, відповідно до пункту 5.1 Договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
У пункті 5.2 Договору погоджено, що для цілей виконання пункту 5.1 цього Договору споживач зобов'язується у строк до початку дії цього Договору в частині зобов'язань постачальника щодо передачі природного газу (пункти 2.1 та 13.1 договору) укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (далі - договір про договірне списання) з рахунків споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ.
Під час підписання договору про договірне списання сторони зобов'язані використовувати накладення електронного підпису та печатки (за наявності) відповідно до вимог законодавства про електронний документообіг та електронні довірчі послуги, сервіси для обміну електронними документами, при цьому електронні копії документів та електронне листування прирівнюється до оригіналів документів (повідомлень).
Договір про договірне списання укладається між споживачем, постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок споживача. Споживач також зобов'язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений договір про договірне списання.
Умови договору банківського рахунку, укладеного між банком і споживачем, згідно з яким обслуговується рахунок споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, підлягають виконанню сторонами договору банківського рахунку у частині, в якій вони не суперечать умовам договору про договірне списання, та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
Договором про договірне списання повинно бути передбачено, що у разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку споживача в такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету і розрахунки споживача з персоналом та пов'язані з ними обов'язкові відрахування, передбачені чинним законодавством України;
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед банком в порядку договірного списання;
6) у шосту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед постачальником за всіма договорами постачання природного газу (в тому числі і за цим Договором постачання природного газу); у разі надходження до банку більше одного повідомлення договірне списання здійснюється в порядку черговості їх надходження до банку;
7) у сьому чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку черговості їх надходження до банку, та на підставі інших умов договорів про здійснення договірного списання.
У разі порушення споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим Договором здійснюється шляхом щоденного договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку споживача на поточний рахунок постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення постачальника про порушення строків розрахунків за цим Договором, на підставі відповідного договору про договірне списання до повного виконання зобов'язань споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим Договором без застосування платіжних вимог від постачальника.
У пункті 5.3 Договору сторони погодилися, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер Договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
Згідно з пунктом 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
У пункті 5.5 Договору встановлено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ;
4) у четверту чергу - компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Відповідно до пункту 5.6 Договору звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.
Згідно з пунктом 13.1 Договору в редакції додаткової угоди від 09.05.2023 № 6 Договір діє до 31.08.2023 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Як зазначив позивач, у ході виконання Договору утворилась заборгованість за отриманий природний газ у сумі 444 975 799,74 грн.
Вказана заборгованість утворилась через ряд дій, вчинених державою на ринках природного газу та теплопостачання. Зокрема, у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, держава ввела мораторій на підвищення розміру тарифів на теплопостачання, зобов'язавшись при цьому покривати теплопостачальним підприємствам утворену заборгованість.
З огляду на викладене, листом від 11.04.2024 № 1761 позивач направив відповідачу проєкт додаткової угоди до Договору з пропозицією доповнити Договір пунктом 5.7 у наступній редакції: "5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах".
Проте, відповідач листом від 26.04.2024 № 125/2/2/1-2864 відхилив пропозицію позивача щодо укладення додаткової угоди до Договору на запропонованих позивачем умовах.
Звертаючись із даним позовом про визнання пунктів Договору недійсними та внесення змін до Договору, позивач, не заперечуючи проти наявної у нього заборгованості за Договором перед відповідачем, послався на те, що порядок та строки сплати природного газу, передбачені цим Договором, є несправедливими, а саме, такими, що були погоджені під впливом тяжкої обставини. Зокрема, необхідністю забезпечити проведення опалювального сезону; запровадженням мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; відсутністю коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів; наявністю монопольного становища відповідача та відсутністю альтернативи в обранні постачальника природного газу.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 910/6727/24 (суддя Борисенко І. І.) позов задоволено в повному обсязі; визнано недійсними пункти 5.1 та 5.4 Договору; внесено зміни до Договору, шляхом його доповнення пунктами 5.1.1 та 5.7 у наступній редакції: "п. 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
п. 5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах"; стягнуто з ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на користь ТОВ "Сумитеплоенерго" витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 056,00 грн.
3.2. Рішення суду мотивовано тим, що Кабінетом Міністрів України визнано та оприлюднено інформацію щодо того, що умови укладених договорів про постачання природного газу (в тому числі, укладеного 09.09.2022, що є предметом даної справи) є такими, що не могли бути виконані теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями за відсутності джерела погашення боргу. З урахуванням оцінки наданих доказів та доводів сторін, суд дійшов висновку щодо наявності елементів статті 233 ЦК України, що є підставою для задоволення позову в частині визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 Договору. Такий спосіб захисту випливає безпосередньо із положень Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" (далі - Закону № 1730-VIII) та спрямований на досягнення його мети та дотримання принципу справедливості.
У частині вимоги щодо внесення змін до Договору судом враховано, що даний спосіб захисту повністю узгоджується з позицією Кабінету Міністрів України, викладеній у законопроекті № 11273, відповідно до якої заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, яка виникла станом на 01.10.2023 перед ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", не підлягає стягненню та врегульовується після відшкодування суб'єктам в сфері теплопостачання заборгованості з різниці в тарифах відповідно до Закону № 1730-VIII.
3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 (Демидова А. М. - головуючий, судді: Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 910/6727/24 скасоване; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
3.4. Так, суд апеляційної інстанції урахував правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 27.06.2024 у справі № 910/17359/23 та 19.02.2025 у справі № 910/6198/24, і виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону не тільки у відповідача, а у будь-якого продавця на ринку природного газу. Позивач міг отримати природний газ і в постачальника остатньої надії, який згідно із Законом України "Про ринок природного газу " не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема, для забезпечення опалювального періоду 2022- 2023 років.
При цьому суд зауважив, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який укладається виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Водночас у спірних правовідносинах, як виснував апеляційний господарський суд, укладення Договору відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин. Сам собою факт укладання Договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі положень статті 233 ЦК України.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
4.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі № 910/6727/24, ТОВ "Сумитеплоенерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва - залишити без змін.
4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, зокрема положення статті 233 ЦК України (щодо визнання ризику зриву опалювального сезону як тяжкої обставини) без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20.
4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ "Сумитеплоенерго" зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
4.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо:
"Встановлених законом випадків зміни договору судом (в порядку ст. 651 ЦК України)";
"Застосування підпункту 1 частини другої статті 8, частини другої статті 21 та частини другої статті 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 20, частини 2 статті 25 Закону України "Про теплопостачання", частини першої статті 1 та частини першої статті 2 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" щодо встановлення наявності/відсутності обов'язку з проведення опалювального сезону та надання комунальних послуг підприємствами приватного права, які провадять діяльність з метою отримання прибутку, за умови дії заборони на провадження діяльності за економічно обґрунтованими тарифами та відсутності гарантованого відшкодування з різниці в тарифах, та, зокрема, чи має право таке підприємство відмовитись або зупинити відповідну діяльність до припинення мораторію на підвищення тарифів або до фактичного надання гарантованої Державою компенсації з різниці в тарифах для здійснення розрахунків за поставлений природний газ";
"Застосування пункту 3 частини першої статті 3, пункту 1 частини першої статті статі 13 Закону України "Про ринок природного газу", підпункту 25 пункту 3.2 розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії та підпункту 28 пункту 3.2 розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 28.03.2017 № 308 (у редакції, що була чинною на момент укладення Договору) в контексті можливості закупити природних газ у будь-якого постачальника природного газу, який наявний на ринку природного газу, для виробництва теплової енергії та надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, в умовах обов'язку забезпечення ліцензованої діяльності за принципом економічної доцільності та досягнення найнижчої собівартості";
"Визначення безумовної оплати за поставлений газ, яка встановлена пунктом 5.4 Договору, як єдиної істотної умови договору постачання природного газу, якою передбачено порядок розрахунків за поставлений газ, що встановлено частиною першою статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", при одночасній наявності альтернативного порядку розрахунків, який встановлений пунктом 5.2 Договору у виді списання коштів з рахунку ТОВ "Сумитеплоенерго" на рахунок ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за поставлений природний газ за Договором. Іншими словами, чи може пункт 5.2 Договору, який передбачає порядок списання коштів, і бути тією самою істотною умовою про оплату за газ?".
4.6. Одночасно з касаційною скаргою позивач заявив клопотання про передачу справи № 910/6727/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтовуючи вказане клопотання, позивач зазначає, що у контексті справи, яка розглядається, вбачається декілька фундаментальних правових проблем, які мають виключний характер, а саме: непослідовність застосування Верховним Судом принципу "Усі суб'єкти права власності рівні перед законом"; непослідовність застосування Верховним Судом статті 233 ЦК України у частині визначення необхідності проведення опалювального сезону тяжкою обставиною та причинно-наслідкового зв'язку.
4.7. Верховний Суд вважає за доцільне розглядати клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.
4.8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Сумитеплоенерго" відмовити, а оскаржувану постанову - залишити без змін.
Крім цього позивач наголошує на відсутності підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, обґрунтовуючи вказану підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20, щодо застосування частини 1 статті 233 ЦК України.
У контексті наведеного варто звернути увагу на те, що згідно з частиною першою статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для визнання правочину недійсним з наведеної підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто позивач має довести, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах; 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
Позивач звернувся з позовом у цій справі, посилаючись на те що порядок та строки оплати природного газу, передбачені Договором, погоджені під впливом тяжких обставин: необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; запровадження мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів; наявність монопольного становища відповідача та відсутність альтернативи в обранні постачальника природного газу.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами вільної торгівлі природним газом та вільного вибору постачальника природного газу.
У статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
При цьому постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 2 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Отже, позивач для забезпечення опалювального періоду 2022-2023 був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", що безпосередньо висновується з положень Закону України "Про ринок природного газу".
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24 за позовом споживача до ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними з підстав, визначених статтею 233 ЦК України, пунктів договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків, який суд апеляційної інстанції урахував, ухвалюючи оскаржувану постанову.
За таких обставин суд апеляційної інстанції констатував, що у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону 2022- 2023 років не тільки у ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", а в будь-якого продавця на ринку природного газу. Позивач міг отримати природний газ і в постачальника остатньої надії, який згідно із Законом України "Про ринок природного газу" не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема для забезпечення опалювального періоду 2022- 2023 років.
Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Водночас у спірних правовідносинах, як обґрунтовано виснував суд апеляційної інстанції, укладення Договору відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
У згаданих скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20 застосування статті 233 ЦК України здійснювалося не щодо умов договору поставки природного газу в частині визначення порядку розрахунку, а щодо договорів, які постачальник спонукав укласти споживачів для можливості укладення договору постачання природного газу (договори про переведення боргу, договори гарантії). У вказаних справах оспорювані договори укладалися саме як правова підстава для подальшої можливості споживачу укласти договір постачання природного газу, тоді як у справі, що розглядається, позивач таких обставин не доводив, натомість останній стверджує про наявність його волевиявлення на укладення договору з відповідачем з огляду на найвигідніші умови щодо ціни на природний газ в останнього на ринку.
Аналіз змісту судових рішень, на які посилається позивач, свідчить про те, що предмет та підстави позову у наданих для порівняння постановах та у справі, яка розглядається, є схожими, втім вказані судові рішення різняться за встановленими судовими інстанціями обставинами справи, а правові висновки в оскаржуваній постанові не суперечать висновкам, які викладені в названих постановах касаційної інстанції.
Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.
5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.
У контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України доводи ТОВ "Сумитеплоенерго" у касаційній скарзі зводяться до того, що необхідно відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24, з посиланням на висновки у якій суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову.
Так, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права про: "недійсність істотних умов договору"; "відсутність вкрай невигідних умов у вигляді оплати за поставлений газ", "можливість вільного вибору постачальника"; "можливість внесення змін до договору, умови якого були визнано недійсними через тяжкі обставини"; "щодо впливу форми власності позивача на можливість констатації наявності тяжкої обставини".
Перевіряючи доводи скаржника в цій частині, слід зазначити, що позивач у справі, яка розглядається, як і в справі № 910/6198/24, просив визнати недійними пункти Договору, у яких передбачено, що оплата здійснюється за фактом отримання природного газу.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За змістом пункту 21 розділу II Правил споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами, а згідно з пунктом 19 розділу II цих Правил постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" щодо визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу та внесення змін до нього виснував, що:
оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК України, Закону України "Про ринок природного газу" та Правилам;
відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений;
здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати. Очевидним є те, що передоплата за ще неотриманий природний газ є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу;
отже, пункти Договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача, а тому необґрунтованими є висновки про його недійсність з наведених підстав;
сам собою факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України. Відповідні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 16.11.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/630/20);
у Законі України "Про ринок природного газу" встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Відповідно, умови договору про порядок розрахунків мають регулюватись договором протягом всього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом;
згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.08.2021 у справі № 926/324/20, від 18.11.2021 у справі № 907/12/19, від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому;
норма статті 233 ЦК України є імперативною та стосується виключно визнання недійсним правочину у разі його укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. Стаття 233 ЦК не передбачає зміни умов договору шляхом його доповнення у випадку укладення правочину під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах;
коли особа вважає умови укладеного договору невигідними, така особа має право ініціювати внесення змін до відповідних умов, однак такі зміни можуть буди внесені лише за згодою сторін, або на підставах, що визначені договором та/або Законом. Водночас запропонований позивачем та застосований судами підхід фактично нівелює встановлені приписами законодавства виключні підстави, за яких умови договору можуть бути змінені;
порядок зміни умов договору за рішенням суду врегульовано статтями 651 та 652 ЦК України; згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною; крім цього, згідно зі статтею 652 ЦК, договір може бути змінений у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин суд може змінити договір за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона;
отже, зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених статтями 651 та 652 ЦК України;
однак у спірних правовідносинах позивач не доводив і суди не встановлювали наявності підстав для зміни умов договору відповідно до частини першої статті 651 та статті 652 ЦК України.
При цьому правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24, щодо питання застосування приписів статей 233, 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах є сталими, чіткими, зрозумілими і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведених висновків та передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Верховний Суд відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, зокрема, є: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не має відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України належно не обґрунтував необхідності відступлення від висновків, викладених в означеній скаржником постанові Верховного Суду, а також не навів вагомих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
Суд зазначає, що у цьому випадку посилання позивача на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, які були зазначені в оскаржуваній постанові.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 08.05.2025 у справі № 910/5620/24, ухваленої у подібних правовідносинах.
За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
5.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аргументуючи підставу касаційного оскарження, передбачену в пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема, зазначає про відсутність висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які наведено у пункті 4.5 цієї постанови.
Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права) та відсутності такого висновку.
За результатами касаційного перегляду Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.
Колегія суддів також враховує, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Враховуючи викладене, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судового рішення з такої підстави.
Верховний Суд звертає увагу, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником та які стали підставою для відкриття касаційного провадження
5.6. Стосовно клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми Суд виходить з такого.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Про виключність правової проблеми з погляду якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду у низці судових рішень, адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
За оцінкою Верховного Суду заявлене позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.
За таких обставин Суд не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5.7. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявності яких скаржник у цій справі аргументовано не довів.
Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі № 910/6727/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ