01 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/1131/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоімперія - М"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави
до 1) Рівненської міської ради,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоімперія - М"
про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В. та представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоімперія - М" - Чехомська О. І. та Дем'янчук В. А.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради (далі - Міськрада та/або відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоімперія-М" (далі - ТОВ "Автоімперія-М" та/або відповідач-2), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати пункт 3 рішення Міськради від 03.11.2022 № 2731 "Про припинення права оренди земельної ділянки, дії договору оренди землі та передачу ТОВ "Автоімперія-М" в оренду земельної ділянки на вул. Князя Володимира, 72-Д, на якій розташований об'єкт нерухомого майна" (далі - рішення від 03.11.2022 № 2731);
- визнати недійсним договір оренди землі від 02.12.2022, укладений між Міськрадою та ТОВ "Автоімперія-М" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:008:0031 площею 0,41 га, розташованої в м. Рівне на вул. Князя Володимира, 72-Д (далі - договір оренди землі);
- зобов'язати ТОВ "Автоімперія-М" повернути Міськраді земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:008:0031 площею 0,41 га, розташовану в м. Рівне на вул. Князя Володимира, 72-Д (далі - спірна земельна ділянка), на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки.
1.2. Позов мотивований тим, що Міськрада всупереч положень статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), без проведення земельних торгів надала ТОВ "Автоімперія-М" спірну земельну ділянку для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування автостоянки) площею, яка в 1 200 разів перевищує площу розташованої на ній нерухомості (будівлі прохідної площею 3,5 кв. м) ТОВ "Автоімперія-М". Вважає, що рішення від 03.11.2022 № 2731 прийнято з порушенням вимог земельного законодавства України, є незаконним і підлягає скасуванню. Посилаючись на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить визнати недійсним договір оренди землі та застосувати наслідки недійсності цього договору.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Міськради від 22.12.2011 № 1539 "Про припинення права оренди земельної ділянки на вул. Князя Володимира, 72-А, розірвання договору оренди та передачу земельної ділянки в оренду" на підставі пункту "д" статті 141 ЗК України (систематична несплата земельного податку або орендної плати) припинено право оренди земельної ділянки площею 4 100 кв. м на вул. Князя Володимира, 72-А, яка рішенням цієї Міськради від 08.04.2010 № 3422 "Про продовження договору оренди земельної ділянки на вул. Князя Володимира, 72-А" надана Комунальному підприємству "Допомога" (далі - КП "Допомога") для обслуговування автостоянки; розірвано договір оренди земельної ділянки від 15.10.2010 № 041058300208, укладений між КП "Допомога" та Рівненською міською радою; передано Житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству "Галузеве" в оренду на 10 років, з правом укладання договору суборенди, спірну земельну ділянку площею 4 100 кв. м на вул. Князя Володимира, 72-А для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки) за рахунок земель, вилучених відповідно до цього рішення.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ТОВ "Автоімперія-М" суб'єкт є власником нерухомого майна - будівлі, будівлі прохідної, літ. "А-1", загальною площею 3,5 кв. м, яка знаходиться за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 82Д.
Право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство, серії та номер: 20, виданий 10.01.2014, видавник: приватний нотаріус Плетньов В. О.
Наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Міськради від 24.06.2022 № 132 змінено адресу будівлі прохідної з адреси Рівненська область, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 82Д на адресу: Рівненська область, Рівненський р-н, м. Рівне, Рівненська територіальна громада, вул. Князя Володимира, 72-Д.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що ТОВ "Автоімперія-М" звернулося до Міськради із заявою від 01.08.2022, в якій просило передати йому в оренду на 49 років (з правом укладення договору суборенди) земельну ділянку площею 0,41 га за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 72-А (кадастровий номер 5610100000:01:008:0031) для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код 12.04) (для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки) за рахунок земель запасу комунальної власності територіальної громади м. Рівне.
Рішенням Міськради від 03.11.2022 № 2731 припинено право оренди земельної ділянки площею 4 100 кв. м на вул. Князя Володимира, 72-А (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:008:0031), яка була надана Житлово-комунальному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству "Галузеве" в оренду для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки), з правом укладання договору суборенди (договір оренди землі від 14.06.2012 № 561010004000453). Вирішено вважати таким, що припинив свою дію договір оренди землі від 14.06.2012 № 561010004000453, укладений між Рівненською міською радою та Житлово-комунальним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством "Галузеве".
У пункті 3 вказаного рішення Міськради від 03.11.2022 № 2731 на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.01.2014 вирішено передати ТОВ "Автоімперія-М" в оренду на 49 років (без умови щодо автоматичного поновлення договору оренди землі) земельну ділянку площею 4 100 кв. м на вул. Князя Володимира, 72-Д (з кадастровим номером 5610100000:01:008:0031 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування автостоянки), з правом укладання договору суборенди.
Спірну земельну ділянку передано за рахунок земель комунальної власності територіальної громади м. Рівне, вилучених відповідно до пункту 1 цього рішення.
У рішенні Міськради від 03.11.2022 № 2731 зазначено, що воно прийнято відповідно до статей. 12, 122, 123, 124, 141, 134 ЗК України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та наказу Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради "Про зміну адреси об'єкта нерухомого майна" від 24.06.2022 № 132, та з урахуванням заяви ТОВ "Автоімперія-М".
В пояснювальній записці до проекту рішення Міськради " від 03.11.2022 № 2731 зазначено, що проект рішення підготовлено на підставі заяви ТОВ "Автоімперія-М" від 01.08.2022 та документів, передбачених статтею 123 ЗК України щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 4 100 кв. м на вул. Князя Володимира, 72-Д. Також в пояснювальній записці зазначено, що на земельній ділянці розташована будівля прохідної загальною площею 3,5 кв. м, яка перебуває у власності ТОВ "Автоімперія-М" відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.01.2014 № 4202847, зареєстрованого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О.
На підставі рішення ради від 03.11.2022 № 2731, 02.12.2022 між Міськрадою (орендодавець) та ТОВ "Автоімперія-М" (орендар) було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки). Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За актом приймання-передачі Міськрада передала, а ТОВ "Автоімперія-М" прийняло в оренду земельну ділянку площею 4 100 кв. м на вул. Князя Володимира, 72-Д.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Справа розглядалася судами неодноразово.
3.2. За результатом нового розгляду рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.11.2024 у справі № 918/1131/22 (суддя Войтюк В. Р.) у задоволені позову відмовлено.
3.3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Прокурором не доведено належними і допустимими доказами необхідності використання ТОВ "Автоімперія-М" земельної ділянки у меншому розмірі. При цьому Прокурором не доведено і того, що оспорюване рішення від 03.11.2022 № 2731 порушило права чи охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Рівне - власника земельної ділянки. Таким чином, суд зазначив, що Міськрада діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. Щодо вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення від 03.11.2022 № 2731, місцевий господарський суд виснував, що зазначене рішення не має самостійного характеру, і фактично було реалізоване шляхом укладення договору оренди земельної ділянки та вичерпало свою дію.
Стосовно вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі, місцевий господарський суд враховав те, що Міськрада діяла в межах своїх повноважень, а тому суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірного договору оренди землі, а відповідно позов в цій частині не підлягає до задоволенню. Враховуючи відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди землі, похідна позовна вимога про повернення земельної ділянки також не підлягає задоволенню.
3.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 (Філіпова Т. Л. 0 головуючий, судді: Олексюк Г. Є., Тимошенко О. М.) рішення Господарського суду Рівненської області від 13.11.2024 у справі № 918/1131/22 скасоване частково, викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Визнати недійсним договір оренди землі від 02.12.2022, який укладений між Рівненською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоімперія - М" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:008:0031 площею 0,4100 га, яка знаходиться за адресою: місто Рівне на вул. Кн. Володимира, 72-Д. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоімперія - М" повернути Рівненській міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:008:0031 площею 0,4100 га, яка знаходиться за адресою: місто Рівне на вул. Кн.Володимира, 72-Д. В задоволенні позовної вимоги, щодо визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення Рівненської міської ради від 03.11.2022 № 2731 "Про припинення права оренди земельної ділянки, дії договору оренди землі та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Автоімперія-М" в оренду земельної ділянки на вул. Князя Володимира, 72-Д, на якій розташований об'єкт нерухомого майна" - відмовити".
3.5. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій Міськради, предмета спору, характеру спірних правовідносин, вбачається, що Прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції вказав, що Прокурором доведено належними, допустимими, достовірними та досить вірогідними доказами факт невідповідності площі спірної земельної ділянки, наданої відповідачу в поза конкурентному порядку, площі розташованого на ній нерухомого майна.
При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що заслуговують на увагу доводи Прокурора про те, що отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки) передбачає дотримання вимог щодо проведення земельних торгів у порядку, визначеному законодавством.
Враховуючи вище викладене, апеляційний господарський суд виснував, що договір оренди землі, укладено із порушенням вимог статей 127, 128, 134, 135 ЗК України, а тому враховуючи у тому числі положення статей 203, 215 ЦК України наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди землі. Суд апеляційної інстанції також задовольнив позовні вимоги про зобов'язати ТОВ "Автоімперія - М" повернути Міськраді спірну земельну ділянку, оскільки дана вимога ґрунтується на вищенаведених нормах чинного цивільного законодавства та є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди землі.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення від 03.11.2022 №2731, то суд апеляційної інстанції вказав, що не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з такого, що рішення у відповідній частині вичерпало свою дію, у зв'язку з чим Прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав при заявленні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішення у відповідній частині, що свідчить про відсутність правових підстав для їх задоволення.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
4.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 918/1131/22, ТОВ "Автоімперія - М" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить: постанову скасувати, а рішення Господарського суду Рівненської області від 13.11.2024 у справі № 918/1131/22 - залишити в силі; стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ТОВ "Автоімперія - М" витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки щодо застосування положень частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, викладених Верховним Судом у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
4.4. Крім цього, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що:
апеляційним судом при комплексному застосуванні статті 120 та частин першої, другої статті 134 ЗК України, статті 377 ЦК України невраховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2013 у справі № 922/3613/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22, а саме щодо того якщо раніше у законному користуванні продавця (попереднього власника) нерухомого майна (будівель, споруд) вже перебувала земельна ділянка певною площею, то до набувача вказаного нерухомого майна переходить право користування земельною ділянкою на поза конкурентних засадах такої ж площі, як у попереднього землекористувача;
апеляційним господарським судом при вирішені справи застосована не чинна, на момент набуття права власності на нерухоме майно, редакція статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України та не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34), від 07.05.2024 у справі № 910/11333/23, від 24.06.2021 у справі 910/5505/20, щодо імперативного - автоматичного переходу права на земельну ділянку при відчуженні об'єкта нерухомого майна, а також не враховані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6023/16-ц, від 31.03.2031 у справі № 903110/0/19, від 30.07.3022 у справі № 923/196130, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 07.05.2024 у справі № 910/111383/23, від 27.11.2024 у справі № 907/606/23, від 23.11.2023 у справі № 916/3030/23, від 12.12.2018 у справі № 911/2601/18, від 04.04.2019 у справі№ 910/7197/18, від 24.06.2021 у справі № 910/5305/20, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17 від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 24.06.2021 у справі № 910/3250/20, від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907132/19 щодо переходу прав на земельну ділянку без зміни цільового призначення у обсязі належному попередньому власнику будівлі.
судом апеляційної інстанції не визнано ворота, огорожу, ганок приналежністю до головної речі - об'єкта нерухомого майна та застосовано статтю 186 ЦК України без врахування позиції Верховного Суду викладеної у постановах від 14.07.2022 у справі № 3/5025/1379/12 (924/681/21), від 20.01.2021 у справі № 924/147/19, від 31.07.2019 у справі № 127/24183/16-ц;
апеляційним судом при вирішені справи обраховано площу земельної ділянки за формулою максимально допустимого відсотку житлової забудови земельної ділянки та з застосуванням недіючих на час виникнення спірних правовідносин ДБН 360-92 та ДБН В.2.2-15-2005, без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, щодо відсутності методики визначення площі земельної ділянки необхідної для обслуговування об'єкта нерухомого майна, а самі по собі ДБН не можуть обґрунтовувати необхідний розмір земельної ділянки, не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та меж земельної ділянки;
апеляційним судом при вирішені справи не враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/23 та частини другої статті 18- 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільний справ, щодо можливості визначення площі земельної ділянки шляхом проведення експертизи;
апеляційним судом не враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, щодо подібності правовідносин у справі що розглядається з іншими справами, з метою використання правових висновків у таких справах (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16),через застосування до спірних правовідносин правових позицій у справах в яких нерухоме майно набуте у період дії старої редакції статті 120 ЗК України та 377 ЦК України, у справах де на момент переходу права на нерухоме майно земельна ділянка не була сформована, у справах де земельні ділянки надавались в оренду на підставі проекту землеустрою, у справах де земельна ділянка була надана більшої площі ніж вона була у попереднього власника;
апеляційним судом не враховані приписи статті 14 ГПК України та висновки, викладені у постановах Верховного Суду від, 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 21.03.2013 у справі № 922/3613/23 щодо обов'язку Прокурора довести не співмірність між об'єктом нерухомого майна та розміром земельної ділянки, а сам по собі факт перевищення такої площі, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.
4.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема плану зонування затвердженого рішенням Міськради від 10.06.2021 № 721 "Про затвердження оновленого (уточненого) плану зонування території міста Рівного", норм статті 16, 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 6.1.14 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового- комунального господарства України від 26.04.2019 № 104 у їх взаємодії з абзацом 2 частини другої статті 134 ЗК України, зокрема, скаржник зауважує, що не встановлено випадків розгляду Верховним Судом справи де б площа земельної ділянки необхідна для обслуговування нерухомого майна і яка віднесена до категорії земель промисловості, транспорту була б обрахована за формулою визначення максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки при розміщені житлового будинку, встановленого у пояснювальній записці до оновленого плану зонування території затвердженого рішенням Міськрадою від 10.06.2021 № 721.
4.6. Прокурор у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
5.3. У першу чергу варто звернути увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.
Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради в частині передачі в оренду спірної земельної ділянки, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор визначив Київську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.
У справі № 918/1131/22, що розглядається, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, Прокурор вказав, що є самостійним позивачем, оскільки Міськрада - співвідповідач у цій справі, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання спірної земельної ділянки в оренду ТОВ "Автоімперія-М" для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки, на підставі якого в подальшому між відповідачами було укладено договір оренди цієї спірної земельної ділянки.
Цим Прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах. При цьому Прокурор зауважив, що передача спірної земельної ділянки без проведення торгів порушує економічні інтереси держави, призводить до втрати можливості отримання територіальною громадою міста максимального розміру орендної плати за використання земельної ділянки, тобто, спірна угода, укладена представницьким органом територіальної громади, порушує економічні права територіальної громади, у зв'язку з чим Прокурор мав не тільки право, але й обов'язок здійснити захист інтересів держави шляхом звернення з позовом у цій справі.
Також на думку Прокурора, оскаржуваним рішенням щодо надання у користування земельної ділянки без проведення торгів та укладеним на його виконання договором оренди землі порушено інтереси держави у сфері контролю з використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.
Крім того, Прокурор наголошував на тому, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі статтею 14 Конституції України та статтею 1 ЗК України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Таким чином, у справі яка переглядається, Прокурор визначив Міськраду співвідповідачем, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог (визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, стороною якого є Міськрада), навівши відповідно до вимог статті 53 ГПК України в позовній заяві обґрунтування щодо того, в чому на його думку, полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту. За таких підстав колегія суддів суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про те, що Прокурором підтверджено підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
Висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності у Прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин четвертої та п'ятої статті 53 ГПК України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
З огляду на це є безпідставними доводи скаржника щодо невиконання Прокурором у цій справі обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення Міськради, адже як зазначалося вище визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на Прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого Прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не убачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права та не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо застосування частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, якими, серед іншого, обґрунтована підстава оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
5.4. Щодо суті спору колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини перша, друга).
Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 ЗК України (у відповідній редакції), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та право власності на яку зареєстроване в Державномуреєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Частинами першою, другою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.
Так, відповідно до абзацу 1 частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 та абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці, та які належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 28.01.2025 у справі № 922/940/21 та від 02.04.2025 у справі № 922/3614/21).
Варто також звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 виснувала, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної особі будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 ЗК України.
Таким чином, Верховний Суд неодноразово вказував на можливість отримати комунальну земельну ділянку в користування лише в межах та з метою, пов'язаною із розміщенням та обслуговуванням належних особі на праві власності нежитлових приміщень.
Натомість, в межах справи № 918/1131/22, виконуючи вказівки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2023, апеляційний господарський суд встановив та правильно зазначив, що прийняттю спірного рішення від 03.11.2022 № 2731 передувало звернення ТОВ "Автоімперія-М" із заявою про передачу йому спірної земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, а саме - для будівництва і обслуговування автостоянки.
Судом апеляційної інстанції також установлено, що на підставі рішення від 03.11.2022 № 2731, 02.12.2022 між Міськрадою (орендодавець) та ТОВ "Автоімперія-М" (орендар) було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки).
Отже з викладеного слідує, що в порушення наведених вище норм земельного законодавства Міськрада надала на позаконкуретних засадах (без проведення земельних торгів) спірну земельну ділянку не для розміщення та обслуговування належної заявнику будівлі прохідної під літ. "А", площею 3,5 кв. м, а для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування автостоянки), з правом укладання договору суборенди, тобто не з метою обслуговування та експлуатації вже існуючого об'єкта нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці, та який належать на праві власності ТОВ "Автоімперія-М" для його подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент його придбання.
За таких підстав висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки) передбачає дотримання вимог щодо проведення земельних торгів у порядку, визначеному законодавством є правомірними.
Саме недотримання вказаних норм права і стало підставою для часткового задоволення позову. У свою чергу, скаржник жодним чином не спростував правильність висновку суду апеляційної інстанції за наявності зазначених ключових обставин.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний господарський суд, в даному випадку, установивши те, що метою надання спірної земельної ділянки в оренду заявнику є будівництво і обслуговування автостоянки, помилково вдався до з'ясування та до оцінки доводів сторін щодо визначення (обрахунку) площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеної на її частині будівлі прохідної під літ. "А" площею 3,5 кв. м. Питання щодо визначення площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеної на її частині будівлі прохідної не входить до предмета доказування при вирішенні даного спору, виходячи з установленої судом апеляційної інстанції та не спростованої скаржником мети отримання спірної земельної ділянки, вказаної у заяві ТОВ "Автоімперія-М" та визначеної у спірному рішенні від 03.11.2022 № 2731 та договорі оренди землі.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що наведені вище помилкові посилання судів попередніх інстанцій, зокрема на положення статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, Будівельні норми 360-92 "Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджені наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17.04.1992 № 44, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 за № 379/1404, Державні будівельні норми "Житлові будинки Основні положення" ДБН В.2.2-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 за № 80, яким надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 за № 175, рішення Міськради від 10.06.2021 № 721 "Про затвердження оновленого (уточненого) плану зонування території міста Рівного", ДБН В.2.3-15:2007 та Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115, загалом не призвели до прийняття неправильної по суті постанови, а тому й не можуть бути достатньою підставою для її скасування, оскільки, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дослідивши мету отримання спірної земельної ділянки в оренду, надавши оцінку у зазначеному контексті доводам сторін спору, правомірно виснував, що отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва і обслуговування автостоянки) передбачає дотримання вимог щодо проведення земельних торгів у порядку, визначеному законодавством.
Колегія суддів зауважує, що ключовими мотивами часткового задоволення позову є те, що земельна ділянка надана для будівництва і обслуговування автостоянки передбачає дотримання вимог щодо проведення земельних торгів у порядку, визначеному законодавством. У зв'язку із цим, посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких наведено у пункті 4.4 цієї постанови відхиляються, так як в межах вказаних справ встановлені інші обставини ніж у справі яка розглядається.
Щодо формування Верховним Судом висновку варто також звернути увагу на те, що такий висновок має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з огляду на конкретні обставини справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Враховуючи, що обставини щодо визначення площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеної на її частині будівлі прохідної не стосується предмета розгляду у цій справі, з огляду на наведені у цій постанові мотиви, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для надання висновку щодо питання застосування норм права, про які вказує скаржник у касаційній скарзі (пункт 4.5 цієї постанови).
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоімперія - М" залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 918/1131/22 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ