вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
про залишення позовної заяви без руху
10 липня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/420/16(918/586/25)
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражного керуючого Дуплики Павла Георгійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга МС"
про визнання договорів недійсними
Постановою Господарського суду Рівненської області від 23.11.2020 року припинено процедуру розпорядження майном та повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" (вул. Степанська,115, м. Костопіль, Рівненська область, 35000, код ЄДРПОУ 35462026) арбітражного керуючого Дуплики Павла Георгійовича. Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражного керуючого Дуплику Павла Георгійовича.
23.11.2020 року оприлюднено повідомлення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" (вул. Степанська,115, м. Костопіль, Рівненська область, 35000, код ЄДРПОУ 35462026) банкрутом.
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражний керуючий Дуплика Павло Георгійович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга МС", в якому просить суд:
- відстрочити сплату судового збору за подання позовної заяви про визнання недійсними правочинів боржника у даній справі;
- визнати поважними причини пропуску строку для подання даної позовної заяви про визнання недійними правочинів боржника, укладених до моменту відкриття провадження у справі №918/420/16 про банкрутство ТОВ «Українська теплоізоляційна компанія»;
- визнати недійсним Договір оренди нежитлових приміщень із прилеглою до них територією за №4 від 05.05.2014 року, укладений між ТОВ «Українська теплоізоляційна компанія» (ідентифікаційний код 35462026) та ТОВ «Кольчуга MC» (ідентифікаційний код 38701621);
- визнати недійсним Договір оренди нежитлового приміщення (адмінбудівлі) за №9 від 14.08.2014 року, укладений між ТОВ «Українська теплоізоляційна компанія» (ідентифікаційний код 35462026) та ТОВ «Кольчуга MC» (ідентифікаційний код 38701621);
-визнати недійсним Договір про надання охоронних послуг №2 від 01.01.2014 року, укладений між ТОВ «Українська теплоізоляційна компанія» (ідентифікаційний код 35462026) та ТОВ «Кольчуга MC» (ідентифікаційний код 38701621);
- визнати недійсним Договір про надання охоронних послуг №33 від 28.01.2015 року, укладений між ТОВ «Українська теплоізоляційна компанія» (ідентифікаційний код 35462026) та ТОВ «Кольчуга MC» (ідентифікаційний код 38701621).
Одночасно з поданням позову ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" подано Заяву про відстрочення сплати судового збору, в якому останній просить відстрочити сплату судового збору у розмірі 10 609,30 грн. за подання позовної заяви, до винесення рішення у справі.
Позивач подане клопотання обґрунтовує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" не має змоги на даний час сплатити судовий збір у розмірі встановленому Законом, так як його визнано банкрутом, і, відповідно, господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" припинилась, у зв'язку з чим у нього відсутня можливість отримувати будь-які доходи, які можна було б спрямувати на сплату судового збору.
Розглянувши матеріали позовної заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" та клопотання про відстрочення сплати судового збору, господарський суд дійшов висновку, що клопотання про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню, а позовна заява підлягає залишенню без руху. При цьому суд керувався наступним.
За приписами статті 7 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК України) правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Питання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду враховуючи майновий стан сторони за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
З огляду на наведене, звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов'язком суду, можливість реалізації якого пов'язується з майновим станом особи.
В той же час, суд зазначає, що наведеними правовими нормами статті 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору.
Зокрема, виходячи з положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд наділений правом відстрочення, зменшення та звільнення від сплати судового збору в такому випадку:
1) за клопотанням фізичних осіб, тільки за наявності певних умов, або
2) якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Цей перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати є вичерпним.
Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що норми пунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а норми пункту 3 частини 1 цієї статті можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 48 постанови від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 зазначила, що «юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату…».
Проте, відповідно до пункту 37 цієї постанови навіть за наявності умов для відстрочення сплати судового збору, таке відстрочення за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" є правом, а не обов'язком суду.
Як свідчать матеріали справи предметом спору у даній справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Також, положення пунктів 1, 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.
За таких обставин підстав для відстрочення сплати судового збору у цій справі немає (подібна за змістом правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 910/9741/20, від 06.01.2021 у справі № 927/579/19, від 31.03.2021 у справі № 903/465/20, від 26.04.2021 у справі № 5028/19/59/2012, від 22.02.2021 у справі № 910/17424/19, від 19.04.2021 у справі № 908/859/20, у постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20).
При цьому, питання про відстрочення сплати судового збору вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Слід відзначити, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. За змістом частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, №32).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 року у справі "Апостол проти Грузії", заява №40765/02). При цьому, суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії", заява №68490/01).
Суд відзначає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Суд під час розгляду клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позову у даній справі, врахував вимоги статті 8 Закону України «Про судовий збір» та встановив, що заявник не обґрунтував та не надав належних та допустимих доказів, з якими Закон України «Про судовий збір» пов'язує обставини можливості відстрочення позивачу сплати судового збору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви не підлягає задоволенню.
В той же час суд зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн..
Позивач, з урахуванням позовних вимог, ст. 4 Закону України "Про судовий збір", повинен був сплатити судовий збір, як зі спору немайнового характеру.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Враховуючи вищевикладене, та те, що Позивач у позовній заяві об'єднав чотири вимоги немайнового характеру, то, відповідно Позивач зобов'язаний сплатити судовий збір за кожну вимогу немайнового характеру окремо.
Відтак, Позивачу необхідно подати господарському суду у 5-денний строк з дня отримання даної ухвали докази сплати судового збору у розмірі 12112 грн. 00 коп. (3028х4). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Суд звертає увагу Позивача, що за умовами ч. 3, 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
За таких обставин, керуючись статтями 164, 174, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" у відстроченні сплати судового збору при подачі позовної заяви.
2. Позовну заяву Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражного керуючого Дуплики Павла Георгійовича залишити без руху.
3. Ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" у 5-денний строк з дня отримання даної ухвали через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області подати докази сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 12112 грн. 00 коп..
4. Роз'яснити, що в разі не усунення всіх недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулась з позовною заявою на підставі ч. 4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.