65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1704/15
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від скаржника: Чехлов Ю.В.,
від ДВС: Калашніков М.Р.,
від АТ «Одеська ТЕЦ»: не з'явився,
розглянувши матеріали скарги Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на дії (бездіяльність) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 916/1704/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» (65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 28 Б, код ЄДРПОУ 00131713)
до відповідача: Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65029, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102)
про стягнення 42 258 066,05 грн,
В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1704/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» до Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» про стягнення 42 258 066,05 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2015 у справі № 916/1704/15 позов був задоволений частково, стягнуто з Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на користь Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» 41 115 263 грн 33 коп - заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 327 912 грн 88 коп - заборгованості за перетікання реактивної електричної енергії, 3 500 000 грн 00 коп - пені, яка нарахована за несвоєчасну оплату вартості спожитої активної електричної енергії, 348 635 грн 69 коп - 3% річних, що нараховані за несвоєчасну оплату вартості спожитої активної електричної енергії, 15 000 грн 00 коп - пені, яка нарахована за несвоєчасне внесення плати за перетікання реактивної електричної енергії, 6 160 грн 74 коп - суми 3% річних, що нараховані за несвоєчасне внесення плати за перетікання реактивної електричної енергії, 8 703 433 грн 41 коп - інфляційних витрат, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості спожитої активної електричної енергії, 188 370 грн 48 коп - інфляційних витрат, нарахованих за несвоєчасне внесення плати за перетікання реактивної електричної енергії.
13.07.2015 року Господарським судом Одеської області на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.
09.03.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх.№ 2-272/21 від 01.03.2021) про затвердження мирової угоди, укладеної між Акціонерним товариством «ДТЕК Одеські Електромережі» та Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси», які є сторонами виконавчого провадження № 49603862, відкритого 04.12.2015 на виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13.07.2015 у справі № 9161704/15 та затверджено відповідну мирову угоду у справі № 916/1704/15.
23.05.2025 до суду від Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» надійшла скарга (вх. № 2-797/25) на дії (бездіяльність) державного виконавця, в якій скаржник просить суд визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. щодо не зняття арешту з коштів КП «Теплопостачання міста Одеси», що накладений на підставі постанови про арешт коштів боржника від 21.12.2015 по зведеному виконавчому провадженню 49692669, а також зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. або іншого державного виконавця зазначеного відділу винести постанову про зняття арешту з коштів КП «Теплопостачання міста Одеси» по зведеному виконавчому провадженню № 49692669 та направити примірники цієї постанови також на адресу АТ КБ «ПриватБанк», АТ АБ «Укргазбанк» для виконання.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.05.2025 скаргу передано на розгляд судді Цісельського О.В. в межах справи № 916/1704/15.
28.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (вх. № 2-797/25 від 23.05.2025) на дії (бездіяльність) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 916/1704/15 прийнято до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні на "12" червня 2025 року о 14:20 год.
12.06.2025 у судовому засіданні, керуючись положеннями абз. 2 ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України та з метою належної підготовки справи до розгляду, судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку розгляду скарги на двадцять днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "03" липня 2025 року об 11:40 год.
Присутній в судовому засіданні 03.07.2025 представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України висловив свої заперечення проти доводів, викладених у скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні. Представник відповідача повністю підтримав вимоги поданої ним скарги та просив її задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання, призначене на 03.07.2025, представники позивача та АТ «Одеська ТЕЦ» не з'явились, повідомлені були належним чином шляхом направлення відповідної ухвали до їх електронних кабінетів, причини неявки суду не повідомили, жодних пояснень по суті скарги до суду не надали.
Вимогами частин 1, 2 статті 342 ГПК України визначено, що скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або за ініціативою суду. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи судом обов'язковою не визнавалась, з метою дотримання встановленого частиною 1 статті 342 ГПК України та розумного строку, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для розгляду скарги, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю позивача та заінтересованої особи, за наявними матеріалами.
Розглядаючи подану скаргу, господарський суд виходить із наступного.
В обґрунтування скарги КП «Теплопостачання міста Одеси» зазначило, що 21.12.2015 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України була винесена постанова про арешт рахунків КП «Теплопостачання міста Одеси» по зведеному виконавчому провадженні № 49692669 на виконання: наказу № 916/233/15-г, виданого 21.04.2015 Господарським судом Одеської області, про стягнення з КП «Теплопостачання міста Одеси» на користь ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» заборгованості; наказу № 916/1704/15, виданого 13.07.2015 Господарським судом Одеської області, про стягнення з КП «Теплопостачання міста Одеси» на користь ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» заборгованості; наказу № 916/3021/14, виданого 28.10.2014 Господарським судом Одеської області, про стягнення з КП «Теплопостачання міста Одеси» на користь ПАТ «Одеська ТЕЦ» заборгованості.
За ствердженням скаржника, всі виконавчі провадження, при примусовому виконанні яких 21.12.2015 старшим державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮ України була винесена постанова про арешт рахунків КП «ТМО» в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669, закінчені, а питання щодо стягнення виконавчого збору по ним вирішені, в тому числі в судовому порядку та на даний час відсутнє діюче ЗВП № 49692669.
Однак, як зауважує скаржник, згідно відповідей з АТ КБ «ПриватБанк» та АТ АБ «Укргазбанк» вбачається, що арешт з коштів, які перебувають на рахунках у зазначених вище банках в межах зведеного виконавчого провадження не знятий. З огляду на те, що на даний час відсутні будь-які законні підстави для продовження обмежень майнових прав КП «ТМО», які були застосовані державною виконавчою службою в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669, листом від 07.04.2025 за № 02-01-01-84 КП «ТМО» звернулося до ВПВР ДДВС МЮ України з вимогою про винесення постанови про зняття з рахунків КП «ТМО» арешту, накладеного на підставі постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 по зведеному виконавчому провадженню № 49692669.
Скаржник додає, що 13.05.2025 на адресу КП «ТМО» надійшла відповідь від 01.05.2025 за № 61658/5891-33-25/20.1 за підписом начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. (виконавець листа старший державний виконавець Сніжинський Тарас Євгенович), відповідно до змісту якого вбачається, що у останнього відсутні підстави для зняття арешту з коштів боржника оскільки у відділі відсутня інформація, щодо сплати виконавчого збору за постановою від 18.08.2021 № 45122980 та від 29.04.2021 по ВП № 4948213, а також в зв'язку із тим, що ухвалою Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 420/14021/23, відкрито касаційне провадження по справі про оскарження постанови державного виконавця по стягненню виконавчого збору по ВП № 45122980.
При цьому, КП «ТМО» не погоджується із бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не звільнення з-під арешту коштів та майна боржника та наголошує на наявному порушенні своїх прав на володіння, користування та розпорядження майном
Щодо сплати виконавчого збору за постановою від 18.08.2021 № 45122980 та від 29.04.2021 по ВП № 4948213 скаржник наголошує, що на підставі постанови головного державного виконавця Другого Малиновського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ України від 08.07.2021 було відкрито виконавче провадження № 66026225 на виконання постанови № 49428213 від 29.04.2021 про стягнення виконавчого збору, проте 05.10.2021 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління МЮ України була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 66026225 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в зв'язку із виконанням вимог виконавчого документа в повному обсязі.
В свою чергу, скаржник звертає увагу, що постанова ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України від 18.08.2021 про стягнення виконавчого збору по ВП № 45122980 не входила до переліку виконавчих документів, в зв'язку із примусовим виконанням яких 21.12.2015 була винесена постанова про арешт рахунків КП «ТМО» по зведеному виконавчому провадженні № 49692669. Між тим, постанова Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.08.2021 року ВП № 45122980 про стягнення виконавчого збору була скасована на підставі постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі № 420/14021/23, на підставі чого, 16.02.2024 старшим державним виконавцем ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 66704390, відкритого на виконання зазначеної в цьому абзаці постанови про стягнення виконавчого збору.
Відтак, за висновком скаржника, на даний час відсутні будь-які законні підстави для продовження обмежень майнових прав КП «ТМО», які були застосовані державною виконавчою службою в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669, а тому у державного виконавця наявний обов'язок по зняттю арештів, накладених на кошти боржника з моменту встановлення таких обставин та про які були зазначено у листах КП «ТМО» до ВПВР ДДВС МЮ України.
На переконання скаржника, незняття ДВС арешту з майна боржника по закінченому виконавчому провадженню, у даному випадку, є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право КП «ТМО» підлягає захисту шляхом зобов'язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника.
Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надала до суду письмові пояснення (вх. № 17950/25 від 05.06.2025) щодо скарги, де зазначила, що Відділ вважає вимоги зазначені в скарзі безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню.
Так, Відділ зазначає, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні відділі перебувало ЗВП № 49692669, у склад якого входило 22 виконавчих провадження, у тому числі за № 45122980 з примусового виконання наказу № 916/1573/13, виданого Господарським судом Одеської області 19.05.2014, та за № 49428213 з примусового виконання наказу № 916/233/15-г, виданого Господарським судом Одеської області 21.04.2015, в якому 21.12.2015 винесено постанову про арешт коштів боржника та накладено арешт на кошти боржника в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669. Дане виконавче провадження перебувало на виконанні у період з 2015 по 2021 роки.
Відділ ПВР ДДВС, посилаючись на обставини, які були повідомлені ним у відповідь на звернення директора КП «ТМО», наголосив, що оскільки у відділі відсутня інформація щодо сплати виконавчого збору за постановами від 18.08.2021 № 45122980 та від 29.04.2021 № 49428213, відсутні правові підстави для зняття арешту з майна (коштів). При цьому, зауважив, що дії державного виконавця на момент винесення постанов та на момент закінчення виконавчих проваджень були законними, а право скаржника не було порушено під час примусового виконання рішень.
Відділ наполягає, що в даному випадку під час виконання державним виконавцем вчинено дії у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому можна ставити питання щодо невірно обраного способу захисту, адже тоді необхідно звертатись до суду із позовною заявою, а не зі скаргою на дії. На думку представника Відділу, в даному випадку було винесено постанову про закінчення на підставі пункту 2 частини 1 статті 39 Закону, а тому неможливо стверджувати про протиправну бездіяльність посадових осіб відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з коштів боржника, оскільки на момент закінчення виконавчого провадження були відсутні підстави для зняття арешту.
При цьому, на переконання Відділу, обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, а сама лише констатація протиправних дій та/або бездіяльності не може ефективно захистити позивача оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави відповідача їх врахування цілковито залежить від відповідача, що не сумісно з критеріями ефективності судового захисту
Відділ вважає, що під дискреційним повноваженням розуміється таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд ) вибрати один з кількох варіантів рішення. В свою чергу, суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Щодо надання матеріалів виконавчого провадження № 49692669 Відділ зазначив, що надати відповідні копії не являється за можливе, оскільки останні знищено у зв'язку з закінченням строків їх зберігання.
Оцінивши доводи, що наведені скаржником в обґрунтування поданої ним скарги та представником органу ДВС в обґрунтування своїх заперечень, дослідивши матеріали скарги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на наступне.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття обов'язковості судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, порядок, підстави та послідовність вчинення дій в межах якого визначається Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 3391 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Положеннями ст. 343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі відповідних виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п.п.1, 3 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 22.10.2015 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімовою А.Н. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49103142 з примусового виконання наказу № 916/3021/14, виданого Господарським судом Одеської області 28.10.2014.
При цьому, 21.12.2015 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В.Е. у межах виконавчого провадження № 49103142 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою виконавець постановив стягнути з боржника КП «Теплопостачання міста Одеси» виконавчий збір у розмірі 16216611,66 грн.
20.11.2015 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49428213 з примусового виконання наказу № 916/233/15-г, виданого Господарським судом Одеської області 21.04.2015.
Окрім того, 04.12.2015 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49603862 з примусового виконання наказу № 916/1704/15, виданого Господарським судом Одеської області 13.07.2015.
Між тим, 21.12.2015 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В.Е. винесено постанову про арешт коштів та інших цінностей боржника при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 49692669, яке створено 21.12.2015, про стягнення з Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» з виконання: наказу № 916/233/15-г, виданого 21.04.2015 Господарським судом Одеської області, наказу № 916/1704/15, виданого 13.07.2015 Господарським судом Одеської області та наказу № 916/3021/14, виданого 28.10.2014 Господарським судом Одеської області.
Наведеною постановою від 21.12.2015, на підставі зведеного виконавчого провадження № 49692669, накладено арешт на грошові кошти (рахунки) та інші цінності, які належать боржнику КП «Теплопостачання міста Одеси» у розмірі 267346603,50 грн, що знаходяться на всіх рахунках і вкладах чи на зберіганні в Філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк», АБ «Укргазбанк», ПАТ КБ «Євробанк», Южному ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк», ПАТ КБ «Правекс-Банк».
Так, під час дослідження виконавчого провадження № 49103142 щодо виконання наказу Господарського суду Одеської області від 28.10.2014 у справі № 916/3021/14 судом встановлено, що 18.08.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. було винесено постанову, якою закінчено вказане виконавче провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» та припинено чинність арешту майна та коштів боржника, та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
06.09.2021 головним державним виконавцем Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гульчак А.С. відкрито виконавче провадження № 66704124 про примусове виконання постанови № 49103142 від 21.12.2015 щодо стягнення з КП «Теплопостачання міста Одеси» виконавчого збору в розмірі 16216611,66 грн.
У червні 2023 року Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулось з адміністративним позовом, в якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01.06.2023 по зведеному виконавчому провадженню № 61899335 про результати перевірки законності виконавчого провадження в частині визнання дій старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ МЮ (м. Одеса) Чуб К.О. при винесенні постанови про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 66704124 такими, що проведені з порушенням вимог пункту 10 частини 1 та частини 4 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та в частині скасування постанови старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ МЮ (м. Одеса) Чуб К.О. про зупинення вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 66704124 від 08.11.2021;
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.06.2023 по виконавчому провадженню № 66704124 про скасування процесуального документу, а саме постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 08.11.2021 по ВП № 66704124;
- визнати такою, що не підлягає виконанню постанову Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 по ВП № 49103142 про стягнення виконавчого збору;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 66704124.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 12.07.2023 у справі № 420/14023/23 відмовив повністю у задоволенні позову Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси».
03.10.2023 постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/14023/23 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання такою, що не підлягає виконанню постанову Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 по ВП № 49103142 про стягнення виконавчого збору з комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси виконавчого збору в сумі 16 216 611,66 грн скасовано. Ухвалено в цій частині нову постанову, якою скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 по ВП № 49103142 про стягнення виконавчого збору з комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси виконавчого збору в сумі 16 216 611,66 грн. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року по справі № 420/14023/23 залишено без змін.
Остаточною ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19.12.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі 420/14023/23.
Отже вказана постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 03.10.2023.
27.10.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденком О.С., керуючись п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», закінчено виконавче провадження № 66704124 з примусового виконання постанови № 49103142 від 21.12.2015, про що винесено відповідну постанову.
Досліджуючи виконавче провадження № 49428213 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 21.04.2015 у справі № 916/233/15-г, судом встановлено, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. 29.04.2021 було винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».
При цьому, 29.04.2021 головним державним виконавцем ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. у межах виконавчого провадження № 49428213 було винесено постанову, якою стягнуто з КП «Теплопостачання міста Одеси» виконавчий збір у розмірі 457825,81 грн.
В подальшому, 08.07.2021 головним державним виконавцем Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гульчак А.С. відкрито виконавче провадження № 66026225 про примусове виконання постанови № 49428213 від 29.04.2021 щодо стягнення з КП «Теплопостачання міста Одеси» виконавчого збору в розмірі 457825,81 грн.
05.10.2021 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуб К.О., у зв'язку з фактичним виконанням вимог виконавчого документу та керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», закінчено виконавче провадження № 66026225 з примусового виконання постанови № 49428213 від 29.04.2021, про що винесено відповідну постанову.
В свою чергу, щодо виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13.07.2015 у справі № 916/1704/15 в межах виконавчого провадження № 49603862 судом встановлено, що 20.04.2021 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. було винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».
Також, 20.04.2021 головним державним виконавцем ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Кузьменком О.С. у межах виконавчого провадження № 49603862 було винесено постанову, якою стягнуто з КП «Теплопостачання міста Одеси» виконавчий збір у розмірі 1231578,80 грн.
11.05.2021 головним державним виконавцем Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хорунжа В.Г. відкрито виконавче провадження № 65298643 про примусове виконання постанови № 49603862 від 20.04.2021 щодо стягнення з КП «Теплопостачання міста Одеси» виконавчого збору в розмірі 1231578,80 грн.
11.10.2021 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуб К.О., у зв'язку з фактичним виконанням вимог виконавчого документу та на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», закінчено виконавче провадження № 65298643 з примусового виконання постанови № 49603862 від 20.04.2021, про що винесено відповідну постанову.
Між тим, 30.12.2021 відповідною постановою головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 30.12.2021 у межах виконавчого провадження № 49603862 було знято арешт з усіх рахунків, що належать боржнику КП «Теплопостачання міста Одеси», як то передбачено ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», а також вказану постанову було направлено на виконання до органів (установ), яким була надіслана постанова про арешт коштів боржника.
Водночас, матеріали справи містять лист АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0./7-250220/72009 від 12.03.2025 та лист АБ «Укргазбанк» № 15631/8621/2025 від 18.03.2025, які надані у відповідь на звернення КП «ТМО» щодо наявності та підстав на його рахунках арештів. З наведених листів, в цілому вбачається, що на рахунках скаржника наявні чинні арешти, а підставами цих арештів, серед іншого, визначено постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів боржника від 21.12.2015 у зведеному виконавчому провадженні № 49692669 при примусовому виконанні наказу № 916/233/15-г від 21.04.2015, наказу № 916/1704/15 від 13.07.2015 та наказу № 916/3021/14 від 28.10.2014, виданих Господарським судом Одеської області.
07.04.2025 КП «Теплопостачання міста Одеси» звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом № 02-01-01-84, яким скаржник, серед іншого, повідомив, що наразі всі виконавчі провадження, при примусовому виконанні яких 21.12.2015 старшим державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮ України була винесена постанова про арешт рахунків КП «ТМО» в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669, закінчені, питання щодо стягнення виконавчого збору по ним вирішені, в тому числі в судовому порядку, а арешт по іншим виконавчим провадженням, які згодом входили до ЗВП № 49692669 були накладені окремими постановами державних виконавців на відповідні суми боргу та не мають бути враховані при вирішенні даного питання. Наведеним листом скаржник також просив винести постанову про зняття з рахунків КП «ТМО» арешту, накладеного на підставі постанови старшого державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України від 21.12.2015 в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669.
01.05.2025 Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у відповідь на вищеозначений лист, надіслав скаржнику лист № 61658/58911-33-25/20.1, підписаний заступником директора Департаменту Іваном Нещадимом, де, із посиланням на ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження», було зазначено, що у відділі відсутня інформація щодо сплати виконавчого збору за постановами від 18.08.2021 № 45122980 та від 29.04.2021 № 49428213, а також звернуто увагу, що ухвалою Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 420/14021/23 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відділу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024. Відтак, Відділ зазначив, що у нього відсутні правові підстави для задоволення заяви скаржника та зняття арешту з майна (коштів).
Пунктом 9 частини 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі (крім іншого): фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
За ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У постанові Верховного Суду 03 листопада 2021 року в справа №161/14034/20 (провадження № 61-1980св21) міститься висновок про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15 сформовано висновок, за змістом якого постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є вичерпним і встановленим у частині 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас, у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
В свою чергу, з вищеописаних судом обставин встановлено, що станом на час розгляду скарги боржника виконавчі провадження № 49103142, № 49428213 та № 49603862 з виконання наказів Господарського суду Одеської області № 916/3021/14 від 28.10.2014, № 916/233/15-г від 21.04.2015 та № 916/1704/15 від 13.07.2015 відповідно закінчені у зв'язку із затвердженням судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. При цьому, виконавчі провадження № 66026225 з примусового виконання постанови № 49428213 від 29.04.2021 та № 65298643 з примусового виконання постанови № 49603862 від 20.04.2021 були закінчені у зв'язку з фактичним їх виконанням у повному обсязі, а виконавче провадження № 66704124 з примусового виконання постанови № 49103142 від 21.12.2015 закінчено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з прийняттям постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі 420/14023/23.
Також, з матеріалів справи слідує, що державними виконавцями Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним чином виконано приписи ст.ст. 40 та 59 ЗУ «Про виконавче провадження» та знято накладені арешти з коштів скаржника в межах виконавчих проваджень № 49603862 та № 49103142, однак, не вчинено жодних дій щодо зняття арешту з коштів боржника в межах виконавчого провадження № 49428213 як після виконання боржником свого зобов'язання щодо сплати виконавчого збору та закінчення виконавчого провадження № 66026225, так і після звернення скаржником із відповідним листом, чим порушено відповідні норми Закону України «Про виконавче провадження».
У той же час, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не надав жодних доказів, які б спростували доводи скаржника про відсутність заборгованості за виконавчим провадженням № 49428213, як в частині заборгованості, так і в частині виконавчих зборів.
При цьому орган державної виконавчої служби не надав жодних доказів і на підтвердження того, що наразі вчиняються дії з примусового виконання наказів Господарського суду Одеської області № 916/3021/14 від 28.10.2014, № 916/233/15-г від 21.04.2015 та № 916/1704/15 від 13.07.2015 в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669, як і не надав відомостей щодо стану такого виконавчого провадження.
Відтак, Державною виконавчою службою не доведено наявності правових підстав та доцільності збереження арешту, накладеного на кошті боржника постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 при примусовому зведеного виконавчого провадження № 49692669.
У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15, Верховний суд прийшов до висновку, що бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна є триваючим правопорушенням, а тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому ГПК. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Щодо посилання державного виконавця на відсутність законодавчих підстав для скасування арештів, то суд зазначає, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка кореспондується зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі Von Мaltzan and others v. Germany), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.
Суд зазначає, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи:
- чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції;
- чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства;
- чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства;
- чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Спорронг та Льонротт проти Швеції», «Беєлер проти Італії», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» тощо.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 квітня 2023 року у справі № Б26/16-10 (904/959/21).
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Наведені норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на кошти боржника, за умови відсутності відомостей щодо виконавчого провадження, майнових претензій зі сторони стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Отже, суд вважає, що відмова в скасуванні арешту, накладеного на кошти боржника, за виконаними та закінченими виконавчими провадженнями, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» від 20.05.2010, «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер'їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).
Таким чином, дії органу ДВС щодо відмови в скасуванні обтяжень вже по знищеному виконавчому провадженню з посиланням на відсутність інформації щодо сплати виконавчого збору за постановою № 49428213 від 29.04.2021, за умови належного відшкодування боржником витрат виконавчого провадження не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном.
Висновок Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні «Щокін проти України» від 14.10.2010, пунктом 56 якого, Європейський суд з прав людини, коментуючи можливість двозначного тлумачення норм матеріального права як на користь особи, так і на користь держави, вказав: «відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».
Незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту.
За змістом положень чинного законодавства боржник у виконавчому провадженні не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця у визначеному відповідним процесуальним законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №712/12136/18.
Матеріалами справи підтверджується наявність арешту, накладеного на кошти боржника, що свідчить про не здійснення Відділом дій, необхідних для його зняття, у зв'язку з чим суд погоджується із твердженням скаржника, що вказані обставини підтверджують бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з коштів відповідача.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що бездіяльність, проте не старшого державного виконавця Сніжинського Т.Є, який фактично є виконавцем листа, яким скаржнику надано відповідь, а Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, зокрема начальника або відповідних уповноважених осіб, суперечить ч. 4 ст. 40 та п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», а також принципам законності, професіоналізму та ефективності.
У зв'язку з чим твердження боржника знайшли своє підтвердження, а скарга КП «ТМО» на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в цій частині.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч.2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, судовий захист, передбачений частиною першою статті 339 ГПК України, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.
У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 469/643/17 викладено позицію щодо недопустимості суду підміняти собою органи владних повноважень, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням наведеного, оскільки за результатами розгляду скарги встановлено наявність підстав для скасування арешту з коштів КП «Теплопостачання міста Одеси», накладеного постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 в межах зведеного виконавчого провадження 49692669, суд вважає за доцільне зобов'язати начальника або іншу уповноважену особу Відділу скасувати вказаний арешт, оскільки у застосуванні арешту наразі відсутня необхідність, а відтак суд дійшов висновку про задоволення скарги у цій частині частково.
Водночас, щодо вимог боржника про зобов'язання відповідальної особи направити примірники постанови про зняття арешту з коштів КП «ТМО» на адресу АТ КБ «Приватбанк» та АТ АБ «Украгзбанк» суд зауважує, що, виходячи зі змісту прав та обов'язків виконавця при проведенні виконавчих дій, визначених Законом України «Про виконавче провадження», суд не вбачає підстав для зобов'язання державного виконавця направляти примірники відповідних постанов, оскільки така вимога наразі є передчасною.
У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Указана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Таким чином, виходячи з встановлених обставин, з огляду на зазначені вище норми процесуального права, оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в ході судового розгляду встановлені підстави для часткового задоволення скарги Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси».
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 339, 340, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (вх. № 2-797/25 від 23.05.2025) на дії (бездіяльність) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 916/1704/15 - задовольнити частково.
2. Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з коштів Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», що накладений на підставі постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника від 21.12.2015 в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669.
3. Зобов'язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або іншу уповноважену особу скасувати арешт з коштів Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65029, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102), накладений постановою про арешт коштів та інших цінностей боржника від 21.12.2015 в межах зведеного виконавчого провадження № 49692669.
4. В задоволенні решти вимог скарги - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили 03.07.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Повна ухвала складена 08.07.2025.
Суддя О.В. Цісельський