ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.07.2025Справа № 910/4824/25
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Солонюк К.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/4824/25
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія"
про стягнення 96 924 084,55 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Юрченко І.М.
від відповідача: Коробейник А.В.
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" про стягнення 96 924 084,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань в частині повернення суми попередньої оплати за непоставлений природний газ згідно Договору № 12А167-142-20 купівлі-продажу природного газу від 15.04.2020, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 79 923 463,38 грн, а також нараховані за прострочення платежу штраф - 7 992,34 грн, пеню - 10 314 757,41 грн, інфляційні втрати - 5 581 934,61 грн та 3% річних - 1 095 936,81 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2025 відкрито провадження у справі № 910/4824/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.05.2025.
30.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 задоволено заяву представника Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" Юрченко Ірини Миколаївни про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
02.05.2025 через систему «Електронний суд» на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву на 10 робочих днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено частково та продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" строк на подання відзиву на позов до 09.05.2025 включно.
09.05.2025 через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.
13.05.2025 та 15.05.2025 через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
15.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
Присутній у підготовчому засіданні 15.05.2025 представник позивача позов підтримав та не заперечував щодо відкладення розгляду справи.
Представник відповідача у засідання суду не з'явився.
Суд задовольнив клопотання відповідача та постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 22.05.2025.
16.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Крім того, 16.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" Коробейник Аліни Василівни про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
22.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Присутній у судовому засіданні 22.05.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача проти позову заперечив.
Ураховуючи відсутність у підготовчому засіданні 22.05.2025 будь-яких заяв і клопотань представників сторін, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.07.2025, яка занесена до протоколу судового засідання від 22.05.2025.
19.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2027 підготовче засідання у справі призначено на 10.07.2025, у зв'язку з перебуванням судді у відрядженні на дату проведення судового засідання 03.07.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 10.07.2025 позовні вимоги підтримав з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, у разі задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні 10.07.2025, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.04.2020 між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (за договором - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄГАЗ", яке було перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (за договором - Продавець) був укладений Договір № 12А167-142-20 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця з жовтня 2020 року по останнє число дванадцятого місяця включно, яке слідує за датою припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами і доповненнями) природний газ (далі - газ), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (п. 1.1. договору в редакції додаткової угоди № 21 від 28.06.2022).
Відповідно до п. 2.1. договору обсяг газу, який повинен передаватися продавцем та прийматися покупцем за договором становить 21 000 000 м. куб. (двадцять один мільйон метрів кубічних).
Згідно з п. 2.5. договору фактичний обсяг переданого покупцеві газу за договором визначається з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, Кодексу газотранспортної системи, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 та Кодексу газосховищ, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2495.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу.
Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній торговій точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу або в підземних сховищах газу (ПСГ).
Після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.2. договору приймання-передачі газу протягом місяця здійснюється в рамках договірного обсягу відповідно добових обсягів вказаних у заявці покупця. Заявку з указаними добовими обсягами покупець подає у добу постачання.
Згідно з п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Пунктом 3.4. договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги переданого газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 7-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. У випадку передачі газу у ПСГ сторони складають додатково акт, який повинен містити відомості щодо фактичного об'єму газу, що передасться у ПСГ і погоджується з Оператором газосховищ.
Згідно з п. 5.1. договору оплата замовленого обсягу газу за договором здійснюється покупцем на рахунок продавця виключно грошовими коштами у національній валюті України (гривні) протягом 120-ти (сто двадцяти) робочих днів після закінчення кожного окремого місяця постачання обумовленого договором. Покупець має право здійснити попередню оплату.
Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2020 року до останнього числа дванадцятого місяця включно, яке слідує за датою припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами і доповненнями), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 9.1. договору в редакції додаткової угоди № 21 від 28.06.2022).
Як зазначає позивач, у межах укладеного договору станом на 31.12.2022, Товариством було сплачено постачальнику 275 867 131,41 грн, проте, отримано природного газу від постачальника на суму 164 679 691,65 грн.
Отже, сума невиконаних зобов'язань ТОВ «ЙЕ Енергія» перед АТ «Сумигаз» станом на 31.12.2022 складала 111 187 439,76 грн.
28.02.2023 між ТОВ «ЙЕ Енергія» та АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» складений та підписаний Акт приймання-передачі природного газу №РГК83000107, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у лютому 2023 року у підземних сховищах АТ «Укртрансгаз» природний газ ввезений на митну територію України обсягом 1 443 000 куб.м. на суму 81 316 700,84 грн.
Також на підставі Заяви АТ «Сумигаз» №400-Сл-2583-0323 від 28.02.2023 проведено припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 29 870 738,92 грн за договором № 12А167-142-20 від 15.04.2020.
В подальшому, АТ «Укртрансгаз» не підтвердило наявність природного газу 1 443 000 куб.м. на суму 81 316 700,84 грн та відмовило у його передачі АТ «Сумигаз».
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про визнання зобов'язання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" в частині передачі газу у підземному сховищі обсягом 1443 000,00 куб.м. (в лютому 2023 року, припиненим виконанням, проведеним належним чином.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 24.10.2023 у справі №920/528/23 у задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови стало те, що фактичної передачі природного газу від ТОВ "ЙЕ Енергія" до АТ «Сумигаз» в підземному сховищі газу не відбулось, відповідно, право власності на природний газ до покупця не перейшло, у зв'язку з тим, що оператор газосховищ відхилив торгові сповіщення на набуття природного газу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 та постановою Верховного Суду від 17.12.2024 рішення Господарського суду Сумської області від 24.10.2023 у справі №920/528/23 залишено без змін.
Після набрання чинності судового рішення у справі №920/528/23 у вересні 2024 року позивачем було сторновано господарську операцію щодо придбання природного газу у лютому 2023 року в обсязі 1 443 000 куб. м. на загальну суму 81 316 700,84 грн. за Актом № РГК83000107 приймання-передачі природного газу від 28.02.2023.
У результаті сторнування зазначеної господарської операції виникла кредиторська заборгованість ТОВ "ЙЕ Енергія" перед АТ "Сумигаз" у сумі 81 316 700,84 грн.
Крім того, станом на 23.10.2024 існували грошові зобов'язання АТ "Сумигаз" перед ТОВ "ЙЕ Енергія" за договором постачання природного газу для власних потреб від 29.10.2021 №12А167-1177-21 в сумі 1 393 237,46 грн.
Керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, АТ "Сумигаз" направило на адресу ТОВ "ЙЕ Енергія" заяву від 24.10.2024 № 1537 про припинення зобов'язань зарахуванням однорідних вимог.
Після проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог решта у сумі 79 923 463,38 грн. залишаються неоплаченими з боку ТОВ "ЙЕ Енергія".
Згідно з умовами п. 5.4. Договору сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Сторонами як погашення заборгованості Покупця перед Продавцем за минулі періоди за Договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за Договором сума, яка була оплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць або повертається Покупцю на його письмову вимогу протягом 03-х банківських днів з дати пред'явлення вимоги Покупцем Продавцю. Сторони погодили, що датою пред'явлення вимоги, відповідно до цього пункту, вважається дата відбитку штампу поштового відділення зв'язку відправника на описі вкладення в цінний лист.
Керуючись умовами п. 5.4. Договору, АТ "Сумигаз" направило 28.10.2024 на адресу ТОВ "ЙЕ Енергія" цінним листом з описом Вимогу від 28.10.2024 № 1542 про повернення коштів у розмірі 79 923 463,38 грн. Вказана Вимога була отримана відповідачем 01.11.2024.
Проте, усупереч умовам укладеного Договору, відповідач проігнорував Вимогу АТ "Сумигаз", відповіді на неї не надав та суму заборгованості у встановлений Договором термін не сплатив.
Отже, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за непоставлений природний газ, згідно Договору № 12А167-142-20 купівлі-продажу природного газу від 15.04.2020, у розмірі 79 923 463,38 грн, а також нараховані за прострочення виконання зобов'язань штрафу - 7 992,34 грн, пені - 10 314 757,41 грн, інфляційних втрат - 5 581 934,61 грн та 3% річних - 1 095 936,81 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що в межах виконавчих проваджень (№ 64326577, № 64326967, № 64327208, № 64297657, № 64297452, № 64297779, № 64297625, № 64297759, № 64297872, № 64297835, № 64296921, № 64297799, № 64300435, № 64297707, № 64297516, № 64300009, № 64325059, № 64326689, № 64327290?та № 64327390 (актами вилучення та передачі майна стягувачу від 22 червня 2021 року та від 28 вересня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пишним А. В. було передано ТОВ «ЙЕ Енергія» природний газ сукупним обсягом 887508,631 тис. куб. м., який належав на праві власності ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», зберігався в підземному сховищі оператора газосховища - АТ «Укртрансгаз». Так, відповідно рішення в судових справах № 913/561/17, № 913/873/17 та № 913/872/17 щодо передачі від ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» до ТОВ «ЙЕ Енергія» природного газу в сукупному обсязі 887508,631 тис. куб. м. було фактично виконано.
Приватним виконавцем в межах виконавчих проваджень було встановлено, що в ПСГ АТ «Укртрансгаз» зберігається природний газ в обсязі 132 527,147 тис. куб. м., який належав на праві власності ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», з яких 887 508,631 тис. куб. м. даними актами було передано ТОВ "ЙЕ Енергія" на виконання вищезазначених рішень господарських судів. Частиною обсягу переданого газу був і є спірний обсяг 1 443,00 тис. куб. м., що в подальшому переданий АТ «Сумигаз».
Таким чином, природний газ обсягом 1 443,00 тис. куб. м. є власністю ТОВ «ЙЕ Енергія» та був переданий позивачу приватним виконавцем в рамках вищенаведених виконавчих проваджень, на виконання рішень суду, знаходився в підземному сховищі газу АТ «Укртрансгаз» і був переданий АТ «Сумигаз», що підтверджується відповідними первинними документами.
Отже, дії АТ «Сумигаз» щодо заперечення факту прийняття 1 443,00 тис. куб. м. є безпідставним і протиправними та такими, що порушують положення укладеного Договору і спростовуються наведеними обставинами.
Крім того, відповідач зазначає, що за умовами Додаткової угоди № 21 від 28.06.2022 до Договору купівлі-продажу природного газу № 12А167-142-20 від 15.04.2020, сторони домовились викласти п. 1.1. та п. 9.1. Договору у новій редакції, а саме:
« 1.1. За договором Продавець, зобов'язується передати у власність Покупцю з жовтня 2020 року по останнє число дванадцятого місяця включно, яке слідує за датою припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.05.2025 5 Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами і доповненнями) природний газ (далі-газ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.»;
« 9.1. Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з « 01» жовтня 2020 року до останнього числа дванадцятого місяця включно, яке слідує за датою припинення або скасування воєнного стану та Території України, введеного Указом Президента України від 24. Лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами і доповненнями), а в частині проведення розрахунків за газ - до повного їх здійснення.».
На дату розгляду справи Договір є діючим, як в частині постачання природного газу, так і в частині виконання грошових зобов'язань. Позивач не надсилав відповідачу листів з намірами розірвати Договір та відмовою від подальшого отримання природного газу на умовах погодженої сторонами додаткової угоди № 21 від 28.06.2022.
Ураховуючи наведене, оскільки, згідно умов Договору, строк виконання зобов'язань за Договором відкладається відповідно до часу погодженого у вищезазначеній додатковій угоді - позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є передчасними, а вимоги в частині стягнення 3% річних, пені, інфляційних втрат та штрафу - безпідставними, відтак, задоволенню не підлягають.
Серед іншого, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій, нарахованих позивачем за невиконання грошових зобов'язань за договором.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
На підставі Договору № 12А167-142-20 купівлі-продажу природного газу від 15.04.2020 між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України, договір як підстава для виникнення господарських зобов'язань є обов'язковим для виконання сторонами, за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов'язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 28.02.2023 між ТОВ «ЙЕ Енергія» та АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» складений та підписаний Акт приймання-передачі природного газу №РГК83000107, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у лютому 2023 року у підземних сховищах АТ «Укртрансгаз» природний газ ввезений на митну територію України обсягом 1 443 000 куб.м. на суму 81 316 700,84 грн.
В подальшому, АТ «Укртрансгаз» не підтвердило наявність природного газу 1 443 000 куб.м. на суму 81 316 700,84 грн та відмовило у його передачі АТ «Сумигаз».
Обставини відсутності фактичної передачі природного газу в обсязі 1 443 000 куб.м. на суму 81 316 700,84 грн було установлено Господарським судом Сумської області під час розгляду справи № 920/528/23 за позовом ТОВ "ЙЕ Енергія" до АТ "Сумигаз" про визнання зобов'язання ТОВ "ЙЕ Енергія" перед Позивачем в частині передачі газу у підземному сховищі обсягом 1 443 000, 00 куб. м. в лютому 2023 року, припиненим, у зв'язку з виконанням проведеним належним чином.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Таким чином, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Сумської області від 24.10.2023 у справі №920/528/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 та постановою Верховного Суду від 17.12.2024, щодо відсутності фактичної передачі відповідачем позивачу природного газу у підземному сховищі обсягом 1 443 000, 00 куб. м. в лютому 2023 року на суму 81 316 700,84 грн мають преюдиційне значення для вирішення даного спору та повторному доведенню не потребують.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не поставив передплачений природний газ на загальну суму 81 316 700,84 грн. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Надалі позивач, керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, надіслав на адресу ТОВ "ЙЕ Енергія" заяву від 24.10.2024 № 1537 про припинення зобов'язань зарахуванням однорідних вимог на суму 1 393 237,46 грн.
Відтак, після проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог, у відповідача виник обов'язок сплатити решту заборгованості в розмірі 79 923 463,38 грн.
Пунктом 5.4. укладеного сторонами Договору визначено, що сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Сторонами як погашення заборгованості Покупця перед Продавцем за минулі періоди за Договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за Договором сума, яка була оплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць або повертається Покупцю на його письмову вимогу протягом 03-х банківських днів з дати пред'явлення вимоги Покупцем Продавцю. Сторони погодили, що датою пред'явлення вимоги, відповідно до цього пункту, вважається дата відбитку штампу поштового відділення зв'язку відправника на описі вкладення в цінний лист.
28.10.2024 позивач надіслав на адресу ТОВ "ЙЕ Енергія" цінним листом з описом Вимогу від 28.10.2024 за вих. № 1542 про повернення коштів у розмірі 79 923 463,38 грн. Відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати позивачу коштів у розмірі 79 923 463,38 грн. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 213 ГК України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Відповідно до п. 6.3 Договору, у разі порушення продавцем строків повернення передоплати, передбачених п. 5.4 Договору, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 0,01% від суми передоплати, зазначеної у вимозі покупця.
Крім того, сума своєчасно не поверненої передоплати повертається Продавцем з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми неповерненої передоплати за кожен день прострочення (п. 6.4.Договору).
З урахуванням умов п. 5.4. Договору, позивачем здійснено нарахування пеня за період з 01.11.2024 по 16.04.2025.
Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків пені та штрафу, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, відтак, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку із простроченням сплати відповідачем заборгованості, позивачем, серед іншого, заявлено до стягнення з відповідача 5 581 934,61 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2024 року по березень 2025 року, та 1 095 936,81 грн - 3% річних, розрахованих за період з 01.11.2024 по 16.04.2025.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунки позивача 3% річних у розмірі 1 095 936,81 грн за період з 01.11.2024 по 16.04.2025 та інфляційних втрат у розмірі 5 581 934,61 грн, нарахованих за період з листопада 2024 року по березень 2025 року, суд визнає їх арифметично вірними, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню повністю.
Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, до уваги судом не приймаються з огляду на встановлені вище обставини справи.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, наведене у відзиві на позовну заяву, суд відзначає наступне.
Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду(п. 7.42 постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Враховуючи, інтереси обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин несвоєчасного виконання договірних зобов'язань з поставки товару, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, враховуючи діяльність відповідача, а також ураховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення відповідачем зобов'язання, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 70% від обґрунтованого їх розміру. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. В частині стягнення штрафу, суд не вбачає підстав для його зменшення, враховуючи його невеликий розмір
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 3 094 427,22 грн та штраф - 7 992,34 грн.
В частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд притримується того, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України, статі 551 ЦК України.
Відтак, враховуючи обґрунтування відповідача, судом не вбачається за можливе зменшити суми нарахованих інфляційних втрат на відсотків річних.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю, оскільки розмір пені зменшено за клопотанням відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (вул. Князів Острозьких, 32/2, 18 поверх, прим. 33, м. Київ, 01010; код ЄДРПОУ 3886370) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (вул. Олексія Береста, 21, м. Суми, Сумська обл., 40000; код ЄДРПОУ 03352432) заборгованість в розмірі 79 923 463 грн 38 коп., пені - 3 094 427 грн 22 коп., штрафу - 7 992 грн 34 коп., інфляційних втрат - 5 581 934 грн 61 коп., 3% річних - 1 095 936 грн 81 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 847 840,00 грн.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 10.07.2025.
Суддя А.І. Привалов