ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.07.2025Справа № 910/5346/25
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу №910/5346/25
за позовом Акціонерного товариства "ПОЛІКОМБАНК"
до Акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2
про стягнення 350 000,00 грн
До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство "ПОЛІКОМБАНК" з позовом до Акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК" про стягнення 350 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 лютого 2025 року з кореспондентського рахунку Акціонерного товариства "Полікомбанк" в Національному банку України відбулось несанкціоноване списання коштів Банку, яке призвело до виконання неналежних платіжних операцій та зарахування коштів на рахунки клієнтів Акціонерного товариства "Універсал Банк". При цьому, відповідач, з огляду на вимоги законодавства в сфері фінансового моніторингу, мав забезпечити належну ідентифікацію та моніторинг фінансових операцій своїх клієнтів щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, забезпечити автоматизований відбір незвичайних фінансових операцій, які не відповідають фінансовому стану клієнта, виявити факт відсутності даних про платника та прийняти рішення про відхилення таких переказів. Оскільки відповідач належним чином не виконав свої обов'язки, позивач звернувся з даними позовом до суду в порядку ст.1212 ЦК України
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/5346/25 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, суд зобов'язав відповідача у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як установлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 01.05.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін 02.05.2025 о 16:04, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається, що 02.05.2025 позивач і відповідач отримали ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 01.05.2025.
Отже, з огляду на приписи ч. 8 ст. 165 ГПК України, відповідач мав подати відзив на позовну заяву до 19.05.2025 включно.
19.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача отримано заяву про продовження строків на подання відзиву на позовну заяву. Вказане клопотання мотивоване тим, що встановлений судом процесуальний строк для подання відзиву на позов є недостатнім, оскільки відповідачу надано більше часу для збирання доказів в обґрунтування заперечень щодо заявлених позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 заяву Акціонерного товариства "Універсал Банк" про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву задоволено. Продовжено Акціонерному товариству "Універсал Банк" строк на подання відзиву на позов до 23.05.2025.
26.05.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.
02.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
09.06.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
13.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли пояснення на заперечення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, пояснення на заперечення.
Треті особи правом на подання будь-яких пояснень по суті спору не скористалися.
Крім того, суд звертає увагу на те, що з метою повідомлення третіх осіб про розгляд справи судом та про їх право подати пояснення по суті позовних вимог, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.05.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси реєстрації, зазначені в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Проте, конверти від ОСОБА_1 повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а від ОСОБА_2 - з відміткою «за закінченням строку зберігання».
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою, у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що треті особи мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 01.05.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26.02.2025 з кореспондентського рахунку Акціонерного товариства "Полікомбанк" (надалі - позивач) в Національному банку України відбулося несанкціоноване списання коштів Банку шляхом виконання неналежних платіжних операцій та зарахування коштів на рахунки клієнтів Акціонерного товариства "Універсал Банк".
Оскільки платіжні операції не проходили через систему автоматизації Банку та її підсистему взаємодії з центром оброблення системи електронних платежів НБУ, позивач листом від 27.02.2025 за вих. №1-05/379 звернувся до Національного Банку України з проханням надати інформацію про здійснення неналежних платіжних операцій.
З наданої відповіді НБУ від 28.02.2025 № 52-0015/15758/БТ щодо інформації про здійснені неналежні платежі, вбачається, що 26.02.2025 за 2 платіжними інструкціями здійснено переказ коштів: у розмірі 150 000 грн на ім'я ОСОБА_1 та 200 000 грн на ім'я ОСОБА_2 (далі - треті особи), рахунки яких відкриті в Акціонерному товаристві "Універсал Банк".
Крім того, згідно з наданою інформацією про платежі, платіжні інструкції заповнені некоректно, а саме: в графі "назва відправника" зазначено "Кт. заборг. за прин. платеж. від насел.(м. Ніжин), в графі "IBAN відправника" зазначені рахунки юридичних осіб (клієнтів Банку), а в графі "ідентифікаційний код відправника" зазначено код Полікомбанку. Таким чином інформація про відправника - відсутня.
Ураховуючи відсутність будь-яких договірних зобов'язань та підстав для переказу коштів Банком зі свого кореспондентського рахунку на рахунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні, в розумінні Закону України "Про платіжні послуги", є неналежними отримувачами коштів.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 03.03.2025 за вих. № 1-05/33/БТ про вжиття заходів щодо блокування коштів за неналежними платіжними операціями у розмірі 350 000,00 грн та їх повернення на рахунок Банку.
Проте, відповідач у листі від 05.03.2025 № Е/798 повідомив позивача про проведення ним перевірки неналежних платіжних операцій та їх отримувачів, і вжиття заходів до отримувачів коштів згідно з внутрішніми інструкціями. При цьому, звернення позивача в частині блокування коштів за неналежними платіжними операціями та їх повернення (опротестування неналежної платіжної операції) - відповідач проігнорував.
10.04.2025 позивач звернувся до відповідача з листом за № 1-05/71/БТ, в якому вдруге просив відповідача надати інформацію про блокування коштів.
Відповідач листом від 14.04.2025 за вих. № Е/1440 повідомив позивача про відмову в наданні інформації щодо блокування коштів за неналежними платіжними операціями та їх повернення.
Таким чином, позивач стверджує, що відповідач безпідставно утримує кошти Банку, заблоковані внаслідок здійснення неналежних платіжних операцій, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Відповідач подав відзив на позов, в якому не визнає позовні вимоги Акціонерного товариства "Полікомбанк" та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, обґрунтовуючи свої заперечення наступними обставинами:
- АТ «Універсал Банк» виконав платіжні операції, дотримуючись вимог ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги», адже перевірив у платіжних інструкціях відповідність номерів рахунків та реєстраційні номери облікових карток платник податків - фізичних осіб (отримувачів) та зарахував грошові кошти за реквізитами, вказаними у платіжних інструкціях;
- посилання АТ «Полікомбанк» на те, що АТ «Універсал Банк» продовжує утримувати заблоковані, в порядку ч. 17 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги», грошові кошти та не повертає їх є припущенням позивача, яке не підтверджене жодними доказами;
- оскільки зарахування грошових коштів відбулося відповідно до інформації, зазначеної у платіжних інструкціях про отримувачів, а саме на рахунки клієнтів АТ «Універсал Банк»: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відтак, вони і є належними відповідачами у даному спорі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів; розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів; вразливі платіжні дані - дані (їх сукупність), включаючи індивідуальну облікову інформацію, за допомогою яких можуть вчинятися шахрайські дії; надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку - надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника для виконання платіжних операцій; неакцептована платіжна операція - платіжна операція, виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника (крім примусового списання (стягнення) або після відкликання такої згоди; неналежний платник - особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно); помилкова платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/ або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі; суб'єкти платіжних операцій - користувачі (платники, отримувачі) та відповідні надавачі платіжних послуг; схема виконання платіжних операцій - єдиний набір правил, стандартів та/або процедур, що розроблені та використовуються для виконання платіжних операцій (у тому числі в платіжній системі) і визначають порядок ініціювання, виконання та завершення платіжних операцій, платіжні інструменти, що використовуються для виконання платіжних операцій, порядок їх емісії та еквайрингу; технологічний оператор платіжних послуг (далі - технологічний оператор) - юридична особа, що надає послуги процесингу, клірингу або виконує операційні, інформаційні та інші технологічні функції, пов'язані з наданням платіжних послуг, без залучення коштів за платіжними операціями на свій рахунок; унікальний ідентифікатор - комбінація цифр або знаків, що надається користувачу надавачем платіжних послуг та дає змогу однозначно ідентифікувати користувача та/ або його рахунок для цілей виконання платіжної операції.
Відповідно до п.п. 42-44 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", неналежна платіжна операція-платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі; неналежний отримувач-особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі; неналежний платник-особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно).
Згідно зі ст. 43 Закону України "Про платіжні послуги", надавач платіжних послуг зобов'язаний прийняти до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію, за умови що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті. Надавач платіжних послуг платника під час виконання платіжної операції з рахунку платника зобов'язаний перевірити в платіжній інструкції ініціатора відповідність: 1) номера рахунку платника та коду платника (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або 2) унікального ідентифікатора платника.
Надавач платіжних послуг приймає рішення щодо перевірки в платіжній інструкції інформації, зазначеної в пунктах 1 або 2 цієї частини, самостійно, а якщо він є учасником платіжної системи - згідно з правилами платіжної системи.
Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання платіжну інструкцію лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про платника, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі недотримання вимог, зазначених у цій частині, відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, несе надавач платіжних послуг платника. Такі ж дії передбачені даним законом щодо порядку виконання платіжних операцій.
Згідно з ч. 1 ст. 51 Закону України "Про платіжні послуги", надавачі платіжних послуг зобов'язані здійснювати моніторинг платіжних операцій користувачів відповідно до внутрішнього порядку управління операційними ризиками та ризиками інформаційної безпеки з метою ідентифікації неакцептованих, помилкових та неналежних платіжних операцій, суб'єктів таких операцій та забезпечувати вжиття заходів для запобігання або припинення таких операцій.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про платіжні послуги", платник протягом 60 календарних днів після списання коштів з його рахунку має право подати письмовий запит до надавача платіжних послуг платника з вимогою відшкодування суми платіжної операції згідно з положеннями цієї статті. Форма та порядок подання запиту з вимогою відшкодування суми платіжної операції визначаються договором між платником та надавачем платіжних послуг. Надавач платіжних послуг повинен фіксувати дату і час отримання запиту з вимогою відшкодування суми платіжної операції в операційно-обліковій системі. Надавач платіжних послуг платника зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту платника відшкодувати йому суму платіжної операції або надати обґрунтовану відмову у відшкодуванні. Платіжна операція відшкодовується в повному обсязі. Платник має право оскаржити відмову у відшкодуванні суми платіжної операції в судовому порядку. Надавач платіжних послуг платника має право на отримання від отримувача відшкодування суми сплаченої платнику оскарженої платіжної операції в судовому порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 67 Закону України "Про платіжні послуги", надавачі платіжних послуг зобов'язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання.
Крім цього частинами 1, 3-5 ст. 68 Закону України "Про платіжні послуги", електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою.
Надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену ідентифікацію користувача під час:
- отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації;
- ініціювання дистанційної платіжної операції;
- будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).
Надавачі платіжних послуг зобов'язані розробити та застосовувати елементи посиленої ідентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних ідентифікації.
Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену ідентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов'язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.
Статтею 86 Закону України "Про платіжні послуги", передбачено відповідальність надавачів платіжних послуг під час виконання платіжних операцій, зазначено, що: надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином; надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків; користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків; надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків зобов'язаний на запит користувача, якого він обслуговує, невідкладно вжити заходів для отримання всієї наявної у надавача платіжних послуг інформації про платіжну операцію та надати її користувачу без стягнення плати.
Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання:
1) помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача;
2) помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника;
3) платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.
Надавач послуг з ініціювання платіжної операції у разі невиконання або неналежного виконання платіжної операції з його вини зобов'язаний відшкодувати надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку на вимогу останнього всі понесені збитки та суми, відшкодовані користувачам. Надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку несе передбачену цим Законом відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій, ініційованих через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції.
Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за дії або бездіяльність своїх працівників, залучених комерційних агентів та надавачів платіжних послуг - посередників, у тому числі за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій та/або за заподіяну шкоду.
Суд також звертає увагу на положення ч. 2 ст. 88 Закону України "Про платіжні послуги", відповідно до якої надавач платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача, у разі згоди неналежного отримувача на повернення коштів зобов'язаний розблокувати кошти на рахунку неналежного отримувача та повернути їх платнику на підставі наданої неналежним отримувачем платіжної інструкції.
Частиною 3 ст. 88 вказаного Закону передбачено, що лише у разі відмови отримувача (неналежного отримувача) повернути суму помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції на вимогу надавача платіжних послуг списання коштів з рахунку неналежного отримувача здійснюється у судовому порядку.
Отже, вимоги Закону України "Про платіжні послуги" зобов'язують надавача платіжних послуг розблокувати кошти на рахунку неналежного отримувача та повернути їх неналежному платнику на підставі платіжної інструкції неналежного отримувача.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів звернення до своїх клієнтів за отриманням згоди на повернення коштів за неналежними платіжними операціями.
Крім того, згідно з ч. 13 ст. 14 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", якщо суб'єкт первинного фінансового моніторингу, що надає фінансові платіжні послуги отримувачу, під час отримання переказу виявив факт відсутності даних про платника (ініціатора) та/або отримувача, передбачених цією статтею, або такі дані заповнені з використанням символів, що не допускаються правилами відповідної платіжної системи, суб'єкт первинного фінансового моніторингу, що надає фінансові платіжні послуги отримувачу, повинен прийняти рішення на основі ризик-орієнтованого підходу про відхилення такого переказу або про подання запиту на отримання необхідної інформації до чи після здійснення зарахування коштів на рахунок отримувача або їх видачі отримувачу в готівковій формі.
Отже, відповідач з огляду на вимоги законодавства в сфері фінансового моніторингу мав забезпечити належну ідентифікацію та моніторинг фінансових операцій своїх клієнтів щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, забезпечити автоматизований відбір незвичайних фінансових операцій, які не відповідають фінансовому стану клієнта, виявити факт відсутності даних про платника та прийняти рішення про відхилення таких переказів.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, ураховуючи характер несанкціонованих переказів та на виконання вимог законодавства про фінансовий моніторинг, відповідач зобов'язаний був виявити підозрілі фінансові операції та прийняти рішення про відхилення переказів за неналежними платіжними операціями, а у разі перерахування коштів на рахунки неналежних отримувачів, заблокувати їх у зв'язку з опротестуванням неналежних платіжних операцій.
Однак, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які підтверджують вчинення відповідачем усіх необхідних дій на виконання вимог законодавства про фінансовий моніторинг під час виконання спірних фінансових операцій.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України ).
За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Верховний Суд неодноразово зазначав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України: від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15; від 06.03.2018 у справі № 910/13814/17
У постанові від 12.12.2019 у справі № 904/5330/18 Верховний Суд також зазначив, що встановлення відсутності господарських зобов'язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахування коштів, так і на час розгляду справи свідчить про безпідставність утримання таких коштів та можливість використання правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Тобто, аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
У даному випадку грошові кошти, які утримуються відповідачем, у зв'язку з їх несанкціонованим списанням з кореспондентського рахунку АТ «Полікомбанк», набуті останнім без достатньої правової підстави за відсутності договірних відносин між сторонами, а відтак підлягають поверненню відповідачем у повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
При цьому, суд ураховує, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 року та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 року зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження добровільної сплати заявлених позивачем до стягнення сум.
Суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких підстав, суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "ПОЛІКОМБАНК" до Акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК" про стягнення 350 000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК" (вул. Автозаводська, 54/19, м. Київ, 04082; код ЄДРПОУ 21133352) на користь Акціонерного товариства "ПОЛІКОМБАНК" (пр-т Перемоги, 39, м. Чернігів, Чернігівська обл., 14017; код ЄДРПОУ 19356610) безпідставно набуті кошти в розмірі 350 000,00 грн та судовий збір у розмірі 5250,00 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 10.07.2025.
Суддя А.І. Привалов