вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
08.07.2025м. ДніпроСправа № 904/4510/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.
та представників:
від позивача: Семчук Н.В.;
від відповідача: Шпакова Т.С.;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" (м. Дніпро)
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 (м. Дніпро)
та за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення права володіння
Дніпровська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд:
- усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу самочинно побудованої автозаправної станції загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8), за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" (далі - відповідач);
- припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" на об'єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8).
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (додаткові відомості 1-й Запорізький тупик № 8), належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні";
- відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час подання позову право власності на вказаний об'єкт нерухомості - автозаправна станція загальною площею 3,5 кв. м, що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В- колонка, літ. Г під В- резервуар, літ. Д-вбиральня, І- мостіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Морганіт". При цьому 02.08.2019, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер ДП 14211006726 (видавник: Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області); дозволу на виконання будівельних робіт, серія та номер: 518/2010-04, виданого 11.09.2010, було зареєстровано право власності на об'єкт - автозаправну станцію за адресою: АДРЕСА_1 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) за ОСОБА_1 ;
- в подальшому, між ОСОБА_1 та ТОВ "Морганіт" було укладено договір позики грошей, відповідно до якого розмір основного зобов'язання становив 29 952 грн. 00 коп., строк виконання основного зобов'язання закінчувався 31.10.2019. В забезпечення вимог за вказаним договором, 14.08.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ "Морганіт" було укладено договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 292, який посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., предметом іпотечного договору було нерухоме майно, а саме: автозаправна станція за адресою: АДРЕСА_1 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8), про що до Державного реєстру іпотек було внесено запис про іпотеку за № 49214901. Як убачається із Інформаційної довідки, 14.08.2019 зареєстровано обтяження нерухомого майна на підставі іпотечного договору № 292, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Морганіт", вид обтяження: заборона на нерухоме майно, номер запису про обтяження 32822609; у подальшому, 11.10.2019, Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., на підставі договору іпотеки № 292 від 14.08.2019, зареєстровано право власності на автозаправну станцію за адресою: м. Дніпро, Запорізький тупик, буд. 8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) за ТОВ "Морганіт"; 17.10.2019 Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення іпотеки на підставі заяви серія та номер № 378 від 15.10.2019. Позивач зазначає, що на момент подачі позову власником зазначеного об'єкту нерухомості є - Товариство з обмеженою відповідальністю "Морганіт". Отже, оскільки станом на час подання позову право приватної власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Морганіт", то саме останній власник повинен усунути перешкоди міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих споруд. За викладених обставин виникає необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою належної на праві комунальної власності Дніпровській міській територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради;
- позивач зазначає, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Так, відповідно до інформації, яка міститься у листі управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 №4/1-443 в реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді, відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва від 11.09.2010. Проте, всупереч наведеному, первісне право власності у гр. ОСОБА_1 зареєстровано 02.08.2019, саме на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 11.09.2010. Окрім цього, відповідно до інформації, яка міститься у листі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.09.2024 № 4/11-438, станом на час надання відповіді, за результатами пошуку земельної ділянки за адресою: "туп. Запорізький, 8" та "1-ий Запорізький тупик, 8" у Системі виявлено реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та Об'єднанням громадян "Гаражно-будівельний кооператив "Зеніт". Відповідно до інформації, яка міститься у листі головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 05.09.2024 № 3/15-418 згідно з даними містобудівного кадастру та Адресного плану міста офіційно адреса - туп. Запорізький, 8 та АДРЕСА_2 , - жодному об'єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній. Земельна ділянка розташована по туп. Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8) на праві комунальної власності належить Дніпровській міській раді, та право користування на неї відсутнє у будь-яких фізичних або юридичних осіб;
- позивач вказує на те, що оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на самочинно побудований об'єкт нерухомого майна - автозаправну станцію, яка розташована за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8), відповідно він не мав права розпорядження зазначеним об'єктом нерухомості. Отже, враховуючи позицію Верховного Суду, зазначену у постановах від 02.06.2021 по справі № 509/11/17 та від 30.09.2022 № 201/2471/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Морганіт" повинно усунути перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованої споруди;
- позивач виснує, що порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради полягає у тому, що право власності на автозаправну станцію, яка розташована за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8) було зареєстроване без законних на те підстав, а саме: на підставі декларації про готовність об'єкту до експлуатації, якої офіційно в Системі не виявлено та зазначений об'єкт нерухомості був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, такий об'єкт нерухомості вважається самочинно побудованим, чим саме і порушено законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, порушено встановлений законодавством порядок набуття права власності на об'єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також, порушено майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.
Також позивач просить суд судові витрати по справі покласти на відповідача.
Разом з позовною заявою Дніпровською міською радою подано заяву про забезпечення позову (вх. суду № 47869/24 від 15.10.2024), в якій заявник просить суд:
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Морганіт", а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів відносно автозаправної станції, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8). Об'єкт нерухомості за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1888429112101;
- заборонити державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку, інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо автозаправної станції, яка розташована за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8). Об'єкт нерухомості за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1888429112101 та належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Морганіт".
В обґрунтування заяви про забезпечення позову Дніпровська міська рада посилається на таке:
- земельна ділянка, розташована за адресою: туп. Запорізький, 1-ий Запорізький тупик, 8), на праві комунальної власності належить Дніпровській міській раді, та право користування на неї відсутнє у будь-яких фізичних або юридичних осіб. Документи, які б були підставою для будівництва, початку реконструкції та розміщення будівель і споруд на території вказаної земельної ділянки відсутні. Крім того, зазначена земельна ділянка не надавалась під будівництво, право власності чи користування на неї також не надавалось. В свою чергу, відповідач, з метою затягування розгляду справи, шляхом збільшення кола її учасників може відчужити, передати в іпотеку будівлі і споруди, або вчинити інші дії, у вигляді укладення договорів, зокрема оренди, суборенди в короткий проміжок часу. Тим самим вжити заходи, які в подальшому можуть унеможливити чи ускладнити виконання рішення суду;
- заявник наголошує, що з урахуванням викладеного, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення по справі та не виключається, що для відновлення його прав та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2024 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 17.10.2024 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову було задоволено судом, а саме: 1) заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Морганіт", а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів відносно автозаправної станції, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ). Об'єкт нерухомості за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1888429112101; 2) заборонено державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку, інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо автозаправної станції, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ). Об'єкт нерухомості за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1888429112101 та належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Морганіт".
Від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №48806/24 від 21.10.2024).
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 24.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.11.2024. Крім того, вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб-1,2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 (третя особа-1) та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (третя особа-2).
Від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. суду № 51240/24 від 05.11.2024), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази направлення копії позовної заяви з додаткам на адреси третіх осіб-1,2.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про продовження строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву (вх. суду №52486/24 від 12.11.2024), в якій він просить суд продовжити відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву та вважати початком перебігу встановленого судом строку на подачу відзиву на позовну заяву12.11.2024. Подана відповідачем заява обґрунтована наступним:
- відповідачу ухвала суду про відкриття провадження у справі та позовна заява не надходила. Відповідач дізнався про постановлення зазначеної ухвали 08.11.2024 шляхом аналізу відомостей, наявних на сайті Судової влади України. Того ж дня, 08.11.2024, представником відповідача - адвокатом Шпаковою О.С. було направлено до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді;
- фактично 12.11.2024 представнику відповідача - адвокату Шпаковій О.С. було надано доступ до електронної справи та забезпечено можливість ознайомитись з позовною заявою Дніпровської міської ради. З огляду на зазначене, наявна потреба у продовженні встановленого судом строку на подання відзиву на позовну заяву та встановленні початку перебігу строку саме з 12.11.2024, з моменту коли було надано доступ представнику відповідача до електронної справи;
- відповідач зазначає, що з огляду на те, що він 08.11.2024 ознайомився з текстом ухвали Господарського суду Дніпропетровської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, перебіг строку на подачу відзиву на позовну заяву починається 09.11.2024 та спливає 24.11.2024 (вихідний день). Виходячи з приписів частини 4 статті 116 Господарського кодексу України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. З урахуванням вказаного, останнім днем подачі відзиву на позовну заяву є 25.11.2024. Таким чином, заява відповідача про продовження встановленого судом строку подається до закінчення цього строку, а отже підлягає задоволенню.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 52189/24 від 12.11.2024), в якому він просить суд відкласти підготовче засідання та надати відповідачу додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи для підготовки відзиву на позовну заяву, посилаючись на те, що відповідач дізнався про постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі 08.11.2024 шляхом аналізу відомостей наявних на сайті Судової влади України, отже наразі у відповідача наявна потреба у отриманні додаткового часу для ознайомлення з позовною заявою та подання відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень.
У підготовче засідання 12.11.2024 з'явилися представники позивача та відповідача. Представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, причини нез'явлення суду не повідомили, про день, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У вказаному засіданні розглянуто заяву відповідача про продовження строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву, за результатом розгляду якої судом визнано викладені в ній аргументи достатніми для задоволення заяви, отже судом було продовжено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву на 7 днів.
Також, у судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, яке також було задоволено судом.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 12.11.2024 підготовче засідання було відкладено на 26.11.2024.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 54019/24 від 20.11.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- ТОВ "Морганіт" набуло право власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8, на підставі: договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Морганіт" від 14.08.2019, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 292; заяви ОСОБА_1 про вчинення реєстраційних дій щодо передачі нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8, у власність ТОВ "Морганіт" в рахунок виконання умов договору іпотеки від 14.08.2019; рішення Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Делланова А.О. № 49157366 від 15.10.2019 "Про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою м. Дніпро, тупик Запорізький, 8, за ТОВ "Морганіт". Дніпровська міська рада за текстом позовної заяви помилково ототожнює ТОВ "Морганіт" з суб'єктом, що нібито самочинно збудував об'єкт нерухомого майна, розміщений на спірній земельній ділянці (автозаправна станція). ТОВ "Морганіт" зазначає, що не має жодного відношення ні до будівництва зазначеного об'єкту, ні до первісної реєстрації об'єкта нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі оформлення дозвільної документації та введення об'єкта в експлуатацію. ТОВ "Морганіт" є доброчесним (добросовісним) набувачем об'єкта нерухомого майна. ТОВ "Морганіт" задекларувало перед державою придбання вказаного об'єкта та наразі сплачує податок з нерухомого майна та земельний податок за користування землею, на якій розміщено спірний об'єкт нерухомого майна та займається активно оформленням договору оренди землі під вказаним об'єктом нерухомості, з урахуванням умов чинного законодавства, що підтверджується відповідними доказами. При цьому під час придбання об'єкта нерухомості, з урахуванням принципів належного урядування, ТОВ "Морганіт" мало певні очікування та керувалось відомостями, що містились в державних реєстрах нерухомого майна, що були вчинені державним реєстратором. Обставини, про які йде мова в позовній заяві, не мають до ТОВ "Морганіт" жодного відношення, та воно не може відповідати за дії первісних власників об'єкта нерухомості, навіть, якщо зазначені особи порушили вимоги чинного законодавства під час оформлення права власності на нерухоме майно. При цьому відповідач зазначає, що в даному випадку суд та інші учасники повинні враховувати, що ТОВ "Морганіт" набуло право власності на об'єкт згідно з нормами чинного законодавства, оплатно, та є доброчесним (добросовісним) набувачем. ТОВ "Морганіт" має право на захист своїх прав та гарантій як доброчесного набувача. Право власності є непорушним і ніхто не може посягати на нього, в тому числі вимагати знесення. З моменту придбання нерухомого майна ТОВ "Морганіт" подавало до державних органів, а саме до органів податкової, декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та сплачувало відповідний податок, що свідчить про добросовісність не тільки набуття нерухомого майна, однак і добросовісність володіння, а також нараховувало та сплачувало земельний податок під займаною нерухомим майном земельною ділянкою. Таким чином, відповідач стверджує, що ТОВ "Морганіт" задекларувало перед державою своє право власності на об'єкт нерухомого майна та здійснювало добросовісне володіння вказаним майном. За твердженнями відповідача, Дніпровська міська рада ототожнює дії первісних власників з діями ТОВ "Морганіт" та намагається звинуватити в порушеннях, які могли вчинити первісні власники, ТОВ "Морганіт", рада намагається оскаржити право власності ТОВ "Морганіт" на об'єкт нерухомого майна та змусити доброчесного набувача знести свій об'єкт нерухомого майна. При цьому Дніпровська міська рада уникає того, що ТОВ "Морганіт" є доброчесним набувачем та не має жодного відношення до дій третіх осіб, не може нести за них відповідальність, тим паче за дії державних реєстраторів та виконавців. Позиція, викладена в позовній заяві, фактично суперечить нормам чинного законодавства та покладає на ТОВ "Морганіт" відповідальність за дії третіх осіб, у тому числі за дії органів державної влади, що суперечить принципам чинного законодавства та є недопустимим. Відповідач зауважує, що ТОВ "Морганіт" не може нести відповідальність за дії третіх осіб та бути обізнаним про їх дії, тим паче за дії державних органів та їхніх представників. ТОВ "Морганіт" мало законні підстави та очікування покладатись в момент придбання об'єкта нерухомого майна на відомості, що були внесені державним реєстратором про право власності на об'єкт нерухомого майна за первісними власниками. Відповідач зазначає, що відповідно до частини 1 статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Так, за твердженнями відповідача, спірне майно є об'єктом нерухомості, таким чином для визначення добросовісності його набувача (ТОВ "Морганіт"), крім приписів Цивільного кодексу України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 53). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбає нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на викладене, приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду, відповідач зазначає, що ТОВ "Морганіт", набуваючи право власності на об'єкт нерухомого майна та, приймаючи до уваги зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна у боржника (та відсутність будь-яких обмежень/обтяжень на вказане майно), вважало, що державою було перевірено право власності на вказане майно у продавця/боржника та його легітимність. ТОВ "Морганіт" мало законні очікування на належне урядування та відповідність відомостей про право власності на об'єкт нерухомого майна, що були вчинені державним реєстратором. ТОВ "Морганіт" не мало ні можливості, ні підстав вважати, що відомості, що вказані в державних реєстрах не відповідають нормам чинного законодавства чи фактичним обставинам. Отже, Дніпровською міською радою не було надано належної оцінки обставинам, за яких ТОВ "Морганіт" набуло права власності на нерухоме майно, автозаправну станцію, що розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8. Зважаючи на вказане, відповідач вважає невмотивованими доводи Дніпровської міської ради щодо необхідності припинення права власності та скасування державної реєстрації на нерухоме майно: автозаправну станцію, загальною площею 3,5 кв. м, що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д - вбиральня, 1-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8 за ТОВ "Морганіт" за будь-яких обставин;
- відповідач зазначає, що попередній власник нерухомого майна - ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно на підставі: дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого 11.09.2010 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 23.06.2011; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48121500 від 06.08.2019. Замовником будівництва було подано Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області усі належні документи, на підставі яких і було видано відповідний дозвіл, що свідчить про законність виконання замовником будівництва будівельних робіт за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик,8, в тому числі про наявність документів щодо прав на земельну ділянку, що були достатніми для надання вказаного дозволу на будівництво, а в подальшому вказаних відомостей та документів було достатньо для затвердження Декларації про готовність об'єкта до експлуатації ДП 14211006726 від 23.06.2011. Відповідач додатково звертає увагу на ту обставину, що під час здійснення будівництва чи експлуатації об'єктів жодних приписів щодо порушення будь-який вимог чинного законодавства встановлено не було, що свідчить про відсутність приписів щодо неналежного виконання будівельних робіт тощо;
- щодо земельної ділянки, яка розташована під об'єктом нерухомого майна, відповідач зазначає, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34). З огляду на вказане, з моменту придбання об'єкту нерухомості ТОВ "Морганіт" вчинювало активні дії щодо оформлення земельної ділянки та сплати податків за її використання. Також, приймаючи до уваги положення статті 120 Земельного кодексу України, ТОВ "Морганіт" подавало до органів податкової декларацію з плати за землю, яка розміщена під вказаним об'єктом нерухомого майна (земельний податок та/або орендна плата за земельні державної або комунальної власності) та сплачувало відповідний податок. Відповідачем долучено відповідні декларації за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, та квитанції про сплату податку. Таким чином, ТОВ "Морганіт" задекларувало перед державою те, що воно використовує землю під вказаним об'єктом нерухомого майна та сплачувало за це податок. Також, 21.01.2020 ТОВ "Морганіт" подано на ім'я міського голови Дніпровської міської ради клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування закладів торгівлі, орієнтовною площею 0, 090 га під нерухоме майно ТОВ "Морганіт" за адресою: м. Дніпро, 1-й Запорізький тупик. Тобто, ТОВ "Морганіт" здійснює активні дії щодо оформлення земельної ділянки під придбаним ним об'єктом нерухомого майна та станом на момент розгляду справи це питання перебуває на вирішенні в Дніпровській міській раді. Крім того, відповідач зазначає, що до дати оформлення договору оренди ТОВ "Морганіт" сплачує податок на землю за вказаною адресою, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства;
- окремої уваги необхідно приділити обставинам, за яких ТОВ "Морганіт" набуло право власності, а саме: під час укладання договору іпотеки, а також набуття права власності на об'єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: по-перше, було зареєстровано право власності іпотекодавця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі вказано підстави набуття, що свідчило про законність; по-друге, були відсутні будь-які відомості про обтяження або права третіх осіб на відповідну автозаправну станції; по-третє, до моменту реєстрації права власності об'єкту нерухомості на фізичну або юридичну особу, вказані особи повинні виконати умови статті Закону України "Про регулювання містобудівної документації" та надати реєстратору документи, що необхідні останньому для здійснення реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна. Тобто, у разі наявності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію прав власності за суб'єктом на нерухоме майно, це означає, що вказана особа надала всі документи, що необхідні реєстратору для підтвердження права власності набувача та внесення відповідних відомостей. Наявність державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є підтвердженням легітимності такого права та відповідність документів, що надані власником, нормам чинного законодавства. Відповідач посилається на те, що останнім етапом забудови є реєстрація права власності на об'єкт містобудування, таким чином, наявність відомостей в реєстрі про реєстрацію права власності підтверджують проходження "власником" всіх попередніх до цього етапів, в тому числі: отримання замовником або проектувальником вихідних даних (до складу яких входять документи що посвідчують право користування земельною ділянкою); розроблення проектної документації; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 зазначила, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16. З урахуванням зазначеного, відповідач зазначає, що правомірність набуття нерухомого майна ОСОБА_1 підтверджена державою під час перевірки державним реєстратором усіх документів, що стали підставою для внесення відомостей про нерухоме майно до відповідного реєстру, а також, фактом реєстрації державою в особі державного реєстратора права власності на ОСОБА_1 на нерухоме майно;
- відповідач зазначає, що правомірність виникнення права власності ТОВ "Морганіт" на вказаний об'єкт нерухомості було підтверджено державою, адже останнє мало правомірні очікування, що відомості, що містяться в державних реєстрах відповідають дійсності та є достовірними, а отже, наявні законні підстави для укладання договору іпотеки та в подальшому, у оформленні права власності на об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Морганіт". З огляду на викладене, приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду, ТОВ "Морганіт", набуваючи право власності на об'єкт нерухомого майна, та приймаючи до уваги зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна у боржника (та відсутність будь-яких обмежень/обтяжень на вказане майно), відповідач вважав, що державою було перевірено право власності на вказане майно у продавця/боржника та його легітимність. ТОВ "Морганіт" мало законні очікування на належне урядування та відповідність відомостей про право власності на об'єкт нерухомого майна, що були вчинені державним реєстратором. ТОВ "Морганіт" не мало ні можливості, ні підстав вважати, що відомості, які вказані в державних реєстрах, не відповідають нормам чинного законодавства чи фактичним обставинам. ТОВ "Морганіт" не може нести будь-яку відповідальність за дії третіх осіб, а саме: попереднього власника та державних реєстраторів;
- відповідач зауважує, що Дніпровська міська рада у позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що автозаправна станція є самочинно збудованою без відповідних на те дозволів. Так, у листі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.09.2024 № 4/11-438 повідомляється, що станом на час надання відповіді, за результатами пошуку земельної ділянки за адресою: "тупик Запорізький, 8" та "1-ий Запорізький тупик, 8" у Системі виявлено реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та Об'єднанням громадян "Гаражно-будівельний кооператив "Зеніт". У листі Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443 повідомляється, що в реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді, відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва від 11.09.2010. Відповідач звертає увагу, що відомості із вказаних листів не можуть встановлювати факту самочинного будівництва автозаправної станції з огляду на наступні обставини: 1) ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно на підставі: Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого 11.09.2010 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 23.06.2011; Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48121500 від 06.08.2019. Згідно з відомостями з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено наступні відомості: 1) 11.12.2007 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 12241020000040483 щодо створення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області з ідентифікаційним кодом (35607587), з місцем реєстрації за адресою: 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна В. І. Леніна, буд. 29А; 26.10.2011 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №12241110005040483 щодо припинення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області з кодом 35607587, з місцем реєстрації за адресою: 49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна В. І. Леніна, буд. 29. Відповідно, з 11.12.2007 по 26.10.2011 повноваження з надання дозволів на будівництво та затвердження декларацій готовності об'єктів до експлуатації виконувала Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; 2) 08.06.2011 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про створення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області з; 29.01.2015 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 1 224 111 0007 052577 про припинення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській з ідентифікаційним кодом 37731351. Відповідно, в період часу з 08.06.2011 по 29.01.2015 повноваження в сфері надання дозволів на будівництво та затвердження Декларацій готовності об'єктів до експлуатації виконувала Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; 3) 08.02.2011 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про створення Державної архітектурно-будівельної інспекції України з ідентифікаційним кодом 37471912; 06.03.2023 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 1 000 701 1100 26047267 про припинення Державної архітектурно-будівельної інспекції України з ідентифікаційним кодом 37471912. Відповідно, в період часу з 08.02.2011 по 06.03.2023, в сфері надання довільних документів в сфері архітектури та містобудування діяла також Державна архітектурно-будівельної інспекції України. Також відповідач зазначає, що згідно з наказом Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 "Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" було ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію; 4) 12.06.2020 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про створення Державної сервісної служби містобудування України з ідентифікаційним кодом 43660527; також, 25.08.2021 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 1 000 701 1100 04087828 про припинення Державної сервісної служби містобудування України з ідентифікаційний кодом 43660527. Відповідно, в період з 12.06.2020 до 25.08.2021, в сфері надання довільних документів в сфері архітектури та містобудування діяла також Державна сервісна служба містобудування України з ідентифікаційним кодом 43660527; 5) 20.05.2021 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про створення Державної інспекції архітектури та містобудування України з ідентифікаційним кодом 44245840, вказана інспекція є діючою по теперішній час. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 № 1340 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" було утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віцепрем?єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Жодна особа, в тому числі Дніпровська міська рада не перевіряла та не встановлювала місце зберігання відповідних документів виданих та затверджених Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, не встановлювала кому та на якій правовій підставі було передано вказані документи, та не направляла до поточного розпорядника інформації створеної, виготовленої, затвердженої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 35607587). Відповідач зазначає, що відомості щодо реєстрації Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого 11.09.2010 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 23.06.2011, не можуть бути наявні ані в діючий на сьогоднішній день Управління ДІАМ в Дніпропетровській області, ані Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, чи будь-якому іншому органі, оскільки вони не є та не можуть бути власниками (розпорядниками) чи адміністраторами вказаної інформації. Таким чином, відповідач зазначає, що позиція Дніпровської міської ради, яка ґрунтується на відомостях щодо відсутності реєстрації Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04 від 11.029.2010 та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726 від 23.06.2011, є такою, що фактично направлена на порушення права на майно;
- відповідач зазначає, що на день видачі ОСОБА_1 Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04 від 11.09.2010 діяльність щодо надання дозволів здійснювала Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 35607587). З проведеного вище аналізу вбачається, що 26.10.2011 Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області з ідентифікаційним кодом 35607587 було припинено. На момент реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726 від 23.06.2011, яка зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області існувало дві юридичні особи з аналогічною назвою: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 35607587), яка існувала в період часу з 11.12.2007 по 26.10.2011; Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37731351), яка існувала в період часу з 08.06.2011 по 29.01.2015. З огляду на наведене відповідач зазначає, що позивач у позовній заяві взагалі не вказує про відомості щодо особи, уповноваженої зберігати документи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 35607587) та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37731351). Позивач у позовній заяві взагалі не зазначає: які дії ним було вчинено з метою встановлення правонаступника (а також прав та обов'язків вказаного правонаступника) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 35607587) та факту передання дозвільної документації правонаступнику; які дії ним було вчинено з метою встановлення правонаступника (а також прав та обов'язків вказаного правонаступника) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37731351) та факту передання дозвільної документації правонаступнику. Отже, доводи Дніпровської міської ради щодо самочинного будівництва автозаправної станції не підтверджуються жодним належним, достатнім та допустимим доказом, тому вони не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для задоволення позовної заяви. Відповідач вказує на те, що лист управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443 не є та не може бути належним доказом, оскільки Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не має жодного відношення до органів, що мали повноваження у сфері надання дозвільної документації в сфері архітектури та будування, не власниками та розпорядниками інформації щодо отримання дозвільної документації в сфері будівництва та введення збудованого нерухомого майна в експлуатацію. По-перше, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) створено 20.05.2016 і за своєю правовою природою є установою, що підпорядковується Дніпровській міській раді - органу місцевого самоврядування. Відповідно, на момент створення спірних документів - Дозволу та Декларації, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) не існувало. По-друге, до повноважень Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) ніколи не входило та не входить надання дозвільних документів у сфері містобудування та архітектури, зокрема, надання Дозволу на будівництво та реєстрація Декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Також не входить ведення обліку дозвільних документів у сфері будівництва і зберігання архівних документів, наданих/зареєстрованих/створених іншими органами, в тому числі органами державної влади у сфері архітектури та містобудування. По-третє, у позовній заяві замовчується обсяг функцій, повноважень та відомостей, які наявні у володінні Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190). Відповідач обґрунтовано вважає, що Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) не має у своєму розпорядженні документів та відомості щодо отримання та реєстрації Мирончуком Святославом Віталійовичем спірних Дозволу та Декларації. Окрім того, відповідач стверджує, що в силу обмежених повноважень Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради таких відомостей у управління і не могло бути. Фактично, Дніпровська міська рада замовчує той факт, що нею не було здійснено жодної дії на встановлення належності та допустимості доказу, на який вона посилається;
- відповідач зазначає, що окремої уваги заслуговує сама процедура реєстрації Дозволів та Декларації, на яку посилається під час викладення своєї правової позиції Дніпровська міська рада, та наявність у заявника (власника майна) обов'язку здійснювати реєстрацію вказаних документів. Порядок ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів було затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 92 від 24.06.2011. Враховуючи наведені обставини, відповідач зазначає, що на момент отримання та реалізації Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого 11.09.2010 (момент здійснення будівництва) та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації серія ДП № 14211006726 від 23.06.2011 (затвердження декларації) - Єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів не існував, а відповідно зазначені документи не могли бути в ньому зареєстровані в принципі. Таким чином, обов'язку зареєструвати зазначені документи в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів у заявника просто не існувало, оскільки Закону України "Про містобудівну діяльність" не набув чинності, а Порядок ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 92 від 24.06.2011 не існував взагалі. Вказана теза підтверджується статтею 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Підсумовуючи наведене, відповідач вказує на те, що первинний набувач нерухомого майна не мав в обов'язковому порядку реєструвати Дозвіл на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого 11.09.2010, та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації серія ДІ № 14211006726 від 23.06.2011, що повністю спростовує позицію Дніпровської міської ради та підтверджує законність та легітимність будівництва автозаправної станції та законність та легітимність набуття права власності на вказане майно. Також, відповідач зазначає, що Порядок прийняття в експлуатацію закінчених об'єктів будівництва, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 не може бути застосований до спірних відносин з будівництва, з огляду на те, що вказаний порядок, створений на виконання вимог статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та з метою реалізації цього закону, а відповідно він може бути використаний (введений в дію) виключно після набуття чинності Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". З огляду на наведені обставини, відповідач зауважує, що відомості щодо існування спірних Дозволу та Декларації не можуть знаходитись у відповідних створених на сьогоднішній день електронних реєстрах відповідної дозвільної документації, оскільки на момент створення спірних документів такого реєстру не існувало, а зареєстровані відомості наявні на сьогоднішній день в реєстрах розпочинаються щонайменше з 2013 року, тому посилання Дніпровської міської ради на Лист управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443, - не є та не може бути враховано судом як належний доказ. Відповідач стверджує, що надані позивачем докази на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, Лист департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.09.2024 № 4/11-438 та Лист управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443, не можуть бути належними та достатніми доказами на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свою позовну заяву;
- відповідач зауважує, що такий спосіб захисту як звільнення земельної ділянки від автозаправної станції, тобто знесення, - не є та не може бути пропорційним втручанням у право власності ТОВ "Морганіт", адже за правилом частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Таким чином, законом передбачено, що дефект у підставі речового права на земельну ділянку може бути нівельований зацікавленою особою шляхом одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Подаючи вказаний позов щодо усунення перешкод шляхом знесення спорудженої на спірній земельній ділянці автозаправної станції, позивач не врахував необхідність дотримання принципів правомірного втручання на мирне володіння цим майном відповідача. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Відповідач зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння ТОВ "Морганіт" належним йому майном (автозаправна станція) має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації. Відповідач, як законний власник спірного об'єкту нерухомості, має правомірне очікування та законний інтерес щодо можливості отримання у користування відповідно до чинного законодавства земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти. Крім того, відповідач вказує, що ТОВ "Морганіт" протягом всього часу сплачувало податки як за об'єкт нерухомого майна, так і за користування земельною ділянкою. Натомість, Дніпровської міської радою не зазначено, чому необхідно вчинювати такі крайні заходи, як знесення об'єкту нерухомості ТОВ "Морганіт", крім як з причини суб'єктивного ставлення Дніпровської міської ради до відповідача, що не підкріплені жодними доказами, тому вимога позивача про застосування до відповідача зобов'язання щодо знесення самочинно збудованого об'єкта є передчасним та неспівмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;
- з огляду на викладене, відповідач виснує, що з метою встановлення обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, представником ТОВ "Морганіт" було подано низку адвокатських запитів, що є підставою для продовження строку підготовчого засідання з метою надання відповідачу можливості надати додаткові докази до матеріалів справи.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про витребування доказів (вх. суду № 54748/24 від 26.11.2024), в якому він просить суд:
- витребувати у Державної інспекції архітектури та містобудування України наступні відомості та докази, а саме:
1) докази приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012, в тому числі, але не виключно, акти приймання-передачі Книг реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012;
2) Витяг з книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт за 11.09.2010;
3) Витяг з книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за 23.06.2011;
4) докази приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані/видані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011, в тому числі але не виключно акти приймання передачі Дозволів з відповідними описами/реєстрами тощо переданих документів;
5) докази приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011, в тому числі, але не виключно, акти приймання передачі Дозволів з відповідними описами/ реєстрами тощо переданих документів;
- витребувати у Дніпровської міської ради наступні відомості та докази, а саме:
1) належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких інформаційна (автоматизована) підсистема "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС) розпочала роботу;
2) належним чином засвідчені копії документів, які містять відомості щодо дати початку роботи інформаційної (автоматизованої) підсистеми "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС);
3) інформацію щодо періоду зберігання документів та даних в інформаційній (автоматизованій) підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС);
4) відомості та докази щодо наявності в інформаційній (автоматизованій) підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС) документів та відомостей за період з 2009 по 2011 включно;
- витребувати у Дніпровської міської ради наступні відомості та докази, а саме:
1) докази приймання на зберігання Дніпровською міською радою Книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011;
2) докази приймання на зберігання Дніпровською міською радою реєстраційних книг Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, що містять записи починаючи з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно;
3) Витяг з книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт за 11.09.2010;
4) Витяг з книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за 23.06.2011;
5) докази приймання на зберігання Дніпровською міською радою Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2010;
6) докази приймання на зберігання Дніпровською міською радою Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011;
- витребувати у Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України наступні докази, а саме:
1) докази приймання на зберігання Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України па архівне зберігання документів Державної архітектурно-будівельної інспекція України (ідентифікаційний код 37471912);
2) докази приймання на зберігання Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації у Дніпропетровській області за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011, в тому числі, але не виключно, Акти прийому передачі на зберігання Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації у Дніпропетровській області за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011;
3) докази приймання на зберігання Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України Дозволів на виконання будівельних робіт, Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації у Дніпропетровській області за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011, в тому числі але не виключно Акти прийому передачі на зберігання Дозволів на виконання будівельних робіт, Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації у Дніпропетровській області за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011;
4) Витяг з книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт за 11.09.2010;
5) Витяг з книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за 23.06.2011.
У підготовче засідання 26.11.2024 з'явилися представники позивача та відповідача. Представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, причини нез'явлення суду не повідомили, про день, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У вказаному засіданні представником позивача було заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для ознайомлення з відзивом на позовну заяву. Також, представником відповідача було заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для отримання відповідей на подані ним адвокатські запити.
Вказані клопотання позивача та відповідача були задоволені судом.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 26.11.2024 підготовче засідання було відкладено на 10.12.2024.
Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 57288/24 від 10.12.2024), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- щодо тверджень відповідача стосовно законності декларації, позивач зазначає, що 02.08.2019 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, видавник: Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області; Дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер: 518/2010-04, виданий 11.09.2010, - було зареєстровано право власності на об'єкт - автозаправну станцію за адресою: м. Дніпро, Запорізький тупик, буд.8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) за Мирончуком Святославом Віталійовичем. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Так, відповідно до інформації, яка міститься у листі управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443, в реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді, відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва від 11.09.2010. Проте, всупереч наведеному, первісне право власності у Мирончука С.В. зареєстровано 02.08.2019 саме на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 11.09.2010. Позивач не погоджується з твердженнями відповідача стосовно того, лист управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443 про відсутність в реєстрах вказаної декларації, а видавник - Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області - це факт, що не може свідчити про достовірність інформації, оскільки, дійсно, вказаний орган ліквідовано та вся інформація, яка містилась у ліквідованому органі, міститься на електронних носіях саме архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради. Позивач зазначає, що у вказаному листі від 09.09.2024 за № 4/1-443 управління Державного управлінні Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради містить посилання на Акт-приймання передачі від ліквідованого підприємства від 27.10.2016, де всі дані перенесені в Реєстр будівельної діяльності. Так, за пошуковими даними в реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді, відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва від 11.09.2010. Таким чином, твердження відповідача щодо відсутності інформації стосовно спірної декларації саме в Управлінні Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не знаходить підтвердження;
- реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правових режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц). Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Відповідно до інформації Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку відсутні. Таким чином, позивач зазначає, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого органу на розпорядження земельною ділянкою про передачу її в оренду відповідачу або іншим особам не приймалось, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилась. Будь-які угоди щодо права використання зазначеної земельної ділянки Дніпровською міською радою не укладались, також відсутні будь-які документи, на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки;
- твердження відповідача відносно процесу оформлення спірної земельної ділянки не відповідають дійсності з огляду на те, що до відзиву на позовну заяву, в якості підтвердження процесу оформлення земельної ділянки, за адресою: м. Дніпро, Запорізький тупик, буд. 8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) додається клопотання ТОВ "Морганіт", скероване на адресу Дніпровської міської ради від 21.01.2020. Проте, відповідач замовчує та тим самим вводить суд в оману стосовно наявності листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 23.11.202 за № 7/13-2283, скерованого на адресу ТОВ "Морганіт", яким роз'яснено про неповноту пакету документів, доданих до клопотання від 21.01.2020, проінформовано заявника про наявність такого факту та роз'яснено, що клопотання списано до архіву, у зв'язку з тим, що відповідач ухилився від надання відповідних документів. Враховуючи викладені факти, позивач зазначає, що вказане свідчить про непорядність з боку відповідача у вказаних доводах. Окрім цього, відповідно до інформації, яка міститься у листі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.09.2024 № 4/11-438, станом на час надання відповіді, за результатами пошуку земельної ділянки за адресою: "туп. Запорізький, 8" та "1-ий Запорізький тупик, 8" у Системі виявлено реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та Об'єднанням громадян "Гаражно-будівельний кооператив "Зеніт";
- стосовно тверджень відповідача відносно вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу, як крайньої міри, позивач зазначає, що у разі доведеності факту самовільного зайняття його земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, позивач не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 Цивільного кодексу України і статей 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан. Так, у постанові Верховного Суду від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20 суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини 4статті 376 Цивільного кодексу України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог; належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду цієї справи є особа-3, до якої позовні вимоги не пред'являлись, тому особа-1 не є належним відповідачем за цією вимогою. Подібні правові висновки також зроблено у постановах Верховного Суду № 916/1174/22 від 15.11.2023 та № 910/7987/22 від 01.11.2023. Оскільки Мирончук С.В. не набув права власності на самочинно побудований об'єкт нерухомого майна - автозаправну станцію, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик,8), отже він не мав права розпорядження зазначеним об'єктом нерухомості. Таким чином, враховуючи позицію Верховного Суду, зазначену у постановах від 02.06.2021 по справі № 509/11/17 та від 30.09.2022 № 201/2471/20, позивач стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морганіт" повинно усунути перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованої споруди.
У підготовче засідання 10.12.2024 з'явилися представники позивача та відповідача. Представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, причини нез'явлення суду не повідомили, про день, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У вказаному засіданні судом було відзначено, що з урахуванням подачі відповіді на відзив на позовну заяву лише 10.12.2024, строк на подання заперечень не закінчився.
Також, судом було зауважено, що у відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження закінчувався 23.12.2024, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, а також для належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважав за необхідне продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 10.12.2024 строк проведення підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, а саме: по 22.01.2025 включно; підготовче засідання було відкладено на 24.12.2024.
Від відповідача надійшла пояснювальна записка (вх. суду № 58377/24 від 17.12.2024), в якій він повідомляє суд про те, що подає письмові пояснення у паперовій формі у зв'язку з наявністю технічних проблем під час використання системи "Електронний суд".
Від відповідача надійшли письмові пояснення у справі (вх. суду № 58340/24 від 17.12.2024), в яких він просить суд:
1) долучити до матеріалів справи наступні докази: копію листа Державної інспекції архітектури та містобудування України № 6090/04/18-24 від 27.11.2024; копію листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради №9/1-115 від 04.12.2024; копію листа Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України № 3665/6-18 від 26.11.2024;
2) врахувати дані пояснення під час розгляду справи та у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- Дніпровська міська рада не навела конкретних доказів передачі даних із Інспекції ДАБК до управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради. Так, зазначено посилання на Акт приймання-передачі від 27.10.2016, однак відсутні конкретні деталі чи колії цього акта. Без надання самого документа твердження є лише декларативним. Окрім того, відсутнє нормативне обґрунтування, яке б встановлювало обов'язкову передачу даних з ліквідованого органу до управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради. Разом з цим, відсутні конкретні докази, які підтверджують, що всі документи, включаючи спірну декларацію, були фактично передані й внесені до Реєстру будівельної діяльності. Дніпровською міською радою не доведено автентичності інформації у Реєстрі будівельної діяльності, зокрема, не зазначено про те, чи була проведена перевірка достовірності даних у Реєстрі, чи не було втрати або неповного внесення інформації в процесі ліквідації Інспекції ДАБК. Відповідач зазначає, що позиція позивача ґрунтується на листі управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024. Проте лист містить лише загальні дані й не є достатнім доказом у справі без інших підтверджуючих документів. Окрім того, згідно з офіційним листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 9/1-115 від 04.12.2024, який було отримано адвокатом Шпаковою О.С. у відповідь на адвокатський запит, слідує, що Дніпровська міська рада, а саме: її Управління державного архітектурно-будівельного контролю, не є держателем чи розпорядником відомостей про видачу/реєстрацію дозвільної документації на будівництво за період з 01.01.2010 по 31.12.2011. З огляду на наведене постає питання: яким чином одна і та ж установа у різних випадках надає діаметрально протилежні відомості? Відсутність в Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради інформації щодо видачі чи реєстрації дозвільної документації Мирончуку С.В. обумовлена тим, що Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради взагалі не має на зберіганні чи у володінні жодних дозвільних документів (дозволів та декларацій) виготовлених та зареєстрованих у період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011, в тому числі, відповідно не має і документів, що є предметом спору. З огляду на відповідь Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради надіслало № 9/1-115 від 04.12.2024 випливає, що Дніпровська міська рада не має технічної можливості робити висновки щодо незаконності дозвільної документації на спірне нерухоме майно, оскільки: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не є держателем чи розпорядником відомостей про видачу/реєстрацію дозвільної документації на будівництво за період з 01.01.2010 по 31.12.2011; дані про дозвільні документи за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 не передавалися на зберігання відповідному Управлінню, що підтверджено офіційним листом. Таким чином, посилання Дніпровської міської ради за текстом позову на ту обставину, що Мирончук С.В. не отримував дозвіл на здійснення будівництва та не подавав декларацію про готовність спірного об'єкту до експлуатації не тільки не відповідають дійсності, а є очевидно сумнівними та здійсненими на підставі сумнівних документів та відомостей, що є підставою для критичної оцінки судом не тільки поданих міською радою доказів та відомостей, а й підставою для критичного ставлення до усієї позовної заяви в цілому;
- відповідач зауважує, що Дніпровською міською радою не спростовані обставини щодо володіння відомостями про видачу декларації. Так, лист управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443 не є та не може бути належним доказом, оскільки Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не має жодного відношення до органів, що мали повноваження у сфері надання дозвільної документації в сфері архітектури та будування, не власниками та розпорядниками інформації щодо отримання дозвільної документації в сфері будівництва та введення збудованого нерухомого майна в експлуатацію. Вказане відповідач спростовує тим, що, по-перше: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) створено 20.05.2016 і за своєю правовою природою є установою, що підпорядковується Дніпровській міській раді - органу місцевого самоврядування. Відповідно, на момент створення спірних документів - Дозволу та Декларації, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) не існувало. По-друге: до повноважень Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) ніколи не входило та не входить надання дозвільних документів у сфері містобудування та архітектури, зокрема, надання Дозволу на будівництво та реєстрація Декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Також не входить ведення обліку дозвільних документів у сфері будівництва і зберігання архівних документів, наданих/зареєстрованих/створених іншими органами, в тому числі органами державної влади у сфері архітектури та містобудування. По-третє: в позовній заяві замовчується обсяг функцій, повноважень та відомостей, які наявні у володінні Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190). Відповідач вважає, що Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40498190) не має у своєму розпорядженні документів та відомостей щодо отримання та реєстрації ОСОБА_1 спірних Дозволу та Декларації. Окрім того, в силу обмежених повноважень Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради відомостей в управління і не могло бути. Отже, оскільки відсутні належні докази того, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації є незаконною, немає підстав для визнання дій ОСОБА_1 , що полягають у будівництві автозаправної станції неправомірними. Таким чином, відповідач стверджує що вимоги, висунуті Дніпровською міською радою, є безпідставними та не можуть бути задоволені. Відсутність доказів незаконності декларації свідчить про відповідність будівельних робіт установленим нормам і стандартам, що унеможливлює прийняття рішення на користь позивача;
- відповідач звертає увагу на те, що побудова позиції Дніпровської міської ради направлена на підміну фактів та обставин у справі та штучну спробу перемкнути увагу суду від суттєвого факту у даній справі, що ТОВ "Морганіт" є добросовісним набувачем нерухомого майна, на речі та обставини, що не мають реального відношення до вирішення спору по суті. З моменту придбання нерухомого майна ТОВ "Морганіт" подавало до державних органів, а саме: до органів податкової, декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та сплачувало відповідний податок, що свідчить про добросовісність не тільки набуття нерухомого майна, однак і добросовісність володіння, а також нараховувало та сплачувало земельний податок під займаною нерухомим майном земельною ділянкою. Таким чином, ТОВ "Морганіт" задекларувало перед державою своє право власності на об'єкт нерухомого майна та здійснювало добросовісне володіння вказаним майном. Дніпровська міська рада ототожнює дії первісних власників з діями ТОВ "Морганіт" та намагається звинуватити в порушеннях, які могли вчинити первісні власники ТОВ "Морганіт". Відповідач зазначає, що Дніпровська міська рада намагається оскаржити право власності ТОВ "Морганіт" на об'єкт нерухомого майна та змусити доброчесного набувача знести свій об'єкт нерухомого майна. Позиція, викладена в позовній заяві, фактично суперечить нормам чинного законодавства та покладає на ТОВ "Морганіт" відповідальність за дії третіх осіб, у тому числі за дії органів державної влади, що суперечить принципам чинного законодавства та є недопустимим. Перш за все, ТОВ "Морганіт" не може нести відповідальність за дії третіх осіб та бути обізнаним про їх дії, тим паче за дії державних органів та їхніх представників. ТОВ "Морганіт" мало законні підстави та очікування покладатись в момент придбання об'єкта нерухомого майна на відомості, що були внесені державним реєстратором про право власності на об'єкт нерухомого майна за первісними власниками. Так, спірне майно є об'єктом нерухомості, таким чином, для визначення добросовісності його набувача (ТОВ "Морганіт"), крім приписів Цивільного кодексу України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 37), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 53). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбає нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду, ТОВ "Морганіт", набуваючи право власності на об'єкт нерухомого майна, та приймаючи до уваги зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна у боржника (та відсутність будь-яких обмежень/обтяжень на вказане майно), вважало, що державою було перевірено право власності на вказане майно у "продавця"/"боржника" та його легітимність;
- крім знесення об'єкта самочинного будівництва, існують й інші способи врегулювання даного спору, передбачені законодавством, які позивач намагається уникнути задля досягнення власних інтересів. Такі способи можуть включати укладення договорів щодо земельної ділянки, приведення об'єкта будівництва у відповідність із проєктною документацією шляхом перебудови. Знесення є крайньою мірою і повинно застосовуватися лише тоді, коли інші методи захисту прав є неможливими або неефективними;
- з матеріалів справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння ТОВ "Морганіт" належним йому майном (автозаправна станція) має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації. Вимога позивача про застосування до відповідача зобов'язання щодо знесення самочинно збудованого об'єкта є передчасним та неспівмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Під час розгляду справи № 904/4510/24 представником ТОВ "Морганіт" було зібрано ряд матеріалів справи, які можуть спростувати доводи Дніпровської міської ради у справі, про що буде більш детально зазначено нижче. В той час як у справах, на які посилається міська рада (справи № 201/2471/20, № 509/11/17, №755/3782/17, № 916/1174/22, № 916/1174/22, № 199/2943/20) зазначені докази не досліджувались, не встановлювались, відповідно вказані справи не є релевантними, а правові висновки, викладені у вказаних постановах, не можуть буди застосовані під час розгляду справи № 904/4510/24. Окрім того, 21.01.2020, одразу після придбання нерухомого майна ТОВ "Морганіт" було направлено до Дніпровської міської ради заяву про надання в оренду земельної ділянки під нерухомим майном, що розташоване за адресою: м. Дніпро, Запорізький тупик, 8. Однак, станом на сьогоднішній день вказана заява так і не була розглянута Дніпровською міською радою, всупереч наявному у Дніпровської міської ради обов'язку розглянути таку заяву протягом місяця з моменту її подання. До дати оформлення у право постійного користування (договору оренди) між Дніпровською міською радою та ТОВ "Морганіт", останнє сплачує податок на землю. За текстом постанов у вищезазначених справах відсутні посилання на те, що відповідач у справах подавав заяви про отримання земельних ділянок під набутим нерухомим майном в оренду або сплачували земельний податок, - наведене також свідчить, що вказані справи не є релевантними, а висновки Верховного Суду зроблені під час розгляду справ - не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у справі № 904/4510/24;
- відповідач зазначає, що з метою встановлення усіх обставин справ, повного та всебічного розгляду справи, представник відповідача направив ряд адвокатських запитів до відповідних органів, та отримав докази, що мають значення для розгляду цієї справи та спростовують доводи позивача. Адвокат Шпакова Ольга Сергіївна звернулась до Управління ДІАМ у Дніпропетровській області із адвокатським запитом № 20/11-04 від 20.11.2024, відповідно до якого вона просила наступне: 1) надати відомості щодо наявності в розпорядженні Управління ДІАМ в Дніпропетровській області реєстраційні книги Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, що містять записи, починаючи з 01.01.2010 року по 31.12.2011 включно; 2) надати витяг з книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт за 11.09.2010; 3) надати витяг з книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за 23.06.2011; 4) надати відомості щодо наявності в реєстраційних книгах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області записів за 2010 та 2011 роки стосовно наступних документів: Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 23.06.2011; Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 11.09.2010; 5) надати відомості щодо приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012. До відповіді долучити докази приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011; 6) надати відомості щодо приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011. До відповіді долучити докази приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2010; 7) надати відомості щодо приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011. До відповіді долучити докази приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011. За умови відсутності у Управління ДІАМ в Дніпропетровській області реєстраційних книг Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, адвокат просить повідомити відомості щодо державного органу, якому зазначені реєстраційні книги були передані в розпорядження, до відповіді долучити належним чином засвідчені копії актів прийому-передачі на виконання будівельних робіт, декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та реєстраційних книг зазначених документів. У відповідь на адвокатський запит Державна інспекція архітектури та містобудування України направила лист № 6090/04/18-24 від 27.11.2024, згідно з яким повідомляється, зокрема, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 № 960 "Питання Державної інспекції архітектури та містобудування" ДІАМ почала здійснювати повноваження і виконувати функції з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду з 16.09.2021. При цьому відповідно до Акту приймання-передачі документів (справ), що передаються до ДІАМ (територіальний підрозділ у Дніпропетровській області) від 20.10.2021, затверджений Головою комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України С. Галіциним та Головою Державної інспекції архітектури та містобудування України С. Кривоносом, інформація про передання книг реєстрації відсутня. Разом з цим повідомлено, що станом на дату надання відповіді за зазначеними у запиті параметрами пошуку у розпорядженні ДІАМ відсутня інша запитувана інформація та запитувані документи у паперовому вигляді. Отже, згідно з відомостями від Державної інспекції архітектури та містобудування України, не підтверджено факту передання реєстраційних книг Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, що містять записи починаючи з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно. Оскільки офіційно зафіксовано, що інформація про книги реєстрації відсутня, неможливо з абсолютною впевненістю підтвердити повноту переданого архіву. Відсутність документа в поточному реєстрі може бути наслідком неповної передачі справ, втрати чи неналежного збереження документів. Враховуючи викладене, вбачається, що реєстраційна книга, в якій могли бути зафіксовані факти видачі дозволів на виконання будівельних робіт та декларацій на виконання будівельних робіт за період з 01.01.2010 по 31.12.2011, не була передана до новоствореного органу або була втрачена. Тому неможливо встановити, чи записи про видачу дозволу та декларації існували раніше. Наявність декларації в минулому не може бути спростована лише тим, що наразі бракує підтверджуючих записів у Реєстрі будівельної діяльності. До листа ДІАМ № 6090/04/18-24 від 27.11.2024 було долучено копію Акту приймання-передачі документів (справ), що передаються до ДІАМ (територіальний підрозділ у Дніпропетровській області) від 20.10.2021. Проаналізувавши зазначений Акт приймання-передачі документів, відповідач звертає увагу на те, що згідно з даним Актом можна дійти до висновку про відсутність належної систематизації та інвентаризації справ, що передавалися із ліквідованого органу. В акті приймання-передачі зазначено, що справи (ліцензійні справи, матеріали перевірок та інші документи) не містять внутрішніх описів, не прошиті та не пронумеровані. З даних відомостей можна зробити висновок, що неможливо точно встановити повноту та цілісність переданого архіву, оскільки відсутній належний інвентарний описок документів. Відповідно, відсутність документа у нинішньому Реєстрі будівельної діяльності не може вважатися підтвердженням того, що він не був виданий, адже достовірність та повнота переданої документації сумнівні. З огляду на те, що справи не були належним чином систематизовані (не прошиті, не пронумеровані), відповідач зазначає, що можна припустити втрату частини документів при ліквідації Інспекції. Це, у свою чергу, робить неможливим стверджувати з повною впевненістю, що декларація не видавалася, оскільки неможливо з абсолютною впевненістю стверджувати про повноту поточної бази даних та архіву. Разом з тим, в акті приймання-передачі містяться наступні недоліки: не вказані конкретні реєстраційні книги чи повні описи кожної справи, що передавалися; не відображено стан, в якому знаходилися документи (чи були відсутні певні папки, чи були пошкоджені); відсутні посилання на інвентарні описи, завірені печатками чи підписами відповідальних осіб, що дозволило б простежити повний перелік документів, які передавалися. Отже, відповідач стверджує, що Акт приймання-передачі від 20.10.2021 не є доказом приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012; приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011; приймання на зберігання Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011;
- відповідач зазначає, що до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради адвокат Шпакова Ольга Сергіївна направила адвокатський запит № 25/11-01 від 25.11.2024, відповідно до якого просила: 1) надати відомості щодо приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книги реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012. До відповіді долучити докази приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011; 2) надати відомості щодо приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради реєстраційних книг Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, що містять записи починаючи з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно. До відповіді долучити докази приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради реєстраційних книг Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, що містять записи починаючи з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно; 3) надати відомості щодо наявності в розпорядженні Дніпровської міської ради реєстраційних Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровській області, що містять записи починаючи з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно; 4) надати відомості щодо наявності розпорядженні Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012; 5) надати витяг з книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт за 11.09.2010; 6) надати витяг з книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за 23.06.2011; 7) надати відомості щодо приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011. До відповіді долучити докази приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2010; 8) надати відомості щодо приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011. До відповіді долучити докази приймання на зберігання Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011. До відповіді долучити належним чином засвідчені копії актів прийому-передачі дозволів на виконання будівельних робіт, декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та реєстраційних книг зазначених документів, які запитуються. У відповідь на адвокатський запит Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради надіслало лист № 9/1-115 від 04.12.2024, відповідно до якого повідомлялось наступне: по питаннях 1, 4: Книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, книги реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012 Управлінням на зберігання не приймались; по питанням 2, 3: будь-яких книг інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області Управлінням на зберігання не приймалось; по питанням 5, 6: надати витяги з книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт за 11.09.2010 та книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за 23.06.2011 не має можливості у зв'язку з тим, що на підставі пункту 91 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до акту приймання-передавання документів від 27.10.2016, з 28.10.2016 функції державного архітектурно-будівельного контролю на території м. Дніпро здійснює Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, у тому числі проводить перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації щодо об'єктів, розташованих на території міста Дніпро на об'єктах будівництва віднесених до класу наслідків (відповідальності) СС1, CC2 та виконання дозвільних і реєстраційних функцій у будівництві (у тому числі, анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів) щодо об'єктів будівництва віднесених до класу наслідків (відповідальності) СС1, СС2. Книги реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та книги реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації до Управління на зберігання не передавались. По питанню 7: Дозволи на виконання будівельних робіт, які були зареєстровані (видані) в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011 до Управління на зберігання не передавались. По питанню 8: Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, які були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011 до Управління на зберігання не передавались відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 671 (в редакції від 19.08.2015). Відповідач зазначає, що з огляду на відомості, що містяться у листі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, можна прийти до висновку про відсутність доказів приймання на зберігання Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2012; приймання на зберігання Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011; приймання на зберігання Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2011 по 31.12.2011. Зазначені відомості свідчать про те, Дніпровська міська рада не має підстав стверджувати про відсутність доказів видачі/реєстрації дозвільних документів на будівництво, виданих Мирончуку С.В., оскільки таких даних у Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради немає апріорі. Відповідач зауважує, що Дніпровська міська рада, а саме її Управління державного архітектурно-будівельного контролю, не є держателем чи розпорядником відомостей про видачу/реєстрацію дозвільної документації на будівництво за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011, що підтверджується офіційним листом самого Управління. Відсутність у Дніпровської міської ради інформації про видачу або реєстрацію дозвільних документів не може слугувати доказом їх абсолютної відсутності та, відповідно, не може бути підставою для твердження про незаконність будівництва автозаправної станції. Відповідач стверджує, що з огляду на наведені відомості логічним є наступний ланцюжок фактів та висновків: якщо офіційні дані про дозволи та декларації в період з 01.01.2010 по 31.12.2011 не передавалися до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (про що свідчить офіційний лист Управління), Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (як і Дніпровська міська рада в цілому) фізично не володіє даними щодо дійсності та реальності дозвільної документації у сфері містобудування за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011, що в свою чергу нівелює висновки Дніпровської міської ради щодо будівництва спірного нерухомого майна без відповідної дозвільної документації в сфері архітектури та містобудування (без дозволу на здійснення будівництва та без Декларації про готовність об'єкту до експлуатації). Таким чином, Дніпровська міська рада не може стверджувати про незаконність будівництва автозаправної станції Мирончуком С.В. лише на підставі відсутності у неї даних про видачу дозвільних документів, оскільки ці дані їй не передавалися;
- відповідач зазначає, що у відповідь на адвокатський запит № 20/11-03 від 20.11.2024 від Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, адвокат відповідача - Шпакова О.С. отримала лист № 3665/6-18 від 26.11.2024, в якому повідомлялось про те, що документи Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ) надійшли на зберігання з 2006 по 2021 рік включно. В переглянутих документах ДАБІ за 2010-2011 роки дозволів на виконання будівельних робіт та декларацій про готовність об'єкта до експлуатації у Дніпропетровській області, а також дозволів на виконання будівельних робіт, що були зареєстровані у Дніпропетровській області в період часу з 2010 по 2011 роки, декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані у Дніпропетровській області в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011, не виявлено. Відповідач стверджує, що з наведеного слідує, що хоча частина документів з ДАБІ була передана до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, серед цих документів не виявлено дозвільної документації за 2010-2011 роки. Отримані у відповідь на адвокатські запити відомості спростовують надані Дніпровською міською радою на підтвердження своєї правової позиції. Так, отриманими відомостями встановлено, що на сьогоднішній день відсутні наступні відомості: відомості та докази приймання на зберігання Державною інспекцією архітектури та містобудування України або ДІАМ (чи Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області) Книг реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт, Книг реєстрації Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які містять відомості щодо реєстрації Дозволів на виконання будівельних робіт та Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації за період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно; відсутні відомості та докази приймання на зберігання Державною інспекцією архітектури та містобудування України або ДІАМ (чи Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області) Дозволів на виконання будівельних робіт, що були видані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно; відсутні відомості та докази приймання на зберігання Державною інспекцією архітектури та містобудування України або ДІАМ (чи Управлінням ДІАМ в Дніпропетровській області) Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, що були зареєстровані в період часу з 01.01.2010 по 31.12.2011 включно. Наведені відповіді ставлять під сумнів автентичність і достовірність поданих Дніпровською міською радою доказів щодо відсутності Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого 11.09.2010 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 23.06.2011, адже з отриманих відповідей відповідач встановив, що отримання наданої інформації є неможливим, оскільки її немає. Відповідач зауважує, що фактично на сьогоднішній день відсутні відомості та докази існування архівів дозвільної документації у сфері містобудівної діяльності виданої та зареєстрованої протягом 2010-2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області як такої. Також, відсутні відомості та докази існування будь-якої інформації щодо видачі будь-яких Дозволів на виконання будівельних робіт протягом 2010 року, реєстрації будь-яких Декларацій про готовність об'єктів до експлуатації протягом 2011 року та/або їх реєстрації. Наведена інформація спростовує можливість отримання та надання до суду Дніпровською міською радою інформації будь-якої інформації, яка була створена та знаходилась у розпорядженні Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, в тому числі інформації щодо отримання Дозволу чи щодо реєстрації Декларації. Отже, відповідач виснує, що позивач зробив висновок про відсутність видачі дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04, виданого 11.09.2010 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 23.06.2011, не дослідивши всіх обставин справи та не впевнившись у повноті відомостей, що містяться в Реєстрі будівельної діяльності, що свідчить про необґрунтованість такого висновку. У зв'язку з викладеним, позовні вимоги Дніпровської міської ради є необґрунтованими, а позов не підлягає задоволенню за відсутністю належних підстав.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про призначення експертизи (вх. суду № 59350/24 від 24.12.2024), в якому він просить суд:
- призначити будівельно-технічну експертизу для встановлення відповідності об'єкта нерухомості, а саме: автозаправної станції площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А- операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький,8 (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик,8), вимогам будівельних норм, правил і стандартів;
- на вирішення експерту поставити наступні запитання:
1) Чи відповідає автозаправна станція, будівельним нормам, правилам і стандартам, які діяли на момент її зведення?
2) Чи допущено порушення будівельних норм, правил і стандартів під час будівництва автозаправної станції? Якщо так, то яких саме?
3) Чи є можливим експлуатація автозаправної станції без усунення виявлених порушень, якщо такі наявні?
4) Чи допущено порушення будівельних норм, правил і стандартів, які створюють загрозу безпечній експлуатації об'єкта?
5) Чи допущено порушення будівельних норм, правил і стандартів, яке є підставою для визнання будівництва самочинним?
6) Чи є можливість усунути виявлені порушення без демонтажу автозаправної станції, якщо такі порушення підтвердяться?
- для проведення будівельно-технічної експертизи залучити Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз (49000, м. Дніпро, Січеславська Набережна, 17, оф. 801);
- у разі відмови у задоволенні позову, зобов'язати Дніпровську міську раду відшкодувати витрати на проведення експертизи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на таке:
- відповідач наводить зміст заперечень відповідача за текстом відзиву на позовну заяву;
- відповідач зауважує, що під час здійснення будівництва чи експлуатації об'єктів жодних приписів щодо порушення будь-який вимог чинного законодавства встановлено не було, про що свідчить відсутність приписів щодо неналежного виконання будівельних робіт тощо;
- Дніпровська міська рада стверджує про наявність підстав для знесення автозаправної станції, проте ТОВ "Морганіт" не погоджується із позицією Дніпровської міської ради ані щодо наявності підстав знесення, ані щодо демонтажу автозаправної станції. Відповідач зазначає, що хоча відновлення становища, яке існувало до порушення, включаючи знесення будівель, є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів власника земельної ділянки, це не означає, що даний спосіб має застосовуватися автоматично у будь-якому випадку. Особливо це стосується ситуацій, коли самовільно збудоване майно було набуте добросовісним набувачем, який не знав і не міг знати про незаконність будівництва. Окрім знесення об'єкта самочинного будівництва, існують й інші способи врегулювання даного спору, передбачені законодавством, які позивач намагається уникнути задля досягнення власних інтересів. Такі способи можуть включати укладення договорів щодо земельної ділянки, приведення об'єкта будівництва у відповідність із проєктною документацією шляхом перебудови. Знесення є крайньою мірою і повинно застосовуватися лише тоді, коли інші методи захисту прав є неможливими або неефективними. Подаючи позов щодо усунення перешкод шляхом знесення спорудженої на спірній земельній ділянці автозаправної станції позивач не врахував необхідність дотримання принципів правомірного втручання на мирне володіння цим майном відповідача;
- відповідач звертає увагу на те, що Дніпровською міською радою не зазначено, чому необхідно вчиняти такі крайні заходи як знесення об'єкта нерухомості ТОВ "Морганіт", вимога позивача про знесення автозаправної станції є непропорційною і порушує баланс інтересів сторін. Такий підхід суперечить принципам розумності, добросовісності та справедливості, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України, а також не враховує добросовісність ТОВ "Морганіт", яке не знало про можливі порушення законності під час набуття права власності. Отже, оскільки Дніпровська міська рада у своїй позовній заяві стверджує про наявність підстав для знесення автозаправної станції та просить суд усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу автозаправної станції, з чим ТОВ "Морганіт" категорично не погоджується, призначення експертизи у справі є вкрай важливим з метою: встановлення відповідності будівництва автозаправної станції будівельним нормам, правилам та стандартам. Це дозволить об'єктивно оцінити правомірність зведення об'єкта та відповідність його технічним характеристикам вимогам законодавства. Встановлення відповідності будівництва автозаправної станції будівельного законодавства під час будівництва та експлуатації, зокрема, чи було дотримано архітектурних, екологічних, санітарних та інших норм. У разі виявлення порушень, оцінки наслідків можливих порушень для безпечної експлуатації об'єкта. Це дозволить визначити, чи впливають можливі порушення на безпеку громадян, довкілля та прилеглі території. Підтвердження наявності чи відсутності необхідності підстав для знесення споруди. Результати експертизи допоможуть суду вирішити питання, чи є демонтаж єдиним ефективним способом усунення порушень, якщо такі встановлено. Експертиза надасть суду необхідні технічні висновки, що сприятимуть прийняттю справедливого та обґрунтованого рішення. Отже, відповідач виснує, що призначення будівельно-технічної експертизи у даній справі є ключовим для з'ясування технічних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
- щодо пункту 1 частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, відповідач зазначає про те, що оцінка відповідності будівництва АЗС вимогам будівельних норм потребує спеціальних знань у галузі будівництва та інженерії. Лише фахівці з відповідною кваліфікацією можуть визначити, чи були дотримані нормативні вимоги під час проєктування та будівництва об'єкта. Так само, аналіз ризиків для безпеки експлуатації об'єкта вимагає спеціальних знань з інженерної безпеки, оцінки технічного стану конструкцій та відповідності технічним стандартам. Лише фахівець у цій сфері може обґрунтовано оцінити, чи дійсно допущені порушення, чи є вони суттєвими та чи становлять вони загрозу. Визначення можливості усунення технічних недоліків також є виключно технічним питанням, яке потребує залучення експертів з будівництва та проектування. Цей аспект є важливим для забезпечення балансу між інтересами сторін, оскільки відповідач заперечує проти демонтажу об'єкта. Отже, для встановлення обставин, які мають значення для справи, необхідно провести експертизу за участю фахівців у сфері будівництва та технічної інженерії. За твердженнями відповідача без залучення спеціальних знань суд не зможе об'єктивно та всебічно оцінити наведені обставини, що може вплинути на справедливість судового рішення.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 59468/24 від 24.12.2024), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: листи від 26.02.2020, від 20.03.2020 та від 26.02.2020.
У підготовче засідання 24.12.2024 з'явилися представники позивача та відповідача. Представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, причини нез'явлення суду не повідомили, про день, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У підготовчому засіданні представники позивача та відповідача заявили усні клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для ознайомлення з поданими обома сторонами документами у справі. Вказані клопотання були задоволені судом.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 24.12.2024 підготовче засідання було відкладено на 14.01.2025.
Від позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи (вх. суду № 1495/25 від 13.01.2025), в яких він просить суд у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи відмовити, посилаючись на таке:
- предметом доказування у даній справі є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення права володіння, а заявлений спосіб захисту, обраний позивачем, не потребує дослідженню експертом, що володіє спеціальними знаннями. В разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, позивач не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 Цивільного кодексу України і статей 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема, вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан. Проте, відповідач ставить до експерта питання (питання № 6 у клопотанні відповідача), на які не повинен відповідати експерт в силу своєї компетентності;
- позивач також вказує на питання № 1-5 у клопотанні відповідача, та зазначає, що вони взагалі не стосуються предмета спору, та більше того, ніхто із учасників судової справи не ставить під сумнів відповідність будівельним нормам, правилам та стандартам на час будівництва автозаправної станції. Так, 02.08.2019 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726, видавник: Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області; Дозволу на виконання будівельних робіт, серія та номер: 518/2010-04, виданий 11.09.2010, було зареєстровано право власності на об'єкт - автозаправну станцію за адресою: м. Дніпро, Запорізький тупик, буд. 8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) за Мирончуком Святославом Віталійовичем. Позивач зазначає, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Відповідно до інформації, яка міститься у листі управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443 в реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді, відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва від 11.09.2010. Проте, всупереч наведеному, первісне право власності у громадянина ОСОБА_1 зареєстровано 02.08.2019 саме на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 11.09.2010. На думку позивача, скерувавши до суду клопотання про проведення експертизи, питання якої не стосуються предмета доказування у спірних правовідносинах, відповідач має на меті лише затягування судового процесу, а висновок експерта не вплине на вирішення справи по суті.
У підготовче засідання 14.01.2025 з'явилися представники позивача та відповідача, представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, при цьому третя особа-2 повідомлена про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 24.12.2024 до її Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 24.12.2024 доставлена до Електронного кабінету третьої особи-2 - 25.12.2024 (а.с. 118 у томі 2). Щодо третьої особи-1, то поштове відправлення на адресу ОСОБА_1 , в якому містилася ухвала суду від 24.12.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 30.12.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 142-158 у томі 2), що в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України є належним повідомлення про розгляд даної справи судом.
У вказаному засіданні представниками позивача та відповідача були обґрунтовані власні правові позиції щодо клопотання про призначення у справі судової експертизи.
Оцінивши об'єктивно докази, які мають юридичне значення для розгляду клопотання, суд не вбачав підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11(914/1919/20) та від 22.03.2023 у справі № 904/7603/21).
Судом було відзначено, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
За таких обставин суд зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Європейський суд з прав людини зауважив, що компетенцією національних судів є вирішення того, чи необхідно звертатися за зовнішньою порадою (див. рішення Суду у справі Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013).
У даному випадку суд зазначав, що заявником не доведено, що обставини, задля підтвердження яких він просить суд призначити судову експертизу, не можуть бути встановлені за результатом аналізу наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності; що наявні в матеріалах справи докази є суперечливими чи наявні інші обставини, які свідчать про дійсну потребу у проведенні судової експертизи.
Крім того, судом було зауважено, що обставини, задля яких відповідач просить призначити будівельно-технічну експертизу, а також, коло питань, запропонованих відповідачем, не входить до предмету доказування у даній справі.
З огляду на викладене, судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.
Також, у вказаному засіданні представники позивача та відповідача зазначили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, а також позивачем та відповідачем подані всі заяви по суті справи, передбачені частиною 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим представники позивача та відповідача підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.
Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 14.01.2025 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 14.01.2025 було закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2025.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення доказів (вх. суду № 3190/25 від 23.01.2025), в якій він просить суд забезпечити докази у справі шляхом призначення комплексної експертизи (будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи) для встановлення відповідності об'єкта нерухомості, а саме: автозаправної станції площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А - операторська, літ. В - навіс, літ. Б під В - колонка, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - вбиральня, І - мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8). На вирішення експерту відповідач просить суд поставити наступні запитання:
1) Чи розташована автозаправна станція, що складається з: літ. А - операторська, літ. В - навіс, літ. Б під В - колонка, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - вбиральня, І - мостіння повністю чи частково на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8? Якщо частково, то яка саме частина будівлі не перебуває на зазначеній земельній ділянці? (відобразити схематично);
2) Чи була сформована земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно автозаправної станції, що складається з: літ. А - операторська, літ. В - навіс, літ. Б під В - колонка, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - вбиральня, І - мостіння - повністю чи частково на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8? Як саме і коли змінювалась конфігурація земельної ділянки, що зайнята даною будівлею починаючи з 2010 року і по сьогоднішній день?
3) Яку конфігурацію, проміри та площі земельної ділянки займає нерухоме майно - автозаправна станція, що складається з: літ. А - операторська, літ. В - навіс, літ. Б під В - колонка, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - вбиральня, І - мостіння, на земельній ділянці комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8? (відобразити схематично);
4) Чи відповідає об'єкт нерухомості, а саме: автозаправна станція площею 3,5 кв. м, що складається з: літ. А - операторська, літ. В - навіс, літ. Б під В - колонка, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - вбиральня, І - мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький,8, цільовому призначенню земельної ділянки?
5) Чи є нерухоме майно - автозаправна станція, загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А - операторська, літ. В - навіс, літ. Б під В - колонка, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - вбиральня, І - мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8, об'єктами самочинного будівництва?
6) Чи можливо виконати демонтаж (знесення) автозаправної станції, загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А - операторська, літ. В - навіс, літ. Б під В - колонка, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - вбиральня, І - мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, туп. Запорізький, 8, без пошкодження об'єкту нерухомого майна?
- для проведення комплексної експертизи відповідач просить залучити Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз (49000, м. Дніпро, Січеславська Набережна, 17, оф. 801).
В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на таке:
- з метою повного та всебічного розгляду справи, наявна потреба у забезпечення доказів шляхом проведення комплексної експертизи;
- заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що позивач у позовній заяві не зазначає: відомості щодо особи, уповноваженої зберігати документи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; не зазначає, які дії ним було вчинено з метою встановлення правонаступника (а також прав та обов'язків вказаного правонаступника) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області та факту передання дозвільної документації правонаступнику; не зазначає, які дії ним було вчинено з метою встановлення правонаступника (а також прав та обов'язків вказаного правонаступника) та факту передання дозвільної документації правонаступнику. Жодна особа, та Дніпровська міська рада в тому числі, при поданні позовної заяви у даній справі не перевіряла та не встановлювала місце зберігання відповідних документів, виданих та затверджених Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, не встановлювала кому та на якій правовій підставі було передано вказані документи, та не направляла до поточного розпорядника інформації створеної, виготовленої, затвердженої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. Таким чином, позиція Дніпровської міської ради, яка ґрунтується на відомостях щодо відсутності реєстрації Дозволу на виконання будівельних робіт № 518/2010-04 від 11.09.2010 та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211006726 від 23.06.2011 є неспроможною та такою, що фактично направлена на порушення права на майно відповідача. Отже, доводи Дніпровської міської ради щодо самочинного будівництва автозаправної станції, не підтверджуються жодним належним, достатнім та допустимим доказом, тому вони не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для задоволення позовної заяви;
- відповідач зазначає, що відомості щодо існування спірних Дозволу та Декларації не можуть знаходитись у відповідних створених на сьогоднішній день електронних реєстрах відповідної дозвільної документації, оскільки на момент створення спірних документів такого реєстру не існувало, а зареєстровані відомості наявні на сьогоднішній день в реєстрах розпочинаються щонайменше з 2013 року, відповідно посилання ради на Лист управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 №4/1-443 не є та не може бути враховано судом як належний доказ. Таким чином, твердження Дніпровської міської ради щодо пропорційного втручання у право власності ТОВ "Морганіт" є необґрунтованими, суперечать чинному законодавству, а тому не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог;
- відповідач стверджує, що з матеріалів даної справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння ТОВ "Морганіт" належним йому майном (автозаправна станція) має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації;
- з метою повного та всебічного розгляду справи, відповідач вважає за необхідне встановити відомості шляхом отримання відповідей на запитання, які він пропонує поставити на розгляд судовим експертам та зазначає, що встановлення цих обставин є критично важливим для повного, об'єктивного та справедливого вирішення спору та захисту прав і законних інтересів сторін;
- відповідач посилається на положення частин 1, 2, 3 статті 110 Господарського процесуального кодексу України, за аналізом яких, вказує на те, що наявні всі необхідні умови для призначення судової експертизи.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 3318/25 від 23.01.2025), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з участю представника відповідача в іншому судовому засіданні.
У судове засідання 23.01.2025 з'явився представник позивача, представники відповідача та третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, при цьому останні повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином, що вбачається з наступного:
- щодо відповідача: представник останнього був присутній у попередньому судовому засіданні та відповідно повідомлений про розгляд справи судом, про що свідчить підпис представника відповідача на повідомленні про відкладення розгляду справи (а.с. 191 у томі), крім того, судом враховано подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи;
- щодо третьої особи-2 - шляхом направлення ухвали суду від 14.01.2025 до Електронного кабінету Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 14.01.2025 доставлена до Електронного кабінету третьої особи-2 - 15.01.2025 (а.с. 194 у томі 2).
- щодо третьої особи-1 - шляхом направлення поштового відправлення з ухвалою суду від 14.01.2025 на адресу ОСОБА_1 , яке було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 30.12.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 195-213 у томі 2), що в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України є належним повідомлення про розгляд даної справи судом.
У вказаному засіданні, до початку розгляду справи по суті, судом було розглянуто клопотання відповідача про забезпечення доказів шляхом призначення комплексної експертизи (будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи), за результатом розгляду якого судом було відмовлено у його задоволенні, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами частин 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Згідно з частинами 1, 2 статті 110 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Згідно з вимогами частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Із аналізу наведених норм слідує, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування та без призначення судової експертизи встановити відповідні обставини неможливо.
Судом було зауважено, що фактично за своїм змістом клопотання відповідача про забезпечення доказів у спосіб призначення судової експертизи є клопотанням про призначення судової експертизи, тому суд надає оцінку цьому клопотанню в аспекті підстав та умов визначених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України для призначення судової експертизи.
Так, за аналізом наведених у клопотанні питань, які відповідач пропонує поставити на вирішення експертам, вбачається, що дані питання відрізняються від тих, які були визначені відповідачем у попередньому клопотанні про призначення у справі судової експертизи, однак, серед наявного наразі переліку питань, частина питань носять правовий характер, щодо решти питань - обставини, задля встановлення яких відповідач просить провести експертне дослідження, можуть бути встановлені за результатом аналізу наявних у справі доказів.
Таким чином для з'ясування обставин, що мають значення для справи, не є необхідними спеціальні знання у сфері іншій, ніж право; у даній справі відсутня потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, оскільки висновок експерта можуть замінити інші засоби доказування.
Судом також було відзначено, що необґрунтоване призначення судової експертизи, що матиме наслідком необхідність зупинення провадження по даній справі, призведе до затягування строків розгляду справи та знаходження учасників судового процесу у стані невизначеності, що, в свою чергу, свідчитиме про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, якими на національні суди покладений обов'язок здійснювати швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
З огляду на викладене, судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про забезпечення доказів шляхом призначення у справі судової експертизи.
Також, у вказаному засіданні судом було оголошено про відкриття судового засідання по розгляду справи по суті, у той же час на стадії з'ясування наявності клопотань, судом враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.
Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
З огляду на викладене, враховуючи подане відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 23.01.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 13.02.2025.
У подальшому, від Центрального апеляційного господарського суду надійшов запит справи (вх. суду № 5633/25 від 07.02.2025), до якого додано ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2025, відповідно до якої, витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/4510/24 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" на протокольну ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі № 904/4510/24.
Враховуючи надходження від Центрального апеляційного господарського суду запиту справи № 904/4510/24, судом було зазначено про таке.
Положеннями пункту 17.10. Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-8, 10, 12-14, 17, 19, 21, 31-33 частини першої статті 255 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.
В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи.
Так, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2025 було витребувано саме матеріали справи № 904/4510/24.
Підпунктом 17.12 частини 1 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до перегляду ухвали у справі в порядку апеляційного чи касаційного провадження, якщо відповідно до підпункту 17.10 цього підпункту до суду апеляційної чи касаційної інстанції направляються всі матеріали справи.
З огляду на викладені обставини, враховуючи те, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2025 витребувано матеріали справи №904/4510/24, господарський суд вбачав за необхідне зупинити провадження у справі №904/4510/24 до перегляду оскаржуваної ухвали у справі в порядку апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до Господарського суду Дніпропетровської області.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.02.2025 було зупинено провадження у справі до закінчення перегляду протокольної ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 в порядку апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" на протокольну ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025 у справі № 904/4510/24 - залишено без змін, протокольну ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2025, якою було відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" про забезпечення доказів шляхом призначення експертизи у справі № 904/4510/24 - залишено без задоволення.
04.06.2025 матеріали справи № 904/4510/24 повернулися до Господарського суду Дніпропетровської області.
Відповідно до приписів статті 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
З огляду на викладене, з урахуванням усунення обставин, які були підставою для зупинення провадження у справі, суд вважав за необхідне поновити провадження у справі №904/4510/24 та призначити справу до судового розгляду по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 09.06.2025 провадження у справі було поновлено та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.06.2025.
У підготовче засідання 24.06.2025 з'явилися представники позивача та відповідача, представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, при цьому останні повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином, що вбачається з наступного:
- щодо третьої особи-1 - шляхом направлення поштового відправлення з ухвалою суду від 09.06.2025 на адресу ОСОБА_1 , яке було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 16.06.2025 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 168-188 у томі 3);
- щодо третьої особи-2 - шляхом направлення ухвали суду від 09.06.2025 до Електронного кабінету Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 09.06.2025 доставлена до Електронного кабінету третьої особи-2 - 10.06.2025 (а.с. 166 у томі 3).
У вказаному засіданні розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх. суду № 6426/25 від 13.02.2025), яке надійшло до суду після зупинення провадження у справі (клопотання перебувало в заміннику справи та долучено до матеріалів справи після її повернення з апеляційної інстанції), в якому відповідач просить суд зупинити провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №908/2388/21. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на таке:
- Великою Палатою Верховного Суду розглядається справа № 908/2388/21, яка є справою у подібних правовідносинах. Так, на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 908/2388/21 за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, який уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Запорізької міської ради до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Комфі"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005"; Приватного підприємства "Терра Віта V" про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 908/2388/21 прийнято до розгляду справу № 908/2388/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2024, рішення від 30.11.2022 та додаткове рішення від 12.01.2023 Господарського суду Запорізької області. Призначено справу № 908/2388/21 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 19.03.2025. Передаючи справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, а не його забудовник. Крім того, передаючи справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у спірних правовідносинах спосіб захисту прав позивача стосовно останнього набувача нерухомого майна за своїм змістом має кореспондувати конкретному правопорушенню, яке вчиняє саме останній набувач цього майна, - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан (звільнення земельної ділянки від фізичного перебування на ній, звільнення земельної ділянки від належного такому відповідачу майна);
- відповідач стверджує, що, враховуючи предмет та підстави заявленого позову, а також зважаючи на те, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №908/2388/21 матимуть суттєве значення для вирішення даної справи та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо визначення належного відповідача за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва, ТОВ "Морганіт" вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 904/4510/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21. Також відповідач зазначає, що Верховний Суд в інших справах, подібних справі № 904/4510/24, також зупинив їх розгляд до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 908/2388/21 (наприклад, Верховний Суд ухвалою від 17.12.2024 у справі № 920/1017/22 зупинив справу № 920/1017/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21).
За результатом розгляду вказаного клопотання, заслухавши позиції позивача та відповідача, судом було відмовлено в його задоволенні, з огляду на таке.
- відповідач просить суд зупинити провадження у справі на підставі статті 228 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 7 частини 1 якої суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду;
- суд зауважує, що відповідно до частини 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 цього Кодексу;
- суд відзначає, що ухвалою суду від 14.01.2025 було закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2025; відповідно розгляд даної справи по суті був розпочатий з 23.01.2025;
- враховуючи вказане, в силу прямої норми закону, керуючись частиною 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки провадження у справі перебуває на стадії її розгляду по суті, на якій зупинення провадження у справі з підстави, зазначеної відповідачем, не допускається.
Також, у судовому засіданні 24.06.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, проти якого не заперечував представник позивача та з приводу якого судом було відзначено таке.
Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Так, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
При цьому розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
З огляду на викладене, з метою надання можливості сторонам скористатись процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та необхідність оголошення перерви у судовому засіданні в межах розумного строку.
Враховуючи вказане, від 24.06.2025 у судовому засіданні було оголошено перерву до 08.07.2025.
У судове засідання 08.07.2025 з'явилися представники позивача та відповідача. Представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явились, при цьому останні повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином, що вбачається з наступного:
- щодо третьої особи-1 - шляхом направлення поштового відправлення з ухвалою суду від 14.01.2025 на адресу ОСОБА_1 , яке було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 30.12.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 215-237 у томі 3), що в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України є належним повідомлення про розгляд даної справи судом;
- щодо третьої особи-2 - шляхом направлення ухвали суду від 14.01.2025 до Електронного кабінету Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 24.06.2025 доставлена до Електронного кабінету третьої особи-2 - 25.06.2025 (а.с. 214 у томі 3).
З приводу належного повідомлення третьої особи-1 про розгляд даної справи судом, слід зазначити також таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на офіційну адресу ОСОБА_1 (третьої особи-1), в якому містилася ухвала суду від 24.06.2025, було повернуто за зворотною адресою з довідкою Акціонерного товариства "Укрпошта" форми 20 від 01.07.2025 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.215 -237 у томі 3).
При цьому відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_1 (третя особа-1), є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 24.06.2025 вважається врученою третій особі-1 у паперовому вигляді 01.07.2025 (а.с. 215 у томі 3).
До того ж, суд зауважує, що направлені на офіційну адресу ОСОБА_1 (третьої особи-1) поштові відправлення з кореспонденцією суду систематично поверталися до суду з аналогічною причиною, яка вказана вище, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 136-141 у томі 1, а.с. 228-233 у томі 1, а.с. 119-158 у томі 2, а.с. 195-213 у томі 2, а.с. 1-22 у томі 3).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі - Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил.
Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.
Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на учасників судового процесу.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування ОСОБА_1 (третьої особи-1), за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання пояснень у справі, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
З приводу належного повідомлення третьої особи-2 про розгляд даної справи судом, слід зазначити таке.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Судом було з'ясовано, що Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим, зокрема, ухвала суду від 09.06.2025 була надіслана судом в Електронний кабінет департаменту, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 09.06.2025 була доставлена до Електронного кабінету третьої особи-2 - 10.06.2025.
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 24.06.2025 вважається врученою третій особі-2 - 25.06.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с. 214 у томі 3).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, треті особи-1,2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що треті особи-1,2 не скористалися своїм правом на надання пояснень у справі та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
У судовому засідання 08.07.2025 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.
Представник відповідача у судовому засіданні 08.07.2025 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 08.07.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також, заперечення, що містяться у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для зобов'язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Дніпровська міська рада відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні " є представницьким органом місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статтями 80, 83, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з вимогами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених статтями 13, 14 Конституції України а також статтями 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126 Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.
Існує визначена правова позиція щодо подібних справ у цивільному провадженні, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 № 61- 14485св18, де зокрема зазначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.05.2012 визначає, що землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади та які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
З урахуванням вказаного, позивач наголошує на тому, що земельна ділянка, на якій розташовано об'єкт нерухомості за адресою: Запорізький тупик, будинок 8 у м. Дніпрі (додаткові відомості 1-й Запорізький тупик № 8), належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.
Згідно з вимогами статті 83 Земельного кодексу України та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.04.2018 у справі № 61-11382св18; аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 № 6-2161цс16).
Так, положеннями частин 5, 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Згідно зі статтею 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до частин 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Таким чином, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане виключно за особою, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на час винесення рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомості - автозаправна станція загальною площею 3,5 кв. м, що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В- колонка, літ. Г під В- резервуар, літ. Д-вбиральня, І- мостіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Морганіт".
Право власності на об'єкт - автозаправну станцію за адресою: м. Дніпро, Запорізький тупик, буд.8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) було зареєстровано за ОСОБА_1 згідно з Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер ДП 14211006726 (видавник: Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області) та Дозволом на виконання будівельних робіт, серія та номер: 518/2010-04, виданого 11.09.2010, - 02.08.2019.
У подальшому, між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морганіт" був укладений договір позики грошей, відповідно до якого розмір основного зобов'язання становив 29 952 грн. 00 коп., строк виконання основного зобов'язання закінчувався 31.10.2019.
У забезпечення вимог за вказаним договором, 14.08.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ "Морганіт" був укладений договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 292, який посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., предметом іпотечного договору було нерухоме майно, а саме: автозаправна станція за адресою: АДРЕСА_1 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8), про що до Державного реєстру іпотек було внесено запис про іпотеку за № 49214901.
З Інформаційної довідки вбачається, що 14.08.2019 зареєстровано обтяження нерухомого майна на підставі іпотечного договору № 292, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морганіт"; вид обтяження: заборона на нерухоме майно, номер запису про обтяження 32822609.
У подальшому, 11.10.2019 Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., на підставі договору іпотеки № 292 від 14.08.2019, зареєстровано право власності на автозаправну станцію за адресою: м. Дніпро, Запорізький тупик, буд. 8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик № 8) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Морганіт", а 17.10.2019 Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення іпотеки на підставі заяви № 378 від 15.10.2019.
З викладеного вбачається, що власником спірного об'єкта нерухомості є Товариство з обмеженою відповідальністю "Морганіт", відповідно, оскільки право приватної власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Морганіт", позивач звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих споруд.
При цьому суд відзначає, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Враховуючи вказані норми закону, за аналізом положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з сукупності двох підстав: 1) з моменту його прийняття до експлуатації, 2) з моменту державної реєстрації.
Крім того, положеннями статті 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрою територій.
За викладеного вбачається, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
За результатом аналізу матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації, яка міститься у листі управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.09.2024 № 4/1-443 в реєстрі будівельної діяльності - відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва від 11.09.2010. У той же час, первісне право власності у Мирончука С.В. зареєстровано 02.08.2019 саме на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 11.09.2010.
Крім того, відповідно до інформації, яка міститься у листі Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 05.09.2024 № 3/15-418, згідно з даними містобудівного кадастру та Адресного плану міста офіційно адреса - тупик Запорізький, 8 та 1-ий Запорізький тупик, 8, - жодному об'єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній.
З урахуванням викладених обставин, позивач посилається на те, що земельна ділянка, розташована за адресою: тупик Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8) на праві комунальної власності належить Дніпровській міській раді, та право користування на неї відсутнє у будь-яких фізичних або юридичних осіб.
Вказане, на думку позивача, є підставою для задоволення позовних вимог позивача щодо усунення перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу самочинно побудованої автозаправної станції загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8), за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт"; також для припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" на об'єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8).
Відповідач з вказаними вимогами позивача не погоджується, вважає себе добросовісним набувачем майна (автозаправної станції), а задоволення вимог позивача в такий спосіб, на його думку, призведе до порушення його права на мирне володіння майном та покладення на нього надмірного тягаря. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Так, частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частина 3 статті 152 Земельного кодексу України).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правовідносини та правопорушення.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав власника розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За вказаного вбачається, що у разі доведеності факту самовільного зайняття його земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, позивач не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 Цивільного кодексу України і статей 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема, вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.
Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Частиною 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).
Також, відповідно до частин 1,2 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності. Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
Положеннями статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Відтак, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Так реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанові Верховного Суду від 20.10. 2020 у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19).
Отже, чинним законодавством для спірних правовідносин визначено єдину підставу для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яка, як вбачається із обставин справи не настала.
Суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1,2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, як було зазначено вище, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 вбачається, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (аналогічний правовий висновок викладений в пункті 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Враховуючи вказане, у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
З вказаного вбачається, що самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами 3-5 статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
Суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35).
Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).
Отже, застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.
Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Так, за результатом аналізу матеріалів справи вбачається наявність порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради, яке полягає у тому, що право власності на автозаправну станцію, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8) було зареєстроване без законних на те підстав, а саме: на підставі Декларації про готовність об'єкту до експлуатації, якої офіційно в Системі не виявлено та зазначений об'єкт нерухомості був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, відповідно такий об'єкт нерухомості вважається самочинно побудованим, чим саме і порушує законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, а також порушує майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.
Враховуючи все вищевикладене, суд виснує, що оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на самочинно побудований об'єкт нерухомого майна - автозаправну станцію, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (1-ий Запорізький тупик, 8), відповідно останній не мав права розпорядження зазначеним об'єктом нерухомості. За вказаних обставин вбачається висновок про те, що наявні підстави для Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" для усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованої споруди.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині усунення перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самочинно побудованої автозаправної станції загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик, 8), за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт", - підлягають задоволенню.
Разом з тим, щодо позовної вимоги про припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" на об'єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8), господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Як було зазначено вище, державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
У постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості).
Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Суд звертає увагу на положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, в яких наголошено на тому, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Натомість заявлена позивачем у цій справі вимога зазначеного не забезпечує.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22).
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Враховуючи вказане, вимога щодо припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" на об'єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, (додаткові відомості 1-ий Запорізький тупик, 8), задоволенню не підлягає.
Заперечення відповідача, викладені у відзив на позовну заяву, відхиляються судом, з огляду на таке.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею першою якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію "законів". Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20.05.2010 "Україна-Тюмень" проти України"; від 25.06.1996 "Амюр проти Франції" (Amuur v. France); "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece); "Малама проти Греції" (Malama v. Greece).
Також суд зазначає, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти ШвеціЇ" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:
1) чи можна вважати втручання законним;
2) чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес;
3) чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "2індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об'єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об'єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.
Вказане відповідає висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).
Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб'єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.
З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення права володіння - задовольнити частково.
Усунути перешкоди Дніпровській міській раді (проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 26510514) у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самочинно побудованої автозаправної станції загальною площею 3,5 кв. м: що складається з: літ. А-операторська, літ. В-навіс, літ. Б під В-колонка, літ. Г під В-резервуар, літ. Д-вбиральня, І-мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, тупик Запорізький, 8 (додаткові відомості: 1-ий Запорізький тупик, 8), за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" (вулиця Аптекарська балка, будинок 8, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 41995954).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Морганіт" (вулиця Аптекарська балка, будинок 8, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 41995954) на користь Дніпровської міської ради (проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 26510514) 3 028 грн. 00 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане - 09.07.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко