10.07.2025 року м. Дніпро Справа № 908/899/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Роговської Анни Ігорівни
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Проскуряков К.В.) від 04.11.2024 р. у справі № 908/899/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Роговської Анни Ігорівни (електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )
до Фізичної особи-підприємця Ульянова Сергія Олександровича (електронна пошта: невідома; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 )
про стягнення 254 977,45 грн, -
У березні 2024 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Роговської Анни Ігорівни до Фізичної особи-підприємця Ульянова Сергія Олександровича про стягнення 254 977,45 грн.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором оренди транспортного засобу від 07.12.2023 в сумі 6 500 доларів США, що еквівалентно 254 977,45 грн. та вимогами ст.ст. 509, 525, 526, 655 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 р. у справі № 908/899/24 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Фізична особа-підприємець Роговська Анна Ігорівна, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 р. у справі № 908/899/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю та стягнути з ФОП Ульянова Сергія Олександровича на користь ФОП Роговської Анни Ігорівни заборгованість у розмірі 6 500 доларів США, що еквівалентно 254 403,50 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає наступне:
- вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на зміну природи правовідносин з орендних на боргові та не застосував до спірних правовідносин положення ст. 1053 ЦК України. Так, апелянт стверджує, що спочатку сторони підписали договір оренди, який виконували, а потім змінили ці відносини на боргові на підставі позики, заборгованість з оплати причепа сторони оформили у вигляді розписки, тим самим фактично змінили правовідносини. Також позивач стверджує, що ФОП Ульянов отримав напівпричіп у власність з умовами виплати з оформленням відповідної розписки, в якій вказувалась заборгованість за отриманий напівпричіп та про те, що напівпричіп береться в розстрочку;
- не погоджується з висновками суду першої інстанції про нікчемність договору оренди, в обґрунтування чого вказує на факт виконання цього договору - передачу напівпричепа орендарю;
- вважає, що висновки суду першої інстанції щодо виникнення позикових взаємовідносин між фізичними особами, а не ФОПами, не відповідають дійсності, оскільки ґрунтуються тільки на аналізі самої лише позики (розписки), але без врахування того, що спочатку між сторонами виникло орендне зобов'язання.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Роговської Анни Ігорівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 р. у справі № 908/899/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Фізична особа-підприємець Ульянов Сергій Олександрович не скористався своїм правом та не надав відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 09.12.2023 р. між громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Суворовським РВ ГУДМС України у Одесі, Одеській області, 15 червня 2016 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , далі "Позикодавець", з однієї сторони, та громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Шевченковским РВ УДМС України у Запорізькій області, 20.11.2015 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , далі "Позичальник", з другої сторони, разом "Сторони", які попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, укладено Договір позики про наступне:
1. Позикодавець передав, а Позичальник прийняв у позику грошові кошти в сумі 6500,00 (шість тисяч п'ятсот) доларів США 00 центів, що на день укладення цього договору в еквіваленті національної грошової одиниці України гривні, становить 247 000 (двісті сорок сім тисяч) гривень, які Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю не пізніше п'ятнадцятого квітня дві тисячі двадцять четвертого року.
2. Повернення позиченої суми грошових коштів повинне проходити в готівковій формі у місті Одеса у доларах США, або у гривневому еквіваленті на банківську карту НОМЕР_5 в такому порядку:
01 січня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів,
15 січня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів,
01 лютого 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США, 00 центів,
15 лютого 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів,
01 березня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів,
15 березня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів,
01 квітня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів,
15 квітня 2024 року - 900 (дев'ятсот) доларів США 00 центів.
3. Позичальник засвідчує, що на момент укладення даного Договору ним отримано грошові кошти у повному розмірі згідно п. 1 даного Договору.
4. Сторони домовились, що Позичальником буде надана окрема розписка про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним Договором.
5. Позичальник має право повернути, а Позикодавець зобов'язаний прийняти позичену суму грошових коштів до закінчення вказаного у п. 1 даного Договору терміну.
6. Позикодавець має право вимагати повернення позиченої суми грошових коштів до закінчення вказаного у п. 1 даного Договору терміну.
7. При неповерненні суми позики, в т.ч. її частини згідно зазначеного графіку своєчасно, а саме прострочення чергової виплати більше ніж на 10 (десять) календарних днів, Позикодавець вправі вимагати нарахування та виплати Позичальником пені у розмірі 5 % (п'ять відсотків) за кожні 30 днів від простроченої суми.
8. За взаємною згодою Сторін, Договір може бути продовжений шляхом укладання договору про внесення змін та доповнень до цього Договору.
9. Сторони стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору, а також підтверджують, що договір не є укладеним під впливом тяжких обставин або на вкрай невигідних умовах, укладення цього договору відповідає інтересам сторін, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, у тексті цього договору зафіксовано усі його істотні умови.
10. Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України цей договір вважається укладеним з моменту передання грошей.
Договір підписаний обома сторонами, на підписи яких накладено печатки фізичної особи-підприємця Роговської А.І, (код НОМЕР_1 ) та фізичної особи-підприємця Ульянова С.О. (код НОМЕР_2 ). Також зазначено дату підписання 07.12.2023 р., та місце - м. Одеса, Україна.
Також 09.12.2023 р. у м. Одеса було складено розписку наступного змісту (мовою документу):
"Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_4 виданий Шевченківським РВ УДМС України в г. Запорожье Запорожской обл., 20.11.2015. АДРЕСА_2, фактически прожив. АДРЕСА_3 , беру в розстрочку у ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_6 вид. Суворовскім РВ у м. Одессі УДМС в Одеській обл. 15.06.2015, прож. по адресу АДРЕСА_4 Напівпричіп марки Шмітс № НОМЕР_12 XF VIN НОМЕР_7 на 4 місяця за 7200 (сім тисяч двісті доларів США). На момент підписання передається аванс у розмірі 700 дол. (сімсот дол. США). Розписка написана в присутності свідка.
ОСОБА_3 09.12.2023 (підпис)
ОСОБА_2 09.12.2023 (підпис)"
Повноваження ОСОБА_3 підтверджуються довіреністю від 08.12.2023р., виданої до 08.06.2024р., за підписом фізичної особи-підприємця Роговської А.І., яка не завірена нотаріально, а лише її підписом та печаткою.
Крім цього, Позивачем надано Договір оренди транспортного засобу від 07.12.2023 р., укладений між ФОП Роговською Анною Ігорівною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Суворовським РВ ГУДМС України у Одесі, Одеській області, 15 червня 2016 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (надалі іменується "Орендодавець"), з однієї сторони, та ФОП Ульяновим Сергієм Олександровичем, ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Шевченковским РІВ УДМС України у Запорізькій області, 20.11.2015 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 (надалі іменується "Орендар"), за умовами якого:
1.1. Орендодавець передає в тимчасове платне користування (оренду) транспортний засіб, а Орендар приймає транспортний засіб та зобов'язується використовувати його за призначенням і сплачувати платежі, що передбачені цим договором. Транспортний засіб буде використовуватись у господарській діяльності Орендаря виключно за його цільовим призначенням.
1.2. Відомості про транспортний засіб, що передається в оренду за цим Договором:
1.2.1. марки Schmitz
модель SPR 24
тип ТЗ ЗАГАЛЬНИЙ НАПІВПРИЧІП БОРТОВИЙ ТЕНТОВИЙ
рік випуску 2003
колір СІРИЙ
номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8
реєстраційний номер НОМЕР_9
що зареєстрований ТСЦ 5142 МВС України 30.06.2022 року.
Вартість транспортного засобу на дату укладення цього Договору, за домовленістю Сторін, становить 247 000,00 грн. (двісті сорок сім тисяч) гривень 00 копійок. Транспортний засіб належить Орендодавцю yа праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 , що видане ТСЦ 5142 МВС України 30.06.2022 року.
3.1. Орендна плата за користування транспортним засобом становить 1 000,00 (одна тисяча гривень) 00 копійок на місяць.
3.3. Орендна плата за кожний місяць сплачується Орендарем Орендодавцю в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Орендодавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання акту передбаченого п. 3.2. цього Договору.
3.4. Орендна плата може бути скасована, відтермінована або закрита за взаєморозрахунками за письмовою згодою сторін.
4.1. Сторони домовилися, що передача в орендне користування транспортного засобу. Орендарю оформлюється актом приймання передачі, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту нотаріального посвідчення цього Договору.
4.2. Повернення транспортного засобу після закінчення строку дії цього Договору Орендарем здійснюється на першу письмову вимогу Орендодавця, та оформлюється актом приймання-передачі. Якщо Орендар затримав повернення транспортного засобу після заявленої йому вимоги, він несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження транспортного засобу.
4.3. Повернення транспортного засобу може бути здійснено до закінчення строку дії цього Договору, якщо Сторони взаємно домовляться про це.
6.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та нотаріального посвідчення.
6.2. Термін оренди за цим договором становить 5 (п'ять) років з моменту його підписання та нотаріального посвідчення.
7.6. Нотаріусом доведено до відома Орендаря зміст заяви Орендодавця, про те, що на момент набуття права власності на транспортний засіб, який передається в оренду та на момент укладання і підписання цього договору, Орендодавець в зареєстрованому шлюбі не перебувала і не перебуває та не проживала і не проживає однією сім'єю з чоловіком без реєстрації шлюбу, а також про те що транспортний засіб, який є предметом цього договору оренди, не є спільною сумісною власністю, а є особистою приватною власністю Орендодавця.
7.7. Для цілей оподаткування цей Договір вважається договором оперативної оренди відповідно до підпункту 14.1.97 статті 14 Податкового кодексу України. Зміст ст.ст. 190, 212 Кримінального кодексу України, ст.ст. 2223, 227, 640, 653, 759786, 798805 Цивільного кодексу України, ст. ст. 57, 62, 63, 65 Сімейного кодексу України, п.п 164.2, 167.1, 168.1, 168.4 Податкового кодексу України сторонам нотаріусом роз'яснено.
7,8. Усі витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням та оформленням цього Договору сплачує Орендар.
7.9. Цей Договір складено у трьох примірниках, які мають однакову юридичну силу. Один з примірників залишається у справах приватного нотаріуса, а інші видаються сторонам.
Згідно доданого Позивачем Акту приймання-передачі транспортного засобу (додаток до договору оренди) від 09.12.2023 р. ФОП Ульянов С.О. прийняв від ОСОБА_3. (діє на підставі довіреності № 15 від 08.12.23) транспортний засіб, що зареєстрований ТСЦ 5142 МВС України 30.06.2022 року. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 .
Марки Schmitz
Модель SPR 24
тип ТЗ ЗАГАЛЬНИЙ НАПІВПРИЧІП БОРТОВИЙ ТЕНТОВИЙ
рік випуску 2003
колір СІРИЙ
номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8
реєстраційний номер НОМЕР_9
стан ТЗ робочий, задовільний.
Позивач стверджує, що на підставі вказаних договорів та розписки ФОП Роговська А.І. (Продавець) та ФОП Ульянов С.О. (Покупець) погодили купівлю - продаж причепу з розтермінуванням платежу, відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язався прийняти, а саме: загальний напівпричіп бортовий тентовий Schmitz SPR державний номер НОМЕР_11 , № шасі НОМЕР_8 . Продаж вказаного напівпричепа вчинено за ціною узгодженою сторонами у розмірі 7200 доларів США. Покупець у день складання розписки сплатив Продавцю аванс у розмірі 700 дол. США.
На залишок суми у розмірі 6500 дол. США сторони домовились укласти договір позики від 09.12.2023 р. за яким оплата буде проводитись згідно з графіком:
№ ПП Дата платежу Сума платежу
1. 1 січня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
2. 15 січня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
3. 1 лютого 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
4. 15 лютого 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
5. 1 березня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
6. 15 березня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
7. 1 квітня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
8. 15 квітня 2024 року - 800 (вісімсот) доларів США 00 центів
За твердженням Позивача на виконання умов договору Продавець передав Покупцю напівпричіп, а Покупець прийняв його на підставі Акту прийняття-передання від 09.12.2023 р. Отже, сторони оформили купівлю причепа не одним договором, а кількома, а саме: Договором позики від 09.12.2023 р. за умовами якого ФОП Роговська передає ФОП Ульянову (на договорі проставлені печатки ФОПів) у борг 6500 дол. США з графіком повернення. Договором оренди транспортного засобу від 07.09.2023 р. за умовами якого ФОП Роговська А.І. передала ФОП Ульянову С.О. у користування транспортний засіб напівпричіп Schmitz SPR.
Позивач вказує, що дійсно у договорі позики є описка в даті його укладення. Вірна дата вказана - 09.12.2023 р. Натомість дата, яка в кінці договору біля підписів та печаток сторін (07.12.2023 р.) - помилкова та є фактично опискою. Зокрема розписка про отримання в розстрочку причепа також складена 09.12.2023 р.
Також позивач стверджує, що оформлення купівлі-продажу хоч і відбулось через підписання договору оренди та позики, але справжній зміст договорів - продаж причепа з розстроченням, оскільки покупець ОСОБА_4 фактично отримав причеп у власність з оплатою його вартості частинами. Ульянов не оплачував орендних платежів, оскільки уся оплата здійснювалась відповідно до договору позики. Роговська фактично не передавала кошти у борг ОСОБА_4 (Ульянов не складав розписки про отримання коштів у борг), а договір позики - форма оплати за продаж причепа в розстрочку. Більше того, ОСОБА_4 склав розписку не про отримання коштів у борг, а саме про отримання причепа під виплату в розстрочку. Основа правовідносин між сторонами - договір позики від 09.12.2023 р. який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та скріплений печатками зазначених осіб та договір оренди від 07.12.2023 р., який складений між ФОП Роговською та ФОП Ульяновим, причеп Ульянов також придбав для використання в господарській діяльності. Тому між сторонами склалися господарські правовідносини, а справа належить до юрисдикції саме господарському суду відповідно до ст. 20 ГПК України. Договір позики складений пізніше, 09.12.2023 р., як доповнення до домовленостей про продаж причепа саме для закріплення умов оплати причепа в розстрочку та фактично укладений між ФОПами, що підтверджується скріпленими печатками сторін, що не змінює сутності господарських правовідносин купівлі-продажу причепа.
Також Позивач 02.09.2024 р. надав до суду додаткові пояснення, в яких додатково вказав, що оформлення купівлі-продажу хоч і відбулось через підписання договору оренди та позики, але справжній зміст договорів - продаж причепа з розстроченням. Заборгованість з оплати причепа сторони оформили у вигляді розписки, тим самим фактично змінили правовідносини які виникли з договору оренди на боргові (позикові). Між сторонами спочатку виникли правовідносини оренди транспортного засобу, оскільки договір оренди був укладений раніше - 07.12.2023 р. Але пізніше, 09.12.2023 р., сторони фактично замінили правовідносини з оренди на боргові. Посилаючись на судову практику Верховного Суду та ст. 1047, ст. 1053 ЦК України стверджує, що ОСОБА_4 отримав напівпричіп у власність з умовами виплати з оформленням відповідної розписки в якій вказувалась заборгованість за отриманий напівпричіп. В цій розписці ОСОБА_4 прямо написав про те, що бере в розстрочку напівпричіп. Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, має самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію останніх та застосувати в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Вирішуючи спір у цій справі та ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції дійшов, зокрема, таких висновків:
- встановив нікчемність договору оренди транспортного засобу від 07.12.2023 р.;
- визнав, що сторони оформили свої правовідносини шляхом укладання договору оренди транспортного засобу, договору позики та розписки, за оформленням яких приховали укладення договору купівлі-продажу спірного напівпричепу. При цьому встановив, що позивачем не надано доказів належності ОСОБА_1 спірного напівпричепу та фактичного передання його у власність відповідачу;
- встановив, що спір про повернення отриманих у позику гр. ОСОБА_2 від гр. ОСОБА_1 6500 дол. США не належить до юрисдикції господарських судів України.
Щодо цих висновків місцевого господарського суду колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
З позовної заяви та інших поданих позивачем процесуальних документів вбачається, що предметом позову у цій справі позивачем заявлено стягнення з відповідача суми боргу, виникнення якого позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу транспортного засобу, при цьому в обґрунтування факту існування між сторонами правовідносин саме купівлі-продажу позивач посилається на вчинення сторонами кількох правочинів на підтвердження чого надає такі докази:
- договір оренди транспортного засобу від 07.12.2023 та укладений на його виконання акт приймання передачі транспортного засобу від 09.12.2023;
- договір позики від 09.12.2023;
- розписку від 09.12.2023.
Отже, судова колегія вважає, що для вирішення цього спору насамперед необхідно встановити наявність фактичних обставин існування між сторонами правовідносин з купівлі-продажу транспортного засобу.
Так, статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України унормовано, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач стверджує, що спірні правовідносини виникли між сторонами з правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Так, згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 664 ЦК України врегульовано момент виконання обов'язку продавця передати товар.
З наведених норм вбачається, що важливою складовою правочину купівлі-продажу є факт передання товару покупцю, при цьому, виходячи з положень статті 655 ЦК України, необхідною складовою - є передання товару саме у власність покупця.
Проте, з жодного наданого позивачем в обґрунтування позовних вимог документу не вбачається, що напівпричіп передається позивачем відповідачу у власність.
Так, з Договору оренди транспортного засобу від 07.12.2023 р., укладеного між ФОП Роговською А.І. та ФОП Ульяновим С.О. вбачається, що транспортний засіб передається в тимчасове платне користування (оренду).
Зі змісту укладеного між сторонами Договору позики від 09.12.2023 р. вбачається, що предметом цього договору є виключно грошові кошти в сумі 6500 дол. США, які отримані Ульяновим С.О. від Роговської А.І. Водночас з жодного положення цього договору не вбачається, що боргове зобов'язання за цим договором виникло з правовідносин сторін, що ґрунтуються на домовленості сторін з купівлі-продажу транспортного засобу, стягнення оплати за продаж якого є предметом спору у цій справі.
Крім цього, як правильно зазначено судом першої інстанції, надана позивачем Розписка від 09.12.2023 р. є одностороннім правочином, а тому не може бути розцінена судом у якості договору купівлі-продажу, який за визначенням є двостороннім правочином. Як вказано у самій розписці, зазначена у ній ОСОБА_3. є лише свідком, а не стороною договору купівлі-продажу, яка б діяла від імені Роговської А.І. на підставі довіреності № 15 від 08.12.2023р. Крім цього, місцевий господарський суд дійшов слушного висновку, що використаний ОСОБА_2 у розписці вираз "беру в розстрочку у Роговської …напівпричіп… на 4 місяці за 7200 дол. США" фактично є лише наміром придбати зазначений у розписці транспортний засіб, а сама розписка посвідчує лише факт передання Ульяновим авансу у розмірі 700 дол. США. За будь-яких обставин, судова колегія вважає, що в розписці не йдеться про передання напівпричепу у власність відповідачу.
Також, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що позивачем не надано до суду доказів належності ОСОБА_1 спірного напівпричепу, зокрема технічного паспорту на ЗАГАЛЬНИЙ НАПІВПРИЧІП БОРТОВИЙ ТЕНТОВИЙ, марки Schmitz, модель SPR 24, 2003 р. випуску, колір СІРИЙ, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 , що зареєстрований ТСЦ 5142 МВС України 30.06.2022 року.
При цьому судом слушно зазначено, що оскільки відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару, то предметом доказування у цій справі є в тому числі і доведення факту належності спірного напівпричепу продавцю - ОСОБА_1 , належними та допустимими доказами чого є виключно реєстраційні документи на вказаний транспортний засіб, належним чином засвідчених копій яких позивачем до суду не надано.
Отже, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов в цілому правильних висновків про відсутність в правовідносинах сторін ознак укладення правочину з купівлі-продажу, водночас помилково встановивши, що правочини, на які посилається позивач, є удаваними.
Також місцевий господарський суд дійшов передчасних висновків щодо необхідності встановлення нікчемності Договору оренди транспортного засобу від 07.12.2023 р.
Так, враховуючи заявлені позивачем предмет і підставу позову, а саме стягнення суми боргу за договором купівлі-продажу транспортного засобу, та з урахуванням встановленого судом факту, що Договір оренди транспортного засобу від 07.12.2023 р. жодним чином не стосується предмету спору, на думку колегії суддів вказаний правочин не підлягає оцінці на предмет його реальності у межах цієї справи.
Водночас, з урахуванням встановлення обставин щодо відсутності зв'язку укладеного між сторонами договору позики від 09.12.2023 з відносинами купівлі-продажу напівпричепу, а також враховуючи те, що стягнення суми боргу за вказаним договором позики не є предметом позову у цій справі, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов зайвих висновків про те, що спір про повернення отриманих у позику гр. ОСОБА_2 від гр. ОСОБА_1 6500 дол. США не належить до юрисдикції господарських судів України.
Враховуючи предмет і підстави позову у цій справі, на переконання судової колегії встановлення обставин щодо належності чи неналежності сторін договору позики від 09.12.2023 до суб'єктів господарювання не має значення для вирішення спору, що розглядається.
Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин між сторонами у справі № 908/899/24.
Так, у справі № 483/1953/16-ц судами було встановлено, що 06 червня 2014 року ОСОБА_3 на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 передав риболовне судно ЯМК 0008 у власність ОСОБА_4, який в свою чергу написав розписку, згідно якої зобов'язався виплатити ОСОБА_3 до 31 грудня 2015 року 4 000,00 доларів США частинами. 14 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу у розмірі 4 000,00 доларів США., в якому з посиланням на вимоги статей 1046, 1047, 1049 ЦК України просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики.
Водночас, як було зазначено вище, у справі № 908/899/24 не підтверджено обставини передання позивачем напівпричепу у власність відповідача, відповідно не є підтвердженим фактом існування між сторонами правовідносин з купівлі-продажу цього майна та відсутні ознаки того, що укладений між сторонами договір позики стосується правовідносин купівлі-продажу майна.
Підсумовуючи викладене, судова колегія виходить з того, що відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд загалом дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Водночас, враховуючи визначені позивачем предмет і підстави позову, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необхідність надання оцінки правосуб'єктності сторін договору оренди та нікчемності договору оренди, а також передчасного висновку про встановлення факту укладення сторонами удаваного правочину, з огляду на що оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 р. у цій справі підлягає зміненню шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 579,26 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Роговської Анни Ігорівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 р. у справі № 908/899/24 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 р. у справі № 908/899/24 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2024 р. у справі № 908/899/24 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Фізичну особу-підприємця Роговську Анну Ігорівну.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б. Парусніков