вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" липня 2025 р. Справа№ 927/44/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Коротун О.М.
Майданевича А.Г.
без виклику представників сторін
розглядаючи матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 року
у справі №927/44/25 (суддя Кузьменко Т.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонекс Україна"
до Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича
про стягнення 48 000,00 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонекс Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича (далі - відповідач) про стягнення 48 000,00 грн заборгованості, з яких 45 000,00 грн боргу по несплаті вартості перевезення та 3 000,00 грн боргу за простій авто.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості транспортно-експедиторських послуг, наданих відповідно до разового договору заявки №58 від 09.08.2021 року.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонекс Україна" заборгованість по оплаті вартості перевезення в сумі 45 000 грн, заборгованість за простій автомобіля в сумі 3 000 грн, судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа - підприємць Лукашевич Василь Вікторович у встановлений процесуальний строк звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за твердженням скаржника позивачем до матеріалів справи додано Разовий договір-заявка №58 на надання транспортно-експедиційних послуг від 09.08.2021 року, який не містить підпису відповідача, що вказує на недотримання його форми та не може підтверджувати факт його укладення.
Пори цьому, за твердженням скаржника, направлення засобом електронного зв'язку Разового договору-заявки №58 на надання транспортно-експедиторських послуг також не підтверджує факт укладення договору, оскільки такий договір повинен відповідати формі електронного документу.
Водночас, скаржник наголосив, що позивачем, на підтвердження виконання договору, надано акт №СУНФ-00100 здачі приймання робіт (надання послуг) від 27.08.2021 року. Даним актом жодним чином не підтверджено факт прийняття таких послуг, оскільки він не містить підпису відповідача, а отже не відповідає вимогам первинного документа, який би підтверджував факт узгодження сторонами надання послуг.
Крім того, скаржник зауважив, що посилання позивача на той факт, що він виконав свої зобов'язання на підставі вантажної накладної (CMR) № 951206 від 10.08.2021 року не може братися до уваги, оскільки виконання саме договору перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (CMR), яка укладена між позивачем та ним залученою транспортною компанією SONEX EUROPE (Чеська Республіка), але аж ніяк не між позивачем та відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, за твердженням скаржника, оскільки позивачем не надано доказів належним чином оформлених договірних взаємовідносин, а також оформлення та підписання первинних документів на підтвердження фактичного виконання зобов'язань та враховуючи прийняття судом всіх доводів сторони на користь якої прийнято рішення без надання належної правової оцінки та аналізу наявних в матеріалах справи доказах, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 року у справі №927/44/25 залишено без руху на підставі ч. ч. 2 та 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду докази сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 року у справі №927/44/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
03.06.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 року у справі № 925/44/25 без змін.
Разом з цим, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що заперечуючи проти доводів та висновків суду, вказує на те, що наданий позивачем суду Разовий договір-заявка №58 від 09.08.2021 року нібито не містить підпису відповідача, що вказує на недотримання його форми та не може підтверджувати факт його укладення.
Водночас, прошу Апеляційний суд звернути увагу на те, що відповідач ніяк не заперечує і не спростовує сам факт надання ним позивачу замовлення на організацію перевезення конкретного товару, за певним маршрутом та вартістю послуг. Натомість відповідач намагається уникнути виконання своїх грошових зобов'язань після отримання послуг, посилаючись виключно на формальні підстави, зокрема на нібито неправильне оформлення договірних відносин.
Крім цього, за твердженням представника позивача неспроможними є і формальні доводи скаржника, оскільки Разовий договір-заявка №58 від 09.08.2021 року в дійсності містить і особистий підпис Лукашевича В.В. і печатку ФОП Лукашевич В.В. Відповідачем в суді не порушувалося питання про підроблення підпису у договорі від його імені, а також про підроблення або втрату печатки ФОП Лукашевич В.В.
При цьому, представник позивача зауважив, що апелянт у своїй скарзі посилається на відсутність належних доказів надання позивачем послуг, а також на факт направлення останнім претензії з документами лише через два роки з моменту надання послуг, що нібито унеможливлює встановлення суб'єктивної поведінки відповідача у спірних правовідносинах. Разом з цим, такі доводи відповідача вчергове доводять суперечливість його позиції, оскільки він спочатку вказує на нібито його непричетність до укладення договору від 09.08.2021 року, але в подальшому оспорює вже факт отримання від позивача послуг.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2021 року між Фізичною особою - підприємцем Лукашевичем Василем Вікторовичем (експедитор 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонекс Україна» (експедитор 2/виконавець) було укладено Разовий договір - заявка № 58 на надання транспортно-експедиторських послуг (далі - договір), відповідно до умов якого експедитор 1 зобов'язувався надати вантаж, готовий до перевезення, необхідні документи на нього та своєчасно оплатити вартість перевезення. Експедитор 2 зобов'язувався виконати перевезення в повному обсязі згідно з даними, вказаними нижче.
Маршрут: 26030 Кремона (Італія) - м. Чернігів (Україна).
Найменування вантажу: котел код 8402199000;
Розміри: 190*155*h279 см;
1 упаковка (комплектуючі на рамі котла)
Маса - вага: 3100 кг;
Кількість та тип автотранспорту: 1;
Завантаження: дата: 10.08.2021 року;
Адреса, вантажовідправник: CALDAIE MELGARI S.R.L.
Via Arts e Mestieri n9
26030 Gadesco Pieve Delmona (GREMONA)
t.0372.830441/F.0327.818347
ОСОБА_1 НОМЕР_2
Погранперехід: Ужгород
Дата поставки: до 19-21.08.2021 року
Митниця: Козелець
Розвантаження: Адреа: відповідно ЦМР м. Чернігів
Авто Мерседес НОМЕР_3/НОМЕР_4
Водій: ОСОБА_2
Тел. НОМЕР_1
Вартість перевезення: 45000 грн б/г протягом 10 днів з дня отримання оригіналів документів.
Нормативний простій: на завантаження та замитнення: 2 доби. На розвантаження та розмитнення: 2 доби.
Наднормативний простій оплачується Експедитором - з розрахунку 1000 грн в Україні та 100 Євро за кордоном за добу (не враховуючи вихідні та святкові дні, якщо авто прибуло не менше, ніж за 36 годин до початку таких). У випадку запізнення а/м на завантаження та розвантаження вартість перевезення зменшується на 100 грн за кожну почату добу. У випадку не подачі а/м на завантаження чи відмови від перевезення Перевізник оплачує штраф в розмірі 20% від вартості перевезення.
Додаткові умови: Факсована копія заявки має юридичну силу (п. 2 додаткових умов).
Для виконання транспортно-експедиторських послуг згідно Договору позивачем була залучена транспортна компанія SONEX EUROPE s.r.o. (Чеська Республіка), авто держ. № 3АА2311/3АА4987, що підтверджується даними зазначеними в CMR, Договорі та (ДКД) - ЕЕ № UA 102000.2021.908020.
Згідно з № 951206 від 10.08.2021 року завантаження відбулось 10.08.2021 року.
Відповідно до штампу з (ДКД) - ЕЕ № UA 102000.2021.908020 авто держ. №3AA2311/3AA4987 прибуло до Чернігівської митниці 20.08.2021року о 09 год. 20 хв. Згідно з відміткою у CMR № 951206 від 10.08.2021 року у графі 24 «Вантаж одержано» розвантаження відбулось 27.08.2021 року.
27.08.2021 року позивачем складено Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № СУНФ-00100, відповідно до якого загальна вартість робіт (послуг) склала 48000,00 грн.
27.08.2021 року позивачем також оформлено рахунок-фактуру СУНФ-00100 на оплату 48000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, оригінали документів, а саме CMR № 951206 від 10.08.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт № СУНФ-00100 від 27.08.2021 року та рахунок - фактуру №СУНФ-00100 від 27.08.2021 року були направлені відповідачу 15.09.2021 року, що підтверджується експрес-накладною Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» № 59000730955897 (а.с. 14).
У матеріалах справи відсутні докази повернення даного відправлення.
10.08.2023 року позивач направив відповідачу претензію № 1/090823 від 09.08.2023 року з вимогою про сплату 48000,00 грн у строк до 31.08.2023 року. Разом з претензією позивач направив відповідачу копію Разового договору - заявки № 58 на надання транспортно-експедиційних послуг від 09.08.2021 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № СУНФ-00100 від 27.08.2021 року, копію CMR № 951206 від 10.08.2021 року, копію ДКД-ЕЕ № UA 102000.2021.908020, копію квитанції Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» про відправку документів представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонекс Україна» та копію гарантійного листа, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.08.2021 року, поштовою квитанцією № 073010540070 від 10.08.2023 року та фіскальним чеком від 10.08.2023 року (наявні в матеріалах справи).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, вищевказана претензія з документами була повернута відправнику як неодержана відповідачем за закінченням терміну його зберігання.
За приписами пунктів 71, 73, 101, 102 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ № 270 від 05.03.2009, реєстровані поштові відправлення вручаються адресатам (одержувачам) за умови пред'явлення ними документів, що посвідчують особу згідно із законодавством. Інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, повідомлення про вручення поштового відправлення надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним на поштовому відправленні, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв'язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв'язку. У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати».
Як вірно встановлено судом першої інстанції, вищевказана претензія була направлена на офіційну адресу відповідача, номер телефону мобільного зв'язку одержувача, зазначений на поштовому відправленні № 0730106540070 від 10.08.2023 року, належить відповідачу (відповідно до даних транспортно-інформаційної платформи Lardi-trans.com (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларді»). Відправлення документів позивачем через поштову службу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» також відбувалось із зазначенням номеру телефону відповідача.
Враховуючи, що відправник зазначив коректні відомості адресата, які зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до відділення поштового зв'язку АТ «Укрпошта» для отримання відповідного листа/претензії .
Отже, повернення указаного вище повідомлення (поштового відправлення) з будь-яких причин, вказаних уповноваженим представником ПАТ «Укрпошта» прирівнюється до його отримання, оскільки отримання поштової кореспонденції одержувачем перебуває поза межами контролю відправника.
Тобто, сам по собі факт неотримання відповідачем кореспонденції, яку позивач надсилав на офіційну адресу позивача, вказану в ЄДР, не може вважатися поважною причиною невиконання дій, обумовлених таким поштовим відправленням, оскільки викликаний не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
При цьому, колегія суддів відзначає, що наявним у справі гарантійним листом від 13.01.2022 року відповідач підтвердив своє зобов'язання по сплаті вартості доставки вантажу 26030 Кремона (Італія) - м. Чернігів (Україна) у строк до 24.01.2022 року.
За звичаєм ділового обороту гарантімйний лист - це офіційний лист особи щодо виконання ним викладених у ньому зобов'язань.
Так, за твердженням позивача, відповідач вартість перевезення та простій авто не сплатив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є договором транспортного експедирування, який є належною у розумінні ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України і ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату й за рахунок другої сторони (замовника) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Аналогічне визначення договору транспортного експедирування наведене у ч. 1 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт").
При цьому, одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007 року (далі - Конвенція).
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).
Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Статтею 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Вимоги до вантажної накладної передбачені статтею 6 Конвенції, а саме в ній має бути вказано:
- дата і місце складання вантажної накладної;
- ім'я та адреса відправника;
- ім'я та адреса перевізника;
- місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;
- ім'я та адреса одержувача;
- прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення;
- кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць;
- вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;
- платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);
- інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;
- заява про те, що перевезення здійснюється незалежно від будь-яких умов згідно положень дійсної Конвенції.
Як зазначалося вище, на підставі укладеного між сторонами Договору, позивачем надані послуги з перевезення вантажу в міжнародному сполученні на суму 45000,00 грн, що підтверджується CMR № 951206 від 10.08.2021 року.
З урахуванням встановлених судом обставин, умов договору та положень ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був оплатити вартість доставки у строк до 24.01.2022 року.
Проте, у зазначений строк відповідач вартість доставки в сумі 45000,00 грн не оплатив.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення вартості доставки.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3000,00 грн за простій, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до умов договору наднормативний простій оплачується Експедитором - з розрахунку 1000 грн в Україні та 100 Євро за кордоном за добу (не враховуючи вихідні та святкові дні, якщо авто прибуло не менше, ніж за 36 годин до початку таких).
З огляду на те, що у серпні 2021 року 21-24.08 були вихідними днями, а відповідно до наявної у матеріалах справи копії ДКД-ЕЕ № UA 102000.2021.908020. автомобіль (держ. № 3АА2311/3АА4987) прибув на митницю у п'ятницю 20.08.2021 року о 09 год. 20 хв. і згідно з відміткою у CMR № 951206 від 10.08.2021 року розвантаження відбулося 27.08.2021 року, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3000,00 грн за простій автомобіля.
Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що позивачем до матеріалів справи додано разовий договір-заявка №58 на надання транспортно-експедиційних послуг від 09.08.2021 року, який не містить підпису відповідача, що вказує на недотримання його форми та не може підтверджувати факт його укладення. При цьому, скаржник зазначає, що направлення засобом електронного зв'язку разового договору-заявки №58 на надання транспортно-експедиторських послуг також не підтверджує факт укладення договору, оскільки такий договір повинен відповідати формі електронного документу, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України).
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.ч. 3, 4, 5 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, погодження Разового договору-заявки здійснювалось за допомогою обміну відсканованим екземпляром договору.
При цьому, колегія суддів відзначає, що п. 2 додаткових умов договору сторони погодили, що факсована копія заявки має юридичну силу.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що відповідач не скористався своїм правом, наданим ст. 92 Господарського процесуального кодексу України та не заявляв клопотання про витребування оригіналу Договору.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що замовлення, яке підписано сторонами і передано за допомогою факсимільного (електронного чи іншого зв'язку), дозволяє вірогідно встановити, що документ надходить від сторони за договором і може вважається таким, що має юридичну силу.
При цьому, умови-застереження того, що сторони повинні оформити і підписати оригінал договору і саме він буде мати юридичну силу, Разовий договір-заявка не містить.
При цьому, колегія суддів відзначає, що договір містить підпис і печатку Фізичної особи - підприємця Лукашевича В.В.
З урахуванням того факту, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що остання не належить йому, а також втрати, викрадення печатки, або, що печатка іншим незаконним шляхом вибула з володіння відповідача, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про погодження, належність та підписання відповідачем договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 914/1019/16 від 28.01.2020 року.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Тлумачення названих положень Цивільного кодексуУкраїни свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21).
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 року у справі №390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а згідно з ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначених вимог закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Положення ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(ІІ)/2021).
Як правильно зазначив суд першої інстанції і що вбачається з матеріалів справи, відповідач стверджує про неукладеність договору, а також про те, що такої події, як замовлення послуги з перевезення ним не надавалось, але, при цьому, матеріали справи містять докази, що саме відповідачем 09.08.2021 року розміщувалась заявка на організацію перевезення вантажу.
В той же час, у матеріалах справи наявний гарантійний лист від 13.01.2022 року, відповідно до якого відповідач зобов'язався оплатити вартість перевезення по спірному договору.
Означене свідчить про суперечливість поведінки відповідача у правовідносинах з позивачем, та його недобросовістність у відносинах з позивачем і порушення ним доктрини venire contrafactum proprium.
Суд наголошує, що суперечлива поведінка сторін заборонена в цивільних правовідносинах, оскільки не сприяє сталому діловому обороту. Тому, на переконання суду, вказане свідчить лише про намагання відповідача уникнути господарської відповідальності за порушення умов Договору.
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника щодо неукладеності договору.
Твердження скаржника, що виконання позивачем своїх зобов'язань на підставі вантажної накладної (CMR) № 951206 від 10.08.2021 року не може братися до уваги, оскільки виконання саме Договору перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (CMR), який укладений між позивачем та ним залученою транспортною компанією SONEX EUROPE (Чеська Республіка), але аж ніяк не між позивачем та відповідачем, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки для виконання договору позивач залучив компанію SONEX EUROPE s.r.l. згідно з договором №020118/1 від 02.01.2018 року, що не суперечить положенням ст. 932 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.
З приводу тверджень відповідача на необхідність застосування строку позовної давності, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).
Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У п. 19 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України в редакції Закону № 3450-IX визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, якщо на спір поширюється правила позовної давності, передбачені ст. 257-259 Цивільного кодексу України (в т.ч. і правило про загальну позовну давність), особа може звернутися за їх захистом як під час так і після закінчення дії воєнного стану. Продовження строку позовної давності гарантується законом.
З огляду на те, що відповідач гарантував сплату вартості послуг по перевезенню вантажу у строк до 24.01.2022 року, а позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права 20.01.2025 року, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк позовної давності по вимозі по стягненню боргу не сплив.
Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 року у справі №927/44/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2025 року у справі №927/44/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №927/44/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Коротун
А.Г. Майданевич