ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
02 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4655/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» - адвокат Сергеєв Д.С.
від ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ» - адвокат Ігнатьєва І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО»
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 (повний текст складено та підписано 10.02.2025, суддя Погребна К.Ф.)
у справі №916/4655/23
за позовом Приватного підприємства “БАУТЕХ»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО»
про стягнення 48 269 443 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО»
до 1) Приватного підприємства “БАУТЕХ»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ»
про визнання договорів недійсними
Приватне підприємство "БАУТЕХ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Мілано» та Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Мілано Апартаменти», в якій просило суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у сумі 45 840 000 грн та 3% річних у сумі 2 429 443 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами умов договору Генерального підряду в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю “Готель Мілано» звернулось до Господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою до Приватного підприємства “БАУТЕХ» та Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ» в якій просило суд визнати недійсним договір генерального підряду № 14/12/18-01 від 14.12.2018 та додаткову угоду № 1 від 10.08.2020 до Договору генерального підряду № 14/12/18- 01 від 14.12.2018, а також визнати недійсним договір поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020 року.
В обґрунтування вимог за зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Готель Мілано» зазначило, що оспорюваний Договір підряду є удаваним правочином та фактично укладений з метою оформлення та переведення на ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" частини заборгованості фізичних осіб, що закріплена та визначена у Меморандумі про взаємопорозуміння. Також, він укладений без наміру створити правові наслідки у вигляді виконання будівельних робіт. Договір поруки, на переконання позивача за зустрічним позовом, укладений з перевищенням обмеження по сумі договору, без узгодження загальних зборів учасників, а також не містить даних щодо розміру боргового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 по цій справі первісний позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача основний борг в сумі 45 840 000 грн, 3% річних в сумі 2 426 317 грн 69 коп., в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволені зустрічного позову - відмовлено повністю.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем за первісним позовом факту виконання робіт за договором Генерального підряду та прийняття таких робіт замовником.
Щодо зустрічного позову місцевий господарський суд дійшов висновку, що не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність будь-якої із підстав для визнання фіктивним спірного договору, тобто таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків. Так, оспорюваний договір генерального підряду виконувався сторонами, натомість твердження позивача за зустрічним позовом про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
З приводу договору поруки, то на переконання суду першої інстанції, позивач за зустрічним позовом не довів, що, вступаючи у відносини поруки та укладаючи оспорюваний договір, ПП "БАУТЕХ" діяло недобросовісно або нерозумно. Зокрема, у ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" не вбачається записів щодо обмежень керівника щодо представництва юридичної особи станом на день укладення договору поруки, між сторонами виникли сталі та тривалі правовідносини, в тому числі укладено інші договори без їх погодження загальними зборами товариства.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 03.02.2025 по справі № 916/4655/23 та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити повністю; визнати недійсним договір генерального підряду № 14/12/18-01 від 14.12.2018 та додаткову угоду № 1 від 10.08.2020 до Договору генерального підряду № 14/12/18- 01 від 14.12.2018, а також визнати недійсним договір поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням всіх обставин справи та підлягає скасуванню з огляду на таке:
- судом першої інстанції не надано жодної аргументованої правової оцінки з приводу наявності у матеріалах справи двох примірників Додатка № 2 до Договору генерального підряду, які за змістом є однаковими, втім відображають різну ціну договору;
- на переконання апелянта, наявність двох варіантів різного змісту одного й того ж документу підтверджує той факт, що сторони не узгодили такі суттєві умови Договору, як ціна та порядок оплати. До Договору Підряду не було складено жодного кошторису, що притаманно визначенню ціни за таким видом угод;
- місцевим господарським судом проігноровано той факт, що суду було надано не тотожні Акти приймання виконаних робіт обома сторонами, оскільки Акти, що надані до суду з боку Відповідача-2 не датовані, в той час як Акти, що надані до суду ПП «БАУТЕХ», датовані, але рукописним засобом;
- на думку апелянта, місцевим господарським судом безпідставно взято до уваги листування сторін, як доказ виконання робіт за договором підряду, оскільки не досліджено їх зміст та осіб щодо яких здійснювалось таке листування;
- надані ПП «БАУТЕХ» акти приймання - передачі проектної документації, на думку апелянта, не свідчать про передачу проектної документації саме за Договором підряду, оскільки в них відсутнє посилання саме на цей Договір;
- поза увагою місцевого господарського суду залишилось те, що ПП «БАУТЕХ» не виконано умов договору підряду, зокрема щодо передачі затвердженої та узгодженої проектної документації, дозвільних документів, будівельного майданчику, тощо. А також не надано жодних інших належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про виконання ПП «БАУТЕХ» робіт за договором підряду;
- судом першої інстанції не надано жодної оцінки Меморандуму про взаєморозуміння, укладений між фізичними особами, а також його пов'язаності із оспорюваним договором підряду;
- Договір підряду, як вважає апелянт, фактично є удаваною угодою, яка фіксує домовленості фізичних осіб щодо боргових зобов'язань за їх обов'язками, а не фактичним Договором підряду, метою якого було створення наслідків виконання конкретних будівельних робіт;
- укладання удаваного Договору підряду порушує права та законні інтереси позивача за зустрічним позовом, оскільки фактично, реалізувавши домовленості, викладені у Меморандумі, фізичні особи перевели борг на третю-юридичну особу, скориставшись комбінацією Договорів, складання яких мало своєю ціллю саме таке переведення. Такі дії становлять пряму загрозу втрати грошей або майна через зобов'язання третіх осіб без винуватості та зобов'язань апелянта;
- місцевий господарський суд дійшов невірного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору поруки, оскільки станом на час його укладення, враховуючи суму зобов'язання, його затвердження відносилось до компетенції Загальних зборів учасників товариства. Однак, загальними зборами не приймалось рішення про його погодження;
- поза увагою суду першої інстанції залишись доводи позивач за зустрічним позовом з приводу, що на дату підписання договору поруки здійснювався процес входу нового учасника до складу ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО".
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено її до розгляду на 30.04.2025.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ» просить скасувати оскаржуване рішення, відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Доводи ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ» фактично збігаються із доводами та вимогами викладеними в апеляційній скарзі.
Судом апеляційної інстанції також отримано відзив на апеляційну скаргу від ПП «БАУТЕХ» в якій останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування свої заперечень позивач зазначає, що оскаржуване рішення по вказаній справі винесено у повній відповідності до норм чинного законодавства та з встановленням реальних фактичних обставин відносин між сторонами.
Так, за твердженням позивача, між сторонами тривали сталі взаємовідносини, зокрема щодо виконання ПП «БАУТЕХ» робіт у відповідності до договору підряду. Позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції надано належні та допустимі докази на підтвердження, як виконання робіт, так й їх вартості, що була погоджена між сторонами.
Позивач також зауважує, що матеріалами справи не встановлено, а апелянтом не доведено, що роботи по будівництву виконував не позивач, а будь-який інший підрядник, з яким укладено будь-який іншій договір підряду.
На думку позивача, неможливо розглядати Меморандум від 2020 року, як самостійний та основний документ, без обґрунтування взаємовідносин між сторонами. Твердження апелянта про те, що між сторонами існують зобов'язання позики, які були приховані шляхом укладення договору підряду, є хибними та не підтверджуються наявними доказами.
Щодо доводів апелянта про недійсність договору поруки, позивач зазначає, що він є дійсним попри його укладення з порушенням порядку погодження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що підписанти спірного договору поруки по суті є учасниками та представниками учасників ТОВ «Готель Мілано».
27.04.2025 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано заяву ПП «БАУТЕХ» про залучення документів а саме:
-договору підряду № 28/09/18-01 з ТОВ «Готель Мілано» від 28 вересня 2018 року,
- договору підряду № 28/09/18-01 з ТОВ «Готель Мілано Апартаменти» від 28 вересня 2018 року;
- договору на виготовлення зовнішньої реклами від 31 жовтня 2018 року,
- договору поставки № 130 блоків з бетону від 12 листопада 2018 року,
- повідомлення про початок виконання підготовчих робіт від 14.11.2018 року,
- висновок про технічну ситуацію в зоні проведення підготовчих будівельних робіт з реконструкції внутрішньодворового флігеля літ А2 по пров. Червоному 1, у м. Одесі.
За твердженням позивача, з урахуванням того , що позиція відповідача по справі (підстави, якими представник відповідача обґрунтовує недійсність договору підряду ) змінилася у апеляційній скарзі порівняно з позовною заявою, він вважає можливим надати додаткові документи у спростування позиції відповідача на стадії апеляційного перегляду справи. При цьому, як вказує позивач, зазначення в апеляційній скарзі нових тез (які можуть та повинні бути спростовані позивачем) унеможливлювало подання вказаних документів до суду першої інстанції.
ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" надано заперечення на заяву ПП «БАУТЕХ» про залучення документів в якій апелянт просить відмовити в задоволенні заяви ПП "Баутех" про залучення документів, оскільки вважає, що її подано з пропуском встановленого судом строку, без обґрунтування причин неможливості їх своєчасного подання.
Колегією суддів розглянувши таке клопотання дійшла наступних висновків.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.
Згідно з частиною третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частинами четвертою, п'ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
У відповідності до ч. 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті124, 129 Конституції України, статей 7,13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України). Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Колегія суддів зазначає, що з огляду на наведені законодавчі приписи, позивач повинен був подати відповідні докази у строки визначені чинним процесуальним законодавством, однак своїм правом не скористався та не обґрунтував об'єктивної, непереборної та незалежної від нього обставини, яка стала перешкодою у наданні таких доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, оскільки на підставі частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України останній, не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У судовому засіданні від 30.04.2025 оголошено перерву до 28.05.2025.
Ухвалою суду від 28.05.2025 відкладено розгляд справи №916/4655/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 на 18.06.2025.
Ухвалою суду від 18.06.2025 відкладено розгляд справи №916/4655/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 на 02.07.2025.
02.07.2025 до суду надійшла заява ПП “БАУТЕХ» в якій позивач просив зупинити розгляд справи № 916/4655/23 до вирішення справи № 914/768/22.
В обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що апелянт в доводах скарги посилається на те, що при підписанні договору поручительства не була дотримана процедура погодження цього договору з загальними зборами учасників товариства. При цьому, на думку, апелянта, провина за недотримання такої процедури також лежить на ПП "Баутех", представник якого начебто діяв несумлінно та недобросовісно при підписанні такого договору з іншої сторони.
Разом з цим, як зазначає позивач, ухвалою Верховного суду від 04.06.2025 року по справі № 914/768/22 справа за абсолютно тотожними правовідносинами (а саме розглядається питання дійсності договору, який укладено представником з перевищенням повноважень без погодження загальних зборів учасників та, відповідно, наслідків такого укладення для іншої сторони такого договору) передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Розглянувши таке клопотання під час судового засідання від 02.07.2025 колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, з огляду на таке.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Враховуючи наведені приписи ГПК України, суд має право зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.
Щодо застосування норми пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України Верховний Суд сформував таку практику, з якої вбачається, що провадження у справі має зупинятись з чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 910/22479/17, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 906/1349/15).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої державою Україна, закріплено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення.
Таке право кореспондується з обов'язком добросовісного використання як сторонами, так і судом, своїх процесуальних прав та необхідністю утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати наданих процесуальним законом заходів до скорочення періоду судового провадження. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (пункт 35 Рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" та параграфи 66, 69 Рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до практики ЄСПЛ, питання про те, чи є розумним строк розгляду справи, повинен оцінюватись в контексті конкретних обставин справи і з урахуванням критеріїв, встановлених практикою Суду, зокрема, складність справи, дій заявника й учасників справи, а також важливості можливого результату судового процесу для заявника (див. SьЯmann v. Germany, рішення від 16.09.1996, § 48; Kudla v. Poland [GC], no. 30210/96, § 124).
А тому, з урахуванням викладеного вище, суд апеляційної інстанції (враховуючи на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України правові висновки викладені в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду 27 березня 2019 року у справі № 906/1349/15, а також в постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 911/1683/23) дійшов висновку, що оскільки на момент проведення судового засідання 02.07.2025, відсутні відомості щодо прийняття Великою Палатою Верховного Суду до свого розгляду справи №914/768/22, процесуальні підстави для зупинення провадження у справі №916/4655/23, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, відсутні.
Під час судового засідання від 02.07.2025 представник апелянта та ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ» підтримали доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.
Представник позивача у судове засідання призначене на 02.07.2025 не з'явився, однак у попередніх судових засіданнях надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 14.12.2018 між ПП "БАУТЕХ" (Підрядник) та ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" (Замовник) було укладено договір Генерального підряду № 14/12/18-01, згідно з яким Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на умовах, що передбачені цим Договором та умовами проектної документації, виконати своїми чи/та залученими силами будівельні роботи за адресою: м. Одеса, пров. Красний 1.
За умовами п.2.1.-2.2. договору загальна сума робіт та матеріалів за договором, порядок та строки оплати зазначається сторонами у додатку №2 до договору, згідно якого на момент укладення договору загальна сума становила 1 165 000 дол. США, що на момент укладення договору складало 41 800 500 грн за курсом НБУ.
Відповідно до п.3.2.1. договору Генеральний підрядник має право на своєчасну оплату Замовником його робіт по Договору у відповідності з умовами Додатку № 2 до цього Договору.
Згідно з п.3.3.1. договору Замовник зобов'язується своєчасно виконувати фінансування робіт за цим Договором, сплатити роботи Генерального підрядника у повному обсязі у порядку та у строки, що передбачені у Додатку № 2 до цього Договору.
У відповідності до п.10.1. договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного та належного його виконання Сторонам.
На підтвердження виконання робіт за договором ПП "БАУТЕХ" надано суду акти приймання виконаних робіт на загальну суму 33 414 568,35 грн.
10.08.2020 між ПП "БАУТЕХ" (Підрядник) та ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" укладено додаткову угоду, за змістом якої сторони визнали обставину виконання будівельних робіт в повному обсязі, які відповідають умовам договору, а також обставину не проведення розрахунків за договором.
Згідно з п. 1.1. додаткової угоди сума боргу Замовника перед Генеральним підрядником на момент підписання складає 33 178 320 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ в доларах становить 1 200 000 дол. США. Також означеною угодою сторони погодили порядок та строки оплати заборгованості, а саме:
01.06.2021 року - 50 000 дол. США, плюс ПДВ - 10 000 дол. США,
01.07.2021 року - 150 000 дол. США, плюс ПДВ - 30 000 дол. США,
01.08.2021 року - 200 000 дол. США, плюс ПДВ - 40 000 дол. США,
01.09.2021 року - 160 000 дол. США, плюс ПДВ - 32 000 дол. США,
01.10.2021 року - 120 000 дол. США, плюс ПДВ - 24 000 дол. США,
01.11.2021 року - 120 000 дол. США, плюс ПДВ -124 000 дол. США,
01.12.2021 року - 200 000 дол. США, плюс ПДВ -40 000 дол. США.
У відповідності з п.1.2. Додаткової угоди № 1 від 10.08.2020 до договору Генерального підряду № 14/12/18-01 від 14.12.2018, розрахунки здійснюються сторонами у безготівковому порядку в гривнях на поточний рахунок Підрядника за комерційним курсом продажу долара США за гривню обслуговуючим банком Замовника на дату здійснення платежу.
За умовами п.1.3. Додаткової угоди сторони погодили, що виконання Замовником своїх зобов'язань забезпечується порукою ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО", а також іпотекою майна, що належить ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО".
За умовами п. 2 додаткової угоди невід'ємною частиною даної угоди є акт звірки взаємних розрахунків від 10.08.2020.
Як свідчать матеріали справи, 10.08.2020 між ПП “БАУТЕХ» (Кредитор), ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» (Поручитель) та ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" (Боржник) було укладено договір поруки № 10/08/20-01, відповідно до п.1.1. якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником своїх грошових зобов'язань згідно договору Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018 та усіх додаткових угод до нього, укладених між Кредитором та Боржником. Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником своїх грошових зобов'язань в повному обсязі і відповідає перед Кредитором за порушення зазначених зобов'язань Боржником.
Відповідний договір від імені поручителя підписаний директором ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» гр. Італії ОСОБА_1 .
Згідно з п.1.2. Договору поруки, у разі порушення Боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
За умовами п.3.1. договору Поручитель підписанням цього договору засвідчує, стверджує та гарантує, що йому відомі усі положення договору генерального підряду від 14.12.2018 та усіх додаткових угод до нього.
Пунктом 6.4.2. сторонами погоджено, що Поручитель дає свою безумовну згоду та гарантує, що він та особи, які діють від його імені, здійснять усі необхідні міри та заходи щодо негайного та належного інформування про укладання цього договору та про загальну суму заборгованості Боржника перед Кредитором, своїх Бенефіціарів та інших кредиторів та осіб, як фізичних так і юридичних, які прямо чи опосередковано здатні впливати на його підприємницьку діяльність, на прийняття ним рішень, які можуть унеможливити повернення повної суми.
Також у матеріалах справи наявний іпотечний договір від 11.08.2020, сторонами якого виступають ПП "БАУТЕХ" (Іпотекодержатель), ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" (Іпотекодавець). Боржником вказано ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ".
Відповідний договір від імені ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» також підписаний директором гр. Італії ОСОБА_1 . Крім того означений договір є таким, що посвідчений нотаріально.
Означений договір за умовами п.1.1. договору забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з договору генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018, укладеного між Іпотекодержателем та Боржником, за умовами якого Боржник зобов'язується перед Іпотекодержателем сплатити грошову суму у розмірі 33 178 320 грн.
Згідно з п. 1.2. договору предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлове приміщення трансформаторної, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, буд.23/провулок Красний, буд.1, загальною площею 26.3. кв.м., що належить Іпотекодавцю.
В матеріалах справи також наявний акт звірки взаєморозрахунків, в якому станом на 10.08.2020 зафіксовано сума боргу у розмірі 1 200 000 доларів США.
Звертаючись із позовом про солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів, ПП "БАУТЕХ" зазначило про те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору підряду виконало обумовлені договором роботи, натомість ані замовник, ані поручитель не виконали умов договору та не сплатили вартість виконаних робіт.
В свою чергу, ТОВ “Готель Мілано» звернулось до Господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою в якій просило суд визнати недійсним договір генерального підряду № 14/12/18-01 від 14.12.2018 та додаткову угоду № 1 від 10.08.2020 до Договору генерального підряду № 14/12/18- 01 від 14.12.2018, а також визнати недійсним договір поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020 року.
ТОВ “Готель Мілано» вважає, що оспорюваний Договір підряду є удаваним правочином, а договір поруки укладений з перевищенням обмеження по сумі договору, без узгодження загальних зборів учасників, а також не містить даних щодо розміру боргового зобов'язання.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог ПП "БАУТЕХ" про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості, та відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки позивачем за зустрічним позовом не обґрунтовано недійсності оспорюваних правочинів.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи учасників справи та мотиви оскаржуваного рішення, дійшла наступних висновків.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Статтею 854 ЦК України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Статтею 875 ЦК передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду (стаття 877 ЦК).
Згідно з частинами 4, 6 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.
У відповідності до положень ст.ст.853, 882 ЦК України, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечення щодо виконаних робіт, то такі роботи вважаються прийнятими.
Так, колегія суддів зазначає, що у наявних матеріалах справи міститься складені та підписані між ПП "БАУТЕХ" та ТОВ “Готель Мілано Апартаменти» Акти виконаних будівельних робіт за грудень 2018, січень 2019, лютий 2019, вересень 2019, жовтень 2019, грудень 2019 (т.2, а.с. 11-178), на загальну суму 33 414 568,35 грн.
Відповідні акти складені на виконання умов договору Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.
Судова колегія зазначає, що як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, жодних зауважень щодо обсягу наданих послуг, їх вартості, якості та факту їх надання від ТОВ “Готель Мілано Апартаменти» не надходило, а 10.08.2020 сторони підписали акт звірки щодо існуючої заборгованості у сумі 1 200 000 дол. США.
Крім того, як вже було вказано вище, 10.08.2020 між ПП "БАУТЕХ" (Підрядник) та ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" укладено додаткову угоду №1 до договору Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018, за змістом якої сторони визнали обставину виконання будівельних робіт в повному обсязі, які відповідають умовам договору, а також обставину не проведення розрахунків за договором.
Зокрема, згідно з п. 1.1. додаткової угоди сума боргу Замовника перед Генеральним підрядником на момент підписання складає 33 178 320 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ в доларах становить 1 200 000 дол. США. Також означеною угодою сторони погодили порядок та строки оплати заборгованості.
Слід також зауважити, що у наявних матеріалах справи міститься листування сторін щодо процесу виконання робіт за договором Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018, проект будівництва в якому ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" виступає замовником, акти приймання-передачі проектної документації складені між сторонами, наказ про призначення відповідального за виконання робіт на об'єкті (т. 4, а.с. 60-97).
Наведене, в сукупності, на переконання колегії суддів свідчить про надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ПП "БАУТЕХ" умов договору Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018.
В свою чергу, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем не надано, а наявні матеріли справи не містять доказів на підтвердження належного виконання взятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" на те, що у надані сторонами Акти виконаних робіт мають суттєві відмінності, а саме Акти надані позивачем датовані власноруч, а Акти надані відповідачем взагалі не містять дат, оскільки як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідні Акти, як надані позивачем, так й надані відповідачем, містять підписи та печатки обох сторін, а також не містять жодних зауважень з боку замовника щодо виконаних робіт.
При цьому, судова колегія зауважує, що чинне законодавство не містить прямої заборони щодо проставлення в Актах дати виконання робіт власноруч, а не печатним текстом.
Не приймаються колегією суддів до уваги й твердження апелянта про те, що у наявних матеріалах справи наявні два варіанти різного змісту одного й того ж документу, а саме Додатка № 2, датованого 14.12.2018 року до Договору генерального підряду № 14/12/18-01, яким визначено різну ціну договору, оскільки у даному випадку, я вже було вказано вище, суд виходить з самого факту виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором (будівельних робіт) та їх прийняття без жодних зауважень з боку відповідача, що встановлено підписаними обома сторонами Актами виконаних робіт.
Залишаються судом поза увагою у твердження апелянта про те, що позивач за відсутності оплати з боку відповідача мав право зупинити виконання робіт, оскільки за умовами передбаченими п. 3.2.4 Договору підряду підрядник має право зупинити виконання робіт по Договору в разі порушення Замовником своїх зобов'язань за Договором, які впливають на хід та якість виконання робіт, в тому числі зобов'язань, пов'язаних з оплатою робот Генерального підрядника. Отже, за умовами укладеного між сторонами договору, це є правом, а не обов'язком підрядника, яким він може скористатись на власний розсуд.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до приписів статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Колегія суддів відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази на підтвердження виконання робіт за договором та їх прийняття без жодних зауважень відповідачем, є більш вірогідними та такими, що свідчать про реальність виконання позивачем робіт за договором, ані ж ті, що надані відповідачем на їх спростування.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення трьох процентів річних, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, доданого позивачем за первісним позовом до позовної заяви, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що він містить методологічні помилки, з огляду на неврахування положень п.5 ст.254 ЦК України, яким встановлено, що у разі, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням наведеного, за розрахунком суду, загальний розмір відсотків річних становить 63516.17 дол. США, що в перерахунку на гривню відповідно до комерційного курсу продажу валюти становить 2 426 317,69 грн.
Щодо твердження ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" про те, що договір підряду є удаваним правочином в розумінні ст. 235 ЦК України, фактично укладений з метою оформлення та переведення на ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" частини заборгованості двох фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що закріплена та визначена у Меморандумі про взаємопорозуміння, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частина третя цієї ж статті встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 викладено правову позицію, відповідно до якої суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин .
Так, частиною першою та другою статті 235 Цивільного кодексу України визначено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Таким чином, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
При цьому, реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.
Таким чином, удаваність договору, не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів, оскільки у силу приписів статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 ЦК України (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №927/784/23 та від 17 квітня 2025 року у справі №910/3201/24).
Частиною першою статі 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі №524/3188/17, від 14 лютого 2022 року у справі №346/2238/15-ц.
При цьому, частиною першою статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даному випадку, як вбачається з наявних матеріалів справи, 01.07.2020 між фізичними особами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено Меморандум про взаєморозуміння, у відповідності до умов якого сторони погодили спосіб та строки погашення існуючого боргу (т.3, а.с. 14-17).
Так, сторонами погоджено враховуючи те, що:
- загальна сума старого боргу перед ОСОБА_4 , який виник за будівельні послуги через ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "БАУТЕХ" пану ОСОБА_6 з розширення існуючої площі Готелю «Мілано» станом на 01.06.2020 року становить 2 040 490,00 доларів США;
- залишок коштів, необхідних для закінчення оздоблювальних робіт готелю «Мілано» (літ. А2), згідно підписаних та погоджених кошторисів та договірних цін, становить 424 135,83 доларів США;
- а загальна сума з урахуванням вищевказаного старого боргу та коштів на оздоблювальні роботи становить 2464 625,83 доларів США;
сторони бажають погодити спосіб та строки погашення існуючого Боргу.
Сторони зобов'язуються виконати усе необхідне для документального оформлення переводу зобов'язань перед ПП "БАУТЕХ" 3 ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ» на ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» в сумі, що становить 1 000 000,00 доларів США, крім того ПДВ-20% при безготівковій оплаті, в термін до 02 липня 2020 року.
Одночасно, з підписанням Договору про переведення боргу, пан ОСОБА_7 сплачує (передає) пану ОСОБА_4 500 000,00 доларів США. На суму, яка становить 714 625,83 доларів США, приймаючи до уваги відповідальність пана Сіготта Скотта, Сторони погодили підписати у термін до 07 липня 2020 року Договір позики (п.п.1.4., 2 договору).
Отже, у даному випадку, Меморандум про взаєморозуміння є окремим та самостійним правочином, який стосуються та регулює правовідносини, які виникли між фізичними особами.
В свою чергу, як вже було встановлено судом вище, договір підряду укладено між юридичними особами та передбачає виконання позивачем певного виду робіт. На виконання умов такого договору позивач виконав, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень роботи за договором.
Відтак, на переконання колегії суддів, наявність такого Меморандуму про взаєморозуміння, який укладено між фізичними особами, жодним чином не спростовує факту, як наявності іншого самостійного договору підряду, укладеного між юридичними особами, так й факту виконання робіт за таким договором.
Слід також наголосити на тому, що Меморандум про взаєморозуміння не містить жодного прямого або опосередкованого посилання на те, що правовідносини та відповідно боргові зобов'язання фізичних осіб виникли саме з договору підряду.
До того ж, як вбачається з положень Меморандуму про взаєморозуміння борг ОСОБА_8 перед ОСОБА_3 на підставі Меморандуму становить 2040490 дол. США, у той же час, станом на дату підписання меморандуму борг ТОВ “Готель Мілано» перед ПП “Баутех» становив 1200 000 дол. США, що свідчить про неузгодженість та не тотожність боргових зобов'язань за Меморандумом та Договором підряду.
Також, Договір генерального підряду підписано сторонами 14.12.2018, у той час як Меморандум про взаєморозуміння датовано 01.07.2020.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що підписання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 01.07.2020 меморандуму про взаємопорозуміння, майже через два роки після підписання договору підряду, відмінність сум грошових зобов'язань, наявність доказів на підтвердження виконання умов договору підряду, жодним чином не свідчить ані про удаваність такого правочину, а ні про його фіктивність.
У зустрічному позові ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» також посилалось на те, що при укладенні договору генерального підряду № 14/12/18-01 від 14.12.2018 сторони не передбачили такі суттєві умови договору генерального підряду як строки початку та закінчення робіт (будівництва об'єкта), що може бути підставою вважати цей договір не укладеним.
Однак, такі твердження спростовуються положеннями самого договору підряду, оскільки у п. 1.3. такого договору сторонами було погоджено, що загальний строк виконання робіт по даному договору сторони погодили у Додатку №3 «Графік виконання робіт за договором» до вказаного договору.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» щодо недійсності договору підряду та додаткової угоди до нього.
Щодо посилання ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» на недійсність договору поруки №10/08/20-01 від 10.08.2020 укладеного між ПП “БАУТЕХ» (Кредитор), ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» (Поручитель) та ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" (Боржник), колегія суддів зазначає таке.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За змістом частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 203 вказаного Кодексу закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є насамперед вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/23621/17, від 03.08.2023 у справі №904/7930/21, від 01.06.2022 у справі №912/642/20 та інших.
Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлені межі здійснення цивільних прав та передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19-ц).
Частинами 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частин 1, 2 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Згідно зі статтею 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Разом із тим Суд зауважує, що органи юридичної особи у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин; учасником правочину виступає юридична особа. Загальні збори учасників, як вищий орган товариства, беруть участь у набутті товариством прав та обов'язків опосередковано - через формування виконавчого органу та прийняття в межах своєї компетенції обов'язкових для виконавчого органу рішень, здійснення контролю за його діяльністю, в тому числі шляхом надання згоди на вчинення виконавчим органом від імені товариства значних та інших правочинів (аналогічні за змістом висновки викладені у пунктах 80-82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23).
Частиною 2 статті 207 цього Кодексу визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку договір поруки №10/08/20-01 від 10.08.2020 від імені ТОВ «Готель Мілано» підписано директором Сарторі Марко, який згідно з преамбулою договору діє на підставі Статуту.
За приписами ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції станом на час укладення оспорюваного договору поруки) органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Статтею 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції станом на час укладення оспорюваного договору поруки) загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції станом на час укладення оспорюваного договору поруки)).
У відповідності до п.3.1. Статуту ТОВ «Готель Мілано» Вищим органом Товариства є Загальні збори учасників Товариства (надалі - Загальні Збори, Збори учасників). Загальні збори мають право приймати рішення по будь-якому питанню діяльності Товариства, внесеному до порядку денного Зборів у порядку, встановленому цим Статутом та чинним законодавством України.
Згідно з п. 3.5. Статуту ТОВ «Готель Мілано» до виключної компетенції Зборів учасників належить затвердження будь-якого договору позики, кредитного договору, договору поруки, договору дарування або інших угод з відчуження будь-якого майна (рухомого, нерухомого, чи активів Товариства, вартістю більше 10 000, 00 гривень; договору позички або іншого договору про безоплатне користування будь-яким майном (рухомим, нерухомим) чи активів Товариства, вартістю більше 10 000, 00 гривень.
Відтак, виходячи з наведених приписів чинного законодавства та умов Статуту ТОВ «Готель Мілано», затвердження договору поруки вартістю більше 10 000, 00 гривень належить до виключної компетенції Зборів учасників товариства.
У даному випадку, укладений 10.08.2020 між ПП “БАУТЕХ» (Кредитор), ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» (Поручитель) та ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" (Боржник) договір поруки № 10/08/20-01, засвідчує, що Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником своїх грошових зобов'язань згідно договору Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018 та усіх додаткових угод до нього, укладених між Кредитором та Боржником. Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником своїх грошових зобов'язань в повному обсязі і відповідає перед Кредитором за порушення зазначених зобов'язань Боржником.
Дійсно, у названому договорі поруки сторонами не визначено конкретну суму грошового зобов'язання, яке взяло на себе ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО», однак вказано, що таке зобов'язання виникає з договору Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018 та усіх додаткових угод до нього.
Так, як вже було вказано вище, 10.08.2020 між ПП "БАУТЕХ" (Підрядник) та ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ" укладено додаткову угоду, за змістом якої сторони визнали обставину виконання будівельних робіт в повному обсязі, які відповідають умовам договору, а також обставину не проведення розрахунків за договором. Згідно з п. 1.1. додаткової угоди сума грошових зобов'язань Замовника перед Генеральним підрядником на момент підписання складає 33 178 320 грн.
Відтак, зважаючи на умови укладених між сторонами договорів, ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» за договором поруки прийняло на себе грошове зобов'язання у розмірі 33 178 320 грн, що в свою чергу, перевищує визначений п. 3.5. Статуту ТОВ «Готель Мілано» ліміт та потребує його погодження Зборів учасників товариства.
Однак, як свідчать наявні матеріали справи та не заперечується учасниками справи, відповідне рішення щодо погодження значного правочину - договору поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020 Зборами учасників ТОВ «Готель Мілано» не приймалось.
У пунктах 154- 160 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 вказано таке:
"154. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
155. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
156. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
157. З огляду на приписи статей 92, 237- 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.
158. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
159. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13 (провадження № 14-153цс18).
160. У питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід в тому числі виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (з таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 908/2604/18, 20 лютого 2018 у справі № 906/100/17, 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 та 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16)".
Отже, при вирішенні спорів щодо недійсності правочинів, укладених органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, з підстав перевищення таким органом чи особою повноважень, необхідним є встановлення обставин стосовно того, що третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
У постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19 вказано, що суди мають встановити або реальну обізнаність третьої особи про наявність обмежень, або виходити із правової презумпції, що за всіма обставинами контрагент за договором не міг про них не знати.
Колегія суддів зазначає, що в преамбулі договору поруки від 10.08.2020 №10/08/20-01 вказано про те, що він підписаний від імені поручителя директором ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» ОСОБА_1 , який дію на підставі Статуту.
Відтак, виходячи із правової презумпції, яка свідчить про те, що за всіма обставинами контрагент за договором не міг не знати про обмеження визначенні Статутом товариства, колегія суддів вважає, що ПП “БАУТЕХ» повинно було, проявивши принаймні розумну обачність, знати про наявність відповідних обмежень у директора ТОВ “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» на підписання договору поруки, який є знаним правочином та потребує погодження Зборам учасників товариства у відповідності до положень Статуту.
Слід також зауважити на тому, що пунктом 6.4.2. договору поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020 передбачено, що Поручитель (ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО") надає свою безумовну згоду і гарантує, що він та особи, які діють від його імені, здійснять усі необхідні міри та заходи щодо негайного та належного інформування про укладення цього Договору та про загальну суму заборгованості Боржника перед Кредитором, своїх бенефіціарів та інших кредиторів та осіб, як фізичних так і юридичних, які прямо чи опосередковано здатні впливати на його підприємницьку діяльність, на прийняття ним рішень, які можуть унеможливити повернення повної суми боргу Кредитору.
Наведене положення договору, на переконання колегії суддів, свідчать про те, що станом на час його укладення інші учасники ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" (бенефіціари) не були обізнані про його укладення та не схвалювати його своїм окремим рішенням.
Наявність такого положення, у сукупності із посиланням у преамбулі договору на те, що директор товариства діє на підставі Статуту, на переконання колегії суддів мала призвести до прояву позивачем розумної обачності, задля переконаності у тому, що у особи, яка вчиняє такий правочин є повний обсяг повноважень на його вчинення від імені товариства.
Колегія суддів відхиляє твердження позивача та аргументи суду першої інстанції про те, що між сторонами існують тривалі договірні відносини та саме директор Марко Сарторі, у таких відносинах, вчиняв правочини від імені ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО", а тому в позивача не було жодних сумніві у наявності у такої особи повного обсягу повноважень діяти від імені товариства, колегія суддів зазначає таке.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 14.04.2025 по справі №904/2465/21 на сьогодні звичайним елементом ділового обороту є проведення перевірки предмета угоди з виявленням потенційних ризиків - due diligence. Ця процедура може здійснюватися за широким спектром критеріїв (general due diligence) або ж включати лише окремі з них, наприклад, юридичні аспекти діяльності контрагента (legal due diligence), його фінансовий стан (financial due diligence) тощо. У межах due diligence здійснюється експертиза угоди на відповідність законодавству, установчим документам та іншим локальним актам сторін, формується комплексне уявлення про її предмет.
Враховуючи наведене, наявність між сторонами сталих правовідносин не виключає прояву стороною за договором поведінки, що відповідає стандартам належної обачності, як одного з критеріїв добросовісності, а також перевірки предмета угоди з виявленням потенційних ризиків, зокрема й щодо відповідності такого договору установчим документам.
Судова колегія відзначає, що не вчинення стороною за договором таких дій, як прояв обачності та перевірка предмету договору, з покладенням на добросовісність іншої сторони та сталі відносини, призводити до негативних наслідків саме щодо такої сторони за договором, зокрема у вигляді договору недійсним.
Слід також відзначити, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 у справі № 910/19776/17);
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і таке інше) (див. постанову Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 924/658/20);
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. постанову Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16);
Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють) (див. постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 (624/215/21)).
Щодо посилання позивача та суду першої інстанції на те, що під час підписання оспорюваного договору поруки ПП “БАУТЕХ» керувалось інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка не містить відомостей про обмеження повноважень виконавчого органу ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО", колегія суддів зазначає таке.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглядалась справа №904/2465/21 в якій зробила висновок щодо повноважень/дій посадових осіб і вчинення ними значних правочинів.
Як вбачається з мотивів постанови по справі №904/2465/21, одна із сторін наголошувала на тому, що на час укладення оспорюваних договорів проявила розумний рівень обачності для встановлення обмежень представника позивача на підписання договорів, а саме звернулася до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який не містив обмежень щодо повноважень голови правління товариства.
З такими доводами погодились з суду попередніх інстанцій, що зумовило прийняття останніми рішень про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним.
Однак, ОП КГС ВС, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу №904/2465/21 на новий розгляд до суду першої інстанції зазначила, що на сьогодні звичайним елементом ділового обороту є проведення перевірки предмета угоди з виявленням потенційних ризиків - due diligence. Ця процедура може здійснюватися за широким спектром критеріїв (general due diligence) або ж включати лише окремі з них, наприклад, юридичні аспекти діяльності контрагента (legal due diligence), його фінансовий стан (financial due diligence) тощо. У межах due diligence здійснюється експертиза угоди на відповідність законодавству, установчим документам та іншим локальним актам сторін, формується комплексне уявлення про її предмет.
ОП КГС ВС зазначила, що при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо, а й обставини стосовно того, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2024 по справі №757/23249/17, висновки якої вже було наведено раніше (п.п. 154-160) виснувала, що у питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід в тому числі виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
За приписами ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції станом на час укладення оспорюваного договору поруки) статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Враховуючи наведені висновки ВП ВС та ОП КГС ВС, а також приписи ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», колегія суддів вважає, що відсутність даних у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо обмеження повноважень представника, не виключає необхідності перевірки дотримання компетенційних вимог щодо вчинення товариством значного правочину.
Відтак, позивач під час укладення оспорюваного договору поруки проявивши належну та розумну обачність, не міг не знати про обмеження повноважень юридичної особи.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на тому, що позивач послідовно стверджує про обізнаність інших засновників (учасників) ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" про укладення договору поруки, у зв'язку з підписанням такого договору посадовими особами товариств, які одночасно мають довіреності від деяких засновників ТОВ «Готель Мілано», що свідчить про їх погодження такого договору.
До таких аргументів (доводів) колегія суддів ставиться критично та відхиляє їх, з огляду на таке.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.08.2020 року (дату підписання договору поруки) учасниками ТОВ «Готель Мілано» були: 1) ОСОБА_9 ; 2) Компанія «Хелікс Фанд, ЛЛС»; 3) ОСОБА_10 .
У наявних матеріалах справи наявна довіреність від 29.07.2020, згідно з якою ОСОБА_10 уповноважив Марко Сарторі на вчинення дій від свого імені, а також довіреність від 29.11.2019 у відповідності до якої Компанії «Хелікс Фанд, ЛЛС» уповноважила Скотта Сіготта представляти її інтереси.
В свою чергу, договір поруки №10/08/20-01 від 10.08.2020 підписаний ОСОБА_3 (як директором ПП «БАУТЕХ»), ОСОБА_9 (як директором ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО»), Сіготтом Скоттом (як директором ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ»).
За текстом договору не згадується та відповідно не міститься жодних посилань на те, що вищевказані особи під час підписання оспорюваного договору поруки, також діяли й від імені засновників (учасників) ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО», а не лише як виконавчі органи даного товариства.
Отже, у даному випадку ОСОБА_9 від імені ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та ОСОБА_7 від імені ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ», підписуючи оспорюваний договір поруки діяли, як директори (виконавчі органи) таких товариства.
Факт підписання вищевказаними особами оспорюваного договору поруки, як виконавчим органом, зважаючи на наявність у останніх повноважень щодо представництва засновників (учасників) ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО», на переконання колегії суддів, не свідчить і не може, за будь-яких обставин, свідчити про погодження (схвалення) такого договору загальними зборами (вищим органом) товариства.
На необхідність прийняття саме загальними зборами товариства, як доказу погодження (схвалення) спірного договору поруки, на відмінну від проставлення підписів у спірному договорів від імені товариства особами, які в свою чергу мають повноваження на представництво інтересів засновників (учасників) товариства за довіреностями, свідчить й та обставина, що за три дні до укладення цього договору, у ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» були розпочаті зміни у складі засновників (учасників) даного товариства.
Так, 07.08.2020 між ОСОБА_11 та компанією «ХЕЛІКС ФАНД, ЛЛС» був підписаний акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Готель Мілано», згідно з яким компанія «ХЕЛІКС ФАНД, ЛЛС» передала, а ОСОБА_11 прийняв у свою власність частку у розмірі 51% статутного капіталу ТОВ «Готель Мілано».
Такі обставини, на переконання колегії суддів, вказують на безумовну необхідність погодження (схвалення) договору поруки саме загальними зборами товариства.
Однак, як свідчать наявні матеріали справи, загальні збори учасників ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО», ані до прийняття до складу ОСОБА_11 , ані після, не приймали відповідного рішення про схвалення (погодження) оспорюваного договору поруки.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що оспорюваний правочин -договір поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020 було укладено особою, яка не була наділена повним обсягом повноважень на вчинення такого правочину від імені ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО", позивач знав або міг знати про відсутність у такої особи відповідних повноважень, а наявні матеріли справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" після укладення такого договору було здійснено схвалення такого правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень.
Означене, на переконання суду апеляційної інстанції, є підставою для визнання договору поруки №10/08/20-01 від 10.08.2020 недійсним, що в свою чергу зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні заявлених ПП “БАУТЕХ» позовних вимог про стягнення грошових коштів за неналежне виконання умов договору підряду з ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО", як поручителя.
Разом з цим, колегія суддів відхиляє твердження ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" про те, що станом на час укладення договору поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020 частка в розмірі 51 % статутного капіталу ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" була передана у власність новому учаснику - ОСОБА_11 , який відповідно не погоджував даний договір, з огляду на таке.
Дійсно, як свідчать наявні матеріали справи 07.08.2020 між ОСОБА_11 та компанією «ХЕЛІКС ФАНД, ЛЛС» був підписаний акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Готель Мілано», згідно якого компанія «ХЕЛІКС ФАНД, ЛЛС» передала, а ОСОБА_11 придбав частину частки у розмірі 51% статутного капіталу ТОВ «Готель Мілано».
Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Колегія суддів наголошує, що частка в статутному капіталі товариства за своєю правовою природою є сукупністю корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких: право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
Так, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 08.06.2021 у справі №906/1336/19, саме з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вчинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичного переходу корпоративних прав від первісного власника до набувача. Саме з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки. Відповідно, учасник (первісний власник) вважається таким, що вийшов із товариства, також з дня державної реєстрації його виходу.
Так у наявних матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" станом на 10.08.2020, тобто на дату укладення оспорюваного договору поруки, з якого вбачається, що у переліку засновників товариства відсутній ОСОБА_11 . Також у даному витягу відсутність відомості щодо внесення змін до складу учасників товариства (остання зміні складу 15.07.2020).
Натомість, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО" станом на 15.10.2020, відповідні зміни до складу часників товариства були внесенні 19.08.2020 та 31.08.2020.
Відтак, станом на час укладення договору поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не було внесено відповідних відомостей щодо зміни складу учасників товариства, а тому станом на 10.08.2020 ОСОБА_11 не був учасником ТОВ "ГОТЕЛЬ МІЛАНО".
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Тому інші доводи учасників справи, що викладені у заявах по суті справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним судом, не впливають на вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову заявленого до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та відмови у задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним договору поруки скасуванню, із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволення первісного позову заявленого до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсним договору поруки.
Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено на підставі ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 по справі №916/4655/23 в частині задоволення первісного позову заявленого до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та відмови у задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним договору поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020, укладеного між Приватним підприємством “БАУТЕХ» , Товариством з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ» - скасувати, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволення первісного позову заявленого до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
« 1. Позов Приватного підприємства “БАУТЕХ» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТ» на користь Приватного підприємства “БАУТЕХ» основний борг в сумі 45 840 000 грн., 3% річних в сумі 2 426 317 грн. 69коп.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТ» на користь Приватного підприємства “БАУТЕХ» судовий збір в сумі 723 994,76 грн.
4. В задоволенні решти позову відмовити.
5. Зустрічний позов задовольнити частково.
6. Визнати недійсним договір поруки № 10/08/20-01 від 10.08.2020, укладений між Приватним підприємством “БАУТЕХ», Товариством з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТМЕНТИ».
7. Стягнути з Приватного підприємства “БАУТЕХ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» 3028 грн судового збору за подання позовної заяви.
8. В задоволенні решти зустрічного позову - відмовити.»
Стягнути з Приватного підприємства “БАУТЕХ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО» 872 427,31 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.07.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.