01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6205/25 пров. № А/857/16986/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Прачук І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Федика Сергія Євгеновича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №380/6205/25 за адміністративним позовом Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа ОСОБА_1 про оскарження рішення (головуючий суддя першої інстанції - Чаплик ІД., час ухвалення - 14.54 год., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 15.04.2025),-
Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області звернулось до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джус О.Р. від 24.03.2025 у ВП №75909344 про накладення штрафу на Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області у сумі 5100 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.03.2025 у ВП №75909344 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду є протиправною, оскільки при її винесенні державним виконавцем належним чином не перевірено факт виконання судового рішення Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області (далі також - ТУ ССО у Львівській області). Позивач вказує, що у правовідносинах щодо виділення коштів для виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ № 168 існують певні етапи, які повинні бути здійснені для вирішення цього питання та вирішення яких не входить до компетенції ТУ ССО у Львівській області. Вказує, що виконання даного судового рішення потребує певного часу та виконання дій, які не залежать безпосередньо від ТУ ССО у Львівській області. В межах компетенції ТУ ССО у Львівській області було вжито вичерпних заходів для вирішення питання щодо виконання вищевказаного рішення суду. На теперішній час склалися об'єктивно обґрунтовані обставини, які не залежать від волі ТУ ССО у Львівській області, але ускладнюють виконання позивачем рішення суду. З огляду на вказані обставини вважає постанову державного виконавця про накладення штрафу протиправною та просить її скасувати.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року позов задоволено. Скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.03.2025 у виконавчому провадженні №75909344 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. Стягнуто на користь Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2422 грн 40 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Федиком С.Є. подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що судом першої інстанції недоведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та висновки викладених у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Суть доводів апелянта зводиться до того, що позивачем у справі ( боржником у виконавчому провадженні ) не здійснено не лише виплату грошових коштів, що суперечить Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №592/9072/17, але й їх нарахування. При цьому, звертає увагу Суду на те, що нарахування коштів здійснюється незалежно від наявності коштів на рахунку боржника і чинне законодавство не містить норми, яка забороняє нараховувати кошти за умови їх відсутності чи неналежної кількості на рахунках боржника.
З урахування наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю.
Учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у скарзі та просили рішення суд першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання про що свідчить довідка про доставку повістки повідомлення в електронний кабінет.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.7 ст. 287 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №380/3501/23 адміністративний позов задоволено частково та зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 з 24.02.2022.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №380/3501/23 змінено, та абзац третій резолютивної частини рішення викладено у такій редакції:
«Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30000 грн. на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168».
На підставі вказаного рішення Львівським окружним адміністративним судом було виготовлено виконавчий лист, який видано 20 червня 2024 року.
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джусом Орестом Романовичем на підставі заяви стягувача винесено постанову від 10.09.2024 про відкриття виконавчого провадження №75909344 з виконання виконавчого листа №380/3501/23, виданого 20.06.2024 про зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 з 24.02.2022.
Також 10.09.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джусом Орестом Романовичем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Листом від 24.09.2024 №44.06-757 Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області повідомлено орган ДВС, що з метою виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №380/3501/23, територіальним управління Служби судової охорони у Львівській області надіслано лист від 04.12.2023 за вих. № 44.07-309/ССО до центрального органу управління Служби судової охорони, як до розпорядника бюджетних коштів другого рівня, який відповідно до затверджених бюджетних асигнувань, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань та їх перерозподіл між територіальними управліннями, з проханням збільшити бюджетні асигнування для виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди на суму 446 564,52 грн. Наразі Службою судової охорони щотижнево опрацьовується та надсилається інформація до Державної судової адміністрації України щодо потреби в коштах за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», для проведення нарахувань та виплати додаткової винагороди відповідно до рішень суду, і після внесення відповідних змін до кошторису Служби судової охорони зазначені асигнування буде призначено територіальним управлінням Служби судової охорони в найкоротший термін. З огляду на вище викладене, керівництвом ТУ ССО у Львівській області, у межах повноважень, вжито всіх можливих заходів для забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, однак виконання даного судового рішення потребує додаткового часу та виконання дій, які не залежать від ТУ ССО у Львівській області. Виплата коштів на виконання рішення суду буде здійснена негайно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
До вказаного листа було долучено листи Голови Служби судової охорони, Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації щодо нарахування додаткової винагороди.
12.03.2025 державним виконавцем підготовлено та скеровано на адресу Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області вимогу виконавця про надання вичерпної інформації про виконання рішення суду з відповідним документальним підтвердженням протягом 3-ьох робочих днів з моменту отримання.
24.03.2025 за невиконання рішення суду та відсутність в державного виконавця будь-яких документальних підтверджень щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн, та зобов'язано виконати рішення суду. Одночасно зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Підставою прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем зазначено, що станом на 24.03.2025 вимог виконавчого документа не виконано. У державного виконавця відділу відсутні будь-які документальні підтвердження щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа. На даний момент відсутні будь-які заборони щодо вчинення виконавцем виконавчих дій примусового характеру, а саме накладення штрафу за невиконання рішення. Також відсутні будь-які підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, передбачені Законом. Згідно частини 2 статті 63 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Вважаючи постанову від 24.03.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн протиправною, позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції позов задовольни з тих підстав, що оскаржувану постанову винесено лише у зв'язку з фактичним невиконанням судового рішення та без з'ясування і оцінки причин цього невиконання. Будь-яких заходів щодо з'ясування та оцінки причин невиконання рішення суду відповідачем не вжито. Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області штрафу за невиконання судового рішення.
Проте апеляційний суд вважає висновки суду невірними та передчасними з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).
Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних доходів громадян; на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Надаючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 по справі №812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18.
Судом з матеріалів справи встановлено, що підставою накладення штрафу на позивача у розмірі 5100,00 грн., є невиконання боржником Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №380/3501/23 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 з 24.02.2022.
Позивач зазначає, що ним вжито всіх залежних від нього дій для повного виконання вказаного рішення суду, однак виділення коштів на фінансування не залежить від волі окремого керівника ТУ Служби, тому вимагати від нього вчинення дій, які виходять за межі його повноважень немає правових підстав.
З цього приводу апеляційний суд висновує наступне.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
ЄСПЛ у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Апеляційній суд вважає покликання позивача на те, що з метою виконання рішення суду він звертався до Служби судової охорони із листом від 04.12.2023 №44.07-309/ССО про виділення додаткових кошторисних призначень по КЕКВ 2800 в сумі 446 564 грн.52 коп., в т. ч. - на нарахування та виплату додаткової винагороди 375 547 грн. 24 коп.; - нарахування єдиного соціального внеску 70 017 грн. 28 коп.; - відшкодування судового збору/правничої допомоги 1 000 грн.00 коп. не є тією обставиною, що свідчить про вжиття усіх можливих заходів боржником на виконання судового рішення.
З аналогічних підстав колегія суддів апеляційного суду вважає і необґрунтованими покликання на листи Служби судової охорони та ДСА України.
Апеляційний суд зауважує, що виконавчий лист містить вимогу зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30000 грн. на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, тобто додаткова винагорода за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30000 грн. на місяць повинна бути відповідачем нарахована та виплачена.
Таким чином послідовність виконання рішення містила два окремі елементи: зобов'язання нарахування грошових коштів та, зобов'язання виплати грошових коштів.
Суд погоджується із доводами апелянта про те, що боржником не надано доказів виконання рішення суду в частині нарахування коштів.
Отже, Позивач у справі №380/6205/25 (боржник у виконавчому провадженні ВП №75909344) не здійснив не лише виплату грошових коштів, але й не здійснив їх нарахування.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що нарахування ОСОБА_1 грошової допомоги є передмовою для її виплати.
Водночас нарахування коштів здійснюється незалежно від наявності коштів на рахунку боржника і чинне законодавство не містить норми, яка забороняє нараховувати кошти за умови їх відсутності чи неналежної кількості на рахунках боржника.
Якщо виконати останнє ( виплату коштів ) позивач ( боржник у виконавчому провадженні ) не міг з об'єктивних на те причин (відсутність бюджетного фінансування), то доказів стосовно того, що він нарахував чи не в змозі був нарахувати ОСОБА_1 (стягувачу у виконавчому провадженні) суми грошової допомоги, відповідно до вказаного вище судового рішення, позивач не надав.
Між тим, однією з умов для накладення штрафу відповідно до частини другої статті 75 Закону № 1404-VIII є невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, саме з поважних причин.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не виконав судового
рішення з поважних причин, оскільки відсутні кошторисні призначення на виплату додаткової грошової допомоги, є необґрунтованими.
Відсутність фінансування не може бути перешкодою для нарахування грошових коштів, оскільки без такого нарахування виконати судове рішення в частині виплати позивач не зможе навіть якщо для цього виділять необхідні кошти.
Отже, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу останнім було встановлено факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова від 24.03.2025 у ВП №75909344 про накладення штрафу на Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області у сумі 5100 грн. вказаним вище критеріям відповідає, тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування, а позовних вимог до задоволення.
Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга третьої особи ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Федика Сергія Євгеновича задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №380/6205/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 09.07.2025