07 липня 2025 року справа № 826/17947/14
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алли Руденко,
за участю:
секретаря судового засідання - Ірини Могили,
представника позивача - Андрія Подосінова (за ордером про надання правничої допомоги) (в режимі відеоконференції);
представника відповідача - Тетяни Шевченко (самопредставництво);
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Марини Вельченко (самопредставництво);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу № 826/17947/14 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
встановив:
18.11.2014 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Орган, уповноважений на забезпечення проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України, в якому просив:
-винести постанову, якою визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України №10/14-ОС від 24.10.2014 в частині його звільнення з посади заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України з підстав п. 7-2 ст. 36 КЗпП України;
- поновити на посаді заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України з 24.10.2014 та допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаду;
- зобов'язати Службу безпеки України вилучити персональні дані щодо нього з Єдиного реєстру списку осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що наказом Голови Служби безпеки України №10/14-ОС від 24.10.2014 був звільнений з посади заступника начальника управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності відповідно до п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України у зв'язку з перебуванням на посаді заступника начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області у період з 06.09.2011 по 20.12.2012.
Не погоджуючись з наказом №10/14-ОС від 24.10.2014 вказав, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і грунтується на принципах: верховенства права та законності, відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності , гарантування права на захист
Позивач вважає, що не є суб'єктом застосування заборон, встановлених Законом України «Про очищення влади», оскільки з 20.12.2012 по квітень 2014 року перебував у розпорядженні начальника Управління СБ України у Дніпропетровській області, був поза штатом та не виконував службових обов'язків, про що вказав у заяві, поданій 21.10.2014 на ім'я Голови Служби безпеки України у відповідності до порядку, визначеного статтею 4 вказаного Закону, а отже своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. На підтвердження цього посилається на лист Служби безпеки України №3/3-П-639/115 від 10.11.2014, згідно якого в матеріалах особової справи відсутні відомості про вчинення позивачем вищезазначених дій.
Зазначає, що відповідачем порушено ст. 5 Закону України «Про очищення влади» щодо порядку проведення перевірки, прийняття оскаржуваного наказу з порушенням процедури очищення влади та основних принципів люстрації, які встановлені статтею 1 цього Закону, оскільки в основу звільнення покладений лише факт його перебування у період з 6 вересня 2011 року по 20 грудня 2012 року на посаді заступника начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, з огляду на що
Дії відповідача привели до грубого порушення міжнародних принципів, встановлених Європейською Конвенцією про захист прав людини в контексті статті 6 (право на справедливий суд) та статті 8 (право на приватне життя), та суперечать практиці Європейського суду з прав людини у справах щодо люстрації в Польщі, Словаччині, Латвії та інших країнах, відповідно до якої тільки особи, які наказували вчиняти, вчиняли серйозні порушення прав людини або суттєво допомагали в їх вчиненні можуть бути дискваліфіковані.
З посиланням на пункт 12 Резолюції №1096 (1996 рік) Парламентської асамблеї Ради Європи зазначає, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави, лише якщо дотримано критеріїв індивідуальної, а не колективної вини, яка встановлюється у кожному конкретному випадку; гарантування права на захист, презумпції невинуватості та права на оскарження в суді
Позивач вважає, що пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади», на підставі яких видано оспорюваний наказ, суперечить положенням ст.ст. 3,19,21,22,38,43,55,58,61,64 Конституції України, а тому до спірних відносин підлягають застосуванню норми конституції України, які мають вищу юридичну силу порівняно з приписами Закону України «Про очищення влади».
Виходячи з принципів та вказаних доводів на думку позивача оспорюваний наказ №10/14-ОС від 24.10.2014 в частині його звільнення з посади протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
02.07.2019 відповідач надав відзив на позовну заяву у справі №826/17947/14 (т. 2, а.с. 112-121), у якому проти позову заперечив. Вказав, що доводи позивача про порушення норм Конституції України та міжнародних нормативно-правових актів, а також без врахування практики Європейського суду з прав людини, є безпідставними, оскільки звільнення позивача з посади вчинено на виконання вимог Закону, який набрав чинності 16.10.2014 та містить норми прямої дії, які підлягають безумовному виконанню, а невиконання Головою СБ України такого рішення означало б невиконання ним вимог Закону. При цьому при звільненні позивача з посади не надавалась оцінка його службовій діяльності, не проводилась атестація та не здійснювались будь-які інші перевірки його діяльності під час проходження військової служби в СБУ.
Щодо порушення конституційних прав позивача, то станом на час прийняття оскаржуваного рішення щодо звільнення позивача з посади, так і на час розгляду справи відсутнє рішення Конституційного Суду України, яким би Закон України «Про очищення влади» повністю або в певній частині визнавалось би неконституційним.
Щодо позовної вимоги зобов'язати СБУ вилучити персональні дані з Реєстру, то законом передбачено обов'язок Голови СБ України та визначено порядок інформування Міністерства юстиції України про звільнення з посад осіб, до яких застосовується вищевказана заборона, і надання відповідних відомостей про них для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Мінюсту та внесення до Реєстру.
08.07.2019 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Міністерство юстиції України надало пояснення (т. 2, а.с. 131-132), у яких зазначило, що вважає доводи позивача необгрунтованими, а позовні вимоги безпідставними, оскільки позивач звільнений з посади заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом Департаменту захисту національної державності СБУ відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» як особа, яка є суб'єктом застосування заборони перебування на такій посаді терміном 10 років. Даний Закон є спеціальним законом про очищення влади, і його норми є нормами прямої дії та визначають чіткий перелік посад та умови його застосування. Це означає, що перебування особи більше року на одній з таких посад безумовно тягне її звільнення, яке не є звільненням за ініціативою органу та/або керівника органу, а здійснено на підставі однієї із загальних підстав припинення трудових відносин.
Відомості щодо позивача внесені Мінюстом до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовані положення Закону України «Про очищення влади» відповідно до статті 7 Закону України «Про очищення влади» на підставі листа відповідача до Мінюсту та матеріалів щодо звільнення позивача з посади.
Відповідно до пункту 5 Розділу 11 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора від органу, який проводив перевірку, обгрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, інші випадки, визначені законом.
Також 07.09.2018 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 27.07.2018 №956-ОС про його звільнення з військової служби у запас Служби безпеки України за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «з» Положення (у зв'язку із застосуванням заборон, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звільнений з військової служби на підставі частини 3 статті 1, пункту 8 частини 1 статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», які є неконституційними, оскільки передбачають звільнення з посади заступника керівника самостійного структурного підрозділу на підставі люстрації у зв'язку із самим фактом зайняття посади за відсутності відомостей про те, що він своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправно порушував права і свободи людини.
Відповідно до пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007, звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби здійснюється за підставами, передбаченими пунктами 62, 63 цього Положення. Проте у тексті оскаржуваного наказу від 27.07.2018 №956-ОС не зазначено підставу звільнення, передбачену а саме: підпункт «ї» пункту 63, який тотожний підпункту «з» пункту 2 частини 6 Закону України від 25.03.1992 №2232-Х11 «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також відповідачем порушено вимоги пункту 4.15 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України від 14.10.2008 №772, згідно якого не допускається зарахування військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні відповідного начальника, у розпорядження того самого начальника зі зміною підстави такого зарахування. Так, відповідно до наказу Голови СБУ від 24.10.2014 №10/14 позивач зарахований у розпорядження начальника Департаменту захисту національної державності за підпунктом «б» пункту 48 Положення (у зв'язку з проведенням організаційних заходів), в той час як у наказі від 27.07.2018 №956-ОС позивач перед звільненням перебував у розпорядженні за підпунктом «ж» (застосування до військовослужбовця заборон, передбачених законом України «Про очищення влади» - до завершення особливого періоду, якщо інше не передбачене законодавством) пункту 48 Положення. Інформація про зміну підстав перебування у розпорядженні позивачу не доводилась.
Окрім цього порушено процедуру звільнення, оскільки перед звільненням не проведено бесіду, не з'ясовано бажання позивача щодо направлення на огляд військово-лікарських комісій, не уточнювались дані про проходження служби.
Відповідач проти позову заперечив. У відзиві на позовну заяву, надану до суду 19.10.2018 (т. 1, а.с. 33-39), вказав, що видання наказу Голови СБУ від 27.07.2018 №956-ос про звільнення позивача з військової служби обумовлене необхідністю виконання СБ України вимог частини 3 статті 1, пункту 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки позивач у період з 06.09.2011 по 20.12.2012 (сукупно більше 1 року) обіймав посаду заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, тобто заступника керівника регіонального органу СБУ. На виконання вимог Закону Голова СБУ як керівник СБУ був зобов'язаний прийняти рішення про звільнення позивача незалежно від того, вчиняв чи не вчиняв позивач будь-які дії, спрямовані на узурпацію влади президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини. Неприйняття Головою СБУ такого рішення означало б невиконання ним вимог Закону.
З 23.06.2018 Законом України від 05.04.2018 №2397-V11 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» унормовано питання звільнення за підпунктом «з» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в особливий період військовослужбовців, до яких застосовано заборону, та які зараховані у розпорядження відповідних начальників за пунктом «ж» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України», затверджене Указом Президента України від 27.12.2007 №1262, у разі, якщо стосовно військовослужбовця внесено відомості до Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Таким чином, факт внесення стосовно позивача відомостей до вказаного Єдиного реєстру (порядковий №579) свідчить про наявність правових підстав для його звільнення з військової служби в СБУ за підпунктом «з» пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також Закон України «Про очищення влади» має пріоритет перед іншими актами законодавства у разі застосування відповідних заборон до осіб, зокрема ніж норми Положення №1262.
Щодо порушення процедури звільнення, то рішення про звільнення доводяться до військовослужбовця як правило у строк, що становить 2 і більше місяці; 09.07.2018 та 18.07.2018 проведені бесіди з позивачем, проте позивач відмовився від ознайомлення від підписання листка про проведення бесіди; 18.07.2018 позивачу було запропоновано ознайомитись під особистий підпис із поданням про звільнення, проте позивач також відмовився від підпису про ознайомлення.
Щодо посилання позивача на порушення вимог абз. 2 пункту 4.15 Інструкції №772 про заборону зміни підстави зарахування у розпорядження, то це правило не поширюється на випадки, які є підставою для зарахування військовослужбовця у розпорядження відповідно до підпункту «ж» пункту 48 Положення №1262 (тобто у зв'язку із застосуванням заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», а також згідно із підпунктом «б» пункту 48 Положення №1262.
14.01.2025 до Черкаського окружного адміністративного суду надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерства юстиції України (т. 3, а.с. 26-30), у яких зазначено, що чинним законодавством чітко визначено механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною 3 або 4 статті 1 Закону, з наданням одного з таких документів: копії обгрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону, від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою; копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили; копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином, а тому підстави для задоволення вказаної вимоги відсутні.
Люстрація не є видом юридичної відповідальності, а заходи з очищення влади слід розглядати як комплекс надзвичайних адміністративних заходів, спрямованих на тимчасове обмеження обіймати певні посади (перебувати на службі) певних осіб з метою захисту молодої демократії та унеможливлення встановлення авторитарного режиму.
12.03.2025 позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 24.10.2014 №10/14-ОС в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України.
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 27.07.2018 №956-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас Служби безпеки України за підпунктом “а» пункту 61 та підпунктом “з» Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади») та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державної Служби безпеки України з 24.10.2014 та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді;
- зобов'язати Службу безпеки України проінформувати Міністерство юстиції України про вилучення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади»;
- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 різницю недоотриманого грошового забезпечення за час протиправного звільнення з посади з 01.01.2015 по 01.08.2018 в розмірі 451 362,65 грн, а також середню заробітну плату (грошове забезпечення) за вимушений прогул за час протиправного звільнення з військової служби з 02.08.2018, яка на день подання заяви складає 2 937 618,96 грн, а всього 3 388 981,61 грн.
У позовній заяві зазначає, що правові висновки ЄСПЛ та Верховного Суду стосуються того, що самого лише факту перебування осіб на визначених в Законі України “Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VІІ посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону №1682-VІІ. Безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України “Про очищення влади» без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів президента ОСОБА_3 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями, чим порушується конституційні принципи верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності.
За час перебування в розпорядженні позивачу, відповідно до інформації відповідача, з 25.06.2015 по 28.02.2018 не виплачувалась: надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15%; доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі 20%; надбавка військовослужбовцям, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки 70%, а також не враховані зміни в розмірі преміювання, зазначених в пункті 11 пояснень, а саме, відбулось збільшення до 270% - з 01.01.2015, до 385 % - з 01.03.2016, до 420% - з 01.02.2017, до 456 % - з 01.07.2017, до 608 % - з 01.01.2018.
Розмір недоотриманого грошового забезпечення позивачем за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді за період 24.10.2014 по 28.02.2018 складає 347604,90 грн (767951,88 грн - 420346,98 грн).
За період з 01.03.2018 по 01.08.2018 (день звільнення з військової служби) позивачу не нараховувалися: надбавка за особливості проходження служби - 100%, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 15% від посадового окладу; доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі - 15%, а також преміювання та надбавка за вислугу років у належному розмірі.
Щодо середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, то відповідно до Порядку №100 та правових висновків Верховного Суду розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно вираховувати із грошового забезпечення, яке підлягало нарахуванню та виплаті, за останні 2 місяці перед звільненням позивача, тобто за червень-липень 2018 року. Середньоденна заробітна плата становить 1742,36 грн, а середній заробіток за час вимушеного прогулу за 1677 робочих днів становить 2 937618,96 грн.
01.04.2025 відповідач надав до суду відповідь на позовну заяву, у якій вказав, що відповідач у спірних правовідносинах діяв правомірно, у межах наділених повноважень, та у спосіб, визначений законодавством.
Обов'язок звільнення осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, є імперативним, здійснюється на підставі наявних в особових справах відомостей та не передбачає і не потребує здійснення додаткових заходів перевірки таких осіб чи встановлення стосовно них певних фактів службової діяльності.
До матеріалів справи долучено власноруч написану позивачем заяву від 21.10.2014 року, подану керівнику СБУ на виконання вимог Закону, в якій він вказав, що є особою, до якої не застосовується вимоги заборони, передбачені ч. 3 і 4 ст. 1 Закону.
Заява такого змісту підтверджує факт надання позивачем недостовірних відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, як це визначено пунктом 1 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», бо перебування його на посаді заступника начальника Управління СБ України в Дніпропетровській області з 06.09.2011 по 20.12.2012 (сукупно більше 1 року) підпадає під заборону ч. 3 ст. 1 Закону.
Згідно частини 3 ст. 4 Закону подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є самостійною підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Щодо Рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», то у пункті 105 суд навів один з керівних принципів для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права Парламентської асамблеї Ради Європи, зокрема, зазначив, що люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб'єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки, або посади державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, такі, як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура.
Роки президентства ОСОБА_4 характеризувалися нехтуванням цінностями конституційної демократичної держави, заповненням центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування лояльними і політично залежними посадовцями з колишньої комуністичної еліти, які використовували свої посади для свого збагачення. «Режим Януковича» мав повний контроль над усіма гілками влади (пункт 235 рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України»).
Позивач займав не пересічну посаду військової служби, його службова діяльність стосувалась питань національної безпеки, зокрема до кола його посадових обов'язків входила організація і контроль за оперативно-службовою діяльністю структурних підрозділів одного із найбільших регіональних Управлінь в системі СБУ, що свідчить про участь позивача у формуванні тодішньої державної політики, принаймні на території однієї із найбільших та політично значимих областей держави.
У справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів.
У справі № 800/186/17 Верховний Суд вказав на те, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння, їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Так само, позивач не навів даних, які б свідчили, що, перебуваючи на посаді заступника начальника УСБУ у Дніпропетровській області, проявив себе так, щоб однозначно стало зрозумілим його засудження режиму Президента України Віктора Януковича.
Щодо заявленого розміру стягнення, то за весь період перебування в розпорядженні з 24.10.2014 по 01.08.2018 включно позивачу виплачувалось грошове забезпечення. При цьому, за весь час перебування у розпорядженні позивач не виконував обов'язки несення військової служби, тому проведення доплати грошового забезпечення з 01.01.2015 по 01.08.2018 за заявленим розрахунком не узгоджується з інтенсивністю та умовами військової служби ОСОБА_1 у вказаний період.
Позивачем безпідставно збільшено з 01.04.2016 по 28.02.2018 додаткові види грошового забезпечення у складі грошового забезпечення, зокрема, розміри надбавки за виконання особливо-важливих завдань та премії, які розраховуються з урахуванням надбавки за вислугу років.
Окрім того, премія, що має стимулюючий. індивідуальний характер, застосована у граничному розмірі.
У періоді з 01.03.2018 по 01.08.2018 року для обчислення розміру надбавки за особливості проходження служби представник позивача застосовує 100%, проте відповідно до абзаців 4, 5 підпункту 1 пункту 5 Постанови КМ України № 704 її розмір визначається до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Підстави і порядок виплати спірної надбавки з 01.03.2018 в СБ України унормовано Інструкцією № 515/дск, згідно якої надбавка є диференційованою, виплачується залежно від характеру виконуваних військовослужбовцями обов'язків за посадою відповідно до напряму діяльності підрозділу.
Граничні розміри складових грошового забезпечення військовослужбовців СБУ після зміни структури грошового забезпечення постановою КМУ № 704, встановлені наказом ЦУ СБУ від 10.05.2018 № 765/ДСК «Про запровадження нових умов грошового забезпечення військовослужбовців СБ України» (далі-наказ СБУ № 765/ДСК), який застосовувався з 01.03.2018 року.
Згідно додатку до наказу СБУ № 765/ДСК «Граничні розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців оперативних підрозділів ЦУ СБУ» граничний розмір надбавки за особливості проходження служби військовослужбовця за посадою з відповідним тарифним розрядом, з вислугою років від 20 до 25 років, складає 36%, 25 років і більше-37%. Враховуючи, що надбавка є диференційованою, жодних підстав до її розрахунку ОСОБА_1 в граничному розмірі немає.
Безпідставними є доводи представника позивача про те, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 склав 1742,36 грн. Проте у складі грошового забезпечення представником позивача з 01.03.2018 безпідставно застосовано надбавку за особливості проходження служби у розмірі 100% та надбавку за вислугу років у розмірі 50%.
Із граничними розмірами надбавки за особливості проходження служби грошове забезпечення за червень 2018 могло бути встановлено у сумі 25 347,57 грн, за липень 26 254,23 грн, середньоденний заробіток склав би 832,03 грн.
Робочий час військовослужбовця не табелюється, а виплата грошового забезпечення проводиться з календарного обчислення, тому відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8 лютого 1995 р. № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Також відповідач зазначає, що згідно постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі № 501/2316/15-ц, від 07.02.2024 у справі № 522/7990/17 та від 17.01.2024 у справі № 708/447/23 виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, внаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Позивачем не доведено заподіяння йому майнової шкоди діями СБУ, а розмір заявленого стягнення є необґрунтованим та непропорційним до фактичних обставин спірних взаємовідносин.
В свою чергу, звільнення з військової служби не перешкодило ОСОБА_1 реалізувати своє право на працю в подальшому. Згідно з листом Центральногоукраїнського державного університету від 12.03.20215 № 01-10/247 ОСОБА_1 з 04.09.2018 року по 19.07.2023 року працював на посаді старшого викладача, звільнений за угодою сторін.
Окрім того, значна тривалість періоду вимушеного прогулу обумовлюється незалежними від взаємовідносин між сторонам обставинами.
09.05.2025 позивач подав до Черкаського окружного адміністративного суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив стягнути зі Служби безпеки України різницю недоотриманого грошового забезпечення за час протиправного звільнення з посади з 01.01.2015 по 01.08.2018 в розмірі 378 790,89 грн, а також середню заробітну плату (грошове забезпечення) за вимушений прогул за час протиправного звільнення з військової служби з 02.08.2018, яка на день подання заяви складає 2 123 038,08 грн, а всього 2 501 828,97 грн., на яку відповідач надав заперечення у додаткових пояснення від 12.05.2025.
Також 01.07.2025 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог в частині недоотриманого грошового забезпечення, у якій просив стягнути різницю недоотриманого грошового забезпечення з 01.01.2015 по 01.08.2018 в розмірі 337 642,58 грн, а також середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.08.2018 по 01.07.2025 (день подання заяви) у розмірі 2 132 843,65 грн, а всього 2 470 486,23 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2014 позовна заява від 18.11.2014 прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі №826/17947/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 у справі №826/17947/14 вирішено звернутись до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 у справі №826/17947/14 зупинено провадження у справі №826/17947/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 у справі №826/17947/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2018 позовна заява від 07.09.2018 прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі №826/14552/18.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2019 поновлено провадження у справі №826/17947/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2019 у справі №826/17947/14 задоволено клопотання позивача та об'єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення справи №826/17947/14 та №826/14552/18, присвоївши об'єднаним справам спільний №826/17947/14.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, супровідним листом від 29.08.2023 №03-19/24495/23 справу №826/17947/14 направлено до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Ухвалою від 20.11.2024 Київський окружний адміністративний суд адміністративну справу 826/17947/14 передав за підсудністю до Черкаського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 справа прийнята до розгляду суддею Руденко А.В.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 витребувані у Служби безпеки України витяг з Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 23.01.2008 №35/ДСК та витяг з Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідач проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач у справі ОСОБА_1 проходив службу в Службі безпеки України з 19.08.1994, що підтверджується Відомостями про проходження військової служби в Службі безпеки України ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 48-49).
У період з 06.09.2011 по 20.12.2012 позивач обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області.
З 20.12.2012 по 03.04.2014 позивач перебував у розпорядженні начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області по посаді заступника начальника Управління.
З 03.04.2014 позивач був призначений на посаду заступника начальника управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України.
Згідно витягу з наказу Голови Служби безпеки України від 24.10.2014 №10/14-ОС полковника ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України за підпунктом «б» пункту 48 (у зв'язку з проведенням організаційних заходів згідно з розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України від 08.01.2014 до 24.01.2015) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України по посаді заступника начальника управління (полковник), звільнивши його з посади заступника начальника управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності (у період з 6 вересня 2011 року по 20 грудня 2012 року обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області). Наказ прийнятий на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (т. 1, а.с. 18).
Листом від 25.10.2014 №7158 Голова Служби безпеки України надіслав на адресу Міністерства юстиції України список осіб, які були звільнені з посад, та перелік осіб, щодо яких ініційовано звільнення з посад відповідно до п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
У переліку осіб, щодо яких ініційовано звільнення з посад, зазначений ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 236-245).
на підставі листам від 25.10.2014 №7158 Голови Служби безпеки України позивач включений до Єдиного реєстру списку осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Наказом від 31.12.2015 №1489-ОС позивач був зарахований у розпорядження начальника Департаменту захисту національної державності за підпунктом «ж» пункту 48 (у зв'язку із застосуванням до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади») з 12.08.2015.
16.07.2018 начальником ДЗНД СБ України Доценком Д. було складено подання до звільнення з військової служби позивача в запас СБ України за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та підпунктом «з» пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади») (т. 2, а.с. 61-64).
Згідно витягу з наказу Голови Служби безпеки України від 27.07.2018 №956-ОС полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні за пунктом «ж» (застосування до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади») пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «з» (у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Служби безпеки України (т. 1, а.с. 18).
Не погоджуючись із наказом від 24.10.2014 №10/14-ОС про звільнення з посади та наказом від 27.07.2018 №956-ОС про звільнення з військової служби позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим у справі фактичним обставинам суд зазначає наступне.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Статтею 8 Основного Закону України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Основного Закону України).
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
За змістом статті 43 Основного Закону України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами частини другої статті 61 Конституції України установлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частина друга статті 2 КАС України визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України визначається Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі - Положення №1262/2007).
Пунктом 48 «б» Положення №1262/2007 (в редакції, чинній станом на 24.10.2014) передбачено, що зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів) допускається у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів - до 3 місяців.
Указом Президента України № 465/2015 від 05.08.2015 до Положення №1262/2007 були внесені зміни та передбачено, що відповідно до пункту ж) зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів) допускається у разі застосування до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади" - до завершення особливого періоду, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до підпункту «з» пункту 2 частини 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Отже згідно вказаних приписів військовослужбовці, у разі застосування до них заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади", звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямих начальників, а у подальшому звільняються з військової служби у Службі безпеки України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
Зі змісту частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII вбачається, що протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Статтею 2 Закону № 1682-VII визначено посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), до яких віднесено, зокрема, посадові та службові особи органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України (пункт 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII).
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) визначені статтею 3 Закону № 1682-VII, за пунктом 8 частини першої якої установлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі .
Пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII визначено, що впродовж 10 днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із звільненням позивача із займаної посади заступника начальника управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності та зарахуванням у розпорядження у зв'язку з тим, що позивач у період з 6 вересня 2011 року по 20 грудня 2012 року обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, згідно наказу від 24.10.2014 №10/14, та звільненням з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «з» (у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади») пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Судом встановлено, що спірні накази прийняті з урахуванням відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 , як наслідок, підставою звільнення став факт перебування останнього на посаді, яка віднесена до переліку посад, щодо яких застосовуються заборони, передбачені Законом № 1682-VII.
Системний аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв'язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб'єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
Також із аналізу цих норм убачається, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, передбачених статтею 3 цього Закону, або посад (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення в цей період з відповідної посади за власним бажанням, незалежно від того, чи сприяла особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України, протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи будь-якої індивідуальної дії чи зв'язку особи з антидемократичними подіями.
Питання конституційності положень Закону у їх взаємозв'язку із частиною третьою статті 1 та пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього Закону.
На момент розгляду цієї справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вказаного конституційного провадження не ухвалено.
Поряд з цим, Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- «Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів» № 1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» № 1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
Згідно із частинами першою, другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
У відповідності до частини другої статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частини перша, друга статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 року, передбачають, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Також, стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Статтею 2 Конвенції від 25 червня 1958 року № 111 «Про дискримінацію в галузі праці та занять» (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 висловив правовий висновок про те, що люстрація як законодавче обмеження за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб.
Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.
Крім іншого, у справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Як підсумок у справі № 800/186/17 Верховний Суд вказав на те, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 800/235/17 остання зазначила, що мета застосування Закону України «Про очищення влади» для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і прав людини.
Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року сформулював правову позицію про те, що самого лише факту перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VІІ.
Також у вказаному судовому рішенні Верховний Суд наголосив на необхідності врахування доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункт 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону № 1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Крім цього, Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Вказані правові позиції підтримані Верховним Судом у постанові від 20.02.2025 у справі №826/17974/14.
Тобто, з аналізу викладеного законодавства України, міжнародного законодавства та правової позиції Верховного Суду, суд зауважує, що звільнення особи на підставі Закону № 1682-VІІ є допустимим у разі існування таких факторів: перебування цієї особи на визначених в Законі № 1682-VІІ посадах; строк перебування на відповідній посаді, який визначається цим Законом; доведеності індивідуальної, а не колективної вини особи, яка піддається люстраційним процедурам (чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини).
Поряд з цим, положення статей 58, 61 і 62 Конституції України спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Вказані гарантії не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб.
Водночас, люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею.
У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 800/527/14 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для вирішення цього та подібних спорів з метою дотримання принципів презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, визначених у статті 1 Закону України «Про очищення влади», та за наявності легітимної мети й пропорційності, передбачених статтею 8 Конвенції, необхідно досліджувати діяльність таких осіб на державній службі та встановлювати, чи були їхні дії, рішення чи бездіяльність спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, протиправне порушення прав і свобод людини.
Як зазначено вище, позивач звільнений з посади, а у подальшому зі служби в СБУ лише за фактом його перебування на посаді, яка віднесена до переліку посад, щодо яких застосовуються заборони, передбачені Законом № 1682-VII.
Згідно листа Служби безпеки України від 10.11.2014 №3/3-П639/115 у Служби безпеки України відсутні відомості про те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Відповідачем не було враховано факти неприйняття позивачем протиправних рішень, не вчинення дій і бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України та протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже наказ Голови Служби безпеки України від 24.10.2014 №10/14-ОС про звільнення позивача з посади заступника начальника управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності у зв'язку з тим, що позивач у період з 6 вересня 2011 року по 20 грудня 2012 року обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, та наказ Голови Служби безпеки України від 27.07.2018 №956-ОС про звільнення позивача з військової служби з дня виключення зі списків особового складу у запас Служби безпеки України є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач займав не пересічну посаду військової служби, його службова діяльність стосувалась питань національної безпеки, зокрема до кола його посадових обов'язків входила організація і контроль за оперативно-службовою діяльністю структурних підрозділів одного із найбільших регіональних Управлінь в системі СБУ, що свідчить про участь позивача у формуванні тодішньої державної політики, принаймні на території однієї із найбільших та політично значимих областей держави, то відповідно до Рекомендації ПАРЄ «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» від 3 червня 1996 року (Doc. 7568) особи можуть бути відсторонені від посади, якщо видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, та/або якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, тоді її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій (пункт «h»).
Враховуючи зазначене доводи відповідача в цій частині є необгрунтованими.
Відповідно до відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як встановлено судом, позивача звільнено з посади наказом від 24.10.2014 №10/14-ОС, а тому він підлягає поновленню на вказаній посаді з 24.10.2014.
Також позивача звільнено з військової служби згідно наказу від 27.07.2018 №956-ОС, отже позивач підлягає поновленню на військовій службі.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №821/4571/14.
Щодо позовних вимог про виплату різниці у грошовому забезпеченні за час перебування у розпорядженні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
З 24 жовтня 2014 року відбулося зарахування позивача у розпорядження начальника Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України. При цьому, позивач після звільнення з займаної посади й надалі перебував на військовій службі в Службі безпеки України, отже вимушений прогул за цей період відсутній.
За приписами абзацу 3 частини другої статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення).
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України, зарахованим у розпорядження відповідних начальників, у зв'язку з застосуванням до них положень Закону України "Про очищення влади", здійснювалася наступним чином:
- до 01 березня 2018 року - відповідно до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 23 січня 2008 року №35/ДСК та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 січня 2008 року за №71/14762 (далі - Інструкція №35/ДСК);
- з 01 березня 2018 року - згідно Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року №515/ДСК та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2018 року №512/31964 (далі - Інструкція №515/ДСК).
Позивач просить стягнути недоотримане грошове забезпечення за час перебування у розпорядженні з 01.01.2015 по 28.02.2018, зазначаючи, що з 01.01.2015 відбулось збільшення премії до 270% - з 01.01.2015, до 385 % - з 01.03.2016, до 420% - з 01.02.2017, до 456 % - з 01.07.2017, до 608 % - з 01.01.2018, а також з 25.06.2015 по 28.02.2018 не виплачувались: надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15%; доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі 20%; надбавка військовослужбовцям, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки 70%.
Судом встановлено, що згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 24.03.2025 №21/2-841 (т. 4, а.с. 11), про розмір грошового забезпечення та його склад ОСОБА_1 станом на момент звільнення з посади (23.10.2014) становив 12761,16 грн, з якого: посадовий оклад (заступника начальника управління 1910,00 грн) - 1910,00 грн; - оклад за військовим званням “полковник» (135 грн) - 135,00 грн; надбавка за вислугу років 35% - 715,35 грн; надбавка військовослужбовцям, які провадять оперативно-розшукову чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення 50% - 955,00 грн; надбавка за службу в умовах режимних обмежень (таємність) 15% - 286,50 грн; надбавка за виконання особливо-важливих завдань 100% - 2760,75 грн; доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі 20% - 382,00 грн; надбавка військовослужбовцям, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки 70% - 1337 грн, премія 155% - 4279,16 грн.
Згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України про розмір грошового забезпечення позивача від 25.06.2019 №21/2/2-809 у період з 24.10.2014 по 24.06.2015 позивачу виплачувалось грошове забезпечення у розмірі 12761,16 грн.
Згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України про розмір грошового забезпечення позивача від 25.06.2019 №21/2/2-810 у період з 25.06.2015 по 28.02.2018 позивачу виплачувалось грошове забезпечення у розмірі 10755,66 грн, з якого: посадовий оклад (заступника начальника управління 1910,00 грн) - 1910,00 грн; - оклад за військовим званням “полковник» (135 грн)- 135,00 грн; надбавка за вислугу років 35% - 715,75 грн; надбавка військовослужбовцям, які провадять оперативно-розшукову чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення 50% - 955,00 грн; надбавка за виконання особливо-важливих завдань 100% - 2760,75 грн; премія 155% - 4279,16 грн.
Отже позивачу у період з 25.06.2015 по 28.02.2018 не виплачувались надбавка за службу в умовах режимних обмежень (таємність) 15% - 286,50 грн; доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі 20% - 382,00 грн; надбавка військовослужбовцям, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки 70% - 1337 грн.
Враховуючи, що зарахування позивача у розпорядження з 24.10.2014 було безпідставним, позивач має право на різницю невиплаченого грошового забезпечення за період з 25.06.2015 по 28.02.2018, яке визначається як різниця між грошовим забезпеченням 12761,16 грн та грошовим забезпеченням 10755,66 грн.
Загальна сума грошового забезпечення, яку позивач мав отримати за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 складає 484 924,08 грн (розрахунок: 12761,16 грн х 38 міс.)
Згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України про розмір грошового забезпечення позивача від 04.03.2025 №31/2-842 у період з 01.01.2015 по 28.02.2018 позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 420 346,98 грн (т. 4, а.с. 12-15).
Отже різниця грошового забезпечення за вказаний період складає 64 577,10 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Розрахунок: 484 924,08 грн - 420 346,98 грн = 64 577,10 грн.
Щодо позовної вимоги про виплату грошового забезпечення з 01.01.2015 по 28.02.2018 у зв'язку із збільшенням розміру премії, судом встановлено та визнається відповідачем, що преміювання військовослужбовців СБУ за посадою офіцера діючого резерву СБУ по посаді заступника начальника управління, яку до 24 жовтня 2014 року обіймав ОСОБА_1 , здійснювалося у таких граничних розмірах:
1) 270 % - з 01 січня 2015 року (пункт 7 наказу Центрального управління Служби безпеки України від 17 січня 2015 року №15/ДСК "Про грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України у 2015 році" та додаток 1 до цього наказу);
2) 385 % - з 01 березня 2016 року (пункт 7 наказу Центрального управління Служби безпеки України від 09 лютого 2016 року №50/ДСК "Про грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України у 2016 році" та додаток 1 до цього наказу);
3) 420 % - з 01 лютого 2017 року (пункт 7 наказу Центрального управління Служби безпеки України від 10 лютого 2017 року №85/ДСК "Про грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України у 2017 році" та додаток 1 до цього наказу);
4) 456 % - з 01 липня 2017 року (пункт 7 наказу Центрального управління Служби безпеки України від 26 липня 2017 року №435/ДСК "Про окремі питання грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України" та додаток 1 до цього наказу);
5) 608 % - з 01 січня 2018 року (пункт 7 наказу Центрального управління Служби безпеки України від 19 січня 2018 року №65/ДСК "Про грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України у 2018 році" та додаток 1 до цього наказу).
Водночас пунктом 2.3.24.4 Інструкції №35/ДСК передбачено, що виходячи із затвердженого преміального фонду керівники органів, підрозділів, закладів та установ СБ України визначають конкретний розмір премії, а також доцільність преміювання кожного військовослужбовця відповідно до його особистого вкладу в загальні результати служби.
Враховуючи, що позивач під час перебування у розпорядженні не виконував обов'язків військової служби та конкретний розмір премії йому не встановлювався, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині донарахування премії є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Щодо грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.08.2018, то з 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання установлювати надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років та здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків.
На виконання Постанови №704 були прийняті Інструкція про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затверджена наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 №512/31964 (далі - Інструкція №515/ДСК), а також наказ Центрального управління Служби безпеки України від 10.05.2018 №765/ДСК “Про запровадження нових умов грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України у 2018 році» (далі - наказ №765/ДС).
Відповідно до довідки відповідача від 04.03.2025 №21/2-842 (т. 4, а.с. 12-15) з 01.03.2018 позивачу нараховано та виплачено щомісячне грошове забезпечення у розмірі 15951,38 грн за наступною структурою і сумами: посадовий оклад - 9455,74 грн; оклад за військовим званням “полковник» - 1480,00 грн; надбавка за вислугу років 45% - 4921,08 грн, преміювання 1% від розміру посадового окладу - 94,56 грн.
Відповідно до Інструкції №515/ДСК надбавка за службу в умовах режимних обмежень (встановлюється у розмірі 15% від розміру посадового окладу) з 01.01.2018 року мала виплачуватися у розмірі 1418,36 грн (15% від 9455,74 грн).
Згідно з Інструкцією №515/ДСК, преміювання встановлюється в залежності від економії фондів, але від суми посадового окладу. У підпункті 2 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 передбачено, здійснення преміювання військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення, тобто 945,57 грн (10% від 9455,74 грн).
Згідно Інструкції №515/ДСК та додатку №1 наказу №765/ДСК доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі на посаді позивача - заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України становить 15% (від посадового окладу), тобто у розмірі 1418,36 грн (15% від 9455,74 грн).
Отже, позивачу не нараховувалися: надбавка за особливості проходження служби - 36%, (з 30.07.2018 - 37%) надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 15% від посадового окладу; доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі - 15%, а також преміювання у розмірі 10 відсотків від посадового окладу.
До 30.07.2018 у позивача календарна вислуга складала до 25 років, а згідно додатку 16 до Постанови №704 військовослужбовцям з вислугою до 25 років встановлюється надбавка у розмірі 45% від суми посадового окладу та окладу за військовим званням 4921,08 грн (45% від 9455,74 + 1480), а після 25 років - 50%.
Отже починаючи з 01.03.2018 по 30.06.2018 щомісячне грошове забезпечення позивача мало становити 25347,58 грн, з якого: 9455,74 грн (посадовий оклад); 1480 грн (оклад за військовим званням “полковник»); 4921,08 грн (надбавка за вислугу років 45 % від суми посадового окладу та окладу за військовим званням); 1418,36 грн (надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 15% від розміру посадового окладу); 1418,36 грн (доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі - 15% від розміру посадового окладу); 945,57 грн (преміювання - 10% від розміру посадового окладу); 5708,46 грн (надбавка за особливості проходження служби - 100% від суми посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років), а з 30.07.2018 місячна сума грошового забезпечення повинна складати 25 406,13 грн, враховуючи надбавку за вислугу років у розмірі 50%.
Отже сума щомісячного грошового забезпечення, яка повинна бути нарахована та виплачена позивачу в період з 01.03.2018 по 01.08.2018 (день звільнення) становить 127 643,37 грн., що відповідає розрахунку позивача, наданому до заяви про уточнення позовних вимог від 01.07.2025.
Згідно з довідкою відповідача від 04.03.2025 №21/2-842 (т. 4, а.с. 12-15) за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 позивачу нараховано та виплачено 80 324,37 грн.
Отже, різниця недоотриманого грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.08.2018 становить 47 318,86 грн (127643,37 - 80324,37).
Таким чином, різниця не отриманого грошового забезпечення позивача за час перебування у розпорядженні за період 01.01.2015 по 01.08.2018 складає 111 895,96 грн (64577,10 грн + 47318,86 грн) та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи та фактичних обставин, встановлених судом, суд зазначає, що розгляд справи №826/17947/14 здійснювався понад один року, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.
Вказана позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.
Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно пункту 7 Інструкції №515/ДСК при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже середнє грошове забезпечення відповідно до вимог Порядку №100 також визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за 2 календарних місяці, що передують місяцю звільнення.
Враховуючи те, що позивача звільнено наказом від 27.07.2018 №956-ОС з 01.08.2018, кількість календарних днів вимушеного прогулу розраховується з наступного дня 02.08.2018 по день прийняття рішення суду, тобто 07.07.2025, та дорівнює 2 532 календарних днів.
У червні 2018 року грошове забезпечення позивача повинно складати 25347,58 грн, а у липні 2018 року - 25 406, 13 грн, отже середньоденне грошове забезпечення за один календарний день становить: 832,03 коп. Розрахунок: (25347,28 грн + 25 406,13 грн)/61 день = 832,03 грн.
Сума середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить 2 106 699,96 грн. Розрахунок: 832,03 грн. х 2 532 кал. днів. = 2 106 699,96 грн.
При визначенні сум недоотриманого грошового забезпечення та середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.04.2023 у справі №826/2849/15.
Згідно з п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 24.10.2014 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 25 406,00 грн. підлягає негайному виконанню.
Оцінюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині суд звертає увагу на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Так, п. 9 вказаного Положення передбачає, що держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з п. 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Служби безпеки України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню частково.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що при зверненні позивача до суду з даним позовом, останній був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак, позивачем не понесено судових витрат, з огляду на що такі судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 139, 194, 205, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 24.10.2014 №10/14-ОС в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України.
Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 27.07.2018 №956-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас Служби безпеки України за підпунктом “а» пункту 61 та підпунктом “з» Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади») та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01034), ЄДРПОУ 00034074) з 24.10.2014.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом (полковник) Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01034), ЄДРПОУ 00034074) з 24.10.2014.
Зобов'язати Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01034), ЄДРПОУ 00034074) проінформувати Міністерство юстиції України про вилучення відомостей про застосування до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади».
Стягнути зі Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01034), ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю недоотриманого грошового забезпечення за час протиправного звільнення з посади з 01.01.2015 по 01.08.2018 в розмірі 111 895 (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень 96 копійок та середню заробітну плату (грошове забезпечення) за вимушений прогул за період з 02.08.2018 по 07.07.2025 у сумі 2 106 699 (два мільйона сто шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 96 копійок, а всього 2 218 595 (два мільйона двісті вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять) гривень 92 копійки.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення зі Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01034, ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 25 406 (двадцять п'ять тисяч чотириста шість) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 9 липня 2025 року.
Суддя Алла РУДЕНКО