справа № 380/4162/25
10 липня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16 (далі відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якій позивач просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову в призначенні пенсії від 11 лютого 2025 №122950000832;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.02.2025 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 30.01.1980 по 28.03.1992.
Ухвалою від 10.03.2025 суд залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 20.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 04.07.2025 суд витребував докази.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, досягнувши 65 років, звернулась із заявою до відповідача про призначення пенсії за віком. Однак, відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії.
Представник відповідача ГУ ПФУ у Львівській області подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечида. Відзив обґрунтований тим, що позивачу прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Зазначено, згідно з статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Вказує, що страховий стаж позивача становить 05 років 10 місяців 29 днів. Згідно поданих документів до страхового стажу не зараховано: період роботи з 30.01.1980 по 28.03.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 08.08.1979, оскільки запис при звільненні з роботи завірений печаткою, яка не ідентифікується. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи, видану на підставі первинних документів. Згідно поданих документів право на пенсійну виплату у позивача відсутнє. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто. Відповідно до поданих документів право на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у ОСОБА_1 відсутнє. З урахуванням наведеного просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду у м.Києві правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлений про розгляд справи.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.02.2025 звернулася до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено ГУ ПФУ у Львівській області.
ГУ ПФУ у Львівській області прийняло рішення №122950000832 від 11.02.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років, встановленого для осіб, які досягли 65 років. Згідно з рішенням, страховий стаж особи становить 05 років 10 місяців 29 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 30.01.1980 по 28.03.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 08.08.1979, оскільки запис при звільнення з роботи завірений печаткою, яка не ідентифікується. Рекомендовано долучити уточнюючу довідку про період роботи на підставі первинних документів.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами першою-третьою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Необхідно зазначити, що до 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до частини 3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Як видно з матеріалів справи до трудової книжки виданої на ім'я позивача серії НОМЕР_3 від 08.08.1978 внесені записи щодо періодів роботи:
- 08.08.1979 - прийнята кравчинею з розряду;
- 17.01.1980 звільнена у зв'язку зі зміною місця проживання;
- 30.01.1980 - зарахована в штат радгоспу вихователем в дитячий садок;
- 28.03.1992 - звільнена за власним бажанням.
Вказані записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам до заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду, на якій працювала позивач, та відбиток печатки підприємства. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень.
Суд зауважує, що посилання ГУ ПФУ у Львівській області на те, що запис про звільнення з роботи завірений печаткою, яка не ідентифікується, не є підставою для не зарахування вказаних періодів до страхового стажу, оскільки це не є достатнім та належним доказом для встановлення факту відсутності трудових відносин підприємства з позивачем у спірний період.
Також, архівною довідкою №76 від 25.02.2013, виданою Комунальною установою Попаснянської міської ради «Трудовий архів територіальних громад району» підтверджено що ОСОБА_2 дійсно працювала у відкритому акціонерному товаристві "Горське": 29.01.1980 (наказ № 12 від 30.01.1980) прийнята вихователем у дитячий садок по 28.03.1992 (наказ № 36 від 26.03.1992) звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП УРСР.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З урахуванням викладеного та того, що недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня, тому твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірні періоди як єдиної підстави для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову в призначенні пенсії від 11 лютого 2025 № 122950000832, а відтак таке слід скасувати.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Інакше кажучи, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
З огляду на викладене вище, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України та з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області, який за принципом екстериторіальності здійснював розгляд заяви позивача, повторно розглянути заяву позивача від 04.02.2025, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 30.01.1980 по 28.03.1992 та прийняти рішення щодо призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 17.02.2025 між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатом Рябко Сергієм Олександровичем укладено договір про надання правничої допомоги №17/02/25.
Відповідно до Акту №1 прийому-передачі наданих послуг від 03.03.2025 у відповідності до умов Договору та Адвокатом Рябко Сергієм Олександровичем було надано послуги:
- зустріч з Замовником, з'ясування підстав та мети звернення, аналіз документів наданих Замовником, зокрема рішення про відмову у призначенні пенсії за віком № 122950000832 від 11.02.2025 - вартість послуги 1000 грн;
- підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області № 122950000832 від 11.02.2025 р. про відмову у призначенні пенсії за віком, підготовка додатків до позовної заяви - вартість послуги 4000 грн.
Вартість наданих послуг становить 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок, без ПДВ.
Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
У позовній заяві адвокат Рябко Сергій Олександрович, зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 20 грудня 2023 року у справі № 761/712/22, від 31 липня 2024 року у справі № 185/346/20).
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді надання консультацій, аналіз правовідносин та вивчення судової практики, а також написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду, суд вважає завищеним, оскільки дана справа незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значних затрат часу на вказані роботи.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат сплачених адвокату у заявленому розмірі 5000 грн не є співмірним із складністю справи.
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, також враховуючи предмет позову, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1500,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії від 11.02.2025 № 122950000832.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2025, зарахувати до страхового стажу такої періоди з 30.01.1980 по 28.03.1992 та прийняти рішення щодо призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.