Дата документу 30.06.2025 Справа № 314/144/23
Єдиний унікальний № 314/144/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/400/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України
30 червня 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка смт. Чернігівка Чернігівського району Запорізької області, громадянка України, яка на момент вчинення кримінального правопорушення обіймала посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , також фактично може проживати за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима,
визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та їй призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням на підставі ст. 55 КК України права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування на строк 3 роки.
На підставі ст. 54 КК України позбавлена спеціального звання «старший лейтенант поліції».
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за наступних обставин.
Наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області № 481 о/с від 07.10.2021 ОСОБА_7 призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Наказом № 708 о/с від 23.05.2022 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_7 звільнено зі служби в Національній поліції України.
Таким чином, до 23.05.2022 обвинувачена ОСОБА_7 являлась службовою особою - працівником правоохоронного органу.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_7 присягнула на вірність Українському народові та зобов'язалась, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас ОСОБА_7 складеної нею присяги не дотрималась та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст.ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст.ст. 2, 63 Закону України «Про Національну поліцію», зрадила Українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Запорізька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Згідно з Указом Президента України ОСОБА_10 № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжено.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил РФ було тимчасово взято під контроль Бердянський район та частину інших населених пунктів на території Запорізької області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.
З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Запорізької області, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами, представниками РФ з числа своїх громадян та місцевого населення Запорізької області були сформовані підрозділи силового блоку, які вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
У свою чергу ОСОБА_7 , будучи громадянкою України, перебуваючи на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції ВП № 1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання РФ території смт Чернігівка Бердянського району Запорізької області та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації РФ та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Запорізької області та, зокрема, смт Чернігівка Бердянського району Запорізької області системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у період часу з 04.04.2022 до 03.05.2022 (більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не виявилось за можливе) в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшла на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою РФ, усвідомлюючи, що у період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Після цього ОСОБА_7 з власної ініціативи добровільно розпочала «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації РФ, завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважає вирок суду необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 не брала участь в судовому розгляді, була позбавлена можливості скористатися своїми правами, у тому числі брати безпосередню участь в розгляді та обирати захисника на власний розсуд. Також вона не направляла до суду першої інстанції заяв або клопотань щодо визначеності її правової позиції.
Крім того, суд першої інстанції повинен був критично віднестись до сукупності наданих стороною обвинувачення доказів.
Зокрема, жоден з допитаних свідків достеменно не знає складу сім'ї обвинуваченої та її матеріальний стан, не володіє інформацією про те, чи не чинився на неї тиск окупаційною владою.
Також невідомо, хто саме з посадових осіб окупаційної влади спілкувався зі ОСОБА_7 , не надано жодного письмового доказу її працевлаштування у новоствореному на окупованій території правоохоронному органі.
Вважає, що докази з соціальних мереж не можуть бути належними та допустимими, оскільки не надано інформації щодо адміністраторів телеграм каналів, абонентів мереж зв'язку, а походження інформації сумнівне.
Натомість, всі свідки підтвердили, що ОСОБА_7 працювала саме в правоохоронному органі, створеному окупаційною владою та виконувала виключно поліцейські функції. Інформації щодо її участі у незаконних військових формуваннях немає, доказів участі в каральних операціях мирного населення не надано.
Звертає увагу, що відсутність відомостей щодо сімейного стану ОСОБА_7 , стану здоров'я членів сім'ї, можливістю виконання нею своїх батьківських обов'язків та матеріального становища не дає суду об'єктивної інформації, що свідчить про наявність розумного сумніву доведеності її вини.
За таких обставин, стороною обвинувачення не доведено факт добровільності зайняття ОСОБА_7 посади в незаконних правоохоронних органах, а сам факт військової агресії, знаходження ОСОБА_7 на окупованій території, вкрай тяжка економічна ситуація вже є доказом перебування особи під психологічним тиском, що впливає на її волевиявлення.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та виправдати у зв'язку з недоведеністю наявності в її діях складу цього злочину.
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченої, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури «in absentia» припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного. У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження.
При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.
До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні «Медєніца проти Швейцарії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не заперечується та не спростовано.
Зокрема, повістка про виклик обвинуваченої ОСОБА_7 у судове засідання суду апеляційної інстанції була опублікована у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» випуск № 129 (8054) від 27 червня 2025 року, сторінка 4; повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Як зазначено вище, судовий розгляд зазначеного провадження здійснювався за відсутністю обвинуваченої у спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було належним чином вмотивоване, є законним та обґрунтованим.
У зв'язку з цим обвинувачена ОСОБА_7 не була допитана судом в якості обвинуваченої по суті висунутого їй обвинувачення.
Разом з тим, судом при проведенні спеціального судового провадження були виконані вимоги, передбачені статтею 297-5 КПК України.
Захист обвинуваченої за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_8 .
У ході судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 111 КК України судом були досліджені численні письмові докази, які є релевантними та допустимими відповідно до вимог КПК України.
Їх зміст вказує на обставини вчинення інкримінованого злочину, характеризує особу обвинуваченої та підтверджує добровільність її співпраці з окупаційною адміністрацією рф.
Зокрема, досліджено:
Ідентифікаційні дані обвинуваченої. З інформації про особу з Державної міграційної служби України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилась у смт. Чернігівка Чернігівського району Запорізької області, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 04.09.2012 Чернігівським РС УДМС України в Запорізькій області, а також паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 22.02.2019 Чернігівським сектором Управління ДМС України в Запорізькій області (т. 1, а.с. 147).
Цей документ підтверджує належність ОСОБА_7 до громадянства України, що має принципове значення для встановлення обов'язку вірності державі відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» та ст. 65 Конституції України.
Докази служби в Національній поліції України. Згідно з копіями послужного списку, трудової книжки та наказів встановлено, що ОСОБА_7 проходила службу в органах Національній поліції України з 3 лютого 2009 року. Вона обіймала посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції ВП № 1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, мала спеціальне звання «старший лейтенант поліції» (т. 1, а.с. 141-146; т. 2, а.с. 99-105).
Ці дані свідчать про її належну фахову підготовку, доступ до службової інформації, володіння тактичними навичками та вміннями правоохоронця, що набули згодом кримінального значення після переходу на бік ворога.
Наказом № 708 о/с від 23 травня 2022 року, виданим на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_7 звільнено зі служби в поліції. Причиною звільнення стало систематичне невиконання службових обов'язків, пов'язане з її неприбуттям до нового місця дислокації, визначеного у зв'язку з тимчасовою окупацією.
У матеріалах службового розслідування, проведеного ГУНП в Запорізькій області, зазначено, що ОСОБА_7 у порушення наказу № 282 від 4 квітня 2022 року не прибула до місця нової дислокації в м. Запоріжжя, не стала на облік, чим порушила вимоги ст.ст. 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», Присягу працівника поліції та Дисциплінарний статут. Встановлено також, що, всупереч присязі, вона надала згоду на співпрацю з окупаційною владою РФ та почала виконувати вказівки та розпорядження окупаційної адміністрації РФ, використовуючи теоретичні знання та практичні навички, набуті в українських структурах (т. 2, а.с. 107-138).
Рапорти працівників ДВБ НП України та Державного бюро розслідувань містять інформацію про факт переходу ОСОБА_7 на бік окупаційної влади. Вказано про її активну участь у функціонуванні незаконно створеного правоохоронного органу в смт. Чернігівка, зокрема перейшла до лав так званої «народної міліції», займає посаду в.о. начальника СВ Чернігівського ВП (т. 2, а.с. 65-66, 76-77, 84).
За клопотанням слідчого ДБР ОСОБА_11 , погодженим прокурором ОСОБА_12 та відповідної ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду, було надано дозвіл на зняття інформації з електронних комунікаційних мереж щодо мобільного номера, який використовувала ОСОБА_7 (т. 2, а.с. 192-197, 204, 206).
Протоколи результатів НСРД від 10 червня 2022 року та 6 липня 2022 року містять стенограми розмов, зафіксованих у ході НСРД. Встановлено, що ОСОБА_7 обговорювала організаційні питання діяльності незаконного правоохоронного органу, виїзди на місце пригод, здійснення інших слідчих дій, патрулювання території смт. Чернігівка, складання рапортів, координацію дій з іншими особами, наближеними до окупаційної влади. Ці розмови є прямим підтвердженням її участі в забезпеченні діяльності незаконного правоохоронного органу, з відповідними функціями та компетенцією, з якою вона працювала у поліції України (т. 2, а.с. 207-209, 210-211).
Оптичний носій із записами було долучено до матеріалів справи, відтворено в судовому засіданні. Записи підтверджують участь ОСОБА_7 у поточній роботі незаконного органу, погодження оперативних дій, обговорення службових питань, а також виявляють її функціональну інтегрованість у структуру незаконного правоохоронного органу.
Отже, сукупність досліджених доказів поза розумним сумнівом підтверджує наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, - державної зради, що проявилася у переході на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненої в умовах воєнного стану.
Вказаний факт підтверджується сукупністю детальних, узгоджених між собою показань свідків, безпосередньо допитаних у судовому засіданні суду першої інстанції, які перебували зі ОСОБА_7 у службових відносинах у Відділенні поліції №1 Бердянського районного управління поліції із дислокацією в смт. Чернігівка Запорізької області станом на 24 лютого 2022 року, тобто на момент початку повномасштабної збройної агресії з боку Російської Федерації.
Свідки послідовно і в деталях описали обставини окупації відповідної території, дії керівництва поліції та особового складу, а також поведінку ОСОБА_7 , що дає суду підстави вважати ці показання достовірними та такими, що підтверджують вину обвинуваченої.
Зокрема, свідок ОСОБА_13 , який на той момент обіймав посаду начальника Відділення поліції №1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, вказав, що після початку повномасштабного вторгнення російських військ адміністративна будівля відділення була зачинена, особовий склад збирався у визначеній точці збору, комунікація здійснювалася за спеціальною схемою. За його показаннями, вже на кінець березня 2022 року до всього особового складу, включно зі ОСОБА_7 , було офіційно доведено наказ керівництва ГУНП про евакуацію до м. Запоріжжя у строк до 15 квітня 2022 року. Сам ОСОБА_13 3 квітня 2022 року виїхав до м. Запоріжжя. Натомість ОСОБА_7 , як прямо зазначив свідок, відмовилась виїжджати, подробиць не пояснювала. За словами ОСОБА_13 , обвинувачена мала реальну можливість залишити окуповану територію, оскільки її чоловік мав у користуванні автомобіль, а сама ОСОБА_7 мала водійське посвідчення.
Ці показання підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_14 , який на той час був помічником чергового у тому ж підрозділі. Він також підтвердив факт окупації смт. Чернігівка у кінці лютого 2022 року та надання наказу про евакуацію до 15 квітня 2022 року. Свідок зазначив, що особовий склад продовжував тимчасово виконувати обов'язки у цивільному одязі, проте згодом був чіткий наказ на евакуацію. ОСОБА_7 нічого нікому не повідомивши, залишилась в смт. Чернігівка. Зі слів місцевих мешканців він дізнався, що ОСОБА_7 почала працювати у незаконно створеному підрозділі поліції на керівну посаду.
Аналогічні показання надав і свідок ОСОБА_15 , який також працював у згаданому відділенні на посаді поліцейського сектору реагування. Він чітко підтвердив, що на початку березня 2022 року було доведено наказ про виїзд. Вказана інформація була доведена до ОСОБА_7 . Свідок вказав, що ОСОБА_7 мала можливість виїхати з тимчасово окупованої території, однак свідомо залишилась. Після цього стало відомо, що ОСОБА_7 почала співпрацювати з окупаційною адміністрацією, обійнявши посаду в незаконно створеному правоохоронному органі.
Свідок ОСОБА_16 , яка обіймала посаду заступника начальника з превентивної діяльності того ж підрозділу, показала, що начальником на чергових зборах до особового складу була доведена вказівка про виїзд до м. Запоріжжя в строк до 15 квітня 2022 року. Свідок особисто виїхала 5 квітня 2022 року разом із родиною, а ОСОБА_7 залишилась, виїхати не намагалась. Крім того, у ОСОБА_7 була як технічна можливість виїзду, так і паливо, яке надав начальник відділення. Зі слів місцевих мешканців свідку стало відомо, що ОСОБА_7 одразу погодилась на співпрацю з окупаційною владою.
Таким чином, суд визнає показання усіх зазначених свідків достовірними, правдивими та такими, що перебувають у внутрішній узгодженості один з одним.
Сукупний зміст цих свідчень підтверджує факт добровільного залишення ОСОБА_7 на тимчасово окупованій території, її відмову евакуюватися попри пряму вказівку та створені умови для безпечного виїзду, а також подальше працевлаштування до незаконно створеного органу окупаційної влади, що безпосередньо вказує на її свідомий перехід на бік ворога та участь у діяльності підконтрольного державі - агресору органу, чим підтверджується склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Свої висновки суд належним чином вмотивував в оскаржуваному вироку та з цими висновками повністю погоджується колегія суддів.
Всі доводи сторони захисту, які є аналогічними тим, що викладені в апеляційній скарзі захисника, були перевірені судом першої інстанції та на ці доводи надана аргументована та змістовна відповідь у вироку.
Зокрема, колегія суддів вказує, що доводи захисника ОСОБА_8 про незаконність та необґрунтованість вироку суду, істотні порушення норм матеріального та процесуального права, які начебто мали місце при ухваленні вироку, є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку вказаного кримінального провадження.
Згідно з матеріалами кримінального провадження та текстом вироку, суд першої інстанції діяв відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, Конституції України, а розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого здійснювався з дотриманням усіх вимог спеціального судового провадження «in absentia».
Доводи захисника про те, що обвинувачена була позбавлена права на захист та обрання захисника за власним вибором, спростовуються матеріалами кримінального провадження та вироком суду.
ОСОБА_7 була належно повідомлена про повідомлення їй про підозру через офіційні джерела - публікацію в газеті «Урядовий кур'єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора, що відповідає вимогам ст.ст. 135, 136, 278 КПК України.
У зв'язку із ухиленням обвинуваченої від явки до органів досудового розслідування і до суду, для захисту її прав та інтересів було призначено захисника - адвоката ОСОБА_8 згідно з дорученням Регіонального центру безоплатної вторинної правової допомоги.
Адвокат брав активну участь у розгляді справи, заявляв клопотання, здійснював допит свідків, виступав у судових дебатах, що свідчить про належну реалізацію права обвинуваченої на захист.
Фактичне небажання ОСОБА_7 брати участь у процесі не може розцінюватися як порушення її прав.
Щодо доводів захисника про те, що суд мав критично поставитися до доказів обвинувачення, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у вироку ретельно проаналізував кожен доказ відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Були безпосередньо досліджені письмові матеріали справи, результати негласних слідчих (розшукових) дій, допитані свідки, зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які вказали на добровільну співпрацю ОСОБА_7 з окупаційною владою.
Свідки підтвердили, що ОСОБА_7 відмовилась від евакуації, мала можливість залишити окуповану територію, але самостійно залишилась в смт. Чернігівка та працювала у незаконно створеному правоохоронному органі.
ЇЇ діяльність включала виконання поліцейських функцій в інтересах окупаційної адміністрації рф, що є формою сприяння державі-агресору.
Безпідставними є твердження апеляційної скарги про те, що докази з соціальних мереж є неналежними та недопустимими.
Вирок суду ґрунтується не виключно на даних соціальних мереж, а ґрунтується на сукупності доказів, в тому числі відомостях, отриманих при проведенні НСРД на підставі ухвал слідчого судді Запорізького апеляційного суду відповідно до вимог КПК України.
Докази отримані у передбаченому законом порядку і є допустимими.
Не заслуговують на увагу і доводи про те, що обставини майнового становища обвинуваченої, чи складу її сім'ї свідчать про психологічний тиск.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 діяла добровільно, проявляла ініціативу у взаємодії з представниками окупаційної адміністрації, керувала здійсненням заходів з організації охорони громадського порядку в інтересах окупаційної влади.
Ніяких доказів, що підтверджують факт безпосереднього тиску або погроз з боку окупаційної адміністрації, стороною захисту не надано.
Сам факт наявності війни, окупації або складної економічної ситуації не звільняє громадянина України від обов'язку діяти відповідно до Конституції України, а обвинувачену, також і Присяги поліцейського, не переходити на бік ворога та не сприяти державі-агресору.
Конституційний обов'язок захищати незалежність і територіальну цілісність України не допускає компромісів.
Щодо доводів про відсутність доказів працевлаштування ОСОБА_7 у новостворених органах, колегія суддів зазначає, що співпраця обвинуваченої з окупаційною адміністрацією встановлена не формальним працевлаштуванням, а сукупністю об'єктивних фактичних даних: обговоренням організаційних питань діяльності незаконного правоохоронного органу, виїздів на місця пригод, здійсненням інших слідчих дій, патрулюванням території смт. Чернігівка, складанням рапортів, координацією дій з іншими особами, наближеними до окупаційної влади.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Вирок суду є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 є безпідставною, такою, що спрямована на заперечення фактичних обставин кримінального провадження, які були належним чином перевірені і оцінені судом першої інстанції у відповідності до принципу змагальності сторін і безсторонності судового розгляду.
З урахуванням вищезазначеного, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, обґрунтовано вважав зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності - достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Покарання обвинуваченій призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості та фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, підвищеної суспільної небезпеки та особи винного тощо.
Свої висновки в частині призначеного покарання суд також належним чином вмотивував у вироку.
Підстав для пом'якшення покарання обвинуваченій колегія суддів не убачає.
Колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі захисника не наведено переконливого обґрунтування на спростування висновків суду, викладених у вироку, а тому вказана скарга задоволенню не підлягає.
Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2024 року - без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2024 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4