03.07.2025 Справа №607/8745/25 Провадження №2/607/3064/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Романів К. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.07.2020, справа №607/2340/20, яке залишено в силі постановою Тернопільського апеляційного суду від 08.12.2020, стягнуто зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 295 704,00 грн. та судові витрати в розмірі 7 153,89 грн. та 5 625 грн, та 151,48 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.12.2021, справа №607/12557/21, стягнуто 15 397,13 грн - індекс інфляції, 5395 грн - три проценти річних від простроченої суми, судові витрати в розмірі 5943 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.12.2021, справа №607/12557/21, стягнуто з відповідача на користь позивача 15 397,13 грн - індекс інфляції, 5395 грн - три проценти річних від простроченої суми, судові витрати в розмірі 5943 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.11.2022, №607/11908/22, стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні витрати у розмірі 54 288,78 гривень, три відсотки річних в розмірі 10 520,70 гривень, нарахованих невиконання рішень судів про стягнення грошових коштів, судові витрати в розмірі 6040,4 грн.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/22084/23 від 22.01.2024, стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні витрати у розмірі 30 926,51 гривень, три відсотки річних в розмірі 13 223,49 гривень, нарахованих невиконання рішень судів про стягнення грошових коштів, судові витрати в розмірі 6120,60 грн.
За даним фактом приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Варивода Д. В., відкриті виконавчі провадження і об'єднанні у зведене виконавче провадження № 64428927.
Відповідно до листа Приватного виконавця Вариводи Д.В. від 17.02.2025 №1862 наданого у відповідь на запит повідомив, що станом на 17.02.2025 року сумарний залишок заборгованості станом на 17.02.2025 по виконавчих провадженнях становить 439 876,05 грн.
Заборгованість за період з 31.10.2023 по 21.02.2024 становить у розмірі 389 605,45 грн, з 22.02.2024 по 21.04.2025 становить у розмірі 439 876,05 грн, підлягає нарахуванню індекс інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
У зв'язку із не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, враховуючи те, що відповідач не має намірів повернути кошти, з підстав викладених у позові, позивач просить стягнути з відповідача в користь позивача штрафні санкції за прострочення грошового зобов'язання, а саме індекс інфляції за період з 31.10.2023 по 21.04.2025 року в розмірі 66 582,61 грн., 3% річних у розмірі 18 980,52 грн та судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності, зміст позовних вимог підтримав, з підстав та обґрунтувань, викладених у позові та просив його задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
Суд, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду постановлено заочний розгляд справи.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30 липня 2020 року у справі №607/2340/20 частково задоволеного його позов до відповідача та стягнуто з останнього в його користь 295 704 грн збитків та 7153,89 грн судових витрат.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року вказане рішення суду від 30 липня 2020 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5625 грн та 151,48 грн витрати пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2021 року у справі №607/12557/21 стягнуто з відповідача у зв'язку із невиконанням основного грошового зобов'язання 3% річних в сумі 5395 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 397,13 грн, 908 грн сплаченого судового збору, 5000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також 35 грн понесених витрат на оплату поштових витрат. На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист №607/12557/21, який направлено на виконання приватному виконавцю Вариводі Д.В. для відкриття виконавчого провадження.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 листопада 2022 року у справі №607/11908/22 стягнуто з відповідача інфляційні втрати у сукупному розмірі 54 288,78 грн, три відсотки річних у сукупному розмірі 10 520,70 грн, нарахованих за невиконання рішень судів про стягнення грошових коштів, 992,40 грн сплаченого судового збору.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/11908/22 від 23 листопада 2023 стягнуто з відповідача на користь позивача 5048,00 гривень, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу 5000 гривень та фактичних витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги у даній справі, що складається із поштових витрат в розмірі 48 гривень.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 листопада 2022 року у справі №607/11908/22, стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сукупному розмірі 30 926,51 грн. та три відсотки річних у сукупному розмірі 13 223,49 грн., нарахованих за невиконання рішень судів про стягнення грошових коштів, 1073,60 грн. сплаченого позивачем судового збору, 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також 47 грн. понесених на оплату поштових витрат.
Згідно із ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання даних судових рішень Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчі листи, які направлено Приватному виконавцеві Вариводі Д.В. для відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до листа Приватного виконавця Вариводи Д.В. від 17.02.2025 №1862 cтаном на 17.02.2025 всього стягнуто з боржника - 18665,32 грн. Дана сума стягнута з боржника 29.05.2021 року.
Станом на 17.02.2025 залишок заборгованості по виконавчому провадженню №64169343 становить - 286 243,96 гривень.
Станом 17.02.2025 залишок заборгованості по виконавчому провадженню №64421216 становить - 5776,48 гривень.
Станом на 17.02.2025 залишок заборгованості по виконавчому провадженню №76661426 становить 50 270,60 гривень.
Станом на 17.02.2025 залишок заборгованості по виконавчому провадженню №73074645 становить 5048,00 гривень.
Станом на 17.02.2025 залишок заборгованості по виконавчому провадженню №73073416 становить 65 801,88 гривень.
Станом на 17.02.2025 залишок заборгованості по виконавчому провадженню
№69733970 становить 26 735,13 гривень.
Відповідачем не подано доказів про суму заборгованості за виконавчими провадженнями, тому суд погоджується із заборгованістю вказаною позивачем, яка становить станом на 21.02.2024 у розмірі 389 605,45 грн, з 22.02.2024 по 21.04.2025 становить у розмірі 439 876,05 грн.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідачів на його користь грошові кошти, у зв'язку із порушенням зобов'язання за рішенням суду.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом положень статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45; № у ЄДРСР 74838873), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465)).
Крім цього, у своїй постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Судом встановлено, що відповідач мають грошове зобов'язання перед позивачем, про що свідчать рішення судів, і на даний час заборгованість становить станом на 21.02.2024 у розмірі 389 605,45 грн, з 22.02.2024 по 21.04.2025 становить у розмірі 439 876,05 грн.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач має заборгованість перед позивачем за невиконання рішень суду за період з 31.10.2023 по 21.02.2024 у розмірі 389 605,45 грн, та з 22.02.2024 по 21.04.2025 у розмірі 439 876,05 грн.
Суд погоджується із наданим позивачем розрахунку заборгованості і зазначає, що за період з 31.10.2023 по 21.04.2025, втрати від інфляції становлять 66 582,61 грн, три проценти річних від проспореної суми становить 18 980,52 грн.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачами не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача в частині застосування наслідків такого порушення грошового зобов'язання, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 14 цього Кодексу цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідачів прав позивача щодо грошового зобов'язання, відповідач відзиву не подав та не спростував доводи позивача, а тому вважає, що позов підлягає до задоволення, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 85 563,13 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно із ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до позовних вимог, ціна первісного позову у даній справі становила 85 563,13 грн. Позовні вимоги задоволено повністю. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 100 %.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 1 211,20 грн, сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 85 563,13 грн (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот шістдесят три гривень 13 копійок), судові витрати в розмірі 1 211,20 грн (тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Відповідачу направити копію заочного рішення суду, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 08 липня 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко