08 липня 2025 року м. Чернівці
Справа № 725/1672/25
Провадження №22-ц/822/521/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н. К., Одинака О. О.,
секретар - Сарган Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2025 року, головуючий у І-й інстанції - Вольська - Тонієвич О. В.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») у лютому 2025 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 10 січня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №620297102 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору відповідачу було надано грошові кошти у сумі 20 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом.
28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 та додаткові угоди до нього, відповідно до умов якого до ТзОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №620297102 від 10 січня 2023 року.
23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №23/0224-01, за умовами якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №620297102 від 10 січня 2023 року.
В подальшому 26 грудня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали договір факторингу №26/12/Е.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №26/12/Е від 26 грудня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №620297102 від 10 січня 2023 року на загальну суму 92 114 грн.
Просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість у розмірі 92 114 грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором № 620297102 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 10 січня 2023 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги, в якому зазначено відповідача, здійснений після укладення договору відступлення права вимоги, а отже, на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором.
ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» є неналежним позивачем, оскільки не довело своє право вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 10 січня 2023 року між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», тобто позивачем належними і допустимими доказами не доведено його право вимоги до відповідача.
На зазначене рішення суду позивач ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Вказує на те, що висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи та правовій природі договору факторингу, зокрема те, що усі укладені договори факторингу пов'язують перехід права вимоги саме із фактом підписання між сторонами реєстру прав вимог.
Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 від 10 січня 2023 року не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору № 620297102 передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі Реєстру, який оформлений належним чином.
За умовами Договору факторингу № 23/0224-01 від 23 лютого 2024 року, укладеному між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», основним предметом договору є передача прав вимоги, які зафіксовані в Реєстрах прав вимоги - невід'ємній складовій договору. Передача прав здійснюється в момент підписання відповідного реєстру, що засвідчує відступлення прав від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 92 114 грн (копія долучена до позовної заяви ).
Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року та платіжними інструкціями №113 від 26 грудня 2024, №117 від 27 грудня 2024 року, які свідчать про виконання Фактором своїх обов'язків за вказаним Договором факторингу.
Отже, відповідно до Договору факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та ТОВ "ФК "ЕЙС" (Фактор), останній набув право грошової вимоги до боржників. Перехід цих прав відбувся на підставі підписаного сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників, який підтверджує зміну кредитора. Згідно з цим документом ТОВ "ФК "ЕЙС" отримало право вимоги від відповідача погашення заборгованості на загальну суму 92 114 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно трактував положення договору та дійшов хибного висновку, що передача права вимоги відбувається у момент підписання договору. Насправді ж право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід'ємною частиною договору факторингу.
Скаржник належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи. Висновок суду першої інстанції про відсутність переходу права вимоги є необґрунтованим, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 10 січня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №620297102 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору відповідачу було надано грошові кошти у сумі 20 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом (а.с. 48-74).
Відповідно до п.2.1. Договору кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 20 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Згідно з п.2.3. договору кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 20 000 грн одразу після укладення договору, орієнтовна дата повернення якого 17 січня 2023 року.
Відповідно до п. 4.7. договору кредитодавець в якості суб'єкта первинного фінансового моніторингу до укладення договору та встановлення ділових відносин, серед іншого, здійснив заходи належної перевірки особи позичальника, в тому числі позичальнику запропоновано здійснити ідентифікацію технічними засобами, що використовуються кредитодавцем. Верифікація позичальника здійснена шляхом отримання інформації про позичальника з офіційного та/або надійного джерела, а саме наступним способом: спосіб верифікації - Система BankID НБУ.
За змістом п. 4.10.6. договору позичальник, ознайомившись з усіма істотними умовами Оферти, надав згоду (акцепт) шляхом направлення повідомлення кредитодавцю, яке підписано відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме: шляхом введення у спеціальному полі під офертою, яка містить усі істотні умови договору, одноразового ідентифікатора, який відповідає вимогам п.3 ч.1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «відправити/підписати».
Пунктом 7.1. та 7.2. договору визначено, що на момент укладення цього договору, сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 17.01.2023, а саме протягом 7 днів від дати отримання першого траншу позичальником. Основна сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2., або п. 9.1.1.7., або п. 9.2.1.5. договору.
Відповідно до п.7.3. договору проценти за договором сплачуються в наступному порядку: протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору (пп. 7.3.1); після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно (п.п. 7.3.2).
Пунктом 8.3. договору визначено, що за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5 договору, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
Зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (п. 8.4 договору).
Відповідно до п. 8.7. договору, якщо позичальник користуватиметься кредитом без продовження дисконтного періоду, умови про розрахунок загальних витрат за кредитом та загальної вартості кредиту на умовах, описаних в п. 8.5. договору не застосовуються. Відповідно загальна вартість кредиту на період всього дисконтного періоду визначається відповідно до розміру Базової процентної ставки, вказаної в п. 8.3. Договору.
Пунктом 11.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків - до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.
Також до договору додано паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до Договору № 620297102 від 10 січня 2023 року.
На виконання умов договору ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перерахувало грошові кошти у розмірі 20 000 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , що підтверджується заявкою на отримання грошових коштів в кредит від 10.01.203, Довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», платіжним дорученням.
З відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 26 березня 2025 року, наданої на виконання ухвали суду від 04 березня 2025 року, вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку в період з 10.01.2023 по 15.01.2023 здійснено переказ коштів на суму 20 000 грн. У зазначеній довідці зазначено, що номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером.
З виписки по рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», підтверджується зарахування 10 січня 2023 року грошового переказу у сумі 20 000 грн на картку № НОМЕР_2 .
Згідно з розрахунком заборгованості відповідач має заборгованість у розмірі 92 114 грн, яка складається із заборгованості по кредиту у розмірі 20 000 грн та заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 72 114 грн.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
У справі, яка переглядається, встановлено, що 10 січня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №620297102.
Із змісту вказаного договору вбачається, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора MNV87Z3V.
Також матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, який також підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора MNV87Z3V.
Отже, позивачем доведено факт укладення 10 січня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії №620297102 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
На виконання умов договору ТОВ ««Манівео швидка фінансова допомога» 10 січня 2023 року перерахувало на картковий рахунок, вказаний в договорі № НОМЕР_1 , кошти у розмірі 20 000 грн.
Згідно із відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 26 березня 2025 року банківська карта № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , та на неї 10 січня 2023 року здійснено переказ на суму 20 000 грн.
Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів вважає доведеним факт укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором кредитної лінії №620297102 загальна сума заборгованості складає 92 114 грн, з яких заборгованість по кредиту у розмірі 20 000 грн та заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 72 114 грн.
Стороною відповідача даний розрахунок не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов'язань. Правильність розрахунків не є доводом апеляційної скарги.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості в розмірі 92 114 грн за договором кредитної лінії №620297102 від 10 січня 2023 року.
Разом з цим, досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги в аспекті доводів апеляційної скарги, суд звертає увагу на наступне.
У частині першої статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з частиною 2 статті 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Отже, виходячи із положень статті 1078 ЦК України, за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги.
Таких висновків дійшов також Вищий господарський суд України у постанові від 19 жовтня 2015 року (справа № 910/3498/15-г), де вказав, що тільки договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманна можливість здійснювати відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори, включаючи загальний договір відступлення права вимоги (цесії), розраховані на відступлення лише наявних вимог.
Така конструкція ґрунтується на юридичній фікції щодо майбутньої заборгованості, де майбутнє право вважається таким, що переходить до нового кредитора з моменту укладення договору про цесію. Отже, для цілей відступлення права вимоги за майбутньою вимогою враховуються характеристики вже наявної вимоги.
Визначеність переданого права вимоги стосовно його змісту, обсягу та особи боржника має бути встановлена не в момент укладання правочину про цесію, а в момент виникнення права вимоги.
ЦК України не має жодних імперативних вимог щодо способів ідентифікації права вимоги в правочині про його відступлення або майбутнє відступлення новому кредитору. Сторони можуть обрати будь-які засоби або ознаки, що дозволять визначити підстави виникнення вимоги, її характер, обсяг, зміст тощо.
Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Натомість, до дійсних належать такі права вимоги, які юридично існують, виникнуть в майбутньому, або права по зобов'язаннях, за якими не настав строк виконання. Причому поняття дійсних вимог є ширшим, ніж наявних або існуючих, оскільки дійсними можуть бути не тільки зобов'язальні вимоги, що існують у даний час, а й ті, що виникнуть у майбутньому.
Водночас наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, або право грошової вимоги, можливість здійснення якої залежить від настання певної умови чи спливу строку платежу (так звана недозріла вимога).
Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто яка з'явиться з тих чи інших договорів, що будуть укладені між клієнтом і боржником після договору факторингу.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) був укладений договір факторингу №28/1118-01.
Відповідно до п. 2.1. договору факторингу №28/1118-01 клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених Договором.
Згідно з п.п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Пунктом 1.2. договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.
В той же час відповідно до п. 1.5. договору факторингу № 28/1118-01 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.
Відповідно до п.п. 5.3.3. договору факторингу № 28/1118-01 визначено, що фактор (ТОВ «Таліон Плюс») має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
Відповідно до пункту 8.2. договору строк дії цього Договору закінчується 28 листопада 2019 року.
28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, інші умови залишено без змін.
31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року, Договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції.
31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року, інші умови залишено без змін.
31 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31 до Договору факторингу №28/118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року.
31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32 до Договору факторингу №28/118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до реєстру прав вимоги №217 від 21 лютого 2023 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №620297102 від 10 січня 2023 року на загальну суму 42 050 грн.
Згідно з довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за вих. № 620297102/ФК від 02 грудня 2024 року, що 21 лютого 2023 року було здійснено відступлення права вимоги за кредитним договором № 620297102 від 10 січня 2023 року, укладеного з ОСОБА_1 , ТОВ «Таліон плюс».
Договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в майбутньому, а не лише ті вимоги, які існували на момент укладення договору.
Відтак, договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога). При цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору - реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід'ємною частиною договору факторингу.
На виконання п. 2.1. договору факторингу №28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано Реєстр прав вимоги № 217 від 21 лютого 2023 року, в якому визначено, що ТОВ «Таліон Плюс» набуває право грошової вимоги до відповідача в загальному розмірі 42 050 грн.
Кредитний договір № 620297102 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був датований 10 січня 2023 року. Тобто, Реєстр прав вимоги № 217 від 21 лютого 2023 року, за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» вже після укладення кредитного договору № 620297102 від 10 січня 2023 року та настання строку виконання зобов'язання за ним.
Отже, відступлення прав вимоги до відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, який хоча і було фактично укладено до укладання договору кредитної лінії № 620297102 від 10 січня 2023 року, однак виконання умов якого здійснювалось з урахуванням додаткових угод, укладених після виникнення спірних правовідносин.
23 лютого 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 23/0224-01.
Пунктом 2.1. договору факторингу № 23/0224-01 визначено, що клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 23/0224-01 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
В той же час, відповідно до п. 1.5. договору факторингу встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору.
Згідно з реєстром прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 620297102 від 10 січня 2023 року.
Відповідно до п.п. 5.3.3. договору факторингу № 23/0224-01 фактор (ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс») має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
У подальшому, 26 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія Ейс» укладено договір факторингу № 26/12/Е, за умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з реєстром боржників до Договору факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 620297102 від 10 січня 2023 року на загальну суму 92 114 грн.
Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу на те, що договорами факторингу визначено умову, яка полягає в тому, що клієнт передає фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Так, в матеріалах справи міститься витяги з реєстрів прав вимоги, в яких зазначена необхідна інформація щодо права вимоги, яке відступається, а також у яких сторонами погоджена ціна відступлення прав вимоги.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» є неналежним позивачем, оскільки не довів своє право вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором № 620297102, укладеним 10 січня 2023 року між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги за кредитним договором № 620297102 від 10 січня 2023 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру прав вимоги № 217 від 21 лютого 2023 року .
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс", без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Ейс» суми заборгованості - 92 114 грн, з яких заборгованість по кредиту у розмірі 20 000 грн та заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 72 114 грн.
Суд першої інстанції зазначених вимог не врахував, у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відтак, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
За подачу апеляційної скарги ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
За статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 7 000 грн.
В апеляційній скарзі апелянт просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що представником ТОВ «ФК «Ейс» у цій справі був адвокат Тараненко А. І., який діяв на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4956, довіреності від 04 грудня 2024 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «Ейс» уповноважує адвоката Тараненка А. І. представляти інтереси в судах України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції до позовної заяви було долучено: договір про надання правничої допомоги №27/12/24-01 від 27 грудня 2024 року, копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору №27/12/24-01 від 27 грудня 2024 року про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 7 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «Ейс» в суді апеляційної інстанції до апеляційної скарги було долучено: копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору №27/12/24-01 від 27 грудня 2024 року про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 6 000 грн.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
Разом з тим, сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій.
Зважаючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій в сумі 6 056 грн, а також витрати на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 13 000 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.
Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2025 року скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №620297102 від 10 січня 2023 року у розмірі 92 114 (дев'яносто дві тисячі сто чотирнадцять) гривень.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати на правничу допомогу, понесені у судах першої та апеляційної інстанцій, у сумі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати, понесені на сплату судового збору у судах першої та апеляційної інстанцій, у сумі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І. М. Литвинюк
Судді: Н. К. Височанська
О. О. Одинак