Справа № 348/3042/24
Провадження № 22-ц/4808/1059/25
Головуючий у 1 інстанції Гундяк Т. Д.
Суддя-доповідач Пнівчук
09 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О.В.,
суддів: Бойчука І.В., Мальцевої Є.Є.
з участю секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 15 травня 2025 року, у складі судді Гундяка Т.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Надвірнянської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
У січні 2024 року позивачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Гураш М.В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Надвірнянської міської ради, про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Позов обґрунтовувала тим, що 12.08.2002 вона зареєструвала шлюб з відповідачем - ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17.02.2020.
За час перебування в шлюбі у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вже досягнув повноліття, та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є неповнолітнім і за рішенням суду про розірвання шлюбу проживає разом з нею.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.03.2020 (справа № 348/2298/19) з ОСОБА_2 на її користь на утримання неповнолітніх дітей стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітків (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Разом з неповнолітнім сином - ОСОБА_4 позивачка проживає в належному її батькам будинку. Крім того, разом з ними проживає син ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю першої Б групи з дитинства довічно та потребує стороннього догляду і нагляду.
З жовтня 2015 року відповідач ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку по вихованню дітей, в тому числі неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , тривалий час навіть не спілкується з дітьми, в тому числі з неповнолітнім ОСОБА_4 , не дбає про його фізичний і духовний розвиток. Також відповідач злісно ухиляється від свого обов'язку своєчасно і регулярно сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина, так заборгованість зі сплати аліментів за період з 11.11 2019 по 01.12.2024 становить 189 665,85 грн, в тому числі 169 000 грн - на утримання сина ОСОБА_4 .
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов позивачка фактично самостійно з 2015 року виховує і утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Надвірнянського районного суду від 15 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Надвірнянської міської ради, про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Покладено на Службу у справах дітей Надвірнянської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків стосовно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим.
Зазначає, що причиною розпаду сім'ї позивачки та відповідача, шлюб між якими укладений 12.08.2002, стало те, що відповідач у 2015 році залишив сім'ю, не цікавився життям дітей та не піклувався про їх матеріальне забезпечення, виїхавши за межі України. З того часу ОСОБА_2 жодного разу не провідав дітей за місцем їх проживання. Таким чином ухилився від виконання батьківських обов'язків з виховання та матеріального забезпечення дітей.
Крім того, старший син сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , є інвалідом першої групи з дитинства довічно та потребує стороннього догляду і додаткових коштів на утримання та лікування.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.03.2020 (справа № 348/2298/19) з ОСОБА_2 на її користь на утримання неповнолітніх дітей стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітків (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 з 2015 року не приймає будь-якої участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей, зокрема неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , погодившись з фактами, викладеними в акті обстеження матеріально-побутових умов за №181 від 12.12.2024.
Зазначає, що суд першої інстанції формально взяв до уваги, що відповідач ОСОБА_2 батько дитини ОСОБА_4 за всі роки його навчання в ліцей не приходив та не цікавився навчанням сина, також не проявляє турботи щодо здоров'я сина, жодного разу не був присутній при оглядах дитини.
ОСОБА_2 злісно ухиляється від свого обов'язку своєчасно і регулярно сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина. Станом на 01 грудня 2024 року заборгованість по сплаті аліментів становила 189665,85 грн, з них 169000 грн на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 .
Судом першої інстанції фактично встановлено всі підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав. ОСОБА_2 з 2015 року повністю усунувся від виконання свого батьківського обов'язку щодо дітей, більше десяти років не спілкується з неповнолітнім сином, не проявляє до нього батьківської турботи, не дає коштів на його утримання, не дбає про його фізичний та духовний розвиток.
Вважає, що ОСОБА_2 умисно і злісно ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання неповнолітнього сина.
Встановивши фактичні обставини справи, суд прийшов до неправильного висновку, відмовивши у задоволенні позову, оскільки має місце невідповідність висновків суду обставинам справи.
Рішення суду є недопустимим і порушує принцип законності, оскільки неможливо донести попередження до відповідача ОСОБА_2 , так як його місце знаходження більше десяти років не відоме. Також неможливим є покладення на Службу у справах дітей Надвірнської міської ради контролю за виконанням відповідачем батьківських обов'язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, який затверджений рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради №23 від 27 лютого 2025 року. Невідповідним є висновок суду про те, що вказаний висновок не є достатньо обґрунтованим.
Зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки поясненням свідків та неправильно витлумачив пояснення і думку неповнолітнього ОСОБА_6 , який ніколи не бачив батька та не спілкувався з ним, і позитивно відноситься до позбавлення його батьківських прав щодо нього.
Вважає, що залишення відповідачем позивачки з двома дітьми, в тому числі з дитиною інвалідом дитинства, без будь-якої підтримки, зокрема матеріальної, відсутність спілкування з дитиною, небажання приймати участь у вихованні дитини та повне ігнорування батьківськими обов'язками є виключними обставинами для позбавлення батьківських прав щодо неповнолітнього сина. В конкретній ситуації існують виключні обставини за яких ОСОБА_2 може бути позбавлений батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , що не суперечить статті 9 Конвенції про права дитини.
Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю і позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Гураш М.В. в судовому засіданні заявлені в апеляційній скарзі вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради - Дутчак Н.Д. доводи апеляційної скарги підтримала.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянтки та третьої особи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, що є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. При цьому, оскільки судом встановлена і наявними у справі доказами доведена бездіяльність батька ОСОБА_2 щодо участі у вихованні сина ОСОБА_4 , тобто доведена винна поведінка батька, тому наявні підстави для попередження відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.
З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 12.08.2002 у виконавчому комітеті Гвіздської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, актовий запис № 23.
У шлюбі сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.11.2014, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 25.10.2013.
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_4 , ОСОБА_1 зареєстровані по АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17.02.2020 по справі № 348/2257/19 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір'ю.
Відповідно до заочного рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.03.2020 по справі № 348/2298/19 судом вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття. Стягнення аліментів розпочати з 11.11.2019.
Заочним рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2020 по справі № 348/2299/19 задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, визнано ОСОБА_2 особою, що втратила право користування житловим будинком з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .
Згідно акта обстеження матеріально-побутових умов від 12.12.2024 за № 181 ОСОБА_1 розлучена, з чоловіком ОСОБА_2 не проживає з 2015 року, який не приймає участі у вихованні дітей, матеріально не допомагає.
Відповідно до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 220603 повнолітній син сторін ОСОБА_3 особа з інвалідністю з дитинства, група інвалідності перша Б та потребує стороннього догляду і нагляду,
Згідно довідки Гвіздського ліцею Надвірнянської міської ради ОСОБА_4 навчається у 5-А класі ліцею. Батько ОСОБА_2 вихованням та навчанням свого сина не цікавиться, жодного разу не був у ліцеї.
У відповіді КП «Надвірнянський НЦПМД» Надвірнянської міської ради № 385 від 16.12.2024 повідомило, що протягом останніх п'яти років на амбулаторний прийом та на профілактичні огляди звертався в супроводі своєї матері. Батько жодного разу на оглядах присутній не був. Відповідно до декларації № 0001-8Т35-АК00 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, ОСОБА_1 зазначена як законний представник та довірена особа ОСОБА_4 для повідомлення у разі настання екстреного випадку.
Відповідно до розрахунку зі сплати аліментів згідно виконавчого листа №348/2298/19 від 28.05.2020, виданого Надвірнянським районним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.12.2024 - 189665,85 грн.
Комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Надвірнянської міської ради у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженого рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 27.02.2025 №23, дійшла висновку вважати за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1,2 ст.12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст. 12 та ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач, проживає за кордоном, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, зокрема неповнолітнього сина ОСОБА_4 , не цікавиться його життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, не сплачує аліменти на утримання сина, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до його здоров'я, не створює умов для отримання освіти. Вважає, що вказані обставини слід розцінювати як ухилення відповідача від виховання та матеріального утримання власного сина та є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Позивачка, посилалася на те, що відповідач самоусунувся від утримання та виховання дітей, зокрема неповнолітнього ОСОБА_4 ще з 2015 року оскільки виїхав за кордон, з того часу немає даних про його місце перебування. Однак на підтвердження зазначених обставин, окрім усних пояснень, суду не надано будь-яких доказів. Так, стороною позивачки не заявлено клопотання про витребування з Державної прикордонної служби інформації про перетин державного кордону України ОСОБА_2 . Доказів того, що сторона чи заінтересовані особи зверталися в компетентні органи для розшуку ОСОБА_2 на території України матеріали справи також не містять.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав. Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, висловленими верховним судом у постановах від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18, від 22 січня 2025 року у справі № 333/8983/23.
Даючи оцінку зібраним доказам у справі, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачкою не доведено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини, які вимагають збереження зв'язків дитини з її сім'єю, за винятком випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованим, оскільки не містить відомостей про виключні обставини, які б підтвердили свідоме нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов'язками, фактично ґрунтується лише на доводах сторони позивачки та не зазначено яким чином позбавлення відповідачки батьківських прав сприятиме захисту прав та інтересів неповнолітнього сина.
Положеннями статті 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Суд першої інстанції з урахуванням встановлених по справі обставин у їх сукупності дійшов правильного висновку що висловлена неповнолітнім ОСОБА_4 думка щодо позбавлення відповідача батьківських прав не відповідає захисту якнайкращих його інтересів.
Колегія суддів ураховує, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06).
Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку наданим стороною позивачки доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав, передбачених пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, немає. ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , попередивши останнього про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.
Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 15 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 липня 2025 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
Є.Є. Мальцева