Житомирський апеляційний суд
Справа №296/3383/19 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.
Категорія 61 Доповідач Борисюк Р. М.
10 липня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/3383/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Асатрян Олени Вікторівни на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 07 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Маслак В.П. у місті Житомирі,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту від 15 березня 2012 року, щодо спадкування всього майна, яке належало на день смерті померлому ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Після його смерті залишилася спадщина на 18/200 ідеальних частин будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на інше майно, яке знаходиться на території держави Ізраїль.
Вказував, що частина будинку належала померлому ОСОБА_3 на підставі договору дарування 18/200 ідеальних частин житлового будинку по вище зазначеній адресі, який був укладений між ним та його батьком та був 27 серпня 2014 року посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу і зареєстрований в реєстрі № 3328. Після смерті ОСОБА_3 його дружина, тобто відповідачка заявила свої права на спадкове майно померлого, в тому числі на частину вищезазначеного будинку.
Стверджував, що він дізнався що за життя його батьком був складений заповіт на користь відповідачки, за умовами якого все майно померлого переходить у власність ОСОБА_4 , однак копію самого заповіту він не бачив. При житті батько стверджував, що раніше він заповідав дві квартири, що знаходяться на території Ізраїлю своїй жінці, тобто відповідачці, а 18/200 ідеальних часток житлового будинку по АДРЕСА_1 йому.
Після смерті батька, на його прохання надати копію заповіту, відповідачка йому відмовила, зазначивши, що заповіт буде наданий виключно на запит суду.
Зазначав, що у кінці 2015 року він виїхав до Ізраїлю до своєї сім'ї, які раніше виїхали на лікування. Після смерті його батька його інтереси в нотаріальній конторі представляла ОСОБА_5 на підставі довіреності.
Влітку 2018 року він побачив копію заповіту від 15 березня 2012 року, який був складений на території Ізраїлю в м. Ашкелон та був наданий йому його представником.
Вважав, що він не пропустив строк позовної давності щодо оскарження зазначеного розпорядження (заповіту) померлого батька.
Ознайомившись із текстом заповіту, був дуже здивований у зв'язку з тим, що батько при житті бажав заповісти йому частину будинку, яку він йому подарував, а відповідачці залишити все майно, яке знаходиться на території Ізраїлю та яке зазначено в оскаржуваному заповіті.
Вважає, що заповіт батька від 15 березня 2012 року, який складений на користь відповідачки є недійсним, так як його батько його не підписував. Заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, так як він не підписувався ОСОБА_3 та не відповідав його волі. Також він складений з порушенням правил посвідчення. Це є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним в порядку статті 203 та 215 ЦК України.
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 07 травня 2024 року провадження у даній справі закрито на підставі пункту 1 частин 1 та 2 статті 255 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Асатрян О.В. подала апеляційну скаргу, де просить її скасувати і справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі, не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що місцевим судом вірно встановлено, що спірний заповіт складений 15 березня 2012 року в м. Ашкелон, Ізраїль, згідно якого подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заповіли після смерті одного з них все своє майно пережившому подружжю.
На переконання позивача заповіт не відповідає чинному законодавству України і має бути визнаний недійсним, оскільки не підписаний особисто померлим ОСОБА_3 , а тому не відповідає волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання заповіту недійсним в порядку статті 203 та 215 ЦК України.
Місцевим судом було проігноровано положення статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка передбачає, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави на території якої знаходиться це майно, а майно, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Матеріалами справи підтверджено, що належні при житті спадкодавця ОСОБА_3 18/200 ідеальних частин будинку АДРЕСА_2 знаходиться на території України, спадкова справа була відкрита на території міста Житомир.
Отже, суд першої інстанції при ухваленні рішення про закриття провадження у справі помилково застосував до вказаних правовідносин положення статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Тому, оскаржувана ухвала місцевого суду підлягає скасуванню із направленням матеріалів справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Закриваючи провадження до даній справі на підставі пункту 1 частин 1 та 2 статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що предметом даного спору є визнання недійсним заповіту, складеного та посвідченого згідно законодавства та на території держави Ізраїль, тому не може бути оскаржений з підстав його невідповідності нормам чинного законодавства України та в порядку визначеному ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, мотивуючи таким.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся в квітні 2019 року з даним позовом про визнання заповіту недійсним (а.с. 2).
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 16 квітня 2019 року його позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с.14-15).
Із 27 вересня 2021 року, коли відбулося судове засідання згідно протоколу судового засідання ( а.с. 84-85), до 07 травня 2024 року - дня постановлення оскаржуваної ухвали, розгляд даної цивільної справи не здійснювався.
Встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 до своєї смерті був громадянином України, але проживав в державі Ізраїль. Частина його спадкового майна знаходиться на території держави Ізраїль, а частина нерухомого майна на території України.
Таким чином, до вказаних правовідносин крім національного цивільного та цивільного процесуального законодавства застосовуються також положення Закону України «Про міжнародне приватне право» (надалі Закон).
Пунктом 2 статті 1 цього Закону встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Згідно із частиною 1 статті 38 цього Закону, право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, в якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
В статті 40 Закону вказано, що право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду . Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України (стаття 42 Закону).
Статтею 71 Закону визначено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Це означає, що якщо у спадок переходить нерухомість, розташована в Україні, то порядок спадкування визначається українським законодавством.
Відповідно до статті 72 Закону здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акту його скасування визначаються правом держави, в якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акту або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акту чи в момент смерті, а також права держави, в якій знаходиться нерухоме майно.
У пункті 6 частини 1 статті 76 вказаного вище Закону визначено, що суди України розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку про наявність правових підстав для закриття провадженні у справі.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а оскаржувана ухваласкасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду у відповідності до вимог статті 379 ЦПК України.
Керуючись статтями 258, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Асатрян Олени Вікторівни задовольнити, а ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 07 травня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді