Справа № 756/15415/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8983/2025
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Путіліна Євгена Вікторовича в інтересах громадської організації «Дубовий Гай» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 лютого 2025 року у складі судді Ткач М.М.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до громадської організації «Дубовий Гай» про встановлення земельного сервітуту,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» про встановлення земельного сервітуту.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028, загальною площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з видом цільового призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.09.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Штелик Н.В. зареєстрованого в реєстрі за № 289 та у відповідності до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ОСОБА_1 має намір здійснити забудову її земельної ділянки, шляхом будівництва на ній житлового будинку, який вона збирається використовувати для цілей свого власного постійного проживання та членів її сім'ї, що повністю буде відповідати встановленому виду цільового призначення означеної земельної ділянки.
Однак, перешкодою ведення нормального способу життя, а також повноцінного та ефективного використання корисних властивостей ділянки позивача, використанні її у відповідності до цільового призначення, є обставина відсутності окремого проїзду та доступу до земельної ділянки від території загального користування вулиці Лісна, Оболонського району міста Києва.
Земельна ділянка позивачки з усіх сторін оточена земельними ділянками, які перебувають у приватній власності інших осіб приватного права та самостійного доступу до територій загального користування немає. Внаслідок цього ОСОБА_1 не може використовувати належну їй земельну ділянку без задіяння сусідніх (межових) земельних ділянок.
Між ділянкою позивачки та проїжджою частиною вул. Лісна розташована згідно даних Державного земельного кадастру України земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044 загальною площею 0,06 га, цільове призначення - 07.01 Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, вид використання землі загального користування Громадської організації «Садове товариство «Пуща Водиця».
Як стало відомо позивачці, вказана земельна ділянка перебуває у приватній власності ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ». Також згідно даних Витягу з Державного земельного кадастру НВ-8001449092021 від 06 грудня 2021 року ділянка позивачки межує з наступними земельними ділянками по лініям меж: - Від A до Б - земельною ділянкою ОСОБА_2 яка також не має самостійного доступу до вул. Лісна , і яка так само межує зі сторони вул. Лісна з іншою земельною ділянкою, що перебуває у власності відповідача; від Б до В - із земельною ділянкою ОСОБА_3 , яка також не має самостійного доступу до вул. Лісна , і перебуває в глибині від такої вулиці загального користування; від В до Г із земельною ділянкою ОСОБА_4 , яка також не має самостійного доступу до вул. Лісна , і перебуває в глибині від дороги; від Г до Д із земельною ділянкою ОСОБА_5 , яка також не має самостійного доступу до вул. Лісна , і перебуває в глибині від такої вулиці загального користування; від Д до Е із земельною ділянкою ОСОБА_6 яка також не має самостійного доступу до вул. Лісна , і яка так само межує зі сторони вул. Лісна з іншою земельною ділянкою відповідача; від Е до Є - із земельною ділянкою ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ», що не має достатньо довгої межі із земельною ділянкою позивачки; від Є до Ж - із земельною ділянкою ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ», земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:85:625:0044, що має довгу межу із земельною ділянкою позивача, має самостійний доступ до вул. Лісна і щодо якої пропонується встановити сервітут; від Ж до A - із земельною ділянкою ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ», що не має достатньо довгої межі із земельною ділянкою позивача.
З огляду на вказане вище, жодного іншого шляху встановити проїзд та доступ до ділянки позивачки, окрім як через ділянку відповідача немає. До того ж, під час первісного виділення земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:85:625:0044 була призначена саме як землі загального призначення членів СТ «Пуща Водиця», натомість ділянка позивачки була надана у власність колишньому члену СТ «Пуща Водиця» та пізніше придбана позивачкою на вторинному ринку.
Позивачка зверталася до керівництва та засновників ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» з пропозиціями та проханнями на основі договірної домовленості вирішити питання використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:625:0044 з можливістю проходу, проїзду та прокладання необхідних інженерних комунікацій до ділянки позивачки, шляхом укладання договору земельного сервітуту на умовах оплатності та безстроковості, проте вказані спроби виявилися безрезультатними, з огляду на поведінку відповідача, який проявляє явну бездіяльності з приводу можливості договірним чином вирішити вказане питання.
Враховуючи відповідні фактичні обставини, відсутність об'єктивної можливості для позивачки здійснювати доступ до своєї земельної ділянки та будинку у вигляді проходу та проїзду з вулиці Лісної інакше, ніж через земельну ділянку з кадастровим номер 8000000000:85:625:0044 та неможливість вирішення даної ситуації на договірній основі із власником такої земельної ділянки, в силу того, що з останнім не вдалося встановити договірний контакт, вважає за необхідне звернутися до суду за захистом порушених та невизнаних прав.
За таких обставин, у урахуванням зміни предмету позову просить суд встановити постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044, цільове призначення - 07.01 Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, вид використання землі загального користування ГО «Садове товариство «Пуща Водиця» загальною площею 0,06 га, яка перебуває у власності ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» право проходу та проїзду транспортним засобом, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, в тому числі для забезпечення водопостачання, водовідведення та каналізації від вулиці Лісна, Оболонського району міста Києва до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 загальною площею 0,1 га цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва на користь ОСОБА_1 , згідно висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 16 лютого 2024 року №1712/02-2024, а саме в межах координат згідно таблиці № 4 вказаного висновку, визначених у Національній системі, вказаних у додатку до заяви про зміну предмету позову.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 27 200 грн, витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 30 000 грн. У решті заявлених вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвоката Путілін Є.В. в інтересах ГО «Дубовий Гай», просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року та змінити додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 лютого 2025 року стягнувши з ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» на користь позивачки 3 000 грн на правничу допомогу. Здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, висновок експерта зазначає лише технічні можливі варіанти встановлення земельного сервітуту шляхом (проходу/проїзду), а позивачка просила і суд задовольнив вимоги щодо встановлення земельного сервітуту ще й на прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій.
Звертає увагу, що вказані варіанти експертом не досліджувались і суду варіанти встановлення земельного сервітуту ще й на прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій надано не було, однак суд першої інстанції такі позовні вимоги безпідставно задовольнив за відсутністю доказів на підставі яких можна було винести відповідне рішення.
Посилається на те, що надані позивачкою до суду в якості доказів технічні умови ДТЕК Київські електромережі від 08 листопада 2021 року експертом не досліджувалися. Із вказаних технічних умов не вбачається їх прокладання саме по земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044 площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_2.
Вважає, що обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту для права проїзду є неявний шлях і неможливість задоволення потреби особи у інший спосіб, а обраний вид сервітуту повинен бути найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Зазначає, що висновок експерта не я повним та таким, що може бути використаний як належний і допустимий доказ по справі при розгляді справи та оцінці доказів суд на вказані обставини уваги не звернув безпідставно відмовив у виклику експерта та призначені повторної експертизи.
Щодо стягнення 27 200 грн за проведення земельно-технічної експертизи, то сторона позивачки не надає належних та допустимих доказів по сплаті витрат за проведення такої експертизи, а тому ця сума була стягнута судом безпідставно.
Щодо стягнення суми правничої допомоги у розмірі 30 000 грн звертає увагу апеляційного суду, що дана сума є значно завищеною та неспівмірною.
Вказує, що суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Зазначає, що більшість судових засідань відбулись в режимі відео конференції, а договором про правничу допомогу передбачено, що оплата здійснюється саме за виїзд на судові засідання, тому стягнення гонорару по вказаним пунктам акту виконаних робіт є безпідставним.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Правдюк В.М. в інтересах ОСОБА_1 , просить залишити її без задоволення.
Вважає, апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції адвокат Путілін Є.В. в інтересах ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» просив апеляційну скаргу задовольнити, адвокат Правдюк В.М. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції відповідають зазначеним вимогам.
Зі справи убачається, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:625:0028, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з видом цільового призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Штелик Н.В. зареєстрованого в реєстрі за № 289 та у відповідності до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 34-35 т. 1).
З Витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8001449092021, а також відповідно п. 1.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2021 року встановлено, що земельна ділянка позивача 8000000000:85:625:0028 має такий опис меж: від А до Б ОСОБА_2 ; від Б до В ОСОБА_3 ; від В до Г ОСОБА_4 ; від Г до Д ОСОБА_8 ; від Д до Е ОСОБА_6 ; від Е до Є ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ»; від Є до Ж Громадська організація «ДУБОВИЙ ГАЙ»; від Ж до А ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» (а.с. 27-29 т. 1).
З відомостей Державного земельного кадастру ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» є власником, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 171 т. 2).
Окрім цього з відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-5135 від 15 квітня 2024 року, на підставі договору дарування земельної ділянки від 28 вересня 2012 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044 перейшло від Громадської організації «Пуща Водиця» до ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ», на бланку державного акту серії ЯЖ №011799 проставлено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку, про що свідчить запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 04-8-00193 від 26 грудня 2012 року. До відповіді долучено належним чином завірену копію державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044, відповідно до якого, цільове призначення зазначеної земельної ділянки - землі загального користування (а.с. 205-207 т.1).
За витягом із Державного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:85:625:0044, категорія земель: не визначено, вид цільового призначення земельної ділянки: 07.01 Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (а.с. 18 т.1).
Відповідно до справи, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до адміністрації ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ», з пропозицією укласти безстроковий договір сервітуту земельної ділянки загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 8000000000:85:625:0044, проте її звернення залишилися без належного вирішення.
З відповіді ПРАТ «КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» за вих. № 3/06/264 від 03 квітня 2024 року, серед іншого, зазначається, що на запит ОСОБА_1 щодо приєднання садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (кад. ном. 8000000000:85:625:0028) підготовлено Технічні умови стандартного приєднання (ідентифікатор) ТУ №0010530811211090310000001. Типовий (публічний) договір. У зв'язку з необхідністю відведення земельних ділянок під будівництво об'єктів електроенергетики для приєднання електроустановок замовника рахунок з Технічними умовами підготовлено згідно умов Публічного договору на 20% плати за приєднання. Технічні умови набирають чинності після оплати замовником вартості послуги з приєднання згідно умовами договору про приєднання. Плата за приєднання замовником сплачена, тому Технічні умови набули чинності. План трас 10/04 кВ на цей час не розглядався. Ділянка розташована в Пуща-Водицькому лісництві в кварталі 45, а саме це в лісі нова нарізка ділянок, наявні електричні мережі Товариства відсутні. А ТП7578, яка була встановлена ГО «Дубовий гай» для електрифікації цієї території не було передано на баланс Товариства до цього часу. Тому для можливості виконання стандартного приєднання було прийнято рішення щодо необхідності встановлення КТП. На день надання відповіді найближчою до цього кварталу є ТП8879, яка була прийнята на баланс Товариства 29 грудня 2021 року та побудована ПрАТ «ХК «КИЇВМІСЬКБУД» для електропостачання, рекреаційно-оздоровчого комплексу з благоустроєм території за адресою: вул. Цісик Квітки, буд. 34, 36. Але для приєднання до ТП8879 необхідно буде перейти вул. Лісну і пройти через ділянки, які належать ГО «ДУБОВИЙ ГАЙ» (а.с. 192-193 т.1).
У висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 1712/02-2024 від 16 лютого 2024 року, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 фактично є вкрапленою в масив сформованих земельних ділянок та не примикає до земель загального користування, тобто не має передбаченого доступу до земель загального користування.
На дату проведення візуально-інструментального обстеження земельної ділянки облаштовані проходи або проїзди із твердим покриттям - відсутні (не передбачені). У зв'язку з чим, доступ (прохід/проїзд) із вулиці Лісної до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 можливий виключно за рахунок території сусідніх сформованих земельних ділянок, зокрема найближчий (найкоротший) прохід/проїзд від вулиці Лісної до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 можливий за рахунок території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044 площею 0,0600га, яка на момент проведення обстеження є неогородженою, вільна від забудови (відсутні наземні будівлі і споруди), тобто, відсутні фізичні перешкоди (огорожа або інші наземні матеріальні конструкції), які могли б перешкоджати чи унеможливлювати у доступі від вулиці Лісної до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 площею 0,1000 за адресою: АДРЕСА_3.
Встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044 площею 0,0600 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 для забезпечення можливості доступу (проходу/проїзду) із вулиці Лісної до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 площею 0,1000га за адресою: АДРЕСА_3, вбачається технічно можливим.
Судовим експертом запропоновано два технічно можливі варіанти встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044 площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_2 для забезпечення можливості доступу (проходу/проїзду) із вулиці Лісної до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 площею 0,1000га за адресою: АДРЕСА_3:
1) площею 59,8 кв.м. на яку пропонується встановлення земельного сервітуту, із значенням координат кутів поворотних точок зовнішніх меж ділянки: 1) 61030,525; 15594,215, промір 4,0м; 2) 61027,490; 15596,820, промір 14,96м ; 3) 61017,820; 15585,400, промір 4,0 м; 4) 61020,855; 15582,794, промір 14,97; 1) 61030,525; 15594, 215.
2) площею 59,9 кв. м. на яку пропонується встановлення земельного сервітуту, із значенням координат кутів поворотних точок зовнішніх меж ділянки: 1) 61057,890; 15570,730, промір 4,0м; 2) 61054,854; 15573,335, промір 14,97; 3) 61045,205; 15561,886, промір 4,0м; 4) 61048,240; 15559,280; промір 14,97 м; 1) 61057,890; 15570,730 (а.с. 99-118 т.1).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має можливості використовувати житловий будинок та земельну ділянку, задовольнити потребу в проїзді й проході від власного житла до дороги загального користування, а також підключення до мережі електропостачання й комунікацій, які проходять вздовж проїжджої частини, без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача. Сторонами в добровільному порядку не досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту.
Крім того суд погодився з тим, що експертний висновок за результатами проведеної земельно-технічної експертизи, № 1712/02-2024 від 16 лютого 2024 року, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 фактично є вкрапленою в масив сформованих земельних ділянок та не примикає до земель загального користування, тобто не має передбаченого доступу до земель загального користування.
Судовим експертом досліджено всі земельні ділянки, що оточують земельну ділянку позивача.
Згідно експертного висновку найменш обтяжливим для власника земельної ділянки ГО "Дубовий Гай" є варіант № 1, згідно з яким є технічно можливого встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044, площею 59,8 кв.м на яку пропонується встановлення земельного сервітуту є меншою, відтак, менш обтяжливою для власника земельної ділянки, а ніж варіант №2 з площею 59,9 кв.м.
Суд вважав висновок експерта таким, що узгоджується з іншими доказами наявними у матеріалах справи, а також з фактичними обставинами встановленими судом під час розгляду справи.
На підставі досліджених доказів, наявних у матеріалах справи , районний суд дійшов обгрунтованого висновку, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 стосовно неможливості належного використання належної їй земельної ділянки, а саме забезпечення проїздом та проходом, а також улаштування до будинку електропостачання й підключення до міських комунальних мереж, не може бути задоволено в будь-який інший спосіб, аніж шляхом встановлення земельного сервітуту, тобто користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0044, яка на праві власності належить ГО "Дубовий Гай" на право проходу та проїзду транспортним засобом, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів водопостачання та водовідведення з вул. Лісна до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:625:0028 площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачці на праві власності.
Заперечення представника відповідача про фактичне користування позивачем земельною ділянкою й відсутність доказів перешкоди зі сторони відповідача, як підставу для відмови ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог, суд вважав неприйнятними. Оскільки за відсутності документально підтвердженого права на сервітут - користування чужою земельною ділянкою вважається неправомірним. Позивачка позбавлена можливості підключити будинок до мережі електропостачання та комунікацій без наявності доказів щодо права на користування чужою земельною ділянкою.
Отже, відсутність документального підтвердження правомірності користування позивачкою чужою земельною ділянкою становить для нього перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою та домоволодінням. Як особа законослухняна, позивачка прагне вирішити питання щодо користування землею в правовому полі.
Досліджуючи дотримання принципу пропорційності втручання в право відповідача мирного володіння майном та непорушності права власності, суд виходив з того, що дане втручання у вигляді встановлення земельного сервітуту є необхідним в демократичному суспільстві, без його встановлення позивач не може в повному обсязі користуватися власною земельною ділянкою та будинком, що на ній розташований; це втручання відповідає вимогам законодавства, тобто не є свавільним. Передбачене положенням статті 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України встановлення на користь позивача земельного сервітуту (права проходу та проїзду, можливість прокладання комунікацій) відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, та дотримання справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача, який не позбавляється права володіння цією земельною ділянкою.
Також суд звернув увагу й ураховував, що цільове призначення земельної ділянки відповідача за відомостями Державного земельного кадастру є 07.01 землі для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення й видом використання - як землі загального користування. Отже, встановлення земельного сервітут з правом користування земельною ділянкою позивачкою буде відповідати виду використання землі й не буде становити надмірне втручання.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.
Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи встановлені фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, та наведені вище норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач довів належними, допустимими та достатніми доказами потребу у користуванні чужим майном, а саме суміжною земельною ділянкою відповідача з метою вільного проїзду та проходу від власного домоволодіння до дороги загального користування, підключення до мережі електропостачання й комунікацій, які проходять вздовж проїжджої частини вулиці, а також те, що сторонами в добровільному порядку не досягнуто домовленості щодо встановлення земельного сервітуту і його не можливо встановити іншим способом, у зв'язку з чим на законних підставах задовольнив позов в межах пред'явлених позовних вимог.
Посилання в доводах апеляційної скарги на неналежність та недопустимість доказу - висновку експерта судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідач у визначений законом строк не заявив клопотання про призначення експертизи або надати висновок на замовлення.
Відповідно до статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідач мав право спростувати наданий позивачем доказ, однак заявив клопотання з пропуском строку після закриття підготовчого провадження у справі й судом було відмовлено у його задоволені. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв наданий позивачем доказ і поклав його в обґрунтування свого рішення.
Також колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи технічних умов та проектної документації на прокладення електронних комунікацій, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, оскільки у своїх звернення до відповідача позивачка вказував, що готова надати необхідні документи для укладення договору сервітуту земельної ділянки власником якої вона є.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції зазначив, що представник позивача у встановлений законом строк звернувся з клопотанням про стягнення судових витрат, в якому просив стягнути з відповідача понесені судові витрати у загальному розмірі 124 600 грн, що складаються з витрат на правничу допомогу в сумі 97 400 грн та витрати пов'язані з проведенням експертизи в сумі 27 200 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 20 листопада 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Правдюком В.М., додаткову угоду №1 від 20 листопада 2023 року, додаткову угоду №2 від 20 травня 2024 року, додаткову угоду №3 від 07 листопада 2024 року, звіт за період про надання послуг від 30 січня 2025 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір №25/10-23-01-Се про надання послуг від 30 жовтня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агенція консалтингових послуг», додаткову угоду №1 від 15 лютого 2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 15 лютого 2024 року, квитанції про оплату.
Частково задовольняючи зазначене клопотання, суд першої інстанції врахував заперечення представника відповідача, категорію справи, що відноситься до складних, обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, процесуальну поведінку сторін, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості, визнав розмір заявлених витрат на правову допомогу в сумі 97 400 грн дещо завищеним та дійшов до переконання про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки частини понесених витрат на правову допомогу у розмірі 30 000 грн, а також витрат за проведення експертизи у розмірі 27 200 грн.
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша, третя статті 134 ЦПК України).
У додатковій постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21) зазначено в разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналіз частини четвертої статті 141 ЦПК України свідчить про те, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення.
При цьому за встановлених обставин даної справи, сторона позивача довела, що не могла передбачити весь обсяг витрат на час зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку у позовній заяві.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частині другій статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.
В силу вимог статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, категорії цієї справи та процесуальної поведінки і статусу обох сторін, надавши оцінку доказам щодо понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвокатів зі: складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт; складності справи та її значення для сторін, а також урахувавши критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та частково подані заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що документально підтвердженні судові витрати позивача у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, слід покласти на відповідача, а розмір таких витрат підлягає зменшенню та відшкодуванню у загальному розмірі 30 000 грн.
Розмір такого стягнення судових витрат на правничу допомогу є розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатами обсягом робіт, при цьому захищає права позивача на отримання коштів, які він був змушений реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в місцевому суді, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
В апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що стягнутий судом розмір судових витрат на правничу допомогу є завищеним та відповідає критерію співмірності, тоді як сам у суді першої інстанції подав клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у загальному розмірі 97 400 грн що більше ніж у тричі перевищує суму, яку він оспорює.
Колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на стягнуту судом суму є співмірними зі складністю даного спору, що виник із земельних правовідносин і розглядався в суді з листопада 2021 року, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, вказана сума не є завищеною та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушений понести позивач у даній справі, обґрунтованих підстав для звільнення відповідача від відшкодування цих витрат або їх зменшення не вбачається.
Обґрунтовано судом також стягнуто й витрати за проведення експертизи у розмірі 27 200 грн, оскільки вона є оплаченою належним чином, про що у справі міститься квитанція (а.с. 223-224 т.3), судом враховано його під час вирішення спору, який задоволено, а тому наявні підстави для стягнення вказаних витрат позивачки з відповідача.
Отже, доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового судового рішення не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування цього рішення суду.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", § § 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони відповідача.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги на основне судове рішення не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Путіліна Євгена Вікторовича в інтересах громадської організації «Дубовий Гай» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 лютого 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 липня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: