справа № 761/8002/23
головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.
провадження № 22-ц/824/1901/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
16 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - адвоката Юрченка Юрія Борисовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі, виділення майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним в частині, скасування державної реєстрації права власності, визнання права особистої власності, -
У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі, виділення майна в натурі, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с. 64-67 т. 1), просила суд:
поділити в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежиле приміщення (в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень №20), загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
виділити в натурі на праві власності ОСОБА_2 частини нежилого приміщення (в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень № 20) загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий об'єкт нерухомого майна, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи.
виділити в натурі на праві власності ОСОБА_1 частини нежилого приміщення (в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень №20) загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий об'єкт нерухомого майна, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що сторони перебували у шлюбі з 18 червня 2010 року, який за рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 квітня 2021 року розірвано.
Під час перебування у шлюбі сторони 04 березня 2019 року уклали договір про поділ спільного майна, за яким позивач та відповідач набули право власності кожен по частки нежилого приміщення (в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень №20) загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що з 28 квітня 2021 року відповідач одноособово володіє та користується всім приміщенням вказаного нерухомого майна, не допускає позивачку до володіння і користування своєю частиною. Відповідач ігнорує вимоги співвласника про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні її майном, нежитлове приміщення використовує одноособово для здійснення власної підприємницької діяльності, а саме: ТОВ «Клініка Гомеопатичний центр Дем'яна Попова» і ТОВ «Альтернативна школа Максимус».
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із зустрічним позовом до ОСОБА_2 (а.с. 101-106 т. 1), у якому просив суд:
визнати укладений 04 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушкою О.О. (зареєстрований в реєстрі за №963) в частині розподілу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежилих приміщень (в літ. Б) з № 1 (один) по № 11 (одинадцять): групи приміщень № 20 (двадцять) будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 151,7 м?, - недійсним;
скасувати державну реєстрацію права власності на частини нежилих приміщень (в літ. Б) з №1 (один) по АДРЕСА_2 , загальною площею - 151,7 м?, проведену за ОСОБА_2 на підставі договору про поділ спільного майна подружжя, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушкою О.О. (зареєстровано в реєстрі за №963);
визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на нежилі приміщень (в літ. Б) з № 1 (один) по № 11 (одинадцять): групи приміщень №20 (двадцять) будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 151,7 м?.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спірне нежиле приміщення (в літ. Б) з №1 (один) по АДРЕСА_2 , загальною площею 151,7 м?, яке стало предметом договору поділу під впливом помилки, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_1 на момент укладення з відповідачем шлюбу мав в особистій приватній власності вказані об'єкти нерухомого майна, які відповідно належали йому одноособово на праві особистої власності.
Зазначає, що спірне приміщення придбане ОСОБА_1 за особисті грошові кошти, отримані від реалізації майна, яке належало на праві особистої приватної власності, а саме: нежилих приміщень № 1-17 (групи приміщень № 71) (в літері А) загальною площею 184,20 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , та нежилих приміщень № 1 по № 7 (групи приміщень № 22) загальною площею 76,30 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .
На момент укладання угоди про придбання спірного приміщення ОСОБА_1 ще не був реалізований об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 , на початку травня 2016 ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 грошові кошти на придбання спірного приміщення у сумі 75 000 доларів США, які були повернуті за рахунок продажу майна, за адресою: АДРЕСА_4 .
Вважає, що оспорюваним правочином помилково розподілено особисту приватну власність, що стало підставою для звернення до суду із зустрічним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Поділено в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежиле приміщення (в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень № 20), загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за варіантом № 1 (Додаток 1, Таблиця 3) висновку експерта № СЕ-19/111-23/41103-БТ про проведення будівельно-технічної експертизи від 24 жовтня 2023 року.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_2 - частину нежилого приміщення (в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень № 20) загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий об'єкт нерухомого майна, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи, а саме: коридор № 1б, загальною площею 8,95 кв.м, основна № 2, площею 9,2 кв.м, основна № 3, площею 13,7 кв.м, основна № 9, площею 22,4 кв.м, коридор № 10, площею 3,2 кв.м, основна № 11, площею 9,5 кв.м, вбиральня № 12, площею 1,8 кв.м, вбиральня № 13, площею 1,8 кв.м, коридор № 14, площею, 2,3 кв.м, коридор № 15, площею 2,8 кв.м, всього 75,65 кв.м, основна площа 54,8 кв.м, допоміжна площа 20,85 кв.м.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 - частину нежилого приміщення (в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень № 20) загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , як окремий об'єкт нерухомого майна, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи, а саме: коридор № 1а, загальною площею 14,45 кв.м, основна № 4, площею 11,2 кв.м, коридор № 5, площею 7,4 кв.м, допоміжна № 5А, площею 1,2 кв.м, основна № 6, площею 12,9 кв.м, основна № 7, площею 15,0 кв.м, основна № 8, площею 13,5 кв.м, всього 75,65 кв.м, основна площа 52,6 кв.м, допоміжна площа 23,05 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 13 688 грн 40 коп., витрати на проведення експертизи у сумі - 6 022 грн 80 коп. та кошти витрат на професійну правову допомогу у сумі - 50 000 грн, а всього - 69 711 грн 20 коп.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору в частині недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права особистої власності - залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з наданих позивачем за зустрічним позовом доказів неможливо встановити, що саме отримані позивачем кошти від продажу нежилих приміщень 1-17 (групи приміщень 71) в літ. А, що за адресою: АДРЕСА_3 були використані для придбання майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору він помилявся стосовно правової природи укладеного правочину та існування обставин, які зумовлюють визнання договору про поділ майна подружжя недійсним в частині, оскільки, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки їх укладення.
Позивач бажає виділу у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та врахувавши наявність технічної можливості такого виділу, беручи до уваги те, що сторона відповідача заперечень запропоновано варіанту поділу не навела, суд першої інстанції дійшов висновку про поділ спірного нежитлового приміщення за варіантом № 1 (Додаток 1, Таблиця 3) висновку експерта №СЕ-19/111-23/41103-БТ про проведення будівельно-технічної експертизи.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Юрченко Ю.Б. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_2 , а вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції не взяті до уваги покази ОСОБА_1 , а також покази свідка ОСОБА_3 .
Вказує, що ОСОБА_2 не надала підтвердження своєї участі у фінансуванні придбання майна, однак доводи позивача за первісним позовом були прийняті судом.
Судом першої інстанції під час розгляду справи було безпідставно відмовлено у проведенні судової почеркознавчої експертизи.
Зазначає, що під час розгляду справи залишилися не з'ясованими обставини, що мають суттєве значення для справи, а саме: за чиї особисті кошти придбане спірне майно, не враховано, що майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_5 було помилково зазначено (враховано) в договорі про поділ спільного майна подружжя, посвідченому приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушкою О.О. (зареєстровано в реєстрі за № 963).
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Усачука О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 178 ЦПК України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Аналогічні вимоги щодо надання підтвердження направлення іншим учасникам заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються, викладені і в частині 2 статті 183 ЦПК України.
Представником позивача за первісним позовом ОСОБА_2 - адвокатом Усачуком О.І. не долучено до відзиву на апеляційну скаргу доказів на підтвердження його надіслання ОСОБА_1 .
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
На підставі викладеного, враховуючи, що поданий відзив на апеляційну скаргу не відповідає вимогам статті 178 ЦПК України, необхідно дійти висновку про відмову у прийнятті такого та повернення представнику позивача за первісним позовом.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Усачук О.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
ОСОБА_5 надіслав на електронну адресу Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 16 квітня 2025 року о 15:45 год., у якому він посилається на те, що у цей день його представник адвокат Юрченко Ю.Б. не може бути присутнім у судовому засіданні, у зв'язку із наявність об'єктивними причинами.
Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до частини 1 статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
У своєму клопотанні про відкладення розгляду ОСОБА_5 не зазначено поважних причин неможливості явки його представника, а також не надано доказів на підтвердження таких причин.
Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку ОСОБА_5 та його представника у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що дошлюбне прізвище позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 13 т. 1).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 18 червня 2010 року, який розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 квітня 2021 року у справі №367/1194/21 (а.с. 14 т. 1).
04 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Калинушкою О.О., реєстровий № 963, за яким сторони прийшли до взаємної згоди добровільно поділити між собою майно, спільно набуте ними під час перебування у шлюбі, зареєстрованому 18 червня 2010 року. Майно, яке сторони домовились поділити між собою належить їм на праві спільної сумісної власності та складається серед іншого з нежилого приміщення (в літ. Б) з №1 по №11 (групи приміщень №20), загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 . Згідно з п. 4 договору, керуючись ст.ст. 60, 61, 64, 69 СК України подружжя дійшло взаємної згоди добровільно поділити між собою набуте в шлюбі спільне майно та розподілити його таким чином: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить по частці нежилих приміщень в літ. Б) з № 1 по № 11 (групи приміщень №20), загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-16 т. 1).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 березня 2023 року право власності на частку вказаного нежилого приміщення зареєстровано за кожною зі сторін (а.с. 17-19 т. 1).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичною адресою ТОВ «Клініка гомеопатичний центр Дем'яна Попова», співзасновником є ОСОБА_1 , є: АДРЕСА_6 (а.с. 24-29 т. 1).
22 та 24 листопада 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла адвокат Головачова О.М., направила на адресу ОСОБА_1 вимоги про виплату безпідставно отриманих ним грошових коштів від оренди нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 (а.с. 36-41 т. 1).
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/111-23/41103-БТ від 24 жовтня 2023 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи:
1. У відповідності до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва існує технічна можливість розподілення окремо по частці кожному співвласнику - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , нежитлового приміщення (в літ. Б) з №1 по №11 (групи приміщень №20) загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за умов наведених у дослідницькій частині висновку;
2.Варіанти розподілу в натурі частин площ вказаних нежитлових приміщеь (в літ. Б) з №1 по №11 (групи приміщень №20) загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 щодо визначення для володіння окремо для кожного з двох співвласників із урахуванням до частки у власності кожного з них згідно нормативно правових актів у галузі будівництва, з урахуванням умов зазначених у дослідницькій часин висновку, наведені у Додатку 1 і Таблиці 3 та Додатку 2 і Таблиці 4;
3.Не видається за можливе навести варіанти варіанти розподілу в натурі частин площ вказаних нежитлових приміщень (в літ.Б) з №1 по №11 групи приміщень №20 будинку АДРЕСА_1 щодо визначення для володіння окремо для кожного з двох співвласників наближені до частки їх власності у такому нерухомому майна згідно вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва з причин наведених у дослідницькій частині висновку (а.с. 87-97 т. 1).
У дослідницькій частин висновку експерт зазначив, що поділ групи нежитлових приміщень N? 20 за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням часток першого та другого співвласників, можливий через проведення реконструкції шляхом улаштуванням окремих вхідних груп та евакуаційних виходів для кожної новоствореної групи нежитлових приміщень. Реконструкція групи нежитлових приміщень №?20 повинна бути проведена з дотриманням містобудівного законодавства діючого в Україні на нас проведення будівельних робіт. Тобто на об'єкт реконструкції необхідно розробити та затвердити проектно-кошторисну документацію, в якій повинно бути передбачено розведення інженерних комунікацій та приладів обліку для кожної новоствореної групи нежитлових приміщень окремо. В подальшому необхідно отримати дозвільні документи на будівництво, провести будівельні роботи із залученням будівельних організацій, які повинні мати Державну ліцензію, провести технічну інвентаризацію нежитлових приміщень та отримати документи про прийняття в експлуатацію.
18 червня 1998 року ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 106 т. 1).
05 грудня 2007 року ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 108 т. 1).
26 лютого 2016 року ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_12 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 109 т. 1).
13 травня 2016 року між ТОВ «УКІО Банк Лізинк» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення (в літ. Б) з №1 по №11 (групи приміщень №20), загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 110 т. 1).
Допитаний у якості свідка ОСОБА_3 суду пояснив, що приблизно у 2015-2016 роках ОСОБА_1 хотів придбати офісне приміщення біля заводу «Артем», але йому не вистачало коштів від продажу іншого приміщення. Навесні 2016 р. надав ОСОБА_1 близько 70 тис. дол. США в борг, який було повернуто. Жодних розписок, договорів позики не укладали.
ОСОБА_1 у своєму зустрічному позові посилається на те, що ним вчинено договір від 04 березня 2019 року в частині розподілу нежилих приміщень (в літ. Б) з № 1 (один) по № 11 (одинадцять): групи приміщень № 20 (двадцять) будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 151,7 м?, під впливом помилки, оскільки це приміщення було придбано за його особисті кошти та є особистою приватною власністю.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Укладаючи договір про поділ спільного майна подружжя, сторони на власний розсуд вирішили спір, який існував між ними, щодо спільного майна.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 753/19919/19.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Під помилкою належить розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, цивільне законодавство розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін.
Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.
Згідно із постановою Верховного Суду від 6 серпня 2020 року у справі №171/2190/17 обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів.
Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення.
Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину».
Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення.
Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину.
Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15 травня 2023 року у справі № 522/9246/19.
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Така правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 756/10782/19.
Як правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, ОСОБА_4 не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору він помилявся стосовно правової природи укладеного правочину та існування обставин, які зумовлюють визнання договору про поділ майна подружжя недійсним в частині, оскільки, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки їх укладення.
Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення відчужувача, і має істотне значення.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття відчужувачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, - може бути лише у разі встановлення цих обставин.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 не доведено неправильного сприйняття ним фактичних обставин при укладанні спірного правочину про поділ майна подружжя, який був укладений за добровільної згоди сторін, у позивача була можливість спірний договір не укладати, він був ознайомлений з його змістом.
Посилання ОСОБА_4 на те, що нежилі приміщення (в літ. Б) з № 1 (один) по № 11 (одинадцять): групи приміщень № 20 (двадцять) будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 151,7 м?, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, не може бути визнано як помилка у розумінні статті 229 ЦК України, оскільки помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Обґрунтовуючи вимогу про визнання указаних приміщень його особистою власністю, ОСОБА_4 посилається на те, що таке майно придбане за кошти, які отримані ним від продажу майна, придбаного до шлюбу з ОСОБА_2 ,- нежилих приміщень 1-17 (групи приміщень 71) в літ. А, що за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 930000,00 грн за договором купівлі-продажу від 26 лютого 2016 року та позичені у ОСОБА_3 у травні 2016 року у сумі 75000,00 дол. США.
З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2016 року між ТОВ «УКІО Банк Лізинк» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення (в літ. Б) з №1 по №11 (групи приміщень №20), загальною площею 151,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Указаний договір укладений під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстровано 18 червня 2010 року.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини другої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована.
Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Згідно із частиною першою зазначеної статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 755/4532/21 (провадження № 61-9534св22).
Судом першої інстанції допитано у якості свідка ОСОБА_3 , який пояснив суду, що приблизно у 2015-2016 роках ОСОБА_1 хотів придбати офісне приміщення біля заводу «Артем» , але йому не вистачало коштів від продажу іншого приміщення. Навесні 2016 р. надав ОСОБА_1 близько 70 000 дол. США в борг, який було повернуто. Жодних розписок, договорів позики не укладали.
Однак, як правильно зазначено судом першої інстанції, самими лише показаннями свідка не можуть доводитись факт наявності зобов'язань за договором позики між сторонами, а тому судом першої інстанції обґрунтовано відхилено покази свідка ОСОБА_3 як доказ надання ним грошових коштів ОСОБА_1 , які він використав для придбання спірних приміщень.
26 лютого 2016 року ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_12 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень 1-17 (групи приміщень 71) в літ. А, що за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 109 т. 1). Ціна договору 930 000 грн.
13 травня 2016 року ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень (а.с. 110 т. 1). Ціна цього договору 3 080 116 грн 80 коп. (пункт 4 договору).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_2 не надала підтвердження своєї участі у фінансуванні придбання майна, однак доводи позивача за первісним позовом були прийняті судом.
Однак, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, та не може бути перекладене на іншого з подружжя.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, яке набуте ними в період шлюбу, не надав доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірна квартира придбана ним за особисті кошти, отримані від продажу майна, та за кошти, отримані ним від ОСОБА_3 .
У матеріалах справи відсутні докази передачі ОСОБА_3 коштів у розмірі 70 000 дол. США ОСОБА_1 .
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що пунктом 19 договору купівлі-продажу спірного майна від 13 травня 2016 року зазначено, що договір укладається за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_2 .
Апеляційний суд враховує, що за договором купівлі-продажу приміщень від 26 лютого 2016 року ОСОБА_1 продав майно, набуте до шлюбу з позивачкою, за 926 440 грн, а 13 травня 2016 року уклав договір купівлі-продажу спірного майна 13 травня 2016 року за 3 080 116 грн 80 коп.
Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_1 , на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_1 , у тому числі, що спірні приміщення придбано за його особисті кошти, отримані від продажу майна на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2016 року, з урахуванням дат укладення цих договорів та їх ціни, дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Апеляційний суд, розглядаючи справу відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо первісного позову ОСОБА_2 про поділ майна в натурі, виділення майна в натурі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юрченка Юрія Борисовича залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 10 липня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська